ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР

Поступово назва “християнство” поширилася серед народів Європи, але без Духа Вчителя. Назва “християнин” стала популярною. За часів Карла Великого був прийнятий титул “Священна Римська імперія”. Важливість цієї назви показана на відомій картині в Капітулі у Флоренції, Італія. На ній зображені імператор і папа, що сидять поруч на престолі. Поруч із ними на сходах стоять різні чиновники імперії. На боці імператора – генерали тощо, а на боці папи – єпископи, духовенство та інші. Деякі вважають це публічним визнанням шлюбу так званої Діви Христа з Цивільною владою, який у Книзі Об’явлення названий “роз-пустою” (Об. 17: 1-5).

Основою союзу стало поширене тоді вчення, що таким чином здійснився Другий Прихід Христа як Месії, аби правити світом тисячу років. Стверджувалося, що божественний намір полягав у тому, щоб представником Христа на землі було папство, а Його правління здійснювалося через земних князів. Такий стан речей панував у Європі протягом століть. У шістнадцятому столітті виник реформаторський рух. Дочки римської церкви уклали шлюб із земною владою, поклавши початок власним “Священним імперіям”.

Уся ця теорія з її системами отримала жорстокий удар від Наполеона Бонапарта, коли той ув’язнив Папу Римського у Франції. Магія священницького правління була розвіяна. У вересні 1870 року Віктор Еммануїл заволодів Римом, завдавши фатального удару.

Дослідники Біблії, загалом, сходяться на думці, що об’єднання Церкви й держави суперечить духу Біблії, будучи оманою Середньовіччя. Церква Христа не повинна царювати з князями Землі, ані укладати союз із ними. Вона має чекати свого шлюбу до Другого Приходу свого Відкупителя, щоб з’єднатися з Ним у Першому Воскресінні. Тоді вона царюватиме з Ним вічно (Об. 19: 7; 20: 6).