ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ ЦАРЯ САУЛА

Цар Саул був першим царем Ізраїлю. Високий, головою і плечима вищий від братів – з погляду людей він, певно, був ідеалом. Також він був досить розумним. Але, насправді, це виявилося його недоліком. Він не усвідомив того факту, що його царство відрізнялося від усіх інших царств, і намагався правити, як інші царі. У випадку Ізраїлю Бог проголосив Себе Царем, і той, хто був на престолі, насправді був Його представником і мав підкорятися Його керівництву в усьому. А оскільки Давид прагнув у своєму серці все це виконувати і глибоко розкаювався, як тільки дізнавався, що у чомусь помилився, то він був названий “чоловіком за серцем” Божим. Його серце було праведне.

Помазання Давида трималося в таємниці, однак Саул почав помічати, що Бог благословляє Давида і що народ Ізраїлю любить його, особливо після того, як він звільнив їх від Голіафа й виграв багато битв. Цар Саул самолюбно хотів, щоб його рід залишився на престолі, тому вирішив знищити Давида. Він зробив його вигнанцем і кожного разу шукав можливість убити його і тим самим завадити Божому плану.

А от Давид двічі мав життя царя Саула у своїх руках, але залишив його живим. Ось чому він був чоловіком за Божим серцем. Бог звелів помазати його, значить, збирався дати Йому престол. Але поки не настав Божий час, Давид мав чекати. Зберігши життя царя Саула, Давид діяв згідно з волею Господа: “Не доторкуйтеся до Моїх помазанців, а пророкам Моїм не робіть лихого”. Цар Саул був Божим помазанцем, і тільки Бог міг усунути його й дати престол Давидові в призначений Ним час, що Він і зробив.

Як важливо для всіх нас засвоїти цей урок терпіння і очікування на Господа, щоб Він міг вести у призначений Ним час і саме так, як Він хоче. Це був дух Ісуса: “Не Моя [як людини], а Твоя [Божественного Отця] нехай станеться воля” (Лк. 22: 42).