Другий день, або Епоха

Вирази “вечір і ранок” та “день” не можна сприймати як 24-годинний день, тому що ні Сонця, ні Місяця не було видно до Четвертого дня. Земля була огорнута безпросвітною темрявою.

Слово “день” стосується різних періодів або епох, наприклад: “На пустині в день спроби”, – сорок років (Пс. 95: 8). Зверніть увагу також на те, що коли ми читаємо про “День Христа”, то, очевидно, йдеться про тисячолітній День, в якому Месія має бути Царем над усією землею (Іс. 2: 11). У загальному вжитку ми використовуємо слово “день” подібним чином, коли згадуємо день Цезаря, день Наполеона тощо.

Ми дотримуємося теорії, що кожен із Семи днів Тижня Творіння був періодом семи тисяч років. Сім помножити на сім тисяч дорівнює сорок дев’ять тисяч років (7х7000 = 49000), що приводить до великої Ювілейної Епохи.

Коли кільця води й мінералів навколо Землі поступово наближалися до неї, вони розтягувалися, як великий купол, але їм не давало впасти на Землю навколишнє повітря, що згадується у Святому Письмі як “твердь”. Кільця Сатурна ще досі не впали.

Бог зробив твердь Другого, або Палеозойського дня, і відокремив води, що були під твердю, від вод над твердю (1 М. 1: 7). Сильно мінералізовані води над Землею, що трималися “твердю” та відцентровою силою, найбільшою на екваторі, поступово концентрувалися на обох полюсах, де пізніше проривалися на Землю, утворюючи один за одним шари мінералізованого ґрунту, відкладені водою, що ринула з обох полюсів до екватора (1 М. 7: 11, 18).