На переломі віків

Частина 4

ЧИ НАУКОВІ ЗНАННЯ СУПЕРЕЧАТЬ РЕЛІГІЇ?

Свого часу опубліковане цікаве інтерв'ю з д-ром Робертом Ендрю Міліканом (1868-1953 рр.), одним з відомих науковців нашого століття, лауреатом нагороди Нобеля в галузі фізики за 1923 рік, автором кількох книг про стосунок науки до релігії:

"Я не можу пояснити, чому я є живий, а не мертвий. Науковці можуть багато розповісти мені про фізичні та хімічні процеси в моєму тілі, але вони не можуть сказати мені, чому я живий. Але чи не було б абсурдом для мене заперечувати, що я живу? Наукові знання, порівняно з тим, що було відомо сто років тому, є надзвичайно великими, однак порівняно з тим, що має бути виявленим, вони є мізерними. Карта Землі ще недавно мала численні білі плями, на яких писали "не досліджено". Тепер таких місць залишилося дуже мало. Натомість карта наукових знань продовжує залишатись великою білою плямою, на якій подекуди видно крапки, що показують досліджене. Чим більше ми досліджуємо, тим більше бачимо, як далеко ми є від справжнього розуміння. Визнанням нашої обмеженості та незнання ми визнаємо існування Чогось або Когось – Сили, завдяки якій і через яку ми живемо, рухаємось та існуємо, тобто ми визнаємо існування Творця, незалежно, яке ім'я можемо Йому дати. Мене не турбує, чи я погоджуюся з вами в моєму розумінні Творця, бо моє і ваше розуміння може бути непевне і неточне.

Я також зовсім не схильний сперечатись з людиною, яка одухотворяє природу і каже, що Бог є душею всесвіту, бо для мене, як і для вас, дух, особистість і такі абстрактні поняття, як любов, обов'язок і краса, є такими ж реальними, як залізо, дерево і вода. Для нас вони є такими ж реальними, як фізичні речі, які ми використовуємо. Тому жодна людина не може уявити собі природи без цих якостей, які є частиною вашого і мого буття і про які ми знаємо, що вони існують в природі. Отже, коли ваше поняття ототожнює Бога з природою, ви так чи інакше змушені приписувати Йому свідомість і особистість, і навіть вищу свідомість і вищу особистість. Ви не можете синтезувати природу, полишивши її найбільш головні ознаки та властивості, і також не можете усунути потенціальних властивостей природи, незалежно, як далеко назад ви повернетесь в часі. Іншими словами, матеріалізм в такому вигляді, як його звичайно розуміють, є великим безглуздям, беззмістовною філософією і власне так його сприймає більшість мислячих людей.

Я бажаю повторити моє переконання: можливо, ви маєте інше уявлення, ніж я, про Бога, проте кожний, хто в своїх думках може збагнути власну неспроможність зрозуміти справу існування, схиляє свою голову перед Природою, а я вважаю за краще сказати – перед Богом, Який є понад усім і ознаки Якого є частково нам об'явлені. Тому мене болить, як боліло Кальвіна, коли я чую грубі атеїстичні погляди людей, які ніколи не пізнали глибшої сторони існування. Вживаймо слово Бог для означення того, що є поза таємницею існування і що надає йому змісту. Я думаю, що ви не зрозумієте мене хибно, коли я скажу, що я ніколи не знав мислячої людини, яка б не вірила в Бога.

Як мало ми знаємо про дійсну природу речей, яскраво свідчить науковий поступ останніх тридцяти років. Коли я почав свою наукову діяльність в 1893 році, ми були переконані, що фізичні основи світу збудовані з сімдесяти незмінних і неможливих до знищення елементів. Ми також робили виразну різницю між фізичними властивостями матерії та простору. Ми вірили в збереження енергії, збереження маси і збереження моменту сили, і ми думали, що знаємо напевно, яким чином всесвіт міг, за допомогою цих принципів, розвинутися і продовжити своє існування.

Але тепер ми маємо значно менше такої певності, ніж тоді. В 1895 році виявлено, як щось зовсім нове, рентгенівське проміння, опісля виявлено радіоактивність, яка показала нам, що "елементи" не є незмінними, що в атомах постійно відбуваються зміни, і атоми не є вічними. Тепер стає очевидним, що закони електромагнетизму не можуть бути застосовані при визначенні взаємодії електронів всередині атома. Ейнштейн прийшов до висновку, що маса і енергія є змінними, і ми всі погоджуємося, що колишні відмінності, які ми робили між явищами матерії, електромагнетизму та простору, потрібно переглянути. Сьогодні я дуже обережний говорити, що наші теперішні наукові поняття та гіпотези мають тривати вічно, і я ще більш обережний, коли йдеться про догматичні твердження чи заперечення в справах релігії – справах, які, як загально прийнято, лежать за межами інтелектуального знання.

Одне можу сказати певно, немає жодної наукової підстави заперечувати вірогідність релігії, і на мою думку немає жодного виправдання твердженню про суперечність науки та релігії, тому що вони знаходяться в різних площинах. Люди, які дуже мало знають про науку, і люди, які майже нічого не тямлять в релігії, починають сварню, а ті, які стоять поруч і дивляться на них, думають, що між наукою та релігією існує суперечність. Суперечність, протистояння існує між двома видами неуцтва.

Перша подібна суперечка постала тоді, коли Копернік заявив, що Земля є лише планетою у Всесвіті, що вона обертається раз на добу довкола власної осі і раз на рік обертається довкола Сонця. Сам Копернік був священиком і релігійною людиною, але він знав, що основи справжньої релігії закладені там, де їх не можуть захитати жодні наукові відкриття. Його переслідували не тому, щоб він йшов проти релігійного вчення, а тому, що, згідно з його теорією, людина не є осередком всесвіту, що було неприємним відкриттям для багатьох егоїстів.

Протягом багатьох років ми твердо вірили, що Сонце є лише розпеченим тілом, яке поступово вистигає. Тепер ми знаємо, що коли б так було насправді, то воно б вже давно згасло. Тому ми шукаємо іншого пояснення постачання ним тепла і є схильні вірити, що це відбувається внаслідок певних постійних змін всередині атомів. Наші відкриття на цьому полі є такими революційними, як було відкриття Коперніка, але ніхто навіть не збирається висувати здогад, що вони суперечать релігії. Стає ясним, що не може бути дійсних суперечностей між істинною релігією та істинною наукою – достатньо простежити і пізнати, яким є завдання релігії і завдання науки. Завдання науки – розвинути, без упередження, знання про факти, закони і процеси природи. Завдання релігії є більш важливим, бо релігія має розвинути сумління, ідеали та прагнення людства.

Багато наших великих науковців були людьми сильних релігійних переконань. Я вірю, що чим об'ємніше вивчатиметься наука, тим далі людство відходитиме від того, що навіть зовні нагадує атеїзм".

Як дослідники Святого Письма ми можемо навести приклади багатьох великих науковців – Ісака Ньютона, Майкла Фарадея, Клерка Максвела, Луі Пастера, Вернера фон Брауна, Персівела Ловелла, які були дуже релігійними людьми і вірними членами їхніх громад. Найважливішою справою в світі є віра в моральні та духовні цінності – віра, що існування має мету та значення і що ми прямуємо до чогось справді вартісного! Ці великі люди ніколи не були б такими великими, коли б не мали віри.

Нещодавно деякі вчені ствердили, що є можливим в недалекому майбутньому досягти в лабораторних умовах того, що сонце робить в своїй лабораторії і що було б великим засобом сили та енергії, використовуваним для здобуття тепла, світла та інших корисних речей для людства. Отже, для науки можливо, якщо дати їй такий шанс, перемінити цей світ на протязі одного покоління. Але для якої цілі? Без моральних основ релігії, без духа служіння, без покори, яка є основою, тобто суттю релігії, наші нові сили і можливості стануться лише засобами нашого самознищення. Ми тепер бачимо, що це можливо, і багатьох людей охоплює страх (Лк. 21: 26).

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОКАЗИ ВІРОГІДНОСТІ БІБЛІЇ

Біблія є фундаментальною книгою християнства. Христос прийняв Писання Старого Заповіту як Боже Слово і під час Своєї місії керувався і був заохочуваний його обітницями. Також Його апостоли мали повне довір'я до Писань Старого Заповіту і своє вчення ґрунтували на прикладах і вченнях Ісуса, а також на Старому Заповіті. Справді, Новий Заповіт є пояснюючим додатком до Старого Заповіту, тому для християн Старий і Новий Заповіти разом є певним і безпомилковим відкриттям плану і заміру Творця для людства.

Таке бачення Біблії, як Божого Слова, було признано усіма (які називали себе християнами) аж до дев'ятнадцятого століття, в якому Вища Критика і теорія Еволюції людини знищили віру в багатьох розумах. Для Вищих Критиків історичні записи Старого Заповіту не є доказом наявних фактів та існування. Вони сприймають їх як казку, як міф. Згідно з теорією еволюції, Бог не творив Адама і Єву, не існувало жодного Едемського саду, а сама людина розвинулася з нижчих тварин.

Таким чином Вища Критика і теорія Еволюції людини вчинили найбільші нападки на вірогідність та важливість Св. Письма. Однак в розумах чесних та думаючих людей ця тенденція невіри в безпомилковість Біблії поступово прямує в протилежний бік. Цьому сприяли лопата та кирка археологів, які, починаючи з половини дев'ятнадцятого століття, почали досліджувати біблійні землі і, перш за все, руїни міст, про які згадує Біблія. Першими з цих археологів були Дж. Е. Тейлор, П. Е. Ботта та Г. Рівлісон.

Праця тривала з великим ентузіазмом, та її призупинила Перша Світова Війна. В міжвоєнний період розкопки були продовжені. Вже після Другої Світової війни археологи виявили численні докази того, що історичні записи Старого Заповіту є правдиві і вірні.

Знання писемності

Одним з закидів вищих критиків на адресу Біблії є те, що Мойсей не міг написати перші п'ять Книг Старого Заповіту, бо (як вважають вони) на той час ще не було писемності. Але тепер відомо, що вже за днів Мойсея письмо набуло популярності. З книжки "Нові відкриття в Вавилонії" цитуємо: "Майже тисячу років перед народженням Авраама і півтори тисячі років перед народженням Мойсея, Луґавзагісі, цар Ереха, написав слова, які не дуже відрізнялися від тих, якими користувався останній цар Вавилону 2200 років згодом".

Вважають, що найдавнішим способом написання було вирізьблювання найпростіших малюнків, які древні люди робили на каменях або на глині, таким чином передаючи свої думки. Схожі знаки в вигляді малюнків вживаються сьогодні на всіх дорогах Європи. Єврейське слово "писати" означає "вирізати" або "рити". Древні народи робили свої письмена переважно на глиняних табличках, які опісля випікали на сонці, щоб вони не руйнувалися.

Звичайний клинопис поширився вже в перших віках. Останнім часом знайдено тисячі глиняних табличок, які, як твердять археологи, були зроблені перед Віком Патріархів. Більш ніж чверть мільйона таких табличок розподілені між різними музеями світу. Письмо використовували не тільки для сімейних записів, але й для кореспонденції з друзями, які проживали далеко, та для залагодження різних справ. Наприклад, знайдено таблички, в яких жінка запитує свого чоловіка про певні справи і повідомляє його, що їхні діти здорові.

Печатки

В книзі Йова, яка, мабуть, була написана в Віці Патріархів, згадується печатка: "...земля змінюється, мов та глина печатки" (38: 14). "Печатку вживали тоді в тому самому значенні, що сьогодні підпис. В Урі знайдено печатки людей, які жили перед потопом".*

--------------

*"Нові відкриття у Вавилоні", стор. 42.

--------------

Отже, на основі археологічних доказів виникає, що людина була ознайомлена з письменністю від часу створення. В період розвитку цього мистецтва люди древності використовували перш за все таблички з м'якої глини, на яких витискали свої записи. Кам'яні таблички вживали дещо пізніше, а ще пізніше перейшли до використання папірусу, на якому можна було писати чорнилом. Мабуть, можна зробити висновок, що Книга Буття була свого часу написана на глиняних табличках. Десять Заповідей були написані на кам'яних таблицях і, подібно до древніх вавилонських таблиць, мали написи з обох боків (2 М. 32: 15).

Докази з вавилонських міст

Землі Шінеар і Ашшур, про які говориться в Біблії, охоплювали територію, відому як Месопотамія, що означає "земля між ріками". Ця древня країна іменується тепер Ірак, хоча північна її частина належить до Туреччини. В давнину південна частина цієї держави називалась Вавилоном, а північна Ассирією. Ще раніше південна рівнина називалась Шумер, а північна Аккад. Ця територія має приблизно 1000 кілометрів у довжину і 400 кілометрів у ширину. Загально кажучи, це рівнинна місцевість, якою протікають дві великі річки – Тігр та Євфрат.

Цю рівнину вчені віддавна вважали колискою людського роду, і власне тут знаходяться згадувані в Біблії міста. Місто Ур є одним з них. Для тих, хто признає Біблію, місто Ур має важливе значення, бо тут мешкав патріарх Авраам. 1 Книга Мойсея 11: 31 говорить: "І взяв Терах Аврама, сина свого, і Лота, сина Гаранового, сина свого сина, і Сару, невістку свою, жінку Аврама, свого сина, та й вийшов з ними з Уру халдейського, щоб піти до краю ханаанського. І прийшли вони аж до Харану, та й там оселилися".

В 1 Мойсея 12: 1-3 є подана причина, чому Аврам залишив Ур, щоб іти до Краю ханаанського: "І промовив Господь до Аврама: "Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню і поблагословлю тебе і звеличу ймення твоє, – і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!". В Новому Заповіті ап. Павло пояснює, що обітниця, яку Бог дав Аврамові, насправді була тим, чим є Христова Євангелія: "І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовістило Авраамові: "Благословляться в тобі всі народи!" (Гал. 3: 8).

Довгий час критики Біблії твердили, що такої людини, як Авраам, ніколи не було, що історія, подана в Біблії, є лише алегорією, казкою – включаючи також розповідь про вихід з міста Ур. Вони казали також, що такого міста Ур зовсім не було. Твердження цих критиків знищило у багатьох віру в Біблію. Та оскільки Божа обітниця для Авраама була суттю Євангелії (Радісної Вістки), тому Євангелія не мала б справжньої підстави, коли б Божа діяльність з Авраамом і дана йому обітниця були тільки алегорією.

Відкриття міста Ур

В цей період християнського віку, коли різні критики чинять нападки на Біблію, важливо мати нові докази безпосередньо з рук археологів, які знаходять один за одним древні місця, згадувані в Біблії, серед яких є також місто Ур. Сьогодні Ур – залізнична станція 200 км на північ від Басри, поряд з Перською Затокою, одна з багатьох зупинок Багдадської залізниці. Коли пасажири виходять з поїзда на зупинці, вони, мабуть, не усвідомлюють, що перед ними древнє місто Ур. Те, що вони бачать, схоже на рудого кольору насип, горб, і власне цей насип привів археологів до відкриття міста Ур.

Цей насип араби називали "Тель ал Мукваяр". В старовину, коли міста нищились ворогами або засипались піщаними бурями, їх відбудовували на старих руїнах. За кожним разом місто закладали щораз вище. Остаточно руїни покидали, і вони поступово вкривалися піском або землею. Словом "тель" позначали різницю між штучними насипами і природними горбами.

В 1923 р. до Тель ал Мукваяр прибула група археологів, які представляли Британський Музей та Пенсільванський Університет. На чолі цієї експедиції знаходився сер Чарльз Л. Вулій. Ще в половині дев'ятнадцятого століття археолог Тейлор, зауваживши цей насип, був здивований його розмірами і почав вести, разом зі своїми людьми, розкопки з боків і зверху. Поступово була виявлена велика вежа релігійного призначення і святилище, яке, як опісля довідалися вчені, містило в собі святиню бога Місяця.

Від часу Тейлора в археології зроблено великий поступ. Досвідчене око Вулія завважило довкола менші насипи, і він вирішив їх обстежити. Вернед Келлер писав: "...Схожі насипи, більші або менші, знаходять у великій кількості на всьому Середньому Сході, на берегах великих рік, посеред врожайних рівнин і біля їх меж – скрізь, де з непам'ятних часів ходили каравани. Ще ніхто не міг їх порахувати. Вони розкидані від дельт Євфрату і Тігру до гір Малої Азії, де ріка Галіс впадає в Чорне море, на східних берегах Середземного моря, в долинах Лівану, в Сирії і біля Йордану в Палестині. Ці малі підвищення є великим джерелом знань для археологів. Вони не були сформовані рукою природи, але зроблені штучно, є накопиченням спадщини багатьох поколінь, що відійшли у минуле. Це великі маси каміння та сміття, які протягом віків нагромадилися з залишків домів, міських мурів, святинь чи палаців..."*

--------------

*"Біблія як Історія«, стор. 14-15.

--------------

Почавши в 1923 р., англійсько-американська експедиція працювала три зими, розкопуючи насипи довкруги Тель ал Мукваяр. В цій самій книзі, стор. 18, читаємо: "Під червоними схилами Тель ал Мукваяр лежить ціле місто, осяяне ясними проміннями сонця, пробуджене з довгого сну тисячоліть наполегливими розкопками археологів. Вулій і його товариші не тямились з радості: Перед ними лежало місто Ур, "халдейський Ур", про який говорить Біблія"!

З скромних записів Біблії виникає, що Ур Халдейський не був родинним містом Авраама. Ур знаходився в південній Месопотамії, на захід від Євфрату. Про цю ріку згадує Ісус Навин 24: 2: "По тім боці Річки сиділи були ваші батьки від віків: Терах, батько Авраамів та батько Нахорів". Коли Авраам послав свого слугу Елі-Езера шукати дружину для Ісака, то цей слуга одержав особливу вказівку, щоб іти до власного Авраамового народу, і він "пішов у Месопотамію до міста Нахора" (1 М. 24: 4, 10).

З цього виникає, що Аврам і його батько та інша рідня прибули з північної Месопотамії до Ур, і коли вони залишили Ур, щоб іти до Ханаану, який Бог пообіцяв Аврамові та його потомству, вони пішли насамперед на північ, до Харану. Харан міг бути родинним містом Аврама, і Аврам залишався там до смерті свого батька. Можливо, він хотів поховати свого батька серед його народу.

Хоча дорога з Уру до Ханаану через Харан була довшою, однак коли б Аврам і його родина спробували йти коротшою дорогою, то їм треба було б йти Аравійською Пустинею, що було майже неможливим, коли пам'ятати, що вони забрали з собою свої стада. Довкола Уру було багато пасовищ, то ж Аврам займався скотарством, хоча сам, можливо, мешкав у багатому місті Ур.

Правдоподібно, що місцем народження Аврама була древня країна Марі. Харан і Нахор були містами цієї країни. Місто Марі було одним з найбільших і найбагатших в тому часі. В ньому були гарні доми і багатий палац, який містив в собі сотні кімнат та інших приміщень. Це був палац царів Марі. Ця величезна будівля займала майже десять акрів і була найбільшою спорудою древності, яку досі виявили археологи.

В цій древній метрополії відкопано тисячі глиняних табличок. Ці таблички підтверджують існування родини Аврама. Біблія говорить: "Пелег же жив тридцять літ, та й породив Реу... А Реу жив тридцять і два роки, та й породив Серуга... А Серуг жив тридцять літ, тай породив Нахора... А Нахор жив двадцять літ і дев'ять, та й породив він Тераха... Терах же жив сімдесят літ, та й породив Аврама, і Нахора, і Гарана" (1 М. 11: 18-26).

"Імена прародичів Авраама з'являються з цих темних віків у вигляді назв міст північної Месопотамії. Вони знаходяться в Падан-Арам, тобто на рівнині Араму. Посеред цієї рівнини лежить Харан, який, згідно з описом, був пишним містом... Про Харан, дім Аврама, батька патріархів, родинне місце єврейського народу, тут згадується вперше в історії, тому що текст Біблії відноситься власне до нього. Далі в цій долині лежить місто Нахор, в якому був дім Ревеки, жінки Ісака" ("Біблія як історія", стор. 51, 52).

Таким чином глиняні таблиці, знайдені в царстві Марі, дають подальші докази, що записи про патріархів, які знаходяться в Біблії, не є легендою. Вони є вірогідними історичними записами про Божу діяльність з Його вибраним народом. Власне ці записи дають нам міцну підставу для роздумів про Божу любов і Його обіцяні благословення для всіх народів землі, про які Він говорив у Своїй обітниці Авраамові.

Людина є упалою

Розкопки руїн стародавніх міст, що існували за днів Аврама або й ще раніше, свідчать, що тогочасна цивілізація знаходилася на високому рівні. Професор П.Г. Ланґдон, з Інституту Металів, Лондон, повернувшись з Месопотамії в 1929 р., писав про те, що він знайшов великі "поклади калію" на значній глибині, а під ними верстви, які містять залишки цивілізації, що була перед потопом. Наводимо цитату:

"Нижче під цим шаром потопу був інший шар товщиною чотири метри. В нижній частині цього шару знайдено залишки будівельної цегли, заглибленої в мул на кілька метрів – правдоподібно, рештки цегляних гробниць. Цей шар представляє два періоди – ранній, коли будівлі будували біля його основи, тобто підніжжя, – і пізніший, коли після замулення цих будинків їхній верх западався. В цих шарах (нижче шару потопу) знайдено предмети з міді, срібла і золота, а також кам'яні миски і незначну кількість черепків".

Це яскраво пригадує нам сказане про Тувалкаїна, "що кував всіляку мідь та залізо" (1 М. 4: 22). А про Ювала говориться, що він був "батьком усім, хто держить в руках гусла й сопілку" (21 в.). Ці уривки інформації показують, що люди того часу лише недавно потрапили в гріх та смерть. Сьогодні кирка та лопата археологів це підтверджує.

Високий рівень цивілізації древніх часів підтверджують знахідки Вулія, одержані під час розкопок руїн древнього міста Ур – святині шумерів, майстерні, судового двору і прекрасних помешкань. Вулій також відкопав "гроби царів Ура". Ці кам'яні льохи були схожі на дорогоцінні скрині, наповнені прекрасними і дорогими речами. В них були золоті горнятка до пиття, чудово оформлені дзбанки і вази, бронзове столове начиння і музичні інструменти. Сказано, що навіть гробниця Тутанхамона не мала стільки багатства. Ці дорогі речі не створила напівлюдина-напівмавпа. Вони свідчать, що людина створена досконалою, з високою інтелігентністю, що людина згрішила і була засуджена на вмирання, і що відтоді, протягом тисячоліть, продовжувалось її падіння. Таким чином підтверджуються слова ап. Павла: "Як в Адамі вмирають усі..." (1 Кор. 15: 22).

Докази з Обіцяної Землі

Мойсей, який з Божого повеління вивів Ізраїль з єгипетської неволі і провадив його пустинею сорок років, перед своєю смертю сказав до народу, який незабаром мав увійти в обіцяну землю, таке : "Бо Господь, Бог твій, уводить тебе до Краю хорошого, до Краю водних потоків, джерел та безодень, що виходять у долині й на горі, до Краю пшениці й ячменю, і винограду, і фіги, і гранату, до Краю оливкового дерева та меду, до Краю, де подостатком будеш їсти хліб, де не забракне нічого, до Краю, що каміння його – залізо, а з його гір добуватимеш мідь" (5 М. 8: 7-9).

Дійсно, Обіцяна Земля була доброю землею, в якій знаходилося все згадане. Але останнє речення: "...з його гір добуватимеш мідь", було довгий час для багатьох вчених і дослідників Біблії таємницею, бо загально вважалося, що в цій землі немає жодної міді. Тепер, завдяки археологічним пошукам, про це можна сказати більше. В 1937 році Нельсон Ґлюк, член Американського Інституту Сходу, очолив групу науковців (геологів, істориків, археологів), щоб обстежити насип Тель ел Келейфе, що знаходиться на перетині Африки, Аравії, Палестини і Сирії. Перші розкопки принесли багатообіцяючі результати. Знайдено рибальські гачки, зроблені з міді, а також шматок перетопленої міді. На жаль, час роботи експедиції швидко закінчувався. Роботи відновлено і довершено лише в 1940 році. Все, виявлене в цьому місці, доводило, що за часів ізраїльського царя Соломона тут була копальня міді, і що Соломон, як висловився Н. Ґлюк, був, правдоподібно, найбільшим експортером міді в древності. Стало очевидним, що Тель ел Келейфе – це насправді Ецйон-Гевері, про який говориться в 1 Царів 9: 26, де сказано, що "цар Соломон наробив кораблів в Ецйон-Гевері, що при Елоті на березі Червоного Моря в едомському краї". Відкриття також показали, що в цьому місці вже на той час були досить добрі печі до витоплюванні міді, подібні до наших бессемерівських. Власне з цього міста Соломон посилав свої кораблі до різних частин світу, бо це портове місто було в ту пору торговельним центром. Кораблі, повертаючись, привозили золото, слонову кістку та інші цінні речі. Самі ізраїльтяни на той час не були здібними мореплавцями і нічого не знали про спорудження кораблів. Але мудрий Соломон привозив здібних людей з інших країн. Біблія пише: "І послав Хірам кораблями своїх рабів, моряків, що знають море, з рабами Соломоновими. І прийшли вони до Офіру, і взяли звідти чотири сотні й двадцять талантів золота, та й привезли до царя Соломона" (1 Цар. 9: 27-28).

В іншому місці про багатство Соломона сказано так: "Бо цар мав на морі таршіські кораблі разом із кораблями Хірамовими. Раз на три роки приходили таршіські кораблі, що довозили золото, і срібло, і слонову кість, і мавп, і пав" (1 Цар. 10: 22). Отже, археологи довели, що біблійні записи про багатство Соломона є вірогідними, всупереч твердженням критиків Біблії.

Проф. Їгель Ядін, декан відділення археології університету в Єрусалимі, недавно підтвердив біблійні записи про Соломона. Весною 1968 року він навів цікаву інформацію, а саме: "В 1 Книзі Царів 9: 15 ми читаємо: "А оце наказ тих поборів, які брав цар Соломон на збудування храму Господнього і дому свого, і Мілло, і муру єрусалимського, і Хацору, і Меґіддо, і Газеру". Коли запитали проф. Ядіна, чи він особисто вірить, що археологічні знахідки в Палестині підтверджують історичні записи Біблії, він сказав, що вірить, і як приклад навів вищезгаданий біблійний текст, який говорить, між іншим, що Соломон збудував три міста – Хацор, Меґіддо і Газер. "Загально кажучи, я можу ствердити, що це напевно так. Можу сказати, що історичні частини Біблії отримали підтвердження археологів. Я пішов би далі і сказав, що біблійні записи насправді допомагають археологам в їхній праці і зрозумінні дат. Наприклад, Біблія говорить, що цар Соломон збудував три стратегічні міста. Одним є Меґіддо, ще іншим – Газер, поблизу Єрусалиму. Коли ми розкопували Хацор, третє місто, і дісталися до десятого, починаючи згори, нашарування решток будівель, ми дійшли висновку, що це могло бути місто Соломона – якщо, звичайно, біблійна історія є правдивою. Ми натрапили на дуже дивні міські ворота з шістьма супутніми кімнатами і стіну з віконними рамами, тобто натрапили на подвійну стіну. Такі самі ворота знайдено американськими археологами в Меґіддо. Далі мною виявлено третє місто – Газер, і там також були схожі ворота. Коли б не біблійні тексти, що Соломон будував ці три міста, ми б не взнали їхньої назви. Порівняння споруд дало переконання, що цей біблійний уривок говорить правду. Але ми навели лише один приклад. Скрізь, куди ми йдемо цією біблійною землею, ми обґрунтовуємо наші знахідки Біблією, і ці знахідки, так би мовити, чинять Біблію зрозумілою".

Коли ми попросили проф. Ядіна ширше описати знахідки в цих трьох біблійних містах, які відбудовував Соломон, він розповів:

"Хацор – дуже цікава біблійна місцевість. Це місто, про яке Біблія згадує кілька разів. Перша згадка про нього знаходиться в 11-у розділі Книги Ісуса Навина. Цар міста очолив змову довколишніх царів, щоб воювати з Ісусом Навином. Біблія говорить, що Ісус Навин убив царя Хацору і спалив місто вогнем. Опісля чуємо знову про Хацор за часів Соломона, коли він відбудував його разом з містами Меґіддо і Газер. Отже Біблія розповідає, що Ісус Навин знищив Хацор, а Соломон його відбудував. Однак історія міста Хацор сягає значно далі перед появою Ісуса Навина. Коли ми дійшли до цілинної землі, то побачили, що пройшли крізь руїни двадцяти двох міст, що лежали одне над одним. Перше місто збудовано близько 28-го століття перед Христом. Можна сказати, що місто, яке знищив Ісус Навин, було тринадцятим зверху, а те, яке відбудував Соломон, – десятим. Після того Хацор був знищений Телпалацером. Ці руїни є п'ятими зверху. Територія розкопок охоплює площу близько 70 гектарів. Ми працювали чотири роки і змогли зробити лише малу частину того, що хотіли б.

Як ми вже дізналися, Соломон відбудував також Меґіддо. В цьому місці розкопки вели члени Американського Археологічного Інституту, Чикаго. Вони знайшли руїни двадцяти двох міст, які нашарувалися одне на одного. Коли ми знайшли справжнє місто Соломона, Хацор, і довідалися про те, як виглядали його міста, в мене закралася підозра, що місто, яке археологи досі вважали містом Соломона, насправді ним не є. Археологи виявили великі, гарні стайні, які назвали Соломоновими Стайнями. Я вирішив, що вони помиляються. На основі біблійної інформації, що Соломон відбудував Хацор і Меґіддо, я вважав, що ці два міста повинні бути такими самими, тому що були будовані тим самим архітектором.

Отже, я знову почав працювати в Меґіддо в 1960 році і ще два рази працював минулого року, і ми знайшли справжнє місто Соломона, збудоване на зразок Хацор. Я зовсім не маю наміру переконувати відвідувачів Меґіддо на рахунок того, про що їм розповідають, однак я радий, що з допомогою Біблії ми відкрили справжнє місто Соломона, яке знаходиться під так званими Соломоновими Стайнями. Треба сказати, що місто, в якому знаходилися стайні, також має велике значення, бо було збудоване іншою відомою постаттю Біблії – царем Ахавом, чоловіком Єзавелі".

Загальні докази

Проф. Ядін запевнив нас, що досі знахідки археологів дали всебічне обґрунтування історичної вірогідності Біблії, і з цим погоджується більшість археологів.

Переважна частина історичних подій Старого Заповіту відбувалася в Ханаанській Землі – Обіцяній Землі ізраїльтян. Під проводом Ісуса Навина Ізраїль, як народ, увійшов до цієї землі, щоб заволодіти нею. Місцем входу були степи навпроти Єрихону.

Історія падіння Єрихону довгий час вважалася байкою. Згідно з Біблією, Господь велів Ізраїлю, веденому священиками, обходити місто Єрихон один раз щодня протягом шести днів. Сьомого дня вони мали обійти його сім разів, і за сьомим разом, коли священики засурмили в сурми, народ мав крикнути гучним голосом. Коли так сталося і народ вигукнув, мури впали, і кожна людина могла увійти до міста. Таким чином ізраїльтяни легко його здобули (Єг. 6: 15-24).

Експедицію, яка віднайшла місто Єрихон, очолював проф. І. Ґарстенґ. На основі відкриття археологи прийшли до висновку, що Єрихон є, правдоподібно, найстаршим містом у світі. Старовинні мури Єрихону також є предметом особливого зацікавлення дослідників Біблії. Чи справді вони були міцними, і чи археологи знайшли докази, що ці мури впали так швидко та стрімко, що ізраїльтяни змогли пройти по них і увійти в місто. Відповіддю на обидва питання є: Так! Мури Єрихону складалися з двох стін – внутрішньої та зовнішньої. Між ними була пустка. Археологи відкрили, що внутрішній мур впав до середини, руйнуючи доми, що стояли поблизу, а зовнішні мури впали назовні. Проф. Ґарстенґ прийшов до висновку, що це сталося внаслідок землетрусу. Також знайдено попіл, як свідоцтво того, що місто було спалене – так, як подає Біблія.

Археологи відкопали також багато інших міст, згаданих у Книзі Ісуса Навина, які мають зв'язок з підкоренням Ханаану, і серед них місто Девір: "І вернувся Ісус та ввесь Ізраїль із ним до Девіру, і воював із ним" (Єг. 10: 38).

Також читаємо: "І дав Господь в Ізраїлеву руку Лахіш" (Єг. 10: 32). Археологи знайшли точне місцезнаходження руїн Лахіша. Ісус Навин помер і був похований "в Тімнат-Серахові, що в Єфраїмових горах, на північ від гори Гааш" (Єг. 24: 30). Це місто також знайдено.

Далі прийшов період Суддів. Двоє з цих суддів були Девора і Гедеон. Війни, які вони вели, отримали своє підтвердження. Виявилось, що мідіяніти вживали верблюдів для перевезення вантажів під час подорожі.

Після цього періоду наступив період Царів, в якому Саул був першим царем. Його перемоги і поразки підтвердила археологія, і вчені висвітлили багато фактів з життя царя Давида. Підтверджено падіння царства десятьох поколінь Ізраїлю і падіння Юдського царства, а також вигнання людей цих царств до Ассирії та Вавилону. Та це ще не все. Коли проф. Ядіна запитали, чи на його думку археологічні знахідки в Ізраїлі закінчилися, він відповів: "Я можу сказати, що нам ще далеко до цього. Щоб дати вам приклад, скажу, що в тому місці, де я робив розкопки в південній Галілеї, ми працювали чотири роки, маючи в своєму розпорядженні 200 людей кожного сезону. Тепер я бачу, що для цих розкопок потрібно ще 300 років аби дослідити усе. Перед нами трьохвимірне нагромадження культури тисячоліть. В кожному місці ми маємо від двадцяти до двадцяти двох міст, що лежать одне над одним, і я можу сказати, що археологам тут є роботи щонайменше на кілька тисяч років".

Язичницькі релігії

В Старому Заповіті багато говориться про язичницькі релігійні богослужіння та церемонії, які відбувалися в Ханаані в той час, коли Ізраїльтяни ввійшли до Краю. Дуже часто ізраїльтяни ставали жертвою цих розпусних релігій, які є названі Богом "гидотою народів". Цар Манасія царював п'ятдесят п'ять років, і під час його царювання Ізраїль у великій мірі потрапив під вплив цих язичницьких гидот-релігій (2 Цар. 21: 1, 2).

Річ у тому, що ці релігії не тільки представляли інший погляд на божество, але й використовували людські похоті найбільш огидним чином, називаючи їх "священною" розпустою. Розбещеність і розпусту народу під час виконання цих релігійних церемоній майже неможливо описати, і ще важче в них повірити. Хоча Біблія згадує про ці беззаконня та про розпусність релігійних церемоній, однак вона не змальовує їх огидних подробиць так, як це висвітлюють нам археологічні знахідки. Факт, що записи про неправдивих богів і про неморальні обряди, які йшли в парі з ідолопоклонством, підтверджуються знахідками археологів, дає нам подальший доказ правдивості та вірогідності Св. Письма.

Про ізраїльтян, що потрапили під вплив цих язичницьких релігій, Св. Письмо говорить: "І також вони будували собі жертівники на пагірках, і стовпи, і Астарти на кожному високому взгір'ї та під кожним зеленим деревом. І також були блудодії в тому краї, – вони чинили всю гидоту тих людей, що Господь прогнав їх від Ізраїлевого обличчя" (1 Цар. 14: 23-24). Завдяки праці археологів ми значно більше дізналися про те, що ж насправді діялося на цих "пагірках" ідолопоклонства. Археологічні відкриття показують, що обряди на честь божків і правителів були дурманячими, похітливими і непристойними. Це стало великою спокусою для Ізраїльтян, і тепер краще зрозуміло, чому Ваал та інші божки весь час мали в них таку повагу. Отже, навіть в цій ділянці Біблія стає краще зрозумілою за допомогою археології.

Бібліотека Ніневії

Приблизно в половині дев'ятнадцятого століття британський археолог Генрі Лаярд віднайшов старовинне місто Ніневію. Ніневія була заснована Німродом. Саме відкриття руїн цього стародавнього міста вже було великою подією, але ще важливішим було те, що в палаті Ашурбанібала, яку відкрито в місті, знаходилася славна бібліотека, яка належала цьому монарху. Бібліотека була найвідомішою на всьому древньому Сході. В ній знайдено 22000 табличок з клиновим письмом, які передано Британському Музею. В тому самому часі відкрито замок Саргону і в його руїнах знайдено багато цінних записів про перемоги Ассирії над царством десяти поколінь Ізраїлю. Таблички старовинної бібліотеки Ніневії разом з тими, які знайдено в замку Саргону, дуже допомогли археологам і дали початок новій науці – Ассирології (Ніневія була древньою столицею Ассирії). Вони допомогли археологам упевнитися, що розповіді Біблії про Месопотамію, а опісля про Ханаан та Обіцяну Землю, є справжніми історичними записами.

2 Царів 17: 24 пише: "І спровадив Ассирійський цар людей з Вавилону, і з Кути, і з Ави, і з Гамоту, і з Сефарваїму, й оселив по містах Самарії замість Ізраїлевих синів. І посіли вони Самарію, й осілися по містах її". Про цих людей часто говориться як про "нових самарян". Біблійний запис про виселення десятьох поколінь з Самарії і поселення на їхнє місце чужих народів підтверджується табличками, які знайдено в руїнах Саргону і у великій бібліотеці Ніневії. Мешканці ізраїльського царства, в склад якого входило десять поколінь, сталися "загубленими поколіннями" Ізраїлю, асимілюючись протягом поколінь з людьми, які опанували їхній край.

Отже, коли ми читаємо в Біблії про Німрода і про заснування ним міста Ніневії, або про Йону, який ішов до Ніневії, або про перемогу ассирійців і підкорення царства десяти поколінь Ізраїлю, то ми не читаємо казку (як про це кажуть так звані науковці), але переглядаємо найточніші історичні записи, згідно з якими вибраний Богом народ був частиною історії. Чи ж це не має зміцнити нашу віру в Біблію і спонукати більш ревно і рішуче служили Богу, Який є істинним Автором Біблії і Творцем усіх речей.