ПОЧАТОК СМУТКУ І ПЛАЧУ

Перша смерть у сім’ї Адама сильно затьмарила їхнє життя. Надія, зосереджена в Божій обітниці, що Насіння жінки зітре голову змія, тимчасово згасла. Незабаром після цього народився Сиф. Його ім’я свідчить про надію батьків, що він буде чоловіком, обіцяним Господом. Вони не розуміли, що Тим Обіцяним буде Месія, Який прийде набагато пізніше, і на Чию працю світ досі чекає.

Хоча ми говоримо про це як про першу смерть, не треба забувати, що (з божественного погляду) Адам і його рід вже були мертві, бо ніхто не міг повернути собі вічного життя без Відкупителя та Його праці Примирення за гріх.

Сьогодні населення планети становить один мільярд шістсот мільйонів людей (написано у 1914 р. – ред.), з яких щодня помирає дев’яносто тисяч.

Це, звичайно, великий плюс для нашого упалого роду, що ми не можемо глибоко сприймати смутки і труднощі інших людей. Кожна людина, кожна сім’я має приблизно такий тягар смутку, який може належно знести. Дійсно, усвідомивши безумство безмежної скорботи, поет добре сказав у пісні:
“Закопай свій смуток,
В ньому є весь світ.
Закопай глибоко,
Заховай навік”.

Ми черпаємо надію, радість і мир із Божественної обітниці, що наближається час, коли вже не буде смутку і смерті, не буде гріха й болю. Царство Месії переможе гріх і смерть і зробить так, що Божа воля так само абсолютно виконуватиметься на землі, як виконується зараз на небі (Мт. 6: 9, 10).