«ІСУС ХРИСТОС – ПЕРШИЙ І ОСТАННІЙ»
(Об’явлення 1: 1-8, 17-20).

Послання воскреслого Христа – Апостол Іван представляє членів ніг Тіла Христа – В захопленні він бачив серію видінь видатних подій Євангельського віку, сім стадій розвитку Євангельської Церкви і встановлення Месіанського Царства – Символічний образ нашого прославленого Господа – Слово, уподібнене до обосічного меча.
«Не лякайся! Я Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки» (вірші 17, 18).

ВИДІННЯ не є реальністю, хоч воно її символічно представляє. Такою є правда, незалежно від того, чи ті видіння прийшли так, як свої видіння описує Пророк Даниїл, чи приходять серед білого дня, як було зі сценою преображення, яку наш Господь назвав видінням (Дан. 7: 1; Мт. 17: 9). Видіння, дані Св. Івану і записані в Об’явленні, в жодному разі не треба розуміти як дійсність, і саме про це говорять його слова: «Я був у дусі Господнього дня».

Зауважте простоту вступу до цієї найдивовижнішої Книги. Апостол не писав заголовку, як надруковано в наших Бібліях: «Об’явлення Святого Божественного Івана». Навпаки, він не претендує на жодну похвалу за об’явлення, бо воно було не його. Він виразно пояснює, що воно було від нашого Господа Ісуса Христа, а Йому – від  Бога Отця. Також не було воно звернене навіть до Ап. Івана в якомусь особливому значенні, а (він знову це підкреслює) до Божих слуг, послане Своїм «рабом Іваном». Ця простота, притаманна всім апостолам, характеризує їх як людей покірного розуму – саме таких, чого і слід сподіватися, Господь використовує як особливих посланців до Свого народу. Ця простота, відсутність чванливості, що так помітна у писаннях усіх апостолів, позначає їх як тих, що служили не заради марної слави або якихсь земних нагород, а просто як Божі слуги, які радо виконували Його волю і розповідали Радісну Вістку, абсолютно не згадуючи про себе, за винятком тих випадків, коли згадка про них самих та їхні справи могла бути потрібна.

Св. Івану було доручено написати і вияснити Божому народу ті речі, які вже були доведені до його відома, та інші речі, які згодом мали бути отак доведені, щоб Божий народ мав змогу збагнути зі всіма святими довжину, ширину, висоту і глибину Божої любові, яка перевищує всяке зрозуміння і яку можна отримати тільки через об’явлення від Бога. І ось тут звернімо увагу на силу Апостолових слів (3 вірш) про те, що існує благословення для тих, хто читає це об’явлення, навіть якщо вони не розуміють, і особливе благословення для тих, хто слухає і розуміє слова цього пророцтва, а також пристосовує своє життя до написаного в ньому.

Послання воскреслого Христа
На час цього видіння Св. Іван був в’язнем, висланим на острів Патмос, каральну колонію тих днів – скелястий, пустельний острів в Егейському морі. Злочином, за який він зносив це заслання, була його вірність як Господнього речника. На той час йому було близько дев’яноста років – якщо припустити, що ніхто з учнів Господа не був молодший за Нього Самого, коли Він починав Свою місію.

Св. Іван, улюблений учень, певною мірою представляв останніх живих членів Тіла Христа. Без сумніву, таким було значення слів нашого Господа: «Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, – що до того тобі?» (Ів. 21: 20-23) Св. Іван не позостався, але клас, якого в певному відношенні він зображував, є представлений як той, що позостається, – клас, який бачить очима свого розуміння видіння та об’явлення, які улюблений учень бачив у символах у захопленні.

Тож якщо вигнання Св. Івана якимсь чином представляє вигнання зі суспільства, якого Господні послідовники можуть сподіватися в кінці цього Віку – повне відокремлення від інших і трактування, яке означає, що вони є в’язнями, – їх може потішити думка, що як ласка та об’явлення нашого Господа Св. Іванові більше ніж винагородила його переслідування, так відкривання наших очей розуміння і надання нам більшого знання та розуміння нашого Господа і Божественного Плану набагато більше винагородить різні пережиття, які у Своєму провидінні Бог може дозволити на нас. Він запевнив нас, що все допомагає на добре тим, хто любить Бога. Кожний, хто спокійно покладає свою віру на Божественну обітницю, може справді разом з Апостолом Павлом вважати все решта втратою та сміттям у порівнянні зі знанням Ісуса Христа нашого Господа (Фил. 3: 8).

Очевидно, Апостол мав це видіння в перший день тижня, який тепер загально прийнято називати неділею. Особисто для християн це Господній день – день, у якому наш Спаситель воскрес із мертвих і в якому всі обітниці Божого Слова отримали життя, а наші надії через Христа були оживлені. Ми можемо бачити в цьому виразі також посилання на Тисячолітній Вік, який Писання часто називає «Днем Господнім». Згідно з нашим розумінням Біблійної хронології ми сьогодні живемо в ранньому зорінні цього Дня Христа, і він є тут, власне кажучи, щоб ми почали бачити дивовижні речі Божественного Характеру і Плану. Але щоб бачити і розуміти, ми мусимо бути «в дусі». Тільки від того, хто став Новим Створінням у Христі, можна сподіватися, що він зрозуміє духовні речі, і саме цей клас представляв Апостол Іван.

Хоч послання були дані семи вказаним церквам і стосувалися їх, однак існує багато причин для думки, що ці послання властиво повинні мати ще ширше застосування до цілої Церкви Христа, де число сім представляє повноту, а порядок представляє різні епохи в історії Церкви. Ось так Церква в Ефесі може представляти стан Церкви під час написання цих послань, тоді як Лаодикійська Церква може представляти Церкву в наші дні – в кінці Євангельського Віку. Інші церкви можуть відповідно представляти різні проміжні епохи – між тодішнім часом і теперішнім.

Вважати інакше означало б надавати занадто багато значення цим семи відносно малим церквам Малої Азії та означало б нехтувати інші церкви, впливовіші від них, наприклад, церкви у Єрусалимі, Антіохії, Коринті і т.д. До того ж, подробиці послань, переданих цим церквам, історично пасують одній Церкві Живого Бога, над кожним членом якої наш Господь має опіку. Ця думка, що число сім означає повноту, наголошена в інших символічних образах – сім духів, сім золотих свічників, сім зір і т.д.

«Первенець з мертвих»
5 Вірш ясно навчає про те, що ігнорують догми християнства і що прямо суперечить їхнім твердженням, а саме: що воскреслий Христос був «первенцем з мертвих». Іншими словами, наш Господь був першим, Хто пережив воскресіння в повному значенні цього слова, першим, Хто пережив воскресіння до досконалості та вічного життя. Хоч деякі перед Ним були тимчасово пробуджені, вони знову померли, бо були тільки окремими ілюстраціями воскресіння, аби переконати людей, що Божественна Сила здатна виконати його повністю в належний час, призначений Богом.

7 Вірш ясно навчає, що в час Другого Приходу нашого Господа світ далеко не буде навернений до Бога, бо «всі племена землі будуть плакати за Ним». Деякі вірші, вирвані з контексту, можуть здатися доказами, що світ буде навернений перед Його поверненням, але коли на Боже Слово і План дивитися як на цілість, то ці вірші стануть доказами протилежного погляду – що Христос приходить перед наверненням світу і якраз із ціллю навернення всього людства; і що прославлена Церква Євангельського Віку матиме частку з Господом і Головою в Його Царюванні, яке є Божим призначеним засобом благословення світу.

Христос і прославлена Церква, ставши «учасниками Божої істоти», будуть духовними істотами, невидимими для людей. Присутність нашого Господа буде виявлена світові через прояви сили і великої слави. Він не буде видимий для природного зору, а буде видимий для очей розуміння, коли вони відкриються для зрозуміння великих змін, які здійснить новий Правитель землі. Його присутність і Його праведна влада буде упізнаватися і в покараннях, і в благословеннях, які будуть струменіти до людства від Його Царювання.

Наш Цар виявлятиме Себе поступово. Деякі побачать нового Правителя швидше, ніж побачать інші. Але врешті «побачить [грецьке, хорао, розпізнавати] Його кожне око». Але «Він із хмарами йде». І коли нависають важкі і темні хмари горя, коли гори – царства цього світу – тремтять і падають, коли земля – організоване суспільство – трясеться і розпадається, деякі почнуть усвідомлювати, що Помазанець Єгови бере Свою велику владу і починає Свою працю покладання права за мірило, а справедливості – вагою. Бо Він мусить царювати, поки не усуне всю владу і закони на землі, які суперечать тим, що правлять в Небі.

Що бачив улюблений учень
Спочатку увагу Св. Івана привернув подібний до сурми голос Христа позаду нього. Той факт, що його місцезнаходження є вказане, означає, що він має символічне значення. Це означає, що початок цього Послання не був за днів Св. Івана, і не в майбутньому, але що об’явлені речі вже почалися і були вже певною мірою в минулому. Як показують деякі аспекти Об’явлення, голос позаду походив із часу земної місії нашого Господа.

Повернувшись і подивившись, Апостол побачив у символі те, що Господній народ може тепер бачити очима віри та розуміння. Він бачив Подібного до людського сина – як людину, як священика, на що вказує згадана одежа, – що ходив поміж семи золотих свічників, дбаючи про них, обрізаючи ґніт, пильнуючи про запас оливи і т.д. Так наш Господь Ісус, наш прославлений Учитель, хоч і неприсутній з нами, дбав про інтереси Своєї Справи протягом минулих вісімнадцяти століть і керував справами Свого народу, особливо наглядаючи та дбаючи про Церкву як про носія світла, свічник. На жаль, якими жалюгідними були часом ті ґноти! Яким слабким було світло, що часом лилося в темряву цього світу! Скільки обрізання було потрібно, а скільки більше ще може бути потрібно!

У Скинії, а потім в Соломоновім Храмі, Золотий Свічник був поставлений за Господньою вказівкою – не сім свічників, а один зі сімома галузками, представляючи цілу Церкву протягом цього Євангельського Віку. В Об’явленні нашій увазі представлений той же свічник, чи лампада, але його частини є окремі – зв'язок, спільність між ними підтримується нашим Відкупителем, прообразним Первосвящеником. Свічник символізував Господній номінальний народ цього Євангельського Віку, включаючи членів Його містичного Тіла. Він проливає світло життя, яке світить у темряві і яке Він звелів розливати, щоб люди могли побачити наші добрі діла та прославляти нашого Отця в Небесах (Мт. 5: 16).

На жаль, Господь, очевидно, знайшов мало добрих діл, знайшов лише трохи прославляючого світла (сяючого від Його земних представників) у багатьох осіб із тих семи епох історії Церкви. Про цей факт свідчать Його послання, докори, заохочення і т.д., звернені до кожної з цих епох-церков, що представлені різними свічниками чи лампадами. Слід зауважити, що свічник, чи лампада, представляє радше номінальну Церкву Христа, ніж правдиву Церкву. Про це свідчить той факт, що у звертанні до кожної із цих церков Господь знаходить хиби в багатьох, а схвалює небагатьох вірних – особливо це стосується останньої, сьомої, Лаодикійської Церкви наших днів.

Вигляд Христа
Ми не повинні вважати словесну картину віршів 13-16 портретом нашого Господа у славі, бо вона є просто символічною. Коли ми побачимо Його у славі, Він не матиме описаного тут вигляду. Однак ця символічна картина містить цінні для нас уроки – набагато цінніші, ніж спроба уявити собі вигляд нашого Господа як Духовної Істоти, що «живе в неприступному світлі», і Якого ми не можемо зрозуміти, поки не будемо перемінені, щоб бути «подібні до Нього… і бачити Його, як він є» (1 Тим. 6: 16; 1 Ів. 3: 2; 1 Кор. 15: 50-53).

Його голова і Його волосся – білі, немов вовна і сніг, – говорять нам про Його мудрість, Його шляхетність і Його славу. Його очі, немов полум’я вогняне, символічно говорять нам про те, що наш Господь є всевидющим, всезнаючим, що Його не вводять в оману зовнішній вигляд і церемонії, адже Він може читати, і читає, кожну думку та намір серця. Очікування Його погляду повинно само по собі звільнити і очистити наші серця, наскільки це нам під силу, аби відкинути подалі від себе все, що могло б викликати Його несхвалення.

Описавши голову, Св. Іван згадує руки і  ноги. Решта тіла була покрита одежею – від голови до ніг. Це, можливо, представляє той факт, що слава Христа була виявлена в Його власній особі, в Його власній таємниці, і в особі Його Дванадцяти Апостолів, Його представників (серед яких Св. Павло зайняв місце Юди), і що після їхньої смерті тіло Правди було майже приховане протягом проміжних вісімнадцяти століть. Аж тепер, в кінці Віку, члени Ніг Тіла Христа будуть просвічені Правдою і засіяють – не як Голова, а як відполірована мідь.

Господнє послання підтримки
Коли ми думаємо про ту велику перевагу, яку ми маємо в теперішні дні, нам хочеться сказати: «Якими мусимо бути в святому житті та побожності ми!» На нас сіяють з майже палаючою ясністю сфокусовані промені Божественного впливу і об’явлення з минулих 6000 років. Як же це повинно винищувати в нас усю окалину самолюбства! Як же це повинно очищати нас! Якими ж покірними це має нас зробити! Навіть у нашому тілі ми маємо бути витонченими, сяйними, ясними представниками нашого славного Господа і Голови.

Обличчя Того Величного, що стояв серед свічників, прирівняне до блискавки. Такою сильною була яскравість, що Св. Іван впав, немов мертвий, побачивши це. Так само Даниїл, побачивши Могутнього, впав у Його присутності. Так само Савл із Тарсу впав перед величністю, що предстала перед ним (Дан. 10: 4-11; Дії 9: 3-9). Так символічно відбувається і з християнином, коли він отримує проблиск слави Божественного характеру. Як тільки ми здобуваємо правдиве бачення Того, з Ким маємо справу як із великим Читачем сердець та Опікуном Його Церкви, ми падаємо перед Ним, впокорені до пороху, усвідомлюючи, що ми недосконалі, що не можемо стояти перед нашим Господом, що ми недостойні Його ласки і благословення.

Але так само, як наш Господь лагідно торкнувся Св. Івана, піднімаючи Його, так Він промовляв до нас із потіхою, миром і любов’ю, запевнюючи нас, що ми маємо Первосвященика, Якого може зворушити почуття наших немочей – Того, Хто здатний співчувати і милостиво допомагати; Того, Хто купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю і Хто прийняв нас і зараховуватиме нас як членів Свого Тіла, доки ми перебуватимемо в Ньому, намагаючись у своєму серці пізнавати і виконувати Його волю. Ось Його втішаючі запевнення для нас:

1) «Не лякайся». Це те саме послання, що Отець послав нам через Пророка, говорячи: «Страх їхній до Мене – заучена заповідь людська» (Іс. 29: 13). Це один із перших уроків, які ми повинні засвоїти. Ми не можемо прийти до близької спільності з нашим Господом і дізнатися від Нього про інші аспекти Його Плану, доки не навчимося не боятися, навчимося довіряти Йому як Тому, Хто «нас полюбив і кров’ю Своєю» дорогоцінною купив, Хто у Своїх намірах щодо нас постійно дбає про наше благополуччя і, якщо ми підкоримося Його керівництву, виведе нас переможцями і більш ніж переможцями.

2) «Я Перший і Останній». Ми повинні визнати, що наш Господь є Тим, Хто був початком Божого творення і його кінцем, через Кого створено все і Хто є наступним після Отця, Його найближчим Представником у всьому, що стосується справ Всесвіту (Кол. 1: 15; Об. 3: 14; Ів. 1: 1-3; 1 Кор. 8: 6).

3) Ми мусимо визнати Його як Того, Хто був мертвий, Хто справді помер за наші гріхи, але Кого справді воскресив зі смерті Отець.

4) Ми мусимо усвідомити, що Він живий навіки, що смерть не має вже над Ним влади, що праця завершена, що ні літургійні жертви, ні смерть у жодному значенні або формі вже ніколи не буде потрібна. Його діло досконале і, як Він вигукнув на хресті, «звершилося!»

5) Ми мусимо визнати, що Він має ключі, повноваження, владу над гробом, щоб визволити з нього всіх ув’язнених у ньому. Також ми повинні усвідомити, що Він має ключ, владу над смертю, щоб ті, кого Він визволить із в’язниці смерті (як і ті, хто ще не зійшов у могилу, але є під вироком смерті) могли всі остаточно бути визволені, звільнені з-під панування Гріха і Смерті, визволені на повну свободу Синів Божих – праведність і вічне життя (Рим. 8: 21).

«Сім зір Він держав у правиці Своїй»
Того, Кого ми знаємо і визнаємо як Вчителя і Доглядача свічників, ми також повинні визнати як Того, Хто має у Своїй правиці (у Своїй ласці, а також у Своїй владі) сім зір, ангелів, посланців, семи церков. Безсумнівно, зорі представляють особливих слуг Церкви. В Об’явленні 12: 1 Церква зображена як Жінка, коронована дванадцятьма зорями. Ці зорі, очевидно, представляють Дванадцять Апостолів як особливих світил Церкви. Подібним чином в образі, який ми розглядаємо, сім зір, які Господь тримає у Своїй правиці, можуть представляти особливих носіїв світла в Церкві – в кожному з її семи періодів або стадій розвитку. Те, що вони є в Його правиці, може свідчити про те, що їх слід вважати в певному особливому значенні під Господнім керівництвом, захистом і опікою на благо Церков, які вони представляли.

Зауважте, що послання до різних Церков адресовані до цих зір, посланників, ангелів, так наче наш Господь хотів дати нам зрозуміти, що відповідне послання для кожної відповідної епохи в житті Церкви буде послане Господом через окрему зірку, або посланника, якого Він спеціально призначить як Свого представника. Наш Господь Сам є представлений великим сонячним світлом, а Його особливі посланці в Церкві впродовж цілого періоду Євангельської Церкви відповідно представлені як зорі.

Різниця між символами зорі та свічника – очевидна. Світло зорі є Небесним світлом, духовним освітленням або навчанням. Світло лампади є земним світлом, що представляє добрі діла, послух і т.п. тих, хто номінально становить Господню Церкву в світі і хто заохочуваний не ховати своє світло під посудину, а ставити на  свічник, даючи йому так світити, щоб воно прославляло їхнього Отця на Небесах.

Ні один фрагмент опису не міг би так абсолютно переконати нас в тому, що представлений тут опис нашого Господа є символічним, як це робить вираз, що з уст Його виходив меч обосічний. Однак як символічний образ він має велике значення, говорячи нам про Слово Господа, Меч Духа, «гостріший від усякого меча обосічного» (Еф. 6: 17; Євр. 4: 12). Це пригадує нам те, що слова Господа не є однобокі, не є спрямовані просто проти гріха в одному класі, але що Його слово є гострим, розсікаючи у всіх напрямках: що Він так само докоряє гріх тоді, коли знаходить його в найревніших Своїх послідовниках, як і в інших випадках. Це запевнює нас у тому, що ніхто не має намагатися вийняти скалку з ока свого брата, не вийнявши спочатку колоду з власного, і що коли ми не виявляємо милосердя до своїх боржників, то нам не слід сподіватися милосердя від Того, Хто бажав виявити Своє милосердя до нас.

Яким серце-проникливим є Боже Слово, коли ми його розуміємо – не просто як посібник правил та норм, але коли ми вловлюємо його дух! Тоді ми починаємо бачити, що його вимогою є любов від чистого серця: по-перше, до Небесного Отця; по-друге, до нашого Господа і Голови; по-третє, до всіх Його братів; по-четверте, до всього світу, що стогне і мучиться в болю, очікуючи благословення наступаючого Дня Христа; а по-п’яте, і до ворогів, співчутливо усвідомлюючи, що їхній розум перекручений, спотворений і засліплений облудністю гріха через підступи великого противника (2 Кор. 4: 4).

“Цінна Біблія Свята!
Слово, котре Господь дав!
О, хвала Йому і честь
За коштовний дар з небес.
Ось те світло, котре ллє
Чисте сяєво своє,
Всю яскравість неземну
Крізь густу імлу нічну.
Джерело життя у нім,
Що обіцяне землі,
І блаженств рясний потік
Ллється з нього для усіх.
В Слові Божім – глибина, –
Не дістатися до дна.
Той, в кого бажання є,
Диво-скарби дістає”.