ЦАРСТВО БОЖЕ - Частина 4

    "І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!" (Об. 21: 4).
    "Надія вічно б'ється в людських грудях", - писав Олександр Поп. І це правда, коли йдеться про людське прагнення до загальносвітового миру. Але, незважаючи на це, кожна сторінка людської історії є заплямована кров'ю жертв невпинних змагань народів.
    Без сумніву, життєдайним джерелом надій на мир є послання ангелів, проголошене при народженні Ісуса і записане в Луки 2: 14: "На землі мир, у людях добра воля!". На протязі багатьох років християни переконано вірили, що це посольство стосувалось світу в цьому віці. Майже кожна проповідь, пов'язана з народженням Христа, зображувала міжнародний мир як неминучий результат християнського впливу.
    Ці обітниці підтримували живу іскру надії, що гасла від глибокого розчарування, коли раз-по-раз народи вдавались до сили у боротьбі за свої впливи.
    Чи ж пророцтва про всесвітній мир були лише нездійсненною фантазією? Зараз дослідники Біблії усвідомлюють собі, що в пророцтвах не було помилок, але їх застосування вимагає коректування. Дослідники Біблії розуміють, що послання миру належить до віку Тисячоліття, коли Боже Царство буде встановлене на землі. Немає жодного свідоцтва в Божому Слові, яке б підтримувало якусь обітницю всесвітнього миру в теперішньому часі.
    Багато свідчить на користь такого висновку: "Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки,.. бо статись належить тому...", "повстане народ на народ, і царство на царство" (Мт. 24: 6, 7). Раз-по-раз в історії людства лунає заклик: "Оголосіте святу війну, збудіте лицарство, хай сходяться, нехай підіймаються всі вояки" (Йоіл. 4: 9).
    Хіба ж не є розсудливим вважати, що всесвітній мир і добра воля, згадувані при народженні Спасителя, не настануть, доки Князь Миру не запанує в силі та славі? Докладне дослідження пророцтв показує, що Боже керування Царством буде необхідним для встановлення довготривалого миру та злагоди на землі. Тільки завдяки застосуванню духовної сили та її втручанню в людські справи, буде можливим для жителів землі утримати мир зі своїми сусідами та ближніми.
    Перш за все звернімо увагу на два пророцтва, які стосуються народження Ісуса. Послання (Лк. 2: 14): "Слава Богу на висоті, а на землі мир, у людях добра воля!" стає зрозумілим, коли порівняти його з іншим пророцтвом (Іс. 9: 5, 6): "Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і дадуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру".
    Завважмо, що мир, передбачений при народженні Ісуса, є нерозривно пов'язаний із встановленням Його панування або Царства. Під час Свого першого приходу Ісус виразно сказав, що Його Царство тоді не було ще встановлене (Ів. 18: 36). Господь підтвердив це в притчі про десять мін срібла, сказавши, що чоловік славного роду відправлявся в далеку країну, щоб прийняти царство і вернутись (Лк. 19: 11).
    Хтось може запитати: яким чином Боже Царство принесе універсальний мир? Це буде здійснено через запровадження засад правди і норм справедливості як на місцевому, так і на міжнародному рівні. Божа сила потрібна буде перш за все для усунення суперечливих тенденцій та авторитетів. "Ідіть, оглядайте Господні діла, які руйнування вчинив на землі! Аж до краю землі припиняє Він війни, ламає Він лука й торощить списа, палить огнем колесниці", "Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі!" (Пс. 46: 9-11).
    Сам Бог "буде судити численні племена" (Мих. 4: 3), щоб людина усвідомила собі, що Божі розпорядження є порушені... Він постановив, щоб війни назавжди припинились, і щоб численні терпіння й труднощі, які вони викликають, ніколи більше не повторились.
    Здійснення цього наміру вимагає встановлення сильного (залізного) панування. Виконавцем його буде Христос та Його прославлена Церква (Пс. 2: 6-12). Про ті часи є сказано: "І право за мірило Я покладу, а справедливість - вагою" (Іс. 28: 17).
    Вимога послуху й відкинення насилля, воєн і несправедливості буде неухильною. Лише таким чином народи погодяться перекувати свої мечі на лемеші та свої списи на серпи. Під час віку Тисячоліття буде правдою те, що "не підійме меча народ на народ, і більше не будуть навчатись війни!" (Мих. 4: 3).
    Коли тисячолітнє панування почне зміцнятися, жителі землі будуть оцінювати його благословення. Одними з них будуть мир та спокій, яким всі будуть втішатись в Божому Царстві, коли навіть сам страх буде усунений, "а покірні вспадкують землю, і зарозкошують миром великим!" (Пс. 72: 7, 8; 37: 11). "І буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовиною, і не буде того, хто б страшив" (Мих. 4: 4). "Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь" (Іс. 65: 25). В міру того, як справедливість буде зміцнятись, людська оцінка безмежної любові та ласки Творця виявиться в активному прагненні виконувати Божу волю. Під впливом цього в серцях людей прокинеться схильність помагати своїм ближнім і любити своїх ближніх як самих себе. Коли характер людини в такий спосіб буде змінений, тоді скрізь запанує мир і злагода.
    Таке прагнення буде вже не з причини Божого повеління та примусу, але стане прагненням людини та невід'ємною частиною її серця. "Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, - каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу" (Єр. 31: 33).
    Сьогодні занепалий людський стан не дозволяє на встановлення миру. "Людська природа є однією з основних складових частин війн. Психологічні причини війни з'являються постійно, оскільки ми й надалі залишаємось творивом наших емоцій. Злість, войовничість, хтивість та упередження відіграють вирішальну роль серед причин конфліктів" ("Війна", Енциклопедія Кольєра).
    Але, дякувати Богу, в міру того, як мешканці землі будуть вчитися справедливості, злі емоції будуть відступати перед почуттям любові, доброзичливості і шляхетності. Тоді ніщо не перешкодить встановленню вічного та всесвітнього миру між народами. "Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме правда. І буде роботою істини мир, й працею правди спокійність і безпека навіки. І осяде народ Мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку" (Іс. 32: 16-18).

    Вічне життя є найвищою надією та мрією людини! Чи стане воно колись дійсністю? Чи в Божому плані це прагнення є враховане? Біблія відповідає, що так, але не таким чином, як багато людей думає.
    Традиція, яка має своє коріння в язичницькій філософії, навчає, що людина за своєю природою є безсмертною. Вона твердить, наприклад, що коли людина вмирає, то насправді вона не зазнає смерті, тобто не є відтятою від життя, а лише переходить до нової форми життя - вищої або нижчої. Вчення Біблії відкидає таку концепцію і виразно заявляє:
"Душа, що грішить, вона помре" (Єз. 18: 4, 20).
"Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають" (Екл. 9: 5).
"Вийде дух [дихання] його - і він до своєї землі повертається" (Пс. 146: 4).
    Перша людина Адам була створена, щоб жити вічно. Адам був досконалий і був забезпечений в Едені усім необхідним для підтримування свого існування. При цьому була лиш одна вимога, якої слід було неухильно дотримуватись. Бог бажав, щоб його людське створіння виявило досконалу слухняність Його велінням. Як наслідок, смерть стала покаранням за непослух, "заплата за гріх - смерть" (Рим. 6: 23). Внаслідок падіння Адама все людство було віддане страшному неприятелю - смерті. "Люди взагалі бояться смерті. І не тільки через біль, який часто її супроводжує, але в зв'язку з її таємничістю, наступним розкладом тіла і з втратою добрих міжлюдських стосунків. Боязнь цього стає джерелом впертої невіри в обов'язковість смерті. Вона, незважаючи на всі невдачі, схиляє до численних спроб її уникнення. В такий спосіб проявляється розпачливий протест людства. Цей протест є одним з найбільш патетичних в усій історії " ("Смерть та місце знаходження померлих" (Енциклопедія Релігії)).
    Так, людина мала причину для страху перед смертю і тому постійно намагалась заперечувати її очевидність. Віддавна вчені нового і старого континентів займаються пошуками еліксиру молодості. І в наші часи медичні дослідження також є зосереджені на проблемі винайдення засобів для продовження людського життя. І в певній мірі вони досягнули успіху.
    Прогрес медицини та гігієни, особливо за останнє покоління, дозволив продовжити життя людини. В 19-у столітті середня тривалість життя людини в США становила 45 років, а в 1978 р. досягла вже 73 роки. І все ж близько 150 тисяч людей далі вмирають кожного дня, вказуючи, що неможливо втекти від цього безжалісного "жниваря", якщо не піти шляхом, який встановив люблячий Бог.
    На цьому фоні смерті й протилежних їй людських безплідних зусиль, дослідимо тепер правдиве джерело надії. Цим джерелом є Біблія. Вона відкриває люблячого Бога, Який влаштував майстерний план спасіння. Його план забезпечує всім померлим повернення з гробу й можливість досягти вічне людське життя.
    Як ми вже відзначили, викупна жертва Христа забезпечує можливість всім на основі того, що "людина Ісус Христос дав Самого Себе на викуп за всіх, що буде свідоцтвом часу свого" (1 Тим. 2: 5, 6) (колишні переклади подають: "таке було свідоцтво часу свого").
Коли всім буде дана особиста нагода отримати життя у великому тисячолітньому дні суду, то буде лиш одна пересторога: "Нахиліть своє вухо й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа" (Іс. 55: 3). Покірність, слухняність Божим законам буде тоді ключем до вічного людського щастя, вічного життя. Отримають його ті, котрі будуть охоче виконувати закони. Тільки таким чином здійсниться прагнення всіх народів. Людське прагнення миру, щастя та вічного життя буде повністю задоволене (Ог. 2: 7).
    Виникає питання: чому більшість людей після встановлення Царства буде слухняна, покірна Богові в той час як Адам, на початку, зазнав падіння? Досвід викличе зміни. Адам не мав досвіду гріха й страшних наслідків непослуху. Світ людства буде користати з подвійного досвіду: досвіду зла та результатів непослуху під час теперішнього життя, і досвіду добра та чеснот послуху Божому закону - в тисячолітньому віці. Такий запас досвіду допоможе людині завжди мати прагнення служити Богу й справедливості, і таким чином жити вічно. Коли Божий план спасіння буде повністю реалізований, то клас Церкви і світ людства будуть користати з благословення вічного життя. Безсмертя в повному значенні цього слова буде дано тільки Церкві, натомість світові буде дано вічне життя - таке, яке може, але не мусить мати кінець.
    Вид життя, яке успадкує клас Церкви, можна порівняти до життя, яке має Бог - велике джерело життя. Бог є духовною Істотою, яка об'єктивно має найвищу форму життя - безсмертя, тобто живе сама в собі. Такий вид життя не залежить від іншого джерела життя, але є незнищенним (Ів. 4: 24; 5: 26; 1 Тим. 1: 17; 6: 16).
    Хто б міг претендувати на такий рівень життя? Очевидно, Святе Письмо повинно давати ясну обітницю, що Бог має намір поділитись Своєю природою і Сам запрошує до таких почестей. Біблія говорить, що безсмертя має тільки Бог, Ісус Христос та Церква. Ніде в Біблії не згадується безсмертя в зв'язку з загалом людського роду. Це найвища нагорода за вірність у теперішніх умовах для тих, "хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління [безсмертя] - життя вічне" (Рим. 2: 7). "Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи" (2 Петра 1: 4).
    Світові також буде дане вічне життя, але не безсмертне. Воно буде смертне. Сьогодні слово смертний означає стан людського життя взагалі, стан, в якому смерть є неминучою. Все довкола нас свідчить про неминучість смерті, приводячи нас до висновку, що всі смертні людські істоти повинні обов'язково вмирати. Але це є правдою лише тепер, під час панування зла, гріха і смерті, яке незабаром скінчиться, бо "як ворог останній - смерть знищиться" (1 Кор. 15: 26). Тоді смертність буде означати стан досконалого людського життя, яке буде існувати так довго, як людина слухатиметься Бога. В своєму існуванні вона завжди буде залежна від найвищого джерела життя. Як ми вже згадували, смерть далі буде можливою, але не обов'язковою. Вона буде малоймовірною.
    Крім вічного життя, в Царстві будуть проростати й інші благословення. Задумаймось над становищем людства на протязі віків. Подумаймо про всі нещастя, розбиті серця, терпіння, самолюбство, хвороби і біль, які непокоїли людину в її жалюгідному стані. Всі ці ознаки недосконалості супроводжував вирок смерті, не відступаючи від них ні на крок.
    Коли людство буде звільнене з неволі смерті, всі прояви гріха будуть поступово усуватись - в міру того, як світ приходитиме до згоди з Божими дорогами. Ніч страждань закінчиться, й люди будуть нетерпеливо чекати Божого звільнення: "Бо хвилю триває Він у гніві Своїм, все життя - в Своїй ласці: буває увечері плач, радість на ранок!" (Пс. З0: 6).
    Отже, користі Царства будуть включати не тільки вічне життя, але також радість від цього життя. Біль, смуток та хвороби відійдуть у минуле і ніколи знову не затьмарять уславленого стану людини в її досконалості. "І не скаже мешканець: Я хворий! І прощені будуть провини народу, що в ньому живе" (Іс. 33: 24). "І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося" (Об. 21: 4).
    Так, у зорінні Тисячоліття Божа ласка принесе воскресіння, справедливий суд, універсальний мир, вічне життя і вільність від болю та хвороб. Немає нічого дивного, що в такому оточенні, яке набагато перевершує всі смілі надії та мрії філософів та реформаторів всіх віків, люди будуть щасливі!
    "Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб'ють джерелом, і потоки в степу... І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові... а журба та зітхання втечуть!" (Іс. 35: 5, 6, 10).

    До цього часу ми розглядали встановлення Царства Божого на землі, як майбутню подію в історії світу. Це майбутнє Царство в повному розумінні означає відбудову того, що вже існувало на початковому етапі існування людини. Перші розділи книги Буття змальовують встановлення першого Царства, та умови, що привели до його занепаду. Останні розділи книги Об'явлення образною мовою показують відбудову (реституцію) Царства та його славні користі для людини.
    Поєднання людського роду з Богом є назване вченням про задоволення Божої справедливості. Потреба поєднання є однією з фундаментальних правд Біблії. Раз по раз в ній повторюється тема падіння людини, потреба Відкупителя, жертвування Христа та остаточний прихід Царства, як необхідної умови вчинення угоди.
    Однак сьогодні в багатьох колах виразні вчення Біблії про падіння людини та її теперішній стан віддалення від Бога виявляються заплутаними та вважаються надто примітивними, щоб в них вірити і їх триматися. Вірогідність опису книги Буття про появу гріха в світі відкидається шляхом перетворення його в міф, який не підлягає буквальному розумінню. Вважається, що людина робить постійний прогрес до піднесеного стану шляхом її власних зусиль.
    Але ж наскільки по-іншому представляє цю справу Святе Письмо! Книга Буття вказує, що Адам був створений на розумову та моральну подобу Бога. Його було поміщено в квітучий сад, в оточення рослин, необхідних для підтримування життя. Йому було дано панування над усіма нижчими створіннями в повітрі, на суші і в морі. Фактично, Адам був царем земного Царства, яке Бог приготував для нього. Його розмова з Богом вказує на єдність та зв'язок, які він мав зі своїм Творцем, як один з Його синів на людському рівні існування. Перше Царство Бога було образом досконалого миру й згоди, які повинні існувати між людиною та її Творцем.
    І як швидко все змінилось, коли Адам порушив Божий Закон! Внаслідок цього він втратив право на перебування в земному раю. Терпіння і піт чола від важкої праці для підтримання життя стали його долею. Під вироком смерті розпочався фізичний, розумовий і моральний розклад, відводячи його щораз далі й далі від початкового стану досконалості.
    В цих умовах осуду і недосконалості він втратив безпосередній зв'язок зі своїм Творцем. Так було втрачено первісне Боже Царство та земний рай. Але ця втрата не мала бути назавжди. Писання каже нам, що в Бога був план спасіння. Таким є опис книги Буття. Коли б вона була лише міфом, а не натхненим Словом Бога, тоді найважливіші особистості християнської Церкви були б обмануті. Ісус часто цитував події з книги Буття під час Своєї місії, згадуючи Авеля, Ноя (Мт. 23: 35; 24: 37).
    Великий ап. Павло також довіряв опису створення, коли говорив: "Перша людина Адам став душею живою" (1 Кор. 15: 45). Кому ж в такому разі ми маємо вірити? Ми воліємо залишатись на боці Ісуса та Павла, які признавали книгу Буття.
    Ті, котрі заперечують потребу задоволення Божої справедливості, твердять, що Бог мав просто пробачити людині її неслухняність, і, перш за все, її першу провину. В такому разі, якщо опис гріхопадіння людини є правдивим, Бог повинен повернути її до ласки. Така пропозиція з людської точки зору виглядає нібито виправданою. Однак постає інше питання: Чи міг Бог пробачити Своє неслухняне створіння без задовільної жертви?
    Для того, щоб отримати відповідь на це важливе питання, необхідно з'ясувати характер Творця та стан людського створіння. Біблія описує Бога як невидиму духовну Істоту, Котра має основні прикмети характеру, які є в досконалій згоді. Коротко кажучи, основними прикметами Бога є справедливість, мудрість, любов та сила. Всі ці ознаки або якості погоджуються між собою в кожному вчинку Бога. Як Великий Правитель Всесвіту, Бог провадить всі Свої справи в досконалій гармонії з кожною з цих чотирьох прикмет.
    Розгляньмо тепер, як ці ознаки, тобто прикмети, мали б реагувати на звичайне пробачення порушеного людиною Божого закону. Божа мудрість передбачила можливість такого розвитку подій. Бог постановив, що карою за непослух буде смерть. І коли б Він раз змінив Свою постанову, інші розумні Божі створіння, а також людина, могли б вважати, що Бог змінюється, і Його слова не варті довір'я. Святе Письмо виразно каже, що Бог є незмінним: "в Нього нема переміни чи тіні відміни" (Яків 1: 17).
    Далі, на Божу справедливість треба дивитись з Його власної точки зору. Окрім людини Бог є володарем багатьох інших створінь на різних рівнях існування. Непослух людини справедливим законам Творця викликав бунт в одній з частин величезного всесвіту. Чи могла бути одна міра справедливості до людини, а інша до решти створінь? Ні, Божа справедливість вимагала застосування тієї ж міри покарання до всіх. Тому непослух Божій волі повинен був викликати смерть, як це було початково передбачено.
    Божа любов прагнула пробачити людині. Боже милосердя та співчуття вже встановили спосіб задовольнити суворі вимоги справедливості. Цей спосіб є передбачений в плані спасіння і зосереджується довкола викупної жертви. Ісус Христос, Син Божий, отримав повноваження виконати це завдання, яке Він охоче прийняв. Він мав зазнати зміни Своєї духовної природи на людську і пожертвувати Своє життя як рівну ціну (викуп) за досконалого Адама. "Не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закладинами світу" (1 Пет. 1: 18-20; Євр. 20: 5, 7). Оскільки досконале людське життя було пожертвуване за переступ Адама, Божа справедливість була цілком задоволена.
    Таким чином життя Адама не було втрачене назавжди, але буде повернене у воскресінні на основі заслуги Спасителя. Без сумніву, не тільки Адам, але й все людство, засуджене в ньому, скористає з такого плану.
    Саме такий метод Бог застосував, розпочинаючи справу задоволення справедливості. Він є логічний і повністю задовольняє розуміння шукача правди, а також усуває всі упередження, які з'являються в розумі багатьох. Це план, який враховує всі властивості Божого характеру. А найвища сила Всемогутнього є гарантією його виконання.
    Таким чином остаточно людині буде "пробачено" її гріх - шляхом, який забезпечить засвоєння уроку про наслідки неслухняності Божій волі. Цей шлях веде від осуду Адама і його потомства в ньому до виправдання в Христі.

    Якщо вчення про задоволення справедливості є фундаментальним вченням, тоді в Біблії повинні бути додаткові докази цього. Тексти Біблії повинні вказувати на теперішній занепалий стан людини, на спосіб, який Бог вибрав для її відкуплення та відновлення, а також на кінцевий результат виконання цього плану. Перш за все дослідимо тексти, які говорять про стан людини та її непослух Богу.
"Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд... бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішниками" (Рим. 5: 18, 19).
    "Бо ж ми перед тим довели, що юдеї й геллени усі під гріхом, як написано: Нема праведного ані одного... всі повідступали" (Рим. 3: 9-12).
"Чи ж ви не знаєте, що дружба зі світом, то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається" (Як. 4: 4).
"Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми виправдані" (Рим 5: 8, 9).
    Чи в такому разі не напрошується сам собою висновок? Все людство є назване грішним, несправедливим, в неприязному стосунку до Бога і під Його осудом. Винятком з цього загального стану є клас Церкви. Всі посвячені віруючі, на підставі їхньої віри в задовільну жертву Христа, є виправдані, визнані гідними прийняття в Божих очах. Всі інші є віддалені від справедливого й досконалого Бога і засуджені Божим судом справедливості.
    Внаслідок надання задовільної жертви Ісуса, всім людям є забезпечене пробудження зі смерті. Як ми вже вказували, всі повернуться з гробів з тими самими характерами, які вони розвинули в теперішньому житті. Навіть найбільш благородні особи мають значну міру недосконалості.
Коли б Бог не подбав про засоби допомоги, всі люди після пробудження були б знову засуджені. Їхня недосконалість, в якій вони пробудяться, не дозволила б їм виявити повний послух Божій волі і привела б до нового засудження. Дякувати Богові, в Його плані є передбачені кроки, які забезпечать охорону всього людства під час тисячолітнього Царства, тобто в час великого процесу відновлення.
    Ісус Христос та Його Церква будуть діяти як посередники поміж Богом та людиною, Їхня праця буде подібна до праці Мойсея під час встановлення Старого Заповіту з Ізраїльським народом. Бог повелів Мойсеєві, аби той вийшов на гору Сінай, і там дав йому таблиці Закону.
Перш ніж дати книги Закону людям, Мойсей покропив їх кров'ю пожертвуваних тварин. І коли б ізраїльтяни були здатні піднятись до вимог Заповіту, повністю слухняні Божій волі, вони б отримали вічне життя.
    Пророк Єремія говорить: "Ось дні наступають, - говорить Господь, - і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт... Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом" (Єр. 31: 31-33).
Бог вчинить Новий Заповіт з людьми, починаючи від Ізраїлю, й остаточно це охопить всі народи землі. Замість Мойсея буде Христос з Церквою, що діятимуть як посередники цього Заповіту: "І до Посередника Нового Заповіту - до Ісуса" (Євр. 12: 24). "Усе ж від Бога, що нас примирив зі Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення" (2 Кор. 5: 18).
    Ісус разом з Церквою буде на горі Сіон (символ духовної фази Царства), керувати справами й законами Свого Царства. Замість крові жертвуваних тварин буде заслуга крові Христа, яка зробить можливим запровадити Новий Заповіт і остаточно забере гріхи світу. Посередник дасть закони й правила Царства, а також допоможе всім тим, хто буде бажати здобути й застосувати в житті повне знання Правди. Всі будуть поінформовані про можливість повернутися до згоди з Богом та можливість здобути вічне життя.
    Єремія дальше говорить: "І більше не будуть навчати вони один одного: Пізнайте Господа, бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, - каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха" (Єр. 31: 34).
    Є ще інший чудовий образ великої праці усунення гріха в період Царства, який зображений в житті ізраїльтян під Старим Заповітом Закону. Для того, щоб згладити недосконалість, яка перешкоджала їм піднестись до вимог Закону, Бог встановив жертви Скинії (Намету), які символічно очищали людей від їхніх гріхів. Первосвященик приносив жертви конкретних тварин, які були прийняті Богом як достатні за гріх.
    Ісус є названий у Святому Письмі Первосвящеником (Євр. 4: 14), а Його правдиві послідовники є священиками (Об. 20: 6). Жертва класу Церкви протягом Євангельського віку підготовляє її до того, щоб бути священиками в Тисячолітті. Священики Бога будуть панувати разом з Ісусом, щоб благословити пробуджених з гробів людей.
    В результаті отримання вказівок щодо шляхів справедливості, світ поступово буде приведений до початкового стану досконалості, представленої в Адамі. Наприкінці Тисячоліття люди будуть вповні очищені від всіх недосконалостей і будуть здібні стати перед Богом без посередника.
    У Святому Письмі є цікавий вірш, який стосується реституції всіх речей, в тому числі людини. На цей вірш більшість християн не звертає уваги. Він є в Діях Апостолів 3: 20, 21: "...Щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх". Це ясне твердження, яке пов'язує другий прихід Христа з благословеннями реституції - відновлення всього, що було втрачене внаслідок падіння людини.
    Завважмо, що того вірша не можна застосовувати до Церкви, котрій є обіцяна нагорода Божої природи. Його можна застосувати лише до всього світу людства, яке буде благословенне через повернення того, що було втрачене. Під час реституції людина здобуде свій початковий стан розумової та моральної досконалості на подобу Бога, а також гармонію зі своїм Творцем.
    Про це, як стверджує ап. Петро, говорили всі Божі пророки від віку. Як дивно, що християни не розуміли, що Царство передбачалося для благословення людини.
    Інші вірші вказують, яким чином клас Церкви буде вжитий для здійснення відновлення світу. Церква не була покликана тільки для того, щоб втішатись небесними благословеннями. Бог покликав Церкву, щоб вона стала провідником у благословенні всіх народів землі.
Один з найперших доказів знаходиться в Старому Заповіті, в Божій обітниці, даній Авраамові. Бог сказав до нього: "Я поблагословлю тебе, і, розмножуючи, розмножу твоє потомство, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря, і всі народи землі благословляться твоїм потомством" (1 М. 22: 17, 18).
    Ап. Павло пізніше пояснив, що потомством, згаданим в тій обітниці, є Ісус Христос, а також Його Церква. Він писав: "А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці" (Гал. 3: 29).
    Яким чином Христос і Церква здійснять благословення всіх народів землі? Ця праця буде здійснена під час Тисячолітнього Царства. Метод, яким це буде зроблено є поданий в Ісаї 49: 8-10: "Так говорить Господь: ...І дам я Тебе заповітом народові, щоб край обновити, щоб поділити спадки спустошені, щоб в'язням сказати: "Виходьте", а тим, хто в темноті: "З'явіться!" При дорогах вони будуть пастися, і по всіх лисих горбовинах їхні пасовиська. Не будуть голодні вони, ані спрагнені, і не вдарить їх спека, ні сонце, - бо Той, Хто їх милує, їх попровадить, і до водних джерел поведе їх".
    У щойно наведених віршах є заховані численні коштовні Правди. Христос з Церквою будуть посередниками не тільки для тих, хто живе, але й для тих, хто в гробах. Це виникає зі змісту наведених віршів. В'язням, що зв'язані путами гріха, забобонів, несвідомості і смерті, Церква скаже: "Виходьте... З'явіться!" Власне це і є спосіб пробудження зі смерті та просвітлення, яке пізніше наступить й буде доступне для всіх.
    Мешканці в той час не будуть голодними, ані спраглими не тільки в значенні природної їжі, але й того, що вони будуть нагодовані й напоєні Правдою Божого Слова. Це буде процес навчання й суду для всього людства.
    "А потому кінець, коли Він передасть Царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж поки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній - смерть знищиться" (1 Кор. 15: 24-26).
    Що є тим кінцем, згаданим тут? Завершення тисячолітнього панування Христа з Церквою, завершення великого Божого Плану спасіння, коли земне створіння буде повністю чисте й приведене знову до досконалості. Посередницьке панування буде тоді завершене й потреба Посередника відпаде. Коли Христос вручить Царство Отцю, людина знову стане безпосередньо перед своїм Творцем, аби втішатись всіма користями Божого синівства. Примирення поміж Богом та людиною буде завершене.
    "Нехай Бог помилує нас, і хай поблагословить... щоб пізнати дорогу Твою на землі, посеред народів усіх - спасіння Твоє... Бо Ти правдою судиш народи й племена ведеш на землі... земля врожай свій дала" (Пс. 67: 2-8).
    Читачу, якщо ти разом з нами прослідив до кінця те, що Бог говорить про встановлення Свого Царства, подумай також, яким воно є чудовим, яким відмінним від людських планів, і яким гідним подиву є спосіб його здійснення. Всемогутній Бог зі Своєї любові піклується нами. Він хоче нас врятувати з недолі гріха, і робить це можливим через Ісуса Христа, Який нас відкупив.
    Можливо ти досі думав про Бога інакше. Чи не варто полюбити такого Бога? Чи ж не є це радісна новина? Чи не змінить вона твого життя?
"Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого, і ганьбу народу Свого Він усуне з усієї землі, бо Господь Бог це сказав, і скажуть в той день: Це наш Бог, що на Нього ми мали надію, і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!" (Іс. 25: 8, 9).