ДОЛЯ АМАЛИКА

Цар Саул, здається, ніколи не вникав у дух Господніх заповідей. Він завжди виявляв впертість. Навіть отримуючи особливі вказівки через пророка Самуїла, він не слухався і отримував за це докір.

Однією з помилок царя Саула було те, що (після наказу знищити амаликитян і вигнати їх) він до кінця не послухався – пожалів їхнього царя тощо. Декому здається дивним, що Бог здатний віддавати такі накази, як цей і подібні йому. Найбільш задовільне пояснення полягає в тому, що весь світ є під вироком смерті, а значить, немає великої різниці в тому, гинуть люди від моровиці, голоду чи меча. Написано, що беззаконня амаликитян дійшло до краю – як у випадку з жителями Содому. Наказом було знищення.

Якби винищений народ, як ми колись вірили, пішов на вічні муки, це було би вкрай жахливо. Однак суть абсолютно міняється, якщо зрозуміти, що Бог подбав, аби амаликитяни й жителі Содому мали воскресіння, забезпечене смертю Христа. Ми вже згадували, що жителі Содому матимуть привілей “вернутися до свого попереднього стану” й до людської досконалості. Тож усі, хто не знає Бога в теперішньому житті, матимуть таку можливість під час Месіанського царювання.

Ще однією подібною ілюстрацією є військо Санхеріва, яке ангел Господній вразив вночі піщаною бурею (2 Цар. 19: 35, 36).

У Середньовіччі, коли маси людей не мали доступу до Біблії, поширювалися грубі спотворення Божого характеру й біблійних учень. Самі Біблії були дуже дорогими, їх мали одиниці. Крім того, мало хто вмів читати. Люди не знали, що поклоніння божеству вічних мук є поклонінням Молоху, яке Бог особливо засуджував. Зоріння Нового Віку показує нам Божий характер любові й проливає світло на Біблію, роблячи її вчення надзвичайно обґрунтованим (Пр. 4: 18).