На переломі віків

Частина 3

БУЛО ЛИШЕ ДВАНАДЦЯТЬ АПОСТОЛІВ

"Чи не дванадцятьох Я вас вибрав?" (Івана 6: 70).

Християни давно стурбовані своїми численними поділами. Ми, позбувшись різних доктринальних хиб минулого і усвідомивши їхнє безглуздя та безпідставність, взагалі здивовані, що вони потрапили до християнського вірування. Та коли глянемо назад і простежимо історію християнства, то одержимо задовільне пояснення.

Під час місії нашого Господа і апостолів християнська віра була чистою. Але, як пророкував Ісус в притчі про пшеницю і кукіль, все мало змінитися після того, як поснули апостоли. Ісус сказав: "А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв" (Мт. 13: 25). Кукіль, тобто неправди, насіяні ворогом після смерті апостолів, вродив рясно і заглушив добре насіння Царства – святих послідовників Господа. Отже, номінальне пшеничне поле можна властиво називати полем куколю, бо на ньому переважає кукіль.

Але під час жнив, в кінці цього Віку, під час зоріння Нового Віку Христового Царства, Господь дозволить такі обставини, які приведуть до повного відокремлення між "пшеницею" та "куколем". Він збере Свою пшеницю до клуні, а кукіль, тобто так званих християн, які насправді не є християнами, змусить перейти через вогняні клопоти і горе цього Дня, тобто християни з імені опиняться на тому самому рівні, що й весь невіруючий світ.

Місце Юди заповнене неправильно

Коли одинадцять апостолів чекали, згідно з повелінням Господа, на благословення П'ятидесятниці, вони, всупереч розпорядженню, зайнялись призначенням наступника на місце Юди. Отож, вибрано двох осіб, після чого кинуто жереб. Того, на кого випав жереб, вважали дванадцятим апостолом. Бог не дав їм догани, але також не признав цього вибору, і тому ми більше нічого не чули про Матея. У властивому часі Бог вибрав наступника Юди, і ми знаємо, що ним став Павло, який писав: "Та думаю я, що нічим не лишаюсь позад передніших апостолів", бо він мав об'явлення і видива більше всіх інших апостолів разом узятих.

Писання ап. Павла становлять найбільшу частину Нового Заповіту і є неоціненним даром від Бога для Свого народу. Відтоді вже ніколи не мало бути більше апостолів. Ісус сказав, що Він вибрав дванадцять, а на іншому місці Він говорить, що Бог дав їх Йому і що Він нікого не втратив, окрім одного з апостолів, сина погибелі, про невірність якого говорилось ще в пророцтві.

Коли Ісус молився за них, то робив різницю між ними та іншими учнями, кажучи: "Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують в Мене" (Ів. 17: 20). Їхні слова є Його словами, і вони були Його мовним знаряддям. Про цих дванадцятьох, і про нікого іншого, Він сказав: "Що тільки зв'яжете на землі, зв'язане буде на небі", а про всяку річ, про яку ви скажете, що вона є розв'язана, всі будуть знати, що це не зобов'язує перед небом. Господь бажав якомога пильніше стежити і доглядати їх, щоб їхні слова були безпомилковими, і Він прагне, щоб усі Його послідовники знали про це.

Більше того, після вознесіння на небо, Він послав повідомлення до Церкви через ап. Івана, який мав видіння і написав книгу Об'явлення. Там Він зображує дванадцятьох апостолів в вигляді вінця з дванадцяти зір на голові Жінки, Церкви. Далі, в символічнім образі Нового Єрусалиму, який представляє Церкву в славі, Господь зображує дванадцять апостолів як дванадцять стовпів. 3 цієї точки зору бачимо, що ми не можемо сподіватися якого-небудь додаткового об'явлення. Божий народ не повинен покладатися ні на власні міркування, ні на видива або сни, бо, як пише ап. Павло: "Коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, – нехай буде проклятий" (Гал. 1: 9). В іншому місці він говорить: "А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину серед усіх освячених" (Дії 20: 32). І знову: "Святе Писання... може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісусаю.. щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова" (2 Тим. 3: 15-17). Отже, бачимо, що Церква не потребувала більш ніж дванадцять апостолів, ані не потребує жодного додаткового об'явлення. Але Господь каже нам, що будуть такі, які помилково твердитимуть, що вони є апостолами, і Він називає їх "фальшивими", "хто себе називає апостолами, але ними не є" (Об. 2: 2).

Перші фальшиві апостоли

Коли ми говоримо про псевдоапостолів або фальшивих апостолів, то не чинимо закиду, мов би маємо справу зі спланованим обманом. Ми швидше вважаємо, що перші єпископи, приймаючи титули апостолів і заявляючи, що вони є їхніми наступниками і виконують їхню службу, дійсно були зведені, як і народ, який признавав їх. Пам'ятаймо також, що ця річ розвинулась поступово, схоже як титули та різні звання виникли недавно.

Слід також пам'ятати, що перші християни, загально, не були освічені, і дуже мало людей в давнину було грамотними. Лише в останньому часі освіта поширилась до такої міри, що майже кожна людина вміє читати, оскільки ми живемо в чудовому (з одного боку) дні – на зорінні Нової Ери Христового Царства. Пам'ятаймо також, що на той час було обмаль книжок, і вони були дуже дорогі. Юдеї намагалися мати Святе Письмо, тобто Старий Заповіт, в кожній синагозі, де вони щотижня читали якусь його частину.

Християни, вигнані з синагог, не мали нагоди слухати і досліджувати Писання Старого Заповіту, а Новий Заповіт, написаний частинами, був доступний небагатьом. Ще довгий час після смерті апостолів частини Нового Завіту не були зібрані докупи. Тому для загалу вони були швидше реліквіями, священними пам'ятками про Ісуса та апостолів, і ці пам'ятки переважно зберігали, а не досліджували, тому їхня цінність, як основи християнського вчення, маліла. Отож, постала теорія, що тогочасні єпископи є представниками і навіть намісниками апостолів. Народ, який переважно не вмів читати, вже не питав про слова апостолів, а приймав вчення та думки єпископів, вважаючи, що саме так навчали апостоли.

Коли згадаємо, що сьогодні дуже мало проповідників, навіть в межах одного віросповідання, погоджується один з одним у своїх поглядах щодо Божої Правди, то ми не повинні дивуватись, що протягом двох століть після смерті апостолів ці так звані "намісники" апостолів вигадали різні фальшиві теорії і попровадили за собою громади віруючих, з-поміж яких дуже мало виявилось бажаючих порівнювати ці теорії з вченнями Ісуса та апостолів.

"Апостольські наради"

Доктринальне протистояння між єпископами зростало. Поступово, близько 250 року н.е. Божий народ почав ділитися на два класи – клір і мирян. Єпископи, замість обиратися мирянами, публічно твердили, що вони є призначені Богом і мають право бути головними в церкві і призначати мирянам духовних учителів. Виникнення кліру привело до того, що клір, під проводом єпископів, встановив панування над Божим спадком. Згодом, в шостому столітті, єпископ Риму почав набирати більшої ваги і остаточно був проголошений отцем або папою.

Приблизно в четвертому столітті почали з'являтися віровизнання або віровчення. Власне тоді сформульовано Нікейське віровчення, Атаназіанське віровчення і Апостольське віровчення. Виявилось, що більш ніж тисяча єпископів – псевдо-апостолів – пояснює ті чи інші вчення по-своєму. Коли імператор Костянтин прийняв християнство, він був надзвичайно збентежений усіма цими поділами. Тож скликано "Апостольський Собор" в Ніцці. Хоча імператор пообіцяв сплатити кошти всім прибулим єпископам, однак лише третя частина єпископів послухала його і прибула на цей собор. Прибулі єпископи дебатували і сперечалися про свої розбіжності тижні і навіть місяці. Остаточно прийнято рішення, яке задовольнило імператора. Це рішення проголошено на державному рівні і сказано, що кожна особа або вчення, які йому суперечать, мають бути усунені, тобто виключені з церкви. Таким чином групка людей, помилково вважаючи себе натхненими Богом, під проводом імператора, якого навіть не охрищено, встановила теологічне правило, яке відтоді в'язало та плутало релігійні думки багатьох. Іншим це дало нагоду ствердити, що в релігії немає нічого, окрім забобонів і пересудів. Творення таких віровчень продовжувалось протягом дванадцяти століть, тоді як саму Біблію занедбано. Її не вважали за потрібне навчати в теологічних семінаріях. Лютер був довгий час ревним католиком і роками навчав та проповідував, навіть не бачивши Біблії. Це пояснювалось тим, що єпископам, яких вважали живими апостолами з належним їм авторитетом, приписували більше знання, ніж мали дванадцять апостолів, які жили і повмирали попередньо. На цьому так званому Апостольському Соборі вони сформулювали "Основи Віри" і заявили, що людям цілком достатньо вірити лише в них. Отже, чи можна дивуватися, що протягом п'ятнадцяти століть зерна Правди, дані Ісусом, апостолами та пророками, вкрилися людськими традиціями, забобонами і незнанням?

Пошуки світла

Наші приятелі католики не погоджуються з тим, що великий реформаторський рух почався в шістнадцятому столітті. Ніхто з нас не буде твердити, що Лютер і його товариші були непомильними і що їм вдалося одразу перейти від заколоту попередніх п'ятнадцяти століть до повного релігійного знання. Однак всі протестанти і католики погоджуються, що в шістнадцятому столітті в протестантському русі з'явився певний релігійний імпульс до справедливості та чистоти віровчення. На це є багато доказів довкола. Сьогодні кожен має можливість, при бажанні і якщо це для нього важливо, досліджувати різні вчення обох сторін і приймати або відкидати їх за власним бажанням.

Усі справжні християни вболівають над поділами послідовників Христа на численні секти. Ми маємо до них велике співчуття, пам'ятаючи, що кожна окрема секта представляє намагання чесних людей в тому або іншому часі вибратися з темряви і прямувати до світла. Усі, які вже пробудились, усвідомлюють те, яка велика темрява неправд маячила над християнством протягом довгих віків.

Світоч цивілізації

Біблію слушно називають світочем або світильником цивілізації і поступу. Вона, а не люди, була головним реформатором і провідником до цивілізації. Коли Біблія потрапила до рук народу, люди поступово почали бачити, що Боже послання прийшло від Ісуса, апостолів та пророків, і що духовенство, а також священні обряди встановлені людьми. З'являлось більше бажання пізнати, чого насправді навчає Біблія. У відповідь клір сказав, що він має Біблію і читатиме її народові. Але Біблія була на латинській мові, і більшість людей не розуміла латині.

Поступово виникло велике бажання мати Біблію на англійській мові. Першим це зробив Тиндаль. Згодом Лютер, з допомогою товаришів, дав німцям Біблію на їхній мові. Але багато не вміло читати. Проте, спостерігши, що Біблія набуває популярності, майже всі почали говорити, що вона є Божим Об'явленням, і тому щораз більше осіб намагалось її перекладати. В результаті перекладачі почали критикувати переклади один одного, хоча насправді між перекладами не було суттєвої різниці. Єпископи чинили все, що було в їхніх силах, аби стримати народ від дослідження Біблії, кажучи, що люди повинні вдовольнятися тим, що дає їм духовенство і чого воно їх навчає.

Один єпископ з Лондона закупив багато Біблій Тиндаля і спалив їх публічно. Але Біблій надруковали ще більше. Попит на них зростав. Народ відчував голод Божого Слова і втрачав довір'я до силоміць нав'язаних йому віровчень. Згодом з'явилась католицька Біблія (англійською мовою), а ще пізніше з'явився "Загальний Переклад" англійської Біблії та ін. Протягом віків існувала пересторога, що католики не повинні читати протестантського перекладу Біблії, а протестанти – католицького, хоча, зрозуміло, сам переклад не створює великої різниці – різниця існує в поясненні Біблії.

З цього виникає, що численні релігійні вчителі різних віровизнань, які зовні хвалили Біблію і казали людям читати її, насправді не дуже були зацікавлені тим, щоб люди читали, добре розуміючи, що Біблія є найбільшим ворогом церковного, тобто духовного лицемірства, пересудів та забобонів.

Назад до Біблії, каже папа

Папа Леон (1878-1903), маючи непересічну проникливість, дійшов висновку, що надходить час, коли люди будуть відвертатися від усякого вірування та релігії. Цікавлячись настроями в протестантських коледжах, університетах і духовних семінаріях, він зрозумів, що майже всі освічені люди в протестантських державах вивчають так зване Вище Знання, тобто вищу критику, яка є сучасним визначенням невір'я. Він зрозумів, що протестантизм, який колись, на початку, хвалився своєю чистотою віри в Біблію і протестував проти надуманих вчень та практик єпископів, тепер відходить від Біблії, як єдиного натхненного та авторитетного джерела, спочивши на хиткому камені вищого знання, атеїзму.

Коли ж папа придивився краще до католицьких коледжів та університетів, він побачив, що ця вища критика увійшла і туди. Він побачив, що загальна тенденція полишення Бога вже задушила всілякі релігійні почуття багатьох французів та німців. Його вразив жахливий стан усього цього. Він зрозумів, що зростання освіти і одночасне зменшення віри неминуче приведе до анархії. Ризикуючи потрапити під осуд з боку католиків та протестантів та під закиди, що він є обмеженим схизматиком, папа пішов на гострі заходи. Він видав розпорядження, щоб все римо-католицьке духовенство і всі вчителі обов'язково були вислухані на рахунок їхньої віри і дали урочисту присягу, а також розпорядився заборонити видання і вивчення книг на тему вищої критики.

Наступний папа, Пій X (1903-1914), наважився на ще один рішучий крок. Бачачи, що маси не дуже вірять в божественні повноваження єпископів, а також в те, що вони є намісниками апостолів, він видав буллу, в якій звернувся до людей, наказуючи читати Біблію. Він також зобов'язав єпископів заохочувати католиків до цього. Це був крок у властивому напрямку, та, на жаль, його не підтримали. Коли б католики почали більше заглядати до Біблії, то протестанти, можливо, більше б її досліджували замість твердити, що вони її знають і розуміють, тоді як насправді знають дуже мало.

Ми віримо, що лише шляхом щирого і пильного вивчення Святого Письма християни, католики та протестанти, можуть статися "однією живою Церквою Бога" і можуть прийти до "одного Господа, одної Віри і одного Хрищення". Стараймося бути справжніми дослідниками Біблії, чесними і вірними, не використовуючи Боже Слово неправдиво. Стараймося пізнати зміст і дух його вчення, проголошуймо його і поступаймо згідно з ним. Чинячи так, ми напевно матимемо велике благословення, про яке Ісус молився для Своїх учнів: "Освяти їх правдою Твоєю, слово Твоє є Правда" (Ів. 17: 17).

ЧАРИ ТА ДИЯВОЛЬСЬКІ ВЧЕННЯ

Останнім часом помітне велике зацікавлення чимось надприродним, таким як спіритизм, окультизм, чари, чорна магія, демонізм та інші таємничі культи, і найбільш популярними з них є чари. Згідно з свідченнями, в Америці найшвидше продають книжки, які пишуть саме про чари. Також великим попитом користуються видання з астрологічними гороскопами, які можна знайти на сторінках майже кожної газети. Колись спіритських медіумів було мало, а тепер в різних коледжах та університетах цим займається багато людей, і в багатьох громадських колах медіумам виявляють таку ж шану, як докторам чи міністрам. В деяких містах навіть з'явились організації, які поклоняються сатані і називають себе церквою сатаністів. Намагаючись пояснити причину цього явища, один психолог сказав, що в теперішньому хиткому світі люди шукають чогось, що дало б їм силу, якою вони могли б досягти того, чого не дає їм суспільство.

Не дивно, що у світі, який перебуває в заколоті та неспокої, багато-хто хоче мати силу та знання, прагнучи знати, що ж має вплив на нас, на світ, і що зумовлює наше існування. Цілком природно думати над тим, звідки ми взялись і куди йдемо, що є за межею смерті? Протягом минулих віків про це думало небагато людей. Але сьогодні, коли стан світу стає безпросвітним, і кожний відчуває на собі ярмо непосильних життєвих тягарів, бажання одержати якесь пояснення цих питань стається щораз сильнішим і багато звертається до усілякого роду спіритичних і диявольських знарядь, і це сатанинське дерево бажання таємничого знання здається для багатьох щораз більш принадним.

Ми не заперечуємо, а навпаки віримо, що існують невидимі духовні сили, які діють через спіритичних медіумів, чарівників та їм подібних. На основі Біблії ми говоримо, що за цим ховається великий спокусник людства, сатана, разом з його упавшими ангелами, демонами. Нас сьогодні не дивує зростаюче зацікавлення людей спіритизмом, чарами та різними містичними культами, бо ми, які досліджуємо Св. Письмо, знаємо з передбачень ап. Павла, що буде діятися в останніх часах (в яких ми живемо). "А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє" (1 Тим. 4: 1, 2).

Перед нами пересторога, що ця лицемірна брехня з боку упавших духів проявляється в тому, що вони вдають померлих (яких ніби-то викликають медіуми) і навіть "ангелів світла" – мов би вони приносять Божому народу "нове світло", нове велике знання.

Віримо, що ці злі духи підсувають також злі думки людям – перш за все тепер, – і зростання злочинності та різного роду безладдя є частиною їхнього впливу. Їхня діяльність у великій мірі приносить у світ "велике горе".

Це також доказ, що ми живемо в останніх часах, про які говорили наш Господь і апостоли і в яких мав закінчитись цей злий вік (князем якого є сатана), оскільки настає, зоріє нова епоха, в якій буде запроваджений новий справедливий лад. Тоді, каже пророк Софонія, Господь "уста чисті народам дасть [чисте вчення і правильне розуміння Бога та Його задумів для людей], щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужити Йому" (Соф. 3: 9).

ЄВАНГЕЛІЯ, ЯКУ ПРОГОЛОШУВАВ АП. ПАВЛО

"Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує" (Рим. 1: 16).

У світі є багато релігій, бо всяку систему обожнювання, де люди признають Всемогутнього і хочуть Його шанувати, можна властиво назвати релігією. У світі є великі релігійні системи, які ми не можемо зігнорувати або заперечити. Існує, наприклад, вчення Конфуція, вчення Брахмана, вчення Будди, вчення Магомета, вчення юдеїв і вчення християн. Всі вони є представлені нам як релігійні вчення. Всі вони з переконанням твердять про свою правдивість і правильність. Зрештою, кожна людина намагається думати, що її власний погляд на яку-небудь справу є правильним.

З огляду на наш текст, ми радимо порівняти релігію Ісуса з усіма іншими релігіями. Вже з самого початку ми кажемо з апостолом: "Я не соромлюся Євангелії Христа". Що б ми не казали про інші релігії, ми віримо, як християни, що в християнській релігії ми маємо те, чого жодна людина не потребує соромитися. Можливо, в деяких віровизнаннях християнства є певні особливості або форми, яких ми могли б соромитись – які суперечать нашим найвищим ідеалам. Однак істинна християнська релігія – така, яку представляє Боже Слово (не змішана з людськими вигадками), – повинна бути зразком християнства, і такої ми не соромимося. Коли порівняти її з усіма іншими релігіями світу, вона виявиться найвірогіднішою в кожному значенні цього слова. Усі різноманітні релігії признають, що людина є в грішному, недосконалому стані, і кожна релігія намагається дати певну пораду або запропонувати вчення, які могли б допомогти людині піднестися з її недосконалого стану і повернутися назад до злагоди з Богом.

Порівняння релігій

Коли візьмемо для прикладу мусульман, то побачимо, що поряд з дуже корисними якостями, в них є інші якості, які ми аж ніяк не можемо похвалити. При цьому вони намагаються чинити людині не кривду, а добро. Їхня теорія слушно стверджує, що людство є упавшим і потребує піднесення з цього стану занепаду. Це саме можна сказати про вчення брахманів, конфуціоністів і буддистів. Всі вони так чи інакше намагаються пропонувати найкращий, на їхню думку, лік проти занепаду людства, проти його незадовільного становища.

Різні релігії проголошують різного роду покарання для тих, хто їх не приймає, а також обіцяють різну нагороду для тих, хто тримається їхнього вчення. Але всі вони погоджуються, що людині потрібно піднятися з її грішного стану. Здається, що в кожній людині є щось, що підказує їй, що вона не є досконалою, не є в згоді зі своїм сумлінням, не є в згоді з найвищими ідеалами божественного порядку.

Тому всі релігії признають принцип гріха, пропонують різні ліки, і докази цього є очевидними скрізь серед послідовників цих релігій. Багато з них намагається різним шляхом розпинати своє тіло – самобичуванням, надмірним постом та відверто аскетичним способом життя, триманням рук догори протягом кількох днів і т.д., намагаючись цим бути святими і подобатися своєму богу.

Але жодна з цих речей, в світлі Христової Євангелії, не виглядає найвищим і найкращим ідеалом. Щоправда ці релігії зробили дещо доброго і підняли декого з деградації. Людство, можливо, було б в ще гіршому стані, коли б не ці релігії. Але тепер, коли ми порівнюємо їх з релігією Ісуса Христа, то бачимо, що все промовляє на користь останньої.

По-перше, всі релігії чимось схожі на юдейську релігію, однак юдейська релігія є від Бога і, як відомо, мала приготувати юдеїв до прийняття Христа. Божою пропозицією для юдеїв було: "Усі заповіді... будете пильнувати виконувати, щоб ви жили ", щоб мали вічне життя. Це була Угода, зроблена Богом з ними біля гори Сінай за участю Мойсея. Вони спочатку думали, що вони напевно будуть піднесені з гріха, адже Бог дав їм Закон і через дотримання цього Закону вони зможуть статися досконалими і зможуть прийти до згоди з Богом. Але це була помилка, бо згодом вони дізналися (коли минули століття, і ніхто з них не зміг виконати Закон), що Закон є мірою досконалості, і ніхто не може досягти мірила досконалої людини. Тому правдивий Ізраїль зрозумів, як говорить нам ап. Павло, що перед Богом "жодне тіло ділами Закону не виправдається". Він зрозумів також, що Закон, замість вдосконалити та виправдати їх і дати їм вічне життя, приніс більшу, ніж коли-небудь досі, свідомість гріха. Благословенням Угоди Закону було те, що ця Угода показала їм з усією відвертістю їхній грішний стан і неспроможність позбутися його власними силами. Але юдеї сьогодні не признають цього факту, бо коли б признавали, то кликали б до Господа про милосердя, замість покладати надію на дотримання Закону ради самовиправдання.

Те саме можна сказати про всі язичницькі релігії. Вони пропонують допомогти людям зробити себе досконалими, та ніхто не може статися таким, і всі розуміють власну гріховність та безсилля. Отож в усіх цих релігіях немає послідовності, бо всі вони починаються твердженням, що людина повинна бути досконалою, святою, і при цьому розуміють, що так воно не є.

Як вже згадувалося, Боже Слово каже, що "жодне тіло ділами Закону не виправдається", що людина є грішною і вона не може чинити того, що хотіла б, а її ідеали є вищими від її здібностей та спроможності. Тому ап. Павло заявляє: "Ми не можемо робити те, що хочемо". Ми є упавшими створіннями, запроданими в гріх. Хто запродав нас, коли і де? Біблія відповідає, що "через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть в всіх людей" (Рим. 5: 12). Смерть перейшла на весь людський рід і через те зробила його бідним розумово, морально і фізично, і ми тепер не можемо чинити те, що хотіли б. Біблія говорить нам, що на початку Адам не був в стані упадку, але був досконалий і міг виконувати Божий закон досконало. Ми "є запродані в гріх", і тому пророк Давид висловлює таку думку: "Я в беззаконні народжений і в гріху зачала мене мати моя". Що ж пропонує нам християнство і чого не пропонують усі інші релігії? Християнство говорить нам про Спасителя, натомість жодна інша релігія Спасителя не пропонує.

Християнський Бог є Богом усіх милостей

Християнство визнає, що такий стан прийшов внаслідок непослуху Адама, і представляє Ісуса як того, Хто викупляє людину з-під цього осуду смерті. "Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих", "Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку", – пише ап. Павло. Власне в цьому християнство має логічну вищість над іншими релігіями, пропонуючи засіб задоволення Божої справедливості.

Всі релігії кажуть, що Божа справедливість опирається гріху, однак лише християнство наводить спосіб, яким чином задовольнити Божу Справедливість. "Христос був умер ради наших гріхів", "дав Самого Себе на викуп за всіх", "Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу", – пише Ап. Іван. Отже, християнство є не тільки більш логічним, але й більш правдивим – приймаючи до уваги Божу справедливість.

Треба визнати, що коли Бог засудив світ, Він вчинив це насправді, до того ж справедливо – як Великий Суддя людства. Отож справедливість повинна бути задоволена, тобто відшкодована, перш ніж головний Суддя Всесвіту може зняти покарання і звільнити злочинця. Людина згрішила, і великий Суддя виніс вирок, і немає можливості скасувати цей вирок, хіба що шляхом винесення рівнозначного покарання. Тому, згідно з релігією християнства, наш Господь Ісус прийшов у світ, щоб прийняти на Себе покарання і "щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх" (Євр. 2: 9).

Християнство має ще одну перевагу над усіма релігіями: воно вчить про велику любов Бога до людства і піклування про нього. Майже всі релігії визнають Бога, при цьому називаючи Його по-різному. Віримо, що вони визнають того самого Бога, але вони не визнають (не розуміють) справжніх рис Його характеру. Вони бачать Його справедливість і своє власне невміння дотримуватися її, але вони не бачать милосердного улаштування, яке Бог вчинив для всіх злочинців.

Бог, про якого говорить нам Біблія, є справедливим, милосердним, але не є мстивим. Він є Богом усіх милостей і милосердя, і від Нього походить всякий добрий дар. Найбільшим з усіх дарів є Дар Його Сина, якого Він дав за гріх людини, щоб таким чином здобути рівнозначне відшкодування ради власної справедливості. Однак такий шлях не був нав'язаний Ісусові силоміць, проти Його волі, бо Св. Письмо виразно подає, що Ісусові була обіцяна "нагорода" за виконання цього діла, і Він "взамін за виставлену перед Ним радість витерпів хрест, соромом нехтуючи" (Євр. 12: 2, Diaglott ).

Однак Божа любов не обмежується лише приготуванням Спасителя та постановою, що кожний, хто повірить в Нього, буде благословенний. Вона простягається ще далі: Той, Хто таким чином відкупить людину, стане Царем землі, і Його берло, Його панування буде "від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі", доки "не схилиться кожне коліно перед Ним і визнає Бога кожен язик". Також "земля буде повна пізнання Господнього, як море вода покриває". Таким чином кожне створіння прийде до знання того, що є Бог і що шлях, Яким Він пропонує бути справедливим і милосердним, пролягає через Його Сина, Який має бути великим Визволителем людського роду.

Яким чином прийде цей великий Визволитель? Відповідь, власне, і є частиною Євангелії, частиною "веселої новини". Його прихід означає прихід Його великого Царства, яке Він встановить у належному часі. Його царство не буде лише для великих і багатих. Воно буде також для бідних, бо пророцтво говорить: "Бідаря Він підводить із пороху" (Пс. 113: 7). Його сила і вплив буде рушієм, який вчинить рівноправними всіх людей світу. Св. Письмо говорить, що всі люди знаходяться перед Богом на одному рівні, бо всі згрішили і позбавлені Божої слави (досконалості), і всі одержують Божу ласку.

Боже благословення полягатиме в тому, що всі будуть мати змогу повернутися до всього, що було втрачене в Адамі. Повернувшись, вони матимуть змогу виконувати Боже досконале право і бути в згоді з Богом на вічні віки. Для тих, хто відмовиться, хто знехтує привілеями життя і єдності з Богом, запропонованими для них, Бог приготував, як виразно подає Св. Письмо, другу смерть (але не вічні муки): "Душа, що грішить, – вона помре", бо "заплата за гріх – смерть".

Але дехто може запитати: "Ви говорите про світ і про те, що Ісус вчинив для нього, а що можна сказати про Церкву?" Ті з нас, які оцінили це спасіння, знають, що воно не піднесло нас до фізичної досконалості, але має силу, яка увійшла до нашого серця і нашого розуму через віру, перетворюючи нас і відновлюючи наш розум і наші бажання. Справжній Господній народ був колись далеким від Господа, відчуженим, але через пізнання Спасителя він перемінився в своєму житті і тепер намагається ходити не за тілом, але за духом, згідно з Божою волею.

В цьому, власне, полягає різниця між юдеями під Угодою Закону і християнами під вищою Угодою Ласки. Апостол сказав, що юдей не міг чинити того, що хотів, але стверджує, що справедливість Закону виконується в нас, "що ходимо не за тілом, а за духом" (Рим. 8: 4).

Як це можливо? Чим ми кращі від юдеїв? Може, ми менш деградовані або більш досконалі? Зовсім ні! Апостол пояснює, що для класу, покликаного під час віку Євангелії, зроблена і діє особлива постанова, і Бог рахується з цим класом згідно з його бажаннями, волею і намірами, і під цією Угодою Ласки вважається, що ми цілковито дотримуємось Божого права – справедливості (основи цього закону), яка виконується в нас, бо ми чинимо не по тілу, а до духу – є досконалими в наших намаганнях чинити згідно з цим духом.

Але як ми можемо бути виправдані, якщо ми не чинимо досконало в тілі? Річ у тому, що кров Христа очищає нас від наших гріхів. Христос приписує нам Свою людську досконалість (справедливість), і наші найкращі зусилля є прийняті Богом як досконалі, виправдовуючи нас не згідно з вчинками тіла, але згідно з духом (бажаннями).

Євангелія Христа є вищою від усіх інших в тому, що вона охоплює цілий світ, чого не можна сказати про інші релігії. Євангелія Божого Сина полягає в тому, що Ісус Христос помер за весь світ, за кожного члена людського роду, за багатих і бідних, за юдеїв і язичників, за кожен народ і кожну расу. Жодна інша релігія не навчає, що у відповідному часі кожен член людського роду буде благословенний.

Релігія Христа, якої ми не соромимося, є найкращою, бо вона є найбільш божественною релігією – задля її ширини, її справедливості, безсторонності, любові, доброти і великого милосердя. Вона виявляє (чого не чинить жодна інша релігія) справедливість, мудрість, любов і силу Єгови, нашого Бога. Йому належиться слава, честь і влада навіки.

ХТО Є "НАСІННЯМ" АВРААМА?

Авраам, прабатько Ізраїлю, є однією з найвідоміших постатей Старого Заповіту. Він є названий отцем багатьох народів, і юдеї чванились перед Христом, що вони є його дітьми. Писання подає, що Авраам був людиною великої віри і послуху для Бога, і він це виявляв навіть у найбільш прикрих хвилинах, на які Бог дозволив, щоб випробувати його віру і відданість.

Одним з найбільших випробувань було Боже повеління принести Ісака в жертву – єдиного сина від його улюбленої дружини Сари, яка породила його в старечому віці, ніяк не думаючи, що вона ще може мати дитину. Однак вона породила згідно з Божою обітницею (1 М. 18: 10-14; 21: 1-5). За велику віру і послух Бог дав Авраамові велику і важливу обітницю, а саме: "...Розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря... І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе" (1 М. 22: 17-18). Цю обітницю Бог згодом повторив Ісаку і Якову (1 М. 26: 3-4; 28: 14).

Аж до часу Ісуса Христа ніхто з юдеїв не розумів насправді, хто буде цим насінням. Юдеї думали, що саме вони є насінням і дітьми Авраама, однак Ісус сказав фарисеям, що коли б вони були дітьми Авраама, то робили б діла Авраама (Ів. 8: 39). Знаємо, що по тілу юдеї справді були потомством Авраама (Ів. 8: 37), але вони не були його насінням у вищому значенні цього слова – "насінням", яке мало благословити всі народи. До цих юдеїв з числа фарисеїв, які чинили опір Ісусові, Він сказав, що вони є дітьми диявола (Ів. 8: 44).

Лише апостол Павло, пояснюючи Угоду Закону і обітницю, дану Авраамові, дає нам пояснення, хто є цим справжнім "насінням", яке має благословити всі народи землі. Він пише: "А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: "і насінням", як про багатьох, але як про одного: "і Насінню твоєму", яке є Христос" (Гал. 3: 16). Далі апостол говорить нам дуже важливу річ, а саме, що ті, які сталися справжніми послідовниками Христа (однаково з юдеїв та з поган – галати були з поган), також стаються цим насінням: "А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці" (Гал. 3: 29). Отже, Христос і Його послідовники (Його Церква), які з Ним терпіли і вмирали (2 Тим. 2: 11, 12), є обіцяним Насінням, через яке мають бути благословенні всі народи землі.

Бог обрав План Спасіння людства, різні риси якого мали виконатися поступово у своєму часі, і саме тоді ці риси мали бути знані Його народу.

Бачимо, що Боже повеління принести в жертву Ісака (замість якого Бог приготовив жертву тварини – барана), вказувало на потребу великої жертви за гріх як передумову спасіння людства, яке знаходиться під осудом смерті через гріх Адама. Такою жертвою став наш Господь Ісус Христос, Який віддав Своє життя, як ціну викупу, за весь світ, даючи можливість кожному примиритись з Богом і одержати вічне життя, втрачене через непослух першої людини.

ПРОРОЦТВА СВЯТОГО ПИСЬМА

"Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його (святі) Божі мужі, проваджені Духом Святим" (2 Петр. 1: 21).

У Св. Письмі (в Старому та Новому Заповітах) є багато пророцтв. Пророцтво – це передбачення деякої важливої події, яка мала статися в майбутньому. Пророки, а також апостоли, мали видіння пророчого змісту і, як було сказано Даниїлу, видіння є "на наступні дні" (Дан. 10: 14). До пророка Авакума було сказано, щоб він виразно написав видіння, щоб його можна було легко прочитати, бо воно є на умовлений час і напевно виконається (Ав. 2: 2-3).

Як вже згадувалося, Бог у Своїй мудрості передбачив падіння людини ще перед закладенням світу і постановив план спасіння, який у своєму розвитку мав різні етапи (Еф. 1: 4). Цей план, як одне ціле, є таємницею для світу, а його різні частини та риси містяться в різних пророчих висловах, видіннях, образних речах Намету та діяльності священиків, а також в притчах нашого Господа, який виразно сказав апостолам, що лише їм (а також тим, яких Господь покликав стати Його послідовниками) є дано знати таємниці небесного царства, іншим же не дано (Мт. 13: 11). Ап. Павло пише: "Об'явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі, для урядження виповнення часів, щоб усе об'єднати в Христі, – що на небі, і що на землі" (Еф. 1: 9, 10).

Отже, пророцтва, видіння та притчі, записані в Св. Письмі, зображують нам різні риси Божого плану та важливі події, пов'язані з його виконанням. Вони дані для того, щоб Божий народ пильно досліджував Писання і намагався пізнати, яким чином виконується Божий План і в якому часі Божий народ знаходиться, бо про юдеїв загально сказано, що вони не зрозуміли часу відвідин своїх – коли наш Господь прийшов до них, як Месія, хоча вони мали Писання і вчителів Закону (Лк. 19: 44). Знання Писання і пророцтв часу допоможе Божому народові краще зрозуміти, яким є Божий план і задум стосовно Його народу тепер, а також стосовно цілого світу. Тому ап. Павло писав до Тимофія: "І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса. Усе Писання Богом натхнене і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова" (2 Тим. 3: 15-17).

Першим пророком був Енох, сьомий від Адама, який пророкував про Христове царство, в якому Господь зі Своїми святими судитиме всіх і знищить тих, хто буде Йому противитися (Юд. 14). Ной, його сім'я, обставини, в яких він жив, а також потоп, який знищив усіх, окрім Ноя та його близьких, котрі уціліли, ввійшовши в ковчег, мають образне значення, бо сам Христос, говорячи про час Своєї другої присутності, яка почнеться великим горем у світі й нищенням та валенням усякого володарювання та порядку цього злого віку-світу, сказав: "Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід [гр. parousia – присутність] Сина Людського... їли, пили, женилися та заміж виходили... і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав" (Мт. 24: 37-39). Великий священик і цар Мелхиседек, який жив за днів Авраама і якому Авраам віддав десятину зі свого майна, був, як каже нам апостол, образом прославленого Ісуса Христа, Який у Своєму царстві буде великим Царем і Первосвящеником, благословляючи людство і приводячи його до згоди з Богом, до поєднання, бо такою є праця священика (Євр. 7: 21-27). Слід згадати, що Аарон зображує Ісуса під час Його першого приходу, коли Він страждав і віддав Своє життя в жертву поєднання за світ, а також під час другого приходу. Як говорить апостол, "Христос один раз був у жертву принесений, щоб "понести гріхи багатьох", і не в справі гріха другий раз з'явиться тим, хто чекає Його на спасіння (Євр. 9: 28).

Великий провідник ізраїльського народу, Мойсей, був також великим пророком. Він пророкував про Христа і сказав Ізраїлеві, що прийде час, коли Бог підніме з-поміж них Пророка, Якого вони мають слухати, і коли б хто не слухав Його, той буде знищений з народу (5 М. 18: 15). Ці, власне, слова згадав ап. Петро, коли, після одержання Св. Духа (і після оздоровлення кривого), говорив до великого натовпу людей про Ісуса Христа, Якого вони розіп'яли, і Який воскрес і вознісся на небеса, щоб у властивому часі прийти і все відновити – про що говорили всі Божі пророки (Дії 3: 1-24). Цей самий Мойсей також сказав Ізраїлеві, що коли вони будуть вірні Богу, коли будуть старатися чинити згідно з словами Закону, то Бог їх буде благословити, а коли ні, то вони потраплять в неволю до інших народів, щоб бути покараними Господом і щоб навернутись до Нього. А якщо вони далі забуватимуть справжнього Бога і житимуть за звичаєм поганських народів, то, за словами Святого Письма, "розпорошить тебе Господь серед усіх народів від кінця землі й аж до кінця землі... І поміж цими народами не будеш ти спокійний... І Господь дасть тобі там серце тремтяче" (5 М. 26: 18; 28: 64-66). Бачимо, як влучно це пророцтво виконалося на юдеях, яких справді розпорошено між усі народи по всьому світу (такого не зазнав жоден інший народ минулого), і лише тепер вони одержали державу і поступово повертаються до неї. Про їхнє відкинення від ласки на довгий час і розпорошення по всьому світу, а також про збирання до їхньої землі, пророкувало багато інших пророків, оскільки ця річ є важливою у розвитку Божого Плану (Єр. 16: 13-18; 19: 7-9; Єз. 36: 1-8; Ам. 5: 3, 5; 7: 7-9; Зах. 8: 7-8).

Багато пророцтв згадувало про прихід Месії, про Його страждання, про те, що ізраїльський народ Його не впізнає і видасть на смерть (Іс. 53; Дан. 9: 24-27). Також багато згадувало про Його славу і владу, яку Він встановить над усією землею (Іс. 9: 6-7; Дан. 7: 13-14; Ог. 2: 7), і якої бажають усі народи. Цей самий пророк Даниїл говорить, що царство буде дане "народові святих Всевишнього" (Дан. 7: 27), що погоджується зі сказаним Ісусом: "Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство" (Лк. 12: 32). Ап. Павло говорить: "Коли [з Ним] терпимо, то будемо разом також царювати" (2 Тим. 2: 12).

Інші важливі пророцтва вказують на так звані "останні дні", тобто "останні часи" і на те, що в них діятиметься. Перш за все в цих останніх днях "повстане... Михаїл, великий той князь, що стоїть при синах твого народу, і буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу" (Дан. 12: 1). Ісус, говорячи про Свій другий прихід і присутність, посилався на ці слова, даючи нам ключ до розуміння, що цим Михаїлом (що означає "немов Бог") є Він, тобто є головним представником Бога ("дана Мені всяка влада на небі й на землі" (Мт. 28: 18)), і що це горе буде одним зі знаків Його другого приходу і присутності на землі. Цікаво, що теперішнє озброювання народів (навіть малих і економічно слабких), які витрачають велетенські суми грошей (наприклад, арабські і деякі африканські країни), було також передбачене пророком. Йоіл, говорячи про час, коли юдеї повернуться до своєї землі (Йоіл 4: 1), говорить, що Бог позбирає всі народи в Йосафатову долину, де буде судитися з ними. Про дух, який керуватиме тоді народами, сказано так: "Кличте про це між народами, оголосіте святую війну, збудіте лицарство, хай сходяться... Перекуйте свої лемеші на мечі, а ваші серпи на списи, хай навіть безсилий [малі держави] говорить: "Я лицар!" (Йоіл 4: 9, 10).

Але ці пророки також говорять, що після горя, після цієї великої боротьби та великого заколоту народи будуть заспокоєні (Пс. 46: 7-11): "Аж до краю землі припиняє Він війни", що вони занехають озброєння та війни, а люди будуть жити безпечно (Ос. 2: 18-24). Народи звернуться до Бога, щоб Він їх навчав ходити Його стежками, перекують мечі на лемеші, а списи на серпи (все виробництво буде спрямоване на покращення добробуту, а не на зброю): "Не підійме меча народ проти народу і більше не будуть навчатись війни" (Іс. 2: 2-4).

Отже, потрібно звернути особливу увагу на те, що пророцтва, які так точно передбачили всі вищезгадані події, про які ми знаємо, що вони виконалися або виконуються сьогодні, також провіщають в становлення Христового Царства, яке принесе мир, спокій і благословення народам, даючи всім народам та расам, багатим та бідним, високим та приниженим, освіченим та малограмотним і навіть тим, які тепер висміюють Біблію і заперечують існування Бога, нагоду прийти до досконалого людського стану та вічного життя. Чи не повинно це принести нам більшу радість та мир в серці – передусім в цих важких і непевних часах, в яких тепер опинився весь світ?

САТАНА – БОЖИЙ ПРОТИВНИК

Святе Письмо розповідає нам, що є могутня духовна істота, яку іменують сатаною або дияволом, і що вона є головним противником Бога, Його плану і замірів, а, отже, великим противником усіх, хто намагався і намагається виконувати Божі вказівки, Божу волю. У багатьох виникає питання: Звідки взявся сатана? Чи Бог створив його таким? Чому Бог не обезвладнить або не знищить його? Чи він завжди буде існувати і шкодити Божій справі?

На всі ці питання Св. Письмо дає задовільну відповідь. По-перше, воно говорить, що все створене Богом, і що всі Його діла є досконалі (5 М. 32: 4). Далі воно говорить, що на початку Бог створив одну істоту, яку Іван називає "Слово": "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було" (Ів. 1: 1), і що опісля через Нього Бог творив усе – "все Ним сталося". Всі інші духовні істоти – херувими, серафими та безліч ангелів, а опісля людина, – були створені Богом через нашого Господа, який у Своєму стані до приходу на Землю був цим Словом. Коли прийшла належна пора, це Слово сталося тілом, тобто народилося як досконала людина Ісус, щоб терпіти і померти за людські гріхи і стати Відкупителем та Спасителем світу.

Усі створені розумні істоти, включаючи людину, були добрі і досконалі і, що дуже важливо, всі мали вільну волю, свободу вибору доброго шляху (згідно з Божою волею) для Його слави та пошани, або злого шляху (всупереч Божій волі), який не приносить слави для Бога і не виявляє повної пошани та послуху для Нього. Це останнє ми називаємо ламанням Божого права. Пророк Єзекіїл пише про ангела високого рангу: "Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість" (Єз. 28: 13-15). Цей уривок відноситься до сатани, якого створено потужною і досконалою духовною істотою, правдоподібно наступною в славі та величі після нашого Господа. Цей ангел, як говорить про нього пророк Ісая, "сказав був у серці своєму: "Зійду я на небо... уподібнюсь Всевишньому" (Іс. 14: 12-14). Наш Господь сказав про нього, що він "в правді не встояв" і є "неправдомовець і батько неправді" (Ів. 8: 44).

Це привело до втрати Божої ласки і усунення з високого становища, яке він займав в небі. Ісус Христос так сказав: "Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка". Відтоді той, якого ім'я було Люцифер, що означає "Рання зоря", стався сатаною, тобто противником Бога і Його народу.

Перша брехня сатани виявилась незабаром після створення перших батьків, яким Бог заборонив споживати плоди одного дерева і яким сказав, що коли вони Його не послухають, то помруть. Використавши змія, сатана сказав Єві першу брехню: "Умерти – не вмрете!". Наступним обманом було: "Станете ви немов Боги, знаючи добро і зло" (1 М. 3: 3, 4). Отже, брехнею та обманом сатана спокусив Єву, а через неї звів з правильної дороги Адама, який став неслухняним Богу і стягнув на себе і на все своє потомство кару смерті. Таким чином сатана спробував запанувати над упавшими людьми і встановити своє царство. Очевидно, що Бог дозволив, аби сатана певний час був володарем (богом) цього світу-віку, і ап. Павло говорить, що "невіруючим бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа" (2 Кор. 4: 4).

Слід звернути увагу на важливі слова, які Бог сказав до змія-диявола після падіння наших перших батьків: "Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її [яке є Христос]. Воно зітре тобі голову [у властивому часі знищить усе зло і самого сатану], а ти будеш жалити його [шкодити, намагаючись знищити] в п'яту". Вже на початку Бог передбачив стосунок дій сатани та його слуг до Божої діяльності щодо людства, яка зосереджується в Христі, та щодо всього Божого народу, названого "синами світла".

Писання говорить нам, що на початку місії Ісуса Христа сатана спокушував Його, кажучи між іншим "це все [всі царства] Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся " (Мт. 4: 8-10). Ісус не прийняв такої пропозиції, а відповів, що є написано, щоб лиш одному Богу поклонятись. Відтоді сатана старався знищити Ісуса. Попередньо він був причиною переслідувань та вбивств пророків і тепер вплинув на фарисеїв та книжників, щоб вони переслідували і остаточно вбили Ісуса. Опісля він був причиною переслідувань та нищення різним чином Господнього народу, тобто справжніх християн. Одна з притч Ісуса вказує, що сатана був причиною виникнення різних неправд в християнстві, бо коли Господар (Ісус) посіяв добре насіння на ріллі, то вночі, коли всі спали, ворог (сатана) насіяв куколю (Мт. 13: 37-43).

Сатана також є названий князем бісів (демонів), тобто упавших ангелів, які не зберегли свого чистого, духовного стану перед потопом, беручи людські тіла і людських дочок собі за жінок, що суперечило Божому повелінню (1 М. 6: 1-4). Тому Бог їх "закував у кайдани" (обмежив свободу їхньої діяльності) і кинув їх до "тартарос" (обмежив місце їхнього перебування атмосферою нашої землі) аж до суду великого дня (2 Петр. 2: 4; Юд. 6). Власне тут сатана є "князем, що панує в повітрі, духом, що працює тепер у неслухняних" (Еф. 2: 2). Цими неслухняними є всі люди, весь світ, про який Писання говорить, що він перебуває в темряві (Іс. 60: 2). Лиш невелике число, за словами апостола, було покликане з тієї темряви до дивного Божого світла (1 Петр. 2: 9). Відколи вони прийняли Боже послання і вирішили чинити Божу волю, відтоді вони є названі синами світла (1 Сол. 5: 5).

Ісус Христос сказав, що кожний, хто чинить зло, лихе, ненавидить світло, тому сатана і всі його слуги, свідомо чи несвідомо (світ, загально, не завжди є свідомий, що він робить комусь кривду) переслідували Божий народ і шкодили йому. Бажання сатани шкодити Божому народові і зводити його є таким великим, що, як каже ап. Павло, "сам сатана прикидається ангелом світла" (2 Кор. 11: 14), тобто старається представити неправду в вигляді правди, а правду в вигляді неправди, злі вчинки в вигляді добрих, а добрі – як злі. Дуже важливо зауважити слова ап. Павла, що для тих християн, які не прийняли любові Правди (Євангелії), а милуються неправдою, "Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили", і що діяльність сатани буде з різними неправдивими чудами з метою звести (2 Сол. 2: 7-12). Схожим чином колись трапилося велике відступництво, тобто з'явився "чоловік гріха" (відступницька церква, об'єднання християн з імені), який сів в Божому храмі і почав вдавати з себе Бога. Апостол говорить, що Господь мав убити його духом уст Своїх, і тепер, в часі другої присутності, ми віримо, відбувається процес його нищення, бо поступово виходять на яв різні неправди, забобони та фальшиві претензії церкви і тих, хто нею керує. Багато вже відкинуло і далі відкидає вчення християнства з імені. Деякі, не знаючи чистого вчення Божого Слова, потрапляють в зневіру.

Остаточно, як говорить Св. Письмо, сатана буде зв'язаний на тисячу років Христового Царства, щоб не шкодити і не зводити народи, однак після закінчення тисячі років він буде на короткий час звільнений і знову почне свою злу і шкідливу роботу. Проте він і ті, що за ним підуть, будуть знищені другою смертю (Об. 20: 2, 3, 7-10, 14).

СТРАЖДАННЯ ЧИ ЦАРЮВАННЯ?

Страждати за правду і віру в Бога та Христа не є легко. Бачимо, що лиш небагато-хто є охочий і здібний погодитися на це і жити таким чином. Але на основі Св. Письма ми бачимо, що так повинні жити ті, які справді бажають бути Божим народом. Вже з Старого Заповіту видно, що всі, хто посвятився служити Богу і виконувати Його волю, приносили на себе різні труднощі. Ап. Павло говорить, що над ними знущалися, їх вкидали в темниці, побивали камінням, розпилювали, вони вмирали від меча і т.д. Світ виявився недостойним їх (Євр. 11: 36-38).

Щоправда, деякі з них, перейшовши великі терпіння та наруги задля віри і послуху для Бога і Його принципів, одержали краще становище, як, наприклад, Йосиф, якого брати продали і який згодом врятував їх від голоду і виявив до них велике милосердя. Тут Йосиф є чудовим образом на Христа, Якого брати-юдеї видали на смерть. Однак у властивому часі Він буде благословити їх і все людство. Великий пророк і провідник ізраїльського народу, Мойсей, також пройшов великі труднощі і змушений був утікати з царського двору і пасти вівці, перш ніж був покликаний Богом статися провідником свого народу, який він вивів з неволі та від якого згодом одержав багато докорів та прикрощів. Лише велика покора і надія на Бога дали йому силу все це знести і довершити важливе діло. Він також є чудовим образом на Христа, Який у властивому часі визволить людство з "влади смерті" (Євр. 2: 14), яка поневолює всі народи, і попровадить слухняних та покірних до обіцяної землі – до людської досконалості, до повної гармонії з Богом, до Божого Царства.

Відомою є також історія Давида, якого Бог помазав на царя, коли той ще був молодою людиною, і який, врятувавши Ізраїль від знущань з боку филистимлян, стягнув на себе переслідування царя Саула. Цей останній так його зненавидів, що хотів убити, і невинному Давиду доводилось втікати і ховатись в горах. Коли одного разу він мав нагоду вбити Саула, то сказав, що не дозволено піднімати руку на Божого помазанця. Він довіряв Богу і вважав, що коли Бог помазав його на царя, то у властивому часі він буде царем. Він не хотів чинити поспіхом, лиш терпеливо чекав, коли сам Бог вкаже йому на це. Тому Давид став великим царем, який з усіх царів Ізраїлю найбільше подобався Богу.

Не менш цікавою є історія великого пророка Даниїла, який, перебуваючи на високому становищі в поганському царстві, служив Богу, за що і був переслідуваний. Однак це його не похитнуло. Засвідчивши своїм вірним служінням про існування одного справжнього Бога, він отримав в поганського царя ще більшу пошану. Крім того, бувши людиною "бажання", Даниїл мав дар пояснювати сни і мав пророчі видіння, які вказували на дивні події, що сягали далеких часів. Коли він допитувався, коли буде кінець цим дивним подіям і що буде потім, йому було сказано, що це таємниця, яка сягає останніх днів, і що він сам одержить свою частку (нагороду) в кінці тих днів (Дан. 12: 6-1З).

Для багатьох є дивним, що Ісус, Який був Божим Сином, без гріха, також мав терпіти. Є й такі, що говорять, мов би Він був одночасно Богом і людиною і зовсім не страждав. Але Св. Письмо подає, що Він був досконалою людиною (як Адам перед вчиненням гріха), що Він був Божим Сином (як Адам був названий Божим сином (Лк. 3: 38)), що Він справді страждав, "перетерпів хреста" (Євр. 12: 2, 3), "хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був" (Євр. 5: 8). Христос добровільно погодився бути пониженим, страждати і померти, щоб таким чином викупити людей з-під осуду смерті (1 Петр. 2: 21-24; Фил. 2: 6-8).

Також Св. Письмо ясно говорить, що кожний послідовник Ісуса зобов'язаний страждати: "Коли хоче хто йти вслід за Мною, – хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста [страждань], та й іде вслід за Мною" (Мт. 16: 24). Сам Ісус сказав до апостолів: "Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, – то й вас переслідувати будуть" (Ів. 15: 20). І ми знаємо, що апостоли і рання Церква "витерпіли запеклу боротьбу страждань... були... видовищем зневаги й знущання" (Євр. 10: 32-33). Ап. Петро називає це "участю у Христових стражданнях" (1 Петр. 4: 13), а ап. Іван про себе говорить: "Я, Іван, ваш брат і спільник у біді, і в царстві, і в терпінні в Ісусі" (Об. 1: 9). Ап. Павло теж багато страждав і про це він говорить у 2 Кор. 11: 23-28.

Однак вже в першій Церкві були такі, які не дуже хотіли страждати, і вони почали шукати легшу дорогу. Вони хотіли бути християнами і одночасно жити зручно і царювати. До них апостол з докором говорить: "Ви вже нагодовані, ви вже збагатилися, без нас ви царюєте", і далі каже: "Ми до цього часу і голодуємо, і прагнемо, і нагі ми, і катовані, і тиняємось... нас переслідують, ми терпимо..." (1 Кор. 4: 8, 11, 12). Ісус і апостоли добре знали, що серед тих, які почують добру новину, не буде багато охочих переносити наруги і терпіння задля Нього і Правди, і тому Він сказав: "Бо багато покликаних, – та вибраних мало" (Мт. 22: 14). Притча про сіяча добре зображує справу, і в ній Він сказав, що є такі, які приймають Євангелію, однак "коли ж утиск або переслідування настають за слово, то... одразу спокушуються " (Мт. 13: 3-9, 18-23). При закінченні своєї місії ап. Павло скликав старших з Ефесу і сказав до них такі слова: "Пильнуйте себе та всієї отари... Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть... Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою..." (Дії 20: 28-30). Він передбачив поступове відступництво від істинної віри та від справжнього християнського життя, від християнської простоти. Це відступництво спочатку було маловідомим і було за днів апостолів майже непомітним, однак ап. Павло писав: "бо вже діється таємниця беззаконня" (2 Сол. 2: 7). Відступництво зросло ще більше тоді, коли до християнства пристали люди, які мали світські амбіції і не хотіли жити згідно з вказівками Христа та апостолів. Вони любили Бога і мамону, любили мати славу та популярність. Цей дух зростав щораз більше і ширився між християнами.

Фішер у своєму літописі (193 стор.) говорить: "Разом зі встановленням християнства як державної релігії (у 4-у столітті) поширилося загальне зіпсуття, яке виникло ще 200 років раніше; пересуди і темрява дали релігійним провідникам владу, яку вони вжили для власного панування". Таким чином розвинулась велика християнська система, в якій загубився дух Христа – покора, милосердя, простота, готовність терпіти за правду, готовність служити і допомагати іншим. На основі Св. Письма ми знаємо, що такі особи не будуть царювати з Христом в Його царстві, бо апостол говорить до християн: "Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним! А коли терпимо, то будемо разом також царювати" (2 Тим. 2: 11, 12).