ДОКІР ПРОРОКА

У Біблії є дещо, що чітко вирізняє її серед усіх інших книг. Це її чесність. Хоча Давид був царем, а його рід успадковував престол протягом поколінь, проте ніщо не завадило розкрити всі подробиці його злочинних дій проти Урії та його дружини. Це зло так відкрито описане, немов цар був слугою з найнижчого класу.

Виконуючи Божественний наказ, Господній пророк був посланий безпосередньо до царя. Він розповів притчу, що викривала несправедливість, і запитав, яким має бути справедливе рішення. Цар Давид, сповнений гніву, запитав ім’я кривдника, щоб його покарати. Божий пророк безстрашно сказав: “Ти цей чоловік!” Цар покірно визнав свій гріх перед Господом. Він нарешті усвідомив свою страшну помилку, але її ілюстрація зробила зло ще виразнішим. Щоб отримати прощення, він плакав і молився перед Господом у волосяниці та в попелі.

З цього погляду цар Давид був “мужем за серцем Божим”. Кожного разу, коли він помилявся й потрапляв у пастку власної слабкості, він визнавав це, виправлявся і шукав прощення.

Бог прийняв розкаяння царя Давида й повернув Йому Свою милість, але це не скасувало болісного покарання за його злий вчинок. “Бо Господь кого любить, того Він карає” (Йов. 5: 17; Пр. 3: 11, 12; Євр. 12: 5, 6).

Чесність Біблії демонструється як у Старому Завіті, так і в Новому. Там розповідається і про помилки Авраама, “друга Божого”, і про помилки апостолів. Шляхетного святого Петра настільки охопив страх, що він тричі з клятвою відрікся від Господа. Там розповідається, як святий Петро лицемірив перед юдеями і поганами. Розповідається, що святий Павло (апостол, який зайняв місце Юди) свого часу був жорстоким Савлом із Тарсу, який схвалював каменування святого Степана й завдав великої шкоди ранній Церкві. Про святого Петра та святого Івана ми читаємо: “То люди обидва невчені та прості”. Жодна інша книга на світі не є такою чесною та достовірною, як Біблія.