На переломі віків

Частина 5

СВІДОЦТВО НОВОГО ЗАПОВІТУ

Палестина – земля, яку Бог обіцяв дати Авраамові в насліддя. Це також земля, де народився Ісус, Спаситель світу. Тут Він вів Свою працю, яка почала змінювати світ, тут Він помер, щоб відкупити людство з гріха та смерті, і тут Він воскрес з мертвих. Сьогодні в Палестині є багато так званих "легендарних місць", які показують туристам і в яких, за словами екскурсоводів, Ісус вчинив те чи інше. На цій горі, кажуть вони, Ісус був розп'ятий, а в цьому гробі Його поховано. В випадку такої визначної особи, як Ісус, це цілком природно. Однак, деякі з цих легендарних місць виявились справжніми місцями тогочасних подій, а не лише традиційними. В Палестині є багато доказів, що Ісус народився саме тут, що тут Він помер і повстав з мертвих, бо в тутешній землі є багато речей, що не змінилися від часу, коли Господь ходив по ній і проповідував Євангелію. Ісус був людиною миру. Він не мав великої та переможної армії за Собою; Він не нищив і не палив міст, залишаючи руїни, щоб археологи могли їх згодом відкопувати. Стежачи за місією Божого Сина, Новий Заповіт наводить багато географічних назв, які ще й сьогодні існують в Палестині. Через Палестину тече та сама ріка Йордан, в якій Іван христив Ісуса, є те ж саме Галілейське море, про яке згадується стільки разів. По цих водах Ісус ходив, через них Він також перепливав човном. Біля цих вод рибалки були запрошені йти за Ним і статися Його учнями та ловцями людей. На березі цього моря Ісус нагодував п'ять тисяч людей.

Капернаум

Капернаум за днів Ісуса був одним з найбільших міст на березі Галілейського моря. На початку Своєї місії Господь багато разів проголошував на його берегах Слово і чинив чудеса. Одного разу, перебуваючи в Капернаумі, Ісус сказав: "А ти, Капернауме, що "до неба піднісся, – аж до аду ти зійдеш". Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день" (Мт. 11: 23).

Ці слова були попередженням про знищення, яке мало прийти на місто. Ад (гадес, шеол) є станом знищення, небуття. Капернаум знищено як місто, і таким він залишився ( в руїнах) аж до сьогодні. Схоже сказано про міста Хоразін та Віфсаїда. Ці міста на побережжі та поблизу Галілейського моря були дуже привілейовані тим, що Ісус, Божий Син, свідчив їм про правду словами і великими чудесами. Але де ці міста є сьогодні? Два з них позначені безлюдними купами руїн, а точне місце третього невідоме.

Серед руїн Капернауму збудовано синагогу, але це не є та стара синагога, в якій Ісус проповідував. Стара синагога лежить похованою під руїнами міста, на яке Ісус видав осуд. Руїни Капернауму є сьогодні атракцією для туристів, але, мабуть, тільки мале їх число, дивлячись на ці руїни, розуміє, що вони лежать як незаперечний доказ діяльності Ісуса і Його пророцтва. Що стосується іншого міста, Тиверіяди, яке також існувало за днів Ісуса, то воно далі стоїть на березі Галілейського моря, тому, що Ісус нічого не сказав про його знищення.

Ставок Сілоам

Ставок Сілоам згадується в Новому Заповіті і пов'язаний з чудом, яке вчинив Ісус, – з оздоровленням чоловіка, сліпого від народження. Читаємо, що Ісус "сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом тим, і до нього промовив: "Піди, умийся в ставку Сілоам (євр. siloah – послання, посланець)". Тож пішов той і вмився, – і вернувся видющим" (Ів. 9: 6, 7). Зеєв Вільний, д-р філософії, автор книги "Путівник по Ізраїлю", говорить, що частину цього ставка можна ще бачити. Цар Єзекія збудував тунель від джерела поза мурами Єрусалиму до ставка Сілоам, що був у середині, в межах мурів, щоб постачати воду людям у місті на випадок облоги. Автор книги пише: "Цей тунель ще існує, його довжина 553 метри. Води Ґіхону течуть ним з висоти 650 метрів до ставка Сілоам, що знаходиться двадцять метрів нижче. Від джерела Ґіхону можна дістатися до ставка Сілоам сухим коритом Кедрону". Отже, перед нами ще одна споруда часів Ісуса – ставок, де сліпий чоловік обмився і прозрів Божою силою, що діяла через Ісуса.

Останні дні Ісуса

Земне життя і місія Ісуса є дуже важливими для християн. Хоча Ісус був популярний між простолюдом, бо Він зціляв людей та в кількох випадках повернув життя померлим, однак релігійні провідники чинили Йому опір, і місія Ісуса завершилась, як здавалося багатьом, ганебним кінцем. Його поява в Ізраїлі і Його дискусії з релігійними провідниками не вважалися істориками гідними уваги, то ж вони мало місця присвятили Йому в своїх літописах. Про Ісуса згадують римські історики Тацит та Севтоній, а також Йосиф Флавій.

Кінцеві дні місії Ісуса мають надзвичайну важливість для нас, бо через Його смерть є гарантована нагода життя для всього світу. Відносно біблійного запису про ці останні трагічні дні, Вернер Келлер у своїй книзі "Біблія як історія" пише так: "Опис чотирьох Євангелій про суд, вирок і розп'яття був перевірений багатьма з науковою точністю і визнаний історично вірогідним до найменшої подробиці. Виявлено головних свідків звинувачення Ісуса і місце, де видано вирок. Різні події, що мали місце під час суду, можуть бути підтверджені сучасними джерелами і дослідженнями" (стор. 371).

Літостротон – сидіння судді

В Ів. 19: 13 читаємо: "Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назовні Ісуса, і засів на суддеве сидіння, на місці, що зветься літостротон, по-гебрейському ж гаввата". Власне з цього літостротону Пилат віддав Ісуса на розп'яття (Ів. 19: 16). Л.Г. Вінсент, археолог, зумів важкими зусиллями віднайти це судилище. Його не знищили під час спустошення Єрусалиму в 70 році н.е.

В нас також є достовірні археологічні відомості про Понтія Пилата, який вів допит і остаточно виніс вирок на судилищі. Римські правителі на той час мешкали в Кесарії. Про Кесарію читаємо в "Путівнику по Ізраїлю": "Римський амфітеатр знаходиться на березі моря, на південь від муру Хрестоносців. Мур збудовано в другому столітті, і його залишки виявлено в 1961 році. Прочитано фрагменти тексту, які згадують імператора Тиверія і Понтія Пилата. Це – перший археологічний доказ про славнозвісного намісника Юдеї, за панування якого мало місце розп'яття Ісуса. Він переслідував юдеїв і запалював їх ненависть, проявляючи зневагу до їхніх святинь і грабуючи їхнє майно" (стор. 327).

Юдейський історик Йосиф Флавій згадує Ісуса і факт, що Пилат засудив Його на смерть. Цитуємо:

"Приблизно в тому часі з'явився один мудрий чоловік, Ісус , – якщо його можна назвати людиною, бо він чинив дивовижні речі та навчав людей, які з радістю приймали його вчення . Він притягав до себе багатьох юдеїв та поган. Він був Христос. І коли Пилат, під впливом наших провідників, засудив Його на хрест, ті, які його любили від початку, не покинули його, тому що Він з'явився їм живим третього дня, так як писали про це та про інші численні дивовижні речі, пов'язані з ним, Божі пророки" ("Реліквії юдеїв", стор. 535).

Знищення Єрусалиму

Історик Йосиф Флавій не тільки історично доказує, що Ісус справді жив, навчав, був розп'ятий і повстав з мертвих – як подає Біблія, – але він також описує велике горе, яке прийшло на мешканців Єрусалиму і на весь народ Ізраїлю, як це провістив Ісус. В Матвія 23: 37-39 читаємо слова Ісуса: "Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, – та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: "Благословенний, Хто йде у Господнє Ім'я".

Єрусалим був столицею Ізраїлю, і вираз "діти" означав весь народ. Коли Ісус сказав про Єрусалим "Ось ваш дім залишається порожній для вас", це стосувалось усієї юдейської держави, яка на той час ще мала особливий привілей були єдиним вибраним Божим народом, потомством Авраама, через котрого мали бути благословенні всі народи землі. Однак цей вислів вказував також на знищення буквального міста Єрусалиму. Про чудову святиню, яка височіла посеред Єрусалиму, Ісус сказав: "Чи бачите ви все оце? Поправді кажу вам: Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується" (Мт. 24: 2). Це пророцтво виконалося до такої міри, що лише мала частина однієї зі стін храму уціліла від знищення. Ця мала частина стіни тепер є відомою як Стіна Плачу, біля якої юдеї збираються, щоб плакати та молитися.

Йосиф Флавій описує в подробицях страшне лихо, яке спіткало юдейський народ, коли після облоги опір Єрусалиму був зламаний. Він описує , що римська армія оточила Єрусалим під час свята Пасхи, коли тисячі юдеїв з усієї Палестини та інших країн перебували в місті. Незчисленна кількість людей втратила життя від голоду та хвороби. Матері поїдали власних дітей... Однак остаточно юдеї були підкорені, і римляни здобули перемогу. Це було в 70 році н.е. Багато-хто здався в полон і потім вийшов на волю, але були такі, які не поступилися і зуміли втекти. Багатьох з них називали зелотами. Під проводом Елеазара бен Яіра 960 зелотів заховались у міцній фортеці Масада, захопленій ними в римлян в 66 році н.е., і там протягом двох років відбивали наступи римських воїнів. Коли стало зрозуміло, що потрібно піддатися, вони, за винятком семи осіб, вчинили самогубство. Ті, хто уцілів, розповіли про все, що трапилося в фортеці, яка перетворилася на велику могилу.

Історичні записи Йосифа Флавія про Масаду були підтверджені проф. Ядіном, який, на наше прохання описати свої роботи в Масаді, сказав: "На основі того, що говорив історик Йосиф Флавій про Масаду, вона ще перед нашими розкопками стала немов би символом народу Ізраїлю і прикладом для світу. Це символ того, що наш народ вважає за краще померти, аніж потрапити в рабство. Це також заклик і пам'ять для народу про те, що може статися.

Отже, ми вирушили на місце розкопок, бо знали опис події, але не знали, що саме нам вдасться знайти.

Розкопки, починаючи з 1963 року, ми вели з допомогою кількох тисяч добровольців з 27 держав світу. Ми не хотіли приступати до розкопок з незацікавленими людьми, бо вважали це свого роду богохульством. Нам вдалося за одинадцять місяців важкої праці розкопати усю територію, що в нормальних умовах вимагало б праці протягом 26 років. Перед нами постійно стояло питання: чи описи Йосифа Флавія є правдиві, і що насправді ми можемо там знайти? Наприклад, ми знали, що першим, хто перетворив Масаду в фортецю, був Ірод Великий; і коли ми знайшли його палату з чудовою мозаїкою, то були надзвичайно схвильовані. Але це не було найважливішою миттю наших розкопок. Інколи в археології якась звичайнісінька річ має велику історію за собою. Власне так сталося, коли ми дійшли до верстви, вкритої грубим шаром попелу, яка була доказом останніх трагічних подій 73 року н.е., тому що, за словами Йосифа Флавія, зелоти вважали за краще вчинити самогубство, аніж здатися в полон, тому вони спалили палату. Це були зворушливі хвилини – коли ми побачили наочно все те, про що він писав.

Коли ми знайшли жіночі та дитячі сандали, шматки одягу і косметичні речі, ми знали напевно, що це належало людям в їх останні трагічні хвилини. Але все затьмарила інша подія – знахідка звоїв Біблії. Ми уявили собі трагедію тих людей перед вчиненням самогубства. Вони мали з собою Св. Письмо, яке не хотіли палити – вони не могли спалити Біблії. Вони залишили її там, де вона була. Стало зрозуміло, що римляни подерли звої на шматки, але навіть ці шматки мають наукове значення, бо з їх допомогою ми могли встановити дату. Нам відомо, що ця трагедія трапилася в 73 році н.е. Отже всі речі, які нам вдалося знайти там, мали більш давнє походження – були на п'ятдесят або й на сто років старшими. Це приклад, як книга, написана дві тисячі років тому (маю на увазі історичні записи Йосифа Флавія) була дороговказом і виявилася досить точною.

Ми знайшли фрагменти Книг Буття, Вихід, Левит, Повторення Закону і Псалмів. Дуже цікавою подією стало відшукання синагоги цих побожних юдеїв. Це, по суті, найстарша знана тепер синагога, і під підлогою цієї синагоги ми знайшли звої . У юдеїв був звичай: коли звій не вживали або коли він був поношений, його ховали під підлогу синагоги. Тепер ці звої опинилися під землею, і коли ми їх відшукали, вони були в поганому стані. Один з цих звоїв був книгою Єзекіїля. Майже весь звій зігнив за винятком тієї частина, яка говорить про воскресіння сухих костей. Ми знайшли також фрагменти більшості книг Старого Заповіту. Знахідки свідчать про побожність цих юдеїв, які принесли з собою свої книги і залишили їх там".

Ми справді вдячні проф. Ядіну за вичерпний звіт про його знахідки у Масаді. Відомо, що історія Масади не знаходиться в Біблії, але вона близько пов'язана з нею, бо дає нам зрозуміти і пізнати те, крізь що перейшли нащадки Авраама, які є народом Біблії. Вона також допомагає нам зрозуміти точність пророцтв Ісуса і пророків Старого Заповіту щодо жахливих подій та труднощів, які прийшли на цей народ, і щодо їхнього розпорошення по всьому світу.

НОВИЙ ЗАВІТ Є ПРОДОВЖЕННЯМ СТАРОГО

Багато людей вважає, що історичні записи Старого Заповіту більше нагадують міфи або легенди. Коли ж мова йде про Новий Заповіт, вони кажуть, що довіряють йому значно більше. За словами цих людей Ісус, проповідуючи та навчаючи, говорив правду. Ми задоволені тим, що вони говорять про Ісуса, але хочемо представити докази, що Ісус та апостоли мали велику віру в Старий Заповіт і часто звертались до нього, підтверджуючи найбільш дивовижні розповіді Старого Заповіту.

В Луки 3: 23-38 є подана генеалогія Ісуса, Який, як вважали люди, був сином Йосифа. Серед Його предків згадується багато добре відомих імен зі Старого Заповіту, включаючи Сита, який був сином Адама. Про Адама ж говориться, що він був "Сином Божим".

В Римлян 5: 14 ап. Павло пише: "Та смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив подібно переступу Адама, який є образ майбутнього ". Тут ап. Павло стверджує свою віру в Адама і в те, яким чином смерть прийшла у світ через Адама. Адам добровільно зламав Боже право і був засуджений. Його осуд і смерть перейшли на його нащадків, хоча вони не згрішили добровільно як Адам, бо народилися в стані вмирання.

Такий стан продовжувався без зміни до Мойсея, коли Бог дав малочисленому народові Ізраїлю нагоду одержати життя шляхом виконання Закону. Відносно вказівок Закону Св. Письмо говорить, що "людина їх виконує й ними живе" (3 М. 18: 5; Рим. 10: 5). Ап. Павло пояснює, що хоч Закон був запропонований для того, щоб дати життя, однак він не зумів цього вчинити внаслідок недосконалості людей (Рим. 7: 10; 8: 3).

В першому посланні ап. Павла до коринтян 15: 22 читаємо: "Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть". Смерть прийшла у світ через провину Адама, і як через Адама всі потрапили під осуд смерті, так в відповідному часі буде дана нагода всім одержати вічне життя через Ісуса Христа. Послухаймо слів апостола: "Перша людина Адам став душею живою". Вони є цитовані безпосередньо з 1 М. 2: 7, де сказано, що Бог створив людину з "пороху земного" і вдихнув у її ніздрі дихання життя, і "стала людина живою душею". Далі апостол говорить про "останнього Адама", тобто про Ісуса Христа: "Останній Адам – то дух оживляючий [життєдайний]". В цих словах представлений великий Божий план відкуплення і визволення через Христа.

Ап. Павло говорить, що "Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ" (1 Тим. 2: 14). Велика брехня, яку сказав ворог, зводячи Єву, полягала в тому, що Єва, споживши заборонений плід, не мала померти (1 М. 3: 1-4). Ця брехня сатани (що неслухняність Божому праву не принесе смерті) обманула відтоді майже весь світ. Вона є основою усіх теорій, які твердять, що душа не вмирає. Багато твердило і далі твердить, що "смерті немає".

В посланні св. Юди, 14 вірш, сказано, що Енох був сьомий від Адама. Бачимо, що ап. Юда мав повну віру в написане в Книзі Буття. Таким чином, ім'я Адама згадується в Новому Заповіті вісім разів. Отже, Адам був першою людиною, яка потрапила під осуд смерті, бо вона зламала Боже право, і всі її нащадки є учасниками цього прокляття.

Ісус також свідчить про вірогідність запису Книги Буття про створення, хоча не згадує Адама по імені. У Мт. 19: 4, 5 є наведені слова Ісуса про створення людини: "А Він відповів і сказав: "Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, "створив їх чоловіком і жінкою?" І сказав: "Покине тому чоловік батька й матір і пристане до дружини своєї, – і стануть обоє вони одним тілом".

В іншому місці Ісус згадує Авеля, одного з синів Адама. Проповідуючи про горе, яке мало прийти на тогочасне покоління Ізраїлю, Ісус сказав: "Щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від створення світу, від крові Авеля аж до крові Захарія, що загинув між жертівником і храмом!" Так, кажу вам, – відомститься це все на цім роді" (Лк. 11: 50, 51).

Ап. Павло згадує також жертву Авеля, прийняту Богом (Євр. 11: 4): "Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог свідчив про дари його; нею, і вмерши, він ще промовляє". Отже, чи історія про Каїна та Авеля є легендою? Автор послання до євреїв так не думав.

Підтвердження історії про потоп

Ісус знав, що потоп був насправді. Змальовуючи обставини на землі під час Його другої присутності, Він сказав: "І, як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського: їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли "Ной увійшов до ковчегу"; прийшов же потоп, – і всіх вигубив" (Лк. 17: 26, 27). Якщо б Ісус помилявся відносно потопу, ми б не мали жодного довір'я до Його вчень. Але Ісус не помилявся, і це останнім часом підтвердили археологи.

Запис книги Буття про Авраама і про обітницю, дану йому Богом, також відкидається багатьма модерністами. Однак Ісус знав, що Авраам був, і згадує про нього кілька разів. В одному випадку Він сказав: "Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, – і він бачив і тішився" (Ів. 8: 56). Уявлення Авраама про день Христа було на основі обітниці, яку Бог йому дав – обітниці, що через його "Насіння" будуть благословенні всі народи землі (1 М. 12: 3). Очевидно Авраам зрозумів, що цим насінням обітниці буде великий Месія, тому він звертався поглядом до часу, коли прийде Месія, Христос.

Ап. Павло, згадуючи Авраама, пише: "А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: "і насінням", як про багатьох, але як про одного: "і Насінню твоєму", яке є Христос" (Гал. 3: 16).

Далі у Посланні до Євреїв 11: 8-10 він говорить: "Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав в наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець". Ап. Павло сказав, що Бог наперед благовістив Авраамові, що ця Євангелія, весела новина, була в обітниці, що через Насіння – Месію – усі народи землі будуть благословенні (Гал. 3: 8). Ця сама Євангелія була проголошена ангелом, який сповістив про народження Ісуса: "Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім" (Лк. 2: 10).

Коли б Авраам був лише легендарною постаттю, то жодна обітниця не була б йому дана. Це означало б, що перша обітниця Євангелії, про яку говорить ап. Павло, що її дано Авраамові, була лише легендою. Це свідчило б також, що Ісус помилявся, коли вірив, що Авраам жив і сподівався Його царства. Для нас також Біблія не була б підставою "Євангелії... сили Божої на спасіння кожному, хто вірує" (Рим. 1: 16).

Але Авраам справді жив. Про це свідчить археологія, це підтверджують Ісус та апостоли, згадуючи про нього, як про Божого приятеля, який є батьком усіх віруючих. Ім'я Авраама згадується в Новому Заповіті понад п'ятдесят раз. Ще один дуже важливий текст знаходиться в Посланні до Євреїв 2: 16: "Бо приймає Він не ангелів, але Авраамове насіння".

Іншою подією, записаною в Книзі Буття, пов'язаною з Авраамом, було знищення Содому та Гоморри. Про це згадує ап. Петро, кажучи, що Бог "міста Содом і Гоморру спопелив, засудивши на знищення, і дав приклада для майбутніх безбожників" (2 Петр. 2: 6). В Посланні до Євреїв 11: 17-19 є згаданий великий вчинок Авраама, котрий, слухняний Божому велінню, готовий був принести свого сина Ісака в жертву і вірив, що коли Бог захоче, то може збудити його з мертвих, "тому й одержав його на прообраз".

В сьомому розділі Дій Апостолів читаємо розповідь першого християнського мученика Стефана про Йосифа і про заздрість його братів, які продали його в неволю. Але Бог був з ним, визволив його з біди та підніс до високого становища в Єгипті. Отже, бачимо, що кожна визначна особа і подія, згадана в книзі Буття, згадується також в Новому Заповіті.

Йона і велика риба

Одним з записів Старого Заповіту, який критики вважають фантастичним, є запис про пророка Йону і про те, як він перебував три дні в череві великої риби. Погляньмо, що про це говорить Новий Заповіт: "Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: "Учителю, – хочемо побачити ознаку від Тебе". А Ісус відповів їм: "Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, – та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі" (Мт. 12: 38-40). Після цього Ісус додав: "Ніневітяни стануть на суд із цим родом, – і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона" (Мт. 12: 41). Зрозуміло, що Ісус мав на думці історію Йони, в яку вірив. "Ознака Йони" полягала в тому, що Йона був визволений з черева риби третього дня. Так само Ісус мав бути визволений зі смерті – мав воскреснути третього дня. За днів Ісуса зовсім мало ізраїльтян вірило в цю "ознаку". Вони заперечували, що Ісус воскрес із мертвих, – схоже як тепер критики заперечують, що риба проковтнула Йону, і після врятування він проповідував жителям Ніневії і привів їх до покути.

Манна

Говорячи про ціль Свого приходу – про те, що Він дасть Своє життя за вмираючий світ, щоб люди могли здобути життя, – Ісус називає Своє тіло, Свою людську істоту "хлібом, який сходить із неба", і порівнює це до манни, яку їли ізраїльтяни на пустині. Читаємо: "Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, – життя вічне той має. Я – хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, – і померли. То є хліб, Який сходить із неба, – щоб не вмер, хто Його споживає. Я – хліб живий, що з неба зійшов; коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам" (Ів. 6: 47-51). Цими словами Господь підтвердив ще інше чудо, записане в Старому Заповіті.

Мойсей

Мойсей, як і Авраам, є однією з найважливіших постатей Старого Заповіту, і наш Господь часто згадує його і покликується на його слова. Мойсей був великим законодавцем Ізраїлю, написавши те, що Біблія називає "книгами Закону". Критики намагались заперечити вірогідність його писань, кажучи, що за його часів мистецтво письма ще не було знане. Тепер, як ми побачили, археологи доказали, що писання було відомим і вживаним сотні років перед Мойсеєм. Про це знав Ісус, і Його слова надають ваги словам Мойсея. Ісус вірив в те, про що писали всі пророки Старого Заповіту. Звертаючись до двох Своїх учнів після воскресіння, Він потішив їх і сказав, що все сталось так, як писали пророки: "Тоді Він сказав їм: "О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?" І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було" (Лк. 24: 25-27). Коли Ісус їх залишив і вони зрозуміли, що це був воскреслий Господь, "говорили вони один одному: "Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?" (Лк. 24: 32). Ми можемо собі тільки уявити почуття учнів, коли вони переконались в воскресінні Ісуса і в тому, що Його терпіння та смерть були частиною Божого плану і були передбачені пророками! Також наші серця палають сильніше, коли ми отримуємо міцні докази, що Боже Слово є основою нашої віри.

Даниїл

Пророк Даниїл є одним з тих, кого критики атакували найбільше, кажучи, що він не написав Книги Даниїла. Однак Ісус з ними не погоджується. Він сказав: "Тож, коли ви побачите ту "гидоту спустошення", що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому..." (Мт. 24: 15). У пророцтві Даниїла 12: 1 говориться, що "буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу". Хоча Ісус не згадує Даниїла по імені, однак наводить ці пророчі слова, говорячи про час Своєї другої присутності: "Бо скорбота велика настане тоді, "якої не було з первопочину світу аж досі" й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться" (Мт. 24: 21-22).

Послання до Євреїв також свідчить про події, записані в книзі Даниїла. Історія трьох молодих євреїв, яких вкинули до великої вогняної печі, та Даниїла, якого вкинули до лев'ячої ями, є добре знаною усім читачам Біблії. Критики ж говорять, що це лише легендарні розповіді і такого насправді не було. Але автор Послання до Євреїв засвідчив, що згадані події мали місце і усі ці записи є правдивими. В 11-му розділі апостол описує віру та різні труднощі Святих мужів Старого Заповіту. Написано, що вони "вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили..." Власне Даниїл загородив пащі левам, а три молоді хлопці, приятелі Даниїла, погасили силу вогню (Євр. 11: 33, 34).

У цьому самому розділі ми знаходимо підтвердження багатьох інших подій Старого Заповіту. Стислими виразами в ньому дано опис того, як герої віри проявляли свою віру в Бога, в те, що Він дбає про них і може визволити їх, коли такою буде Його воля. Апостол згадує Авеля, Еноха, Ноя, Авраама, Ісака, Якова, Сару, Йосифа, Мойсея та ін. Про Мойсея апостол говорить, що він відрікся слави двору фараона, бо "хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху" (Євр. 11: 24, 25). Далі апостол говорить, що вірою ізраїльтяни перейшли Червоне море, мов суходолом. Також "вірою впали єрихонські мури". Крім того, апостол згадує Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида та Самуіла.

В Старому Заповіті маємо згадку про двох матерів, дітей котрих, вже померлих, повернено назад до життя. Одного хлопця повернув до життя Ілля (1 Цар. 17: 19-23), а другого Єлисей (2 Цар. 4: 32-36). Про ці чуда апостол згадує коротко словами: "жінки діставали померлих своїх із воскресіння" (Євр. 11: 35).

Ап. Павло знав, що в царстві Христа чудеса Старого Заповіту відбуватимуться в значно більшому масштабі – особливо коли йдеться про воскресіння з мертвих. Говорячи про Святих Старого Заповіту, він показує, що надія "кращого воскресіння" була для них натхненням, щоб зберегти вірність.

Той самий апостол говорить (Дії 24: 15): "І маю надію я в Бозі, – чого й самі вони сподіваються, – що настане воскресіння праведних і неправедних". Яке велике чудо – воскресіння всього людства! Це не станеться за один день. Потрібне буде ціле тисячолітнє Царство Христа. Тоді "праведні", Стародавні Святі, будуть першими людськими істотами, які повернуться до життя на землі і будуть співпрацювати з Христом і Церквою в славному ділі піднесення і "благословення всіх народів землі" – як це Бог пообіцяв Аврааму.

В Новому Заповіті є ще місця, які згадують постаті та події Старого Заповіту. Ми переконані, що вищенаведені приклади є достатніми доказами того, що Ісус і апостоли справді вірили, що Старий Заповіт є натхненим Божим Словом. На обітницях цього Слова вони ґрунтували своє послання Євангелії, яка дає славну надію для всього людства і є потіхою тепер, коли збільшується хаос і неспокій у світі.

ЦАРСТВО – ГОЛОВНА ТЕМА ХРИСТА

Коли Ісус Христос прийшов на землю, щоб стати Спасителем світу, Він, маючи тридцять років (так вимагав Закон), почав Своє проповідування. За головних помічників Він вибрав Собі дванадцять апостолів, які ходили з Ним і яких Він також посилав проповідувати. Що ж було головною темою проповідування Ісуса та Його учнів? Св. Письмо говорить, що головною темою їхнього проповідування була тема Царства. Одразу після хрищення Ісус пішов на пустиню, де перебував сорок днів у молитві і пості, і де був спокушуваний сатаною, який сказав до Нього, що коли Ісус поклониться йому, то він, сатана, віддасть Йому всі царства і їхню славу. Ісус рішуче відкинув цю та інші пропозиції сатани і сказав, що треба тільки "Господеві Богові своєму вклонятися і служити Одному Йому" (Мт. 4: 10). Він не дбав ні про славу, ні про царства землі, бо знав, що для встановлення Царства, в якому все людство матиме нагоду примиритися з Богом і одержати вічне щасливе життя, треба виконати деякі важливі речі.

Перш за все треба викупити людство з-під осуду смерті, адже для цього, власне, Ісус прийшов, щоб терпіти і "за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх" (Євр. 2: 9). За виконання цього кроку, подає Св. Письмо, Ісус мав одержати воскресіння на найвищому рівні – мав одержати божественну природу, мав одержати велику силу і владу, щоб закласти Своє Царство тут на землі, в якому Він буде Царем. Більше того, на основі Св. Письма ми дізнаємось, що Богу вподобалось вибрати деяке число людей з-поміж людства, які разом з Христом мають бути головними управителями в цьому Царстві. Вони є названі Церквою або дружиною Христа. До них Ісус сказав: "Не лякайся черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство" (Лк. 12: 32). Це і є другим важливим ділом, яке мало бути довершене перед встановленням Царства. Ісус започаткував це діло – покликання до Церкви – Своїм проповідуванням до народу, кажучи: "Покайтеся, ба наблизилось Царство Небесне" (Мт. 4: 17). Зауважте також, що Іван Христитель, розпочинаючи свою місію шість місяців раніше, ціллю якої було навернути Ізраїль до покути і приготовити його до прийняття Месії (Ів. 1: 20-33), сказав подібні слова (Мт. 3: 2). Коли згодом Іван сказав про Ісуса: "Ото Агнець Божий", два учні, полишивши його, пішли за Ісусом (Ів. 1: 35-40).

Задовго до першого приходу Ісуса Христа юдеї втратили своє царство (в 606 р. до н.е.). Перебуваючи під римським володінням, вони надіялись, що незабаром Бог пошле Месію, Який знову відбудує Ізраїльське царство. Отже, коли Ісус почав проповідувати Царство, це зворушило багатьох людей. Бідний народ полюбив Його проповіді, хоча багато-чого люди не розуміли, бо сказано, що "все в притчах Ісус говорив до людей" (Мт. 13: 34). Люди любили і цінували Ісуса також за те, що Він чинив чуда на користь зболілих та хворих, тому деякі з них говорили: "Коли прийде Христос, чи ж Він чуда чинитиме більші, як чинить Оцей" (Ів. 7: 31). Але Ісуса зненавидів клас навчених в Письмі, фарисеїв та садукеїв, які переповнилися злобою та заздрістю, побачивши, як багато слухає Ісуса і йде за Ним, бо Він інакше навчає і чинить інакше від них. Бувши гордими і запеклого серця, вони не могли пізнати в Ісусі особливого Посланника від Бога, хоча бачили Його великі чуда. Якщо йдеться про царство, вони думали, що Ісус обманює, бо, не маючи війська, Він ніяк не зможе перемогти сильну римську імперію і закласти Ізраїльське царство. Бачачи у вченні та поведінці Ісуса загрозу для себе, вони вирішили Його вбити, та оскільки це могла вчинити лише римська влада, вони звинуватили Його перед нею, мов би Він вважає Себе царем юдеїв і хоче бути царем замість кесаря.

Коли Пилат запитав Ісуса, чи Він цар, Ісус відповів, що "Моє Царство не із світа цього" – не таке царство, яке люди мають тепер на землі і яке пропонував Йому сатана. Це, власне, стало причиною, чому спіткнувся Ізраїль. Воно й не дивно, бо самі учні Ісуса думали, що Він на той час має визволити Ізраїль (Лк. 24: 21). Про свої сподівання вони розповіли Йому після Його воскресіння, коли запитали: "Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві (Дії 1: 6). Тоді Ісус не пояснив їм всього, лиш сказав: "То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі... та аж до останнього краю землі".

Постає важливе питання: Якщо Христос не мав тоді встановити Боже Царство, чому Він сам проповідував і другим казав проповідувати "покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне"? По-перше, в той час прийшов на землю Ісус, Який посвятився, тобто представив Себе в жертву на користь людства, щоб скасувати гріхи світу, і це було найважливіше, бо таким шляхом можна було благословити людство, даючи йому нагоду одержати вічне життя на умовах послуху Богу. Такою є ціль Христового царства. Посвячення Ісуса тривало три з половиною роки і закінчилось смертю на Голгофі. Через три дні Бог воскресив Ісуса, давши Йому вже не людське тіло, але славне духовне тіло (1 Петр. 3: 18). Відтоді прийшло запрошення, насамперед до юдеїв, а потім до язичників (поган), до членства в цьому духовному класі Царства, до Церкви, яка має зайняти дуже важливе місце в цьому царстві, бо її члени також мають бути царями і священиками (Об. 5: 10).

Посвячення Ісуса, яке тривало три з половиною роки і під час якого Він переносив зневаги та страждання, було випробуванням Його віри та слухняності, готуючи Його до майбутнього високого чину Царя і Священика (Євр. 2: 10; 5: 5). Так само є з Його послідовниками, які є покликані до цього "царського священства" (1 Петр. 2: 9). Тому ап. Павло каже, що "коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним! А коли терпимо, то будемо разом також царювати" (2 Тим. 2: 11, 12). Цей вибір Церкви триває весь вік проповідування Євангелії, і ми тепер живемо при кінці цього віку, коли незабаром доповниться число тих, котрі разом з Христом будуть царями і благословитимуть весь світ в царстві, яке буде встановлене на всій землі. Знаки і події в світі вказують на те, що тепер виконуються важливі пророцтва, які відносяться до повалення царства сатани та його різних вигадок, щоб замість них закласти Царство Христа, провіщене пророками, Ісусом та апостолами, про яке багато християн молиться: "Нехай прийде Царство Твоє".

ДИВНІ ПРОТИРІЧЧЯ НАШИХ ДНІВ

Зміни в нинішньому світі є надзвичайно великими. Коли дивимось довкола, бачимо, що світ перебуває в великому заклопотанні. Людство нагадує шматок дерева, що пливе швидкою течією. Течія кидає ним туди-сюди в різні боки. Над світом нависли темні грозові хмари: болі, страх, непевність, ненависть, пересуди заслоняють людям світло нового дня. Однією з найдивніших речей, яку ми зауважуємо сьогодні в світі, є наявність відвертого протиріччя. З одного боку панує бідність, з другого – одиниці розпоряджаються мільярдами; з одного боку існує масове вживання наркотиків, алкоголю, масове паління, а з другого боку ми маємо великий поступ в медицині; з одного боку ще існує велика неграмотність, а також занепад дисципліни, моралі і добрих звичаїв в існуючих закладах освіти, а з другого боку скрізь будуються великі та зручні храми науки, бібліотеки, лабораторії, тощо; з одного боку тривають війни і зростає злочинність, а з другого боку існують великі намагання людей запровадити цивілізовані норми співіснування людей та народів. З одного боку ми бачимо різноманітні протести, незадоволення мас, хиткість світової економіки, а з другого боку швидко зникають старі забобони, пересуди та примуси. Людина вже не працює так важко, як колись, "в поті чола". Негритянське населення вже не є слугами чи невільниками білих. Жінки отримують права нарівні з чоловіками майже у всіх сферах діяльності.

Причина сьогоднішнього протиріччя у світі полягає в тому, що ми живемо в дивовижному періоді людської історії – на переломі віків. Один вік закінчується, а другий починається. Ми немов би однією ногою стоїмо в старому світі, а другою – в новому, прийдешньому. Ми є свідками переходу від старого способу життя до нового, і маємо привілей жити в часі, де відбувається найбільша і найшвидша зміна в історії людства. Не можна сподіватися, що ця зміна пройде дуже спокійно, без клопотів, швидше можна сподіватися переворотів та вибухів незадоволення. Св. Письмо говорить: "Я перед тобою піду й повирівнюю висунене, двері мідні зламаю і порозбиваю залізні засуви" (Іс. 45: 2). Клопоти, труднощі під час цих змін є родовими болями нового віку, нової епохи – Христового Царства. Цей перехідний період, в якому ми живемо, настільки глибоко торкається всіх справ, що, можна сказати, ми ввійшли в епоху "соціально-культурних потрясінь". Ці потрясіння змінюють не тільки матеріальний і фізичний стан людини, але й суспільно-економічні, культурні та релігійні умови, в яких людина веде свою діяльність. Ідеали і цінності, яких люди тримались віддавна, стрімко відходять у минуле. Люди по всьому світі намагаються по-новому будувати життя. Багато починає пізнавати корені зла, що породили гіркі плоди бідності, расизму, розпусти, несправедливості, страху і непевності. На доказ старання людини збудувати нову систему з новими цінностями наводимо наступні досягнення суспільства двадцятого століття: громадські права, які забезпечують свободу кожної особи незалежно від раси чи національності; рівні права жінок та чоловіків; протести проти війни, а також добровільний набір до війська; намагання припинити забруднення довколишнього середовища; намагання усунути бідність та неграмотність; антимонопольні законодавства; протести проти глобалізації негативних сторін економіки та протести проти економічної залежності.

Отже, ми є свідками явищ, що впроваджують новий, славний вік. Події в світі не відбуваються безцільно та безконтрольно. Над усім цим є невидима рука, яка різними шляхами та з використанням різних засобів усуває старий порядок речей і колишній спосіб життя з наміром встановити новий. Згадаємо деякі зміни, які вже сталися в цьому перехідному періоді:

1. Усунено претензії, що царі правлять з Божого повноваження. Демократично вибираним правителям цього не приписують.

2. Освіта стала загальною, а не лише для багатих та привілейованих.

3. Усунено расове невільництво – всім надано рівні права.

4. Усунено переважну більшість колоніальних володінь.

5. Людство загально позбулося численних хвороб, від яких гинули мільйони.

6. Зменшено години праці та надано різні соціальні пільги робітникам.

7. Усунено чуже панування над Палестиною; юдеї повертаються до своєї землі; створено незалежну державу Ізраїль.

Можемо також сказати, що є ще інші важливі речі, які свідчать про велике приготування до важливої праці нової епохи: винайдення телебачення, розвиток системи освіти, засобів зв'язку, різних видів транспорту, подорож на Місяць і розміщення штучних супутників на орбіті Землі, які допомагають в роботі транспорту, забезпечують зв'язок, стежать за змінами погоди та переміщенням повітряних мас, попереджують про стихійні лиха та вирішують інші завдання, покладені на них людиною. Врешті людство звернуло належну увагу на країну Ізраїль, яка, як говорить Св. Письмо, має відіграти важливу роль в цій Новій Епосі, в якій Христос і Його Церква дадуть кожній людині, після повернення її з небуття, можливість прийти до єдності з Богом і одержати вічне життя, бо такою є Божа обітниця, про яку ап. Павло говорить, що вона є певна і незмінна, і в своєму часі обов'язково виконається.

ВЕЛИКИЙ СУДНИЙ ДЕНЬ

Думка про Судний День наводила і наводить страх на багатьох людей, бо є причиною невластивого розуміння цього важливого вчення Св. Письма. Більшість людей думає, що протягом одного дня, 24 годин, Христос прийде вдруге на землю, буде великий землетрус, будуть громи та блискавки, і всі люди, які є в пеклі та в небі одержать назад земні тіла і встануть на суд перед Христом, Який повторить вже раз даний вирок, і знову одні будуть послані на вічні муки до пекла, а другі – на вічне щасливе життя до неба; після цього земля буде спалена. Цей суд також називають Страшним судом, тому більшість людей не бажає собі, щоб він прийшов, бо вони не є певні того, куди вони підуть – до неба, чи до пекла, якого всі так бояться. Таке поняття про Судний День створила церква з імені в епоху середньовіччя, і воно є великою неправдою.

Св. Письмо пише, що за свій непослух Адам потрапив під Божий осуд смерті (не вічних мук) "вмираючи помреш", і що опісля Бог, Своєю великою милістю і любов'ю, пообіцяв визволення для Адама і для всього його потомства. Для цього у Своєму часі Бог послав Сина, Який помер за весь світ, щоб звільнити його з-під осуду смерті, "щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне" (Ів. 1: 14; 3: 14-18; Євр. 2: 9).

Коли ангел повідомив пастирів про народження Ісуса, Спасителя, він сказав такі слова: "Не лякайтесь, бо ось я благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім" (Лк. 2: 10, 11). Але ми знаємо, що мільйони людей повмирали і не чули ані про Ісуса, ані про те, чого Він навчав, ані про те, що Він помер за всіх. Отже, виникає питання: Як це може бути для них "великою радістю"? Ап. Павло дає нам пояснення, пишучи, що Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до знання правди, що "один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, – людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх. Свідоцтво часу свого..." (1 Тим. 2: 4-6). Бачимо, що про справжнього одного Бога і про Ісуса Христа та Його діло примирення буде повідомлено всіх людей у своєму часі. Цей час – це Судний День, про який ап. Павло говорить, що Бог "визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказ всім, із мертвих Його воскресивши" (Дії 17: 31).

Слід відзначити, що слово "день" у Св. Письмі не завжди вказує на звичайний день з 24 годин. Подорож Ізраїлю сорок років пустинею названа "днем випробування на пустині" (Пс. 95: 8-10; Євр. 3: 8, 17). Довгий період Євангельського віку апостол називає "часом приємним... днем спасіння" (2 Кор. 6: 2). Також довгі періоди Божої творчості на нашій планеті є названі днями (1 М. 1-й розділ). Коли ап. Петро говорить про Господній день суду, він каже, "що в Господа один день – немов тисяча років" (2 Петр. 3: 7, 8), а в Об'явленні 20: 1-6 сказано, що святі (Церква – Дім Божий (1 Петр. 4: 17)) будуть царювати з Христом тисячу років, і що протягом цього часу сатана буде обмежений, щоб не зводити народи.

Отже в Божому Плані є призначений час для суду всіх людей, які живуть і які повмирали. Ось чому Ісус сказав такі важливі слова: "Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, – голос Його почують, і повиходять ті, що чинили добро [святі], на воскресіння життя, а котрі зло чинили [весь світ, який чинить зло], на воскресіння Суду" (Ів. 5: 28, 29). Тут слово "суд" [гр. krisis ] означає випробування. Коли ми краще дослідимо Св. Письмо, то побачимо, що слово "суд" перекладається з різних слів і загально містить в собі чотири поняття: 1) повчання – "Присуди Господа – правда, вони справедливі всі разом..." (Пс. 19: 9-11; Пс. 119: 108; Іс. 56: 1; 59: 14); 2) випробовування – "Суди мене, Господи... перевір мене, Господи, і випробуй мене..." (Пс. 26: 1-3; Єр. 11: 20; 2 Сол. 1: 4, 5); 3) виправлення, перегляд поведінки – "Бо коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди" (Іс. 26: 9; 1 Кор. 11: 31, 32; Лк. 12: 47, 48); 4) видання вироку, осуду – "Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть" (Ів. 7: 24; Мт. 7: 1, 2; 5 М. 1: 16, 17).

Отже, Христос судитиме весь світ у Своєму Царстві, використовуючи суд у всіх цих чотирьох значеннях, тобто Він навчатиме народи, і про цей час Його Царства Писання говорить так: "Земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває" (Іс. 11: 9). Знання про істинного Бога, про Христа та про Їхні вимоги є дуже важливим, і тому Ісус сказав: "Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його" (Ів. 17: 3). Кожен зрозуміє вимоги для здобуття досконалого стану і вічного життя. Ті, які радо приймуть ці вимоги і виявлять покору та слухняність, поступово матимуть щораз більші благословення на святій дорозі, що вестиме до вічного життя. Про таких, які не виявлять послуху, а будуть далі зарозумілими, впертими і не захочуть чинити жодного поступу в реформуванні себе, сказано, що вони помруть, мавши сто років нагоди (Іс. 65: 20). Усі інші поступово будуть отримувати всебічну допомогу, включаючи картання за певні провини, що теж стане для них допомогою, щоб бути більш пильними і старанними у своїй поведінці на цій дорозі, яка вестиме їх до повної людської досконалості – фізичної, розумової і моральної, – до повної гармонії з Богом, бо лише таким буде дано ввійти до вічного життя.

Отже, на чолі цієї величної праці буде Ісус Христос, Який відкупив світ Своїми терпіннями і смертю, а також Його Церква, Його вірні послідовники, які теж посвятили своє життя і терпіли з Ним в цьому віці Євангелії. До них ап. Павло говорить: "А коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати" (2 Тим. 2: 12). В Об. 20: 6 сказано, що вони будуть священиками Бога і царюватимуть з Христом тисячу років. Про цей час Ісус висловився: "Бо Отець не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові" (Ів. 5: 22). До тих, хто вступив в сліди Христа, ап. Павло говорить: "Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть" (1 Кор. 6: 2; див. також Лк. 22: 29, 30; Об. 3: 21; 5: 9, 10; 22: 17). Христос і Церква будуть на духовному рівні. Вони будуть невидимими царями, священиками і суддями в цьому тисячолітньому Царстві Христа, в цьому Судному Дні. Видимими представниками будуть Стародавні Пророки, які воскреснуть досконалими людьми і, як пише пророцтво, будуть поставлені князями, володарями "по цілій землі" (Пс. 45: 17).

Притча нашого Господа про овець та козлів, власне, відноситься до цього Судного Дня і прекрасно зображує діяльність нашого Господа в той час. Вона вказує на відділення овець від козлів, тобто покірних і слухняних людей від впертих і неслухняних. Слухняні одержать царство, приготоване їм від закладин світу, а неслухняні будуть навіки відтяті від життя (гр. kolasis означає відрубати, відтяти, але не мучити). В Об. 20 сказано, що коли закінчиться тисяча років, сатана буде випущений з темниці і знову почне зводити народи, і що будуть такі, які підуть за ним. За це вони отримають вирок смерті від Бога, Який пошле вогонь (вогонь є символом знищення), який поглине їх, тобто вони будуть знищені навіки – "і стануть вони, немов їх не було" (Овд. 16).

В іншому місці про це сказано, що сатана і всі негідні життя будуть вкинені в озеро огняне (символ повного знищення), яке означає другу смерть, з якої немає воскресіння (Об. 20: 13-15). В цьому випадку повною мірою виконаються слова апостола: "Бо заплата за гріх – смерть, а дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!" (Рим. 6: 23).

Цей Судний День не буде страшним днем, але буде днем великої радості, як пише псалмист (67: 5): "Нехай веселяться і співають племена, бо Ти правдою судиш народи". "Хай небо радіє, і хай веселиться земля... нехай поле радіє та все, що на ньому... перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, – Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи – по правді Своїй" (Пс. 96: 11-13).

ВЕЛИКИЙ ЮВІЛЕЙ ЗЕМЛІ

"Поправді ж кажу вам: Доки небо й земля не минеться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все" (Мт. 5: 18).

Коли ми зрозуміємо образне значення Божої діяльності з ізраїльським народом, то побачимо, чому пророки, а також ті, хто писав Новий Заповіт, приділяли їй таку велику увагу. Наприклад, будова і обслуга Намету на пустині; численні криваві жертви, які ізраїльтяни були зобов'язані приносити; святкування різних святкових днів, дотримання суботи та різні церемонії були лише тінню, тобто образом чогось кращого в майбутньому, "тінню майбутнього добра" (Євр. 10: 1; 8: 5; 2: 17).

Коли Ісус сказав, що жодна йота не минеться, аж поки не збудеться все, Він добре знав, що все, що було чинене згідно з Законом, представляло щось значно більше. Наприклад, забиття пасхального ягняти виконалося на Господі Ісусі. Він був тим Божим Агнцем (Ів. 1: 29). Ізраїль одержав Божі закони через Мойсея, коли той був сорок днів на горі. Там він одержав десять заповідей, виписаних на кам'яних таблицях, а також йому були дані розміри та інструкції, яким чином будувати Намет. Мойсей отримав вказівки на рахунок суботи, суботніх років і Ювілейного року, який святкували кожного п'ятидесятого року. Все це було образом на реституцію, або, як сказано в Діях 3: 19-21, "на відновлення всього", що було втрачене в Адамі, але буде відновлене через Ісуса.

Ізраїльський Ювілейний Рік

Число сім часто згадується в Св. Письмі. Це число означає повноту Божих задумів. Також часто згадується "субота", особливо в Старому Заповіті. Саме слово "субота" означає відпочинок і відсвіження. Отже, в Законі було написано, щоб ізраїльтяни святкували кожний сьомий день, тобто суботу. Навесні, відрахувавши після Пасхи сім суботніх днів, п'ятидесятого дня було свято П'ятидесятниці. Це був день радості і подяки за плоди жнив. Пам'ятаймо, що часи та пори року відрізняються в різних частинах нашої землі.

Ізраїль також святкував Суботній рік, який припадав кожного сьомого року. Тоді земля мала відпочивати, і людям не дозволялося нічого сіяти. В кінці сімох таких суботніх років, тобто при кінці 49 років, наступав великий Ювілейний Рік. "Сьомого року – субота повного відпочинку буде для землі... І відлічиш собі сім суботніх років, по сім років сім раз, і будуть для тебе дні семи суботніх років сорок літ і дев'ять... І освятите рік п'ятдесятиріччя... Ювілей цей рік п'ятдесятиріччя буде для вас..." (3 М. 25). Ювілейний рік був дуже важливим для Ізраїлю. Свято, встановлене Богом, було образом на великий Ювілейний час майбутнього. "...І оголосите волю в Краю для всіх мешканців його, – ювілей він буде для вас: і вернеться кожен до своєї посілості, і кожен до родини своєї вернеться... Не будете сіяти, і не будете жати саморослі колосся її, і не будете збирати грон з необрізаних виноградин їх, бо це ювілей, святощі будуть для вас..."

Відколи Ізраїль увійшов в землю Ханаан, він почав святкувати Ювілейні роки. Бог дав цей Закон перш за все для тих, хто потрапив у яку-небудь залежність. Людина могла потрапити в борги і віддати весь свій маєток, опинившись в залежності – навіть цілою сім'єю, і працювати на інших для власного утримання. В той час, так само як сьогодні, траплялися різні випадки: хтось не міг виконувати своїх обов'язків з причини хвороби, тощо, і тому втратив усе. Як вже згадувалося, Бог постановив, що кожного п'ятидесятого року (без винятків) кожен мав одержати назад те, що було ним втрачене. Який чудовий порядок! Ми згадали, що це був лише образ кращих речей. Коли юдеї потрапляли в неволю до інших народів, а в кінці були розпорошені по цілій землі, цей порядок обходження ювілейного року припинився.

Що все це означає? Мойсей, який вивів народ Ізраїлю з Єгипту, представляє нам більшого провідника, а саме, Ісуса Христа (5 М. 18: 15; Ів. 5: 46; 1: 45). Мойсей вивів поневолений народ з Єгипту. Набагато більший "пророк", про якого говорив Мойсей, наш Господь Ісус Христос, віддав Своє життя на хресті, щоб визволити нас від тління і рабства гріха. Якщо Ювілейний рік був великою радістю для юдеїв і образом чогось кращого, то цим кращим напевно буде славний Ювілей для цілого світу, включаючи юдеїв.

Якщо Бог встановив такий славний "Ювілейний рік" для юдеїв, які були "тугошиїми" і не раз виявляли невірність Йому та нарікали, то що можна сказати про Божу любов, яка приготувала спасіння для всіх – Бог дав Свого найдорожчого Сина, щоб спас світ? На світі є різні люди: християни з імені, атеїсти, жорстокі диктатори, язичники (ті, що знали про Христа, і ті, що не знали) і навіть юдеї, які вирішили, що Ісуса потрібно вбити, – і ця велика Божа любов постановила, що всі будуть мати другу нагоду отримати життя. Чи наше серце не повинно радіти, що ми пізнали таку славну Євангелію? Справді, які щасливі ті, кому Бог відчинив очі на "велику радість, яка станеться людям усім" (Лк. 2 : 10). Ми ревно молимося, щоб це "царство" прийшло якомога швидше (Мт. 6: 10).

В Ювілейному році, якого дотримувались юдеї, всілякі справи не могли бути залагоджені одразу – для цього був потрібен цілий рік. Те саме є в позаобразі. Великий прообразний Ювілейний Рік почався в 1874 році, коли наш Господь повернувся як Цар, невидимий для світу, тому що Він тепер володіє безсмертям, має славне духовне тіло. Згідно з хронологією, ми живемо на світанні Тисячоліття, в якому буде повернене все, що було втрачене. Як в давнину потрібен був цілий рік, щоб залагодити справи, так і тут потрібна ціла тисяча років, щоб все довести до ладу.

Отже, ми живемо вже деякий час в цьому новому віці – від приходу нашого Господа на землю. Що можна зауважити? Напевно, кожен погодиться, що цей вік почався великими реформами; всі народи домагаються для себе прав, а також особистої свободи і частки громадського багатства, яка їм належаться, не дивлячись на те, що це може принести клопіт і навіть переворот в суспільстві. Коли читаємо щоденну пресу або дивимось телебачення, то спостерігаємо великий неспокій і навіть страх перед майбутнім. Старий порядок хитається і валиться буквально на наших очах. Потрібна ціла тисяча років, щоб все привести до досконалості. Господь сказав, що ані йота, ані жоден значок не минеться, аж поки не збудеться все. Отже, дорогі друзі, розуміємо, що виникнення таких умов сьогодні – це діло Господнє. Ми зовсім не раді, що на світі існує такий жахливий стан справ, ми швидше раді з того, що виконуються Господні обітниці щодо початку "відновлення всіх речей", які були втрачені через непослух, через гріх і смерть. Ми розуміємо, що тепер відбувається повалення всього, що не є збудоване на справедливості. Ось звідки такий хаос у світі. Дехто прагне триматися старого порядку, в той же час інші розуміють, що їм також належать більші права, і це веде до боротьби і великих змін.

Апостол Павло пише про початок цього нового віку такими словами: "...в огні полум'яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії". Всі довкола говорять, що світ опинився в символічному "вогні". Ніде немає спокою і всіх огортає страх. Світ не знає про другу присутність Христа, ані не звертає увагу на те, що Господь порівняв дні Ноя з днями Своєї присутності (Мт. 24: 37-39). Світ не звертає уваги на "певніше слово пророче" (2 Петр. 1: 19). Він далі дивиться на справи крізь старі затемнені окуляри колишніх неправд, змішаних з пересудами і самолюбством. Прийшов час, коли біблійна, а також загальна освіта, приносить зміни.

"І засурмите в сурми... ювілей він буде для вас" (3 М. 25: 9, 11). Ось так був проголошений Ювілейний рік. Образне виконання цього полягає в тому, що Господь "при Божій сурмі зійде з неба" (1 Сол. 4: 16). В Об. 11: 15 написано про "сьому сурму". В 1 Кор. 15: 52 читаємо про "останню сурму". Все це має символічне значення, бо вказує на час, коли народи, внаслідок більшого знання, мали бути повідомлені про різні речі (Дан. 12: 4). Можемо бути вдячні Богу, що ми маємо славний привілей проголошувати цю радісну вістку іншим, працювати Богу на славу!

Першим ділом Реституції є повалення старого порядку, над яким має владу сатана. Великий Лікар, Ісус Христос, який є присутній, буде насамперед розрізати рани зболілого світу, щоб вичистити їх. Що не піддається лікуванню, буде усунене. Це приносить великий біль. Таку діяльність наш Господь мав виконувати перш за все в Церкві, між посвяченими, а також у світі. Бачимо, що від 1874 року у світі почались різні реформи. Деякі ставлять розсудливе запитання, для чого потрібне військо, чому народи не можуть жити між собою в згоді. Ще інші голоси закликають до рівноправ'я. Людей цікавить, чому деякі є дуже багаті, а другі – дуже бідні. Повстали товариства захисту тварин, рослин; велика увага приділяється боротьбі з забрудненням повітря, попередженню нещасних випадків; судове право передбачає відшкодування покривдженим. Такі реформи і таке пробудження почались понад 100 років тому, і ми розуміємо на основі хронології Св. Письма, що на це прийшов визначений Богом час. Господь Ісус повернувся (як ясне світло (Мт. 24: 27)) і починає просвічувати людські розуми відносно належних їм особистих прав. Іншим це не подобається, і вони чинять усілякий опір. Ось чому на світі стільки горя та нещастя.

Ми розуміємо, що навіть теперішні людські закони ще не є досконалі, однак ми вже сьогодні бачимо, з яким захопленням люди сприймають інше, краще життя, кращі обставини, де гордість є принижена, а бідні люди все більше підносяться й одержують полегшення. Цей звук Ювілейної сурми звучить по всьому світі, щоб "оголосити волю в Краю для всіх мешканців" (3 М. 25: 10). Такі масштабні зміни не можуть прийти раптово. Бог все робить в природний спосіб. Він призначив Тисячоліття для того, щоб відновити усе, що було втрачене в Адамі. Ісус Христос є тим, Хто має право до нашої землі, бо Він відкупив людину, і має також право приготувати нашу землю, щоб вона знову стала мов рай в Едені, і досконала людина могла жити на ній вічно.

Цей великий Ювілейний час відновлення посвячені можуть бачити вже тепер очима віри і на основі знаків, які виконуються в світі. Коли Христова Церква буде довершена, тоді Господь почне справу з людьми. Найперше повстануть Святі Пророки, які будуть князями на землі і проголосять закони для людей (Мих. 4: 2). Після цього почнеться воскресіння всіх людей в зворотному порядку. Перш ніж закінчиться цей великий і славний Ювілей, кожна слухняна людина буде визволена з гріха і смерті і буде приведена до досконалості – до стану, про який Господь сказав, що він є "вельми добрим" (1 М. 1: 31). Отже, кожна людина одержить через Христа все те, що було загублене в Адамі.