ПРЕДСТАВЛЯЮЧИ ПОСЛАННЯ ЦАРСТВА

«Як до дому ж якого ви ввійдете, то найперше кажіть: «Мир дому цьому!» І коли син миру там буде, то спочине на ньому ваш мир, коли ж ні – до вас вернеться» (Лк. 10: 5, 6).

Коли наш Господь Ісус посилав сімдесятьох проголошувати Євангелію Царства, вище згадані слова були частиною вказівки, даної Ним. Він посилав їх без особливих приготувань у плані грошей чи додаткового одягу. Вони мали знайти тих в Ізраїлі, хто мав би вухо для Божого Послання, на представлення якого тоді настав час, – «істинних ізраїльтян». Такі особи мали б із радістю прийняти їх без оплати. В цьому відношенні східні країни дещо відрізняються від західних. Люди Далекого Сходу більше характеризуються гостинністю, ніж населення Європи та Америки. Так було і в Палестині за часів Ісуса.

Коли сімдесят учнів повернулися зі своєї місії, наш Господь запитав їх, чи їм чогось бракувало. Вони відповіли, що абсолютно ні в чому не знали недостатку. Ісус був звелів їм, щоб їхнє Послання було від дому до дому – не публічне, не проголошуване на вулицях чи громадських площах. Учні мали ходити усюди, шукаючи достойних в кожному місті, в яке вони приходили. Коли вони заходили в дім, то мали спочатку сказати: «Мир дому цьому!» Якщо їх радісно приймали, то їхній мир мав пробувати там, а якщо ні, то їхній мир мав повернутися до них, він не мав залишатися на цьому домі.

Ця форма вітання звучить дещо своєрідно для нас, адже ми не призвичаєні використовувати такий спосіб вітання. Але у східних країнах далі існує звичай вітати один одного таким чином не тільки в домах, але й на вулиці чи по дорозі. Люди говорять один одному: «Мир тобі цього ранку». Майже кожен вітається, і майже всі говорять щось на зразок цього. Ми пам’ятаємо, які ми були здивовані, коли вперше побували в Палестині 1892 року. Нашого гіда добре знали в тому краї, і коли ми йшли вулицею, люди зверталися до нього по-арабськи, а він відповідав. Згодом ми запитали його: «Що вони тобі говорили?» Він відповів, що вони казали: «Мир тобі», – або, – «Хай Боже благословення буде з тобою». Ми були вражені, що всі там вітаються в такий благодатний спосіб. Мало не на кожному кроці з нами віталися якимсь вітанням.

Хоча ми теж маємо щось схоже в нашому вітанні «Доброго дня» або «Як маєтеся?» або «Бажаємо вам доброго дня» і т.д. Ці фрази виражають майже те саме почуття. У випадку учнів Ісуса їхнє вітання мало становити випробування для людей, коли вони ходили від дому до дому по всьому Ізраїлі. Якщо їх добре приймали, вони мали залишитися в тому домі, де їм були раді, і не перебиратися від дому до дому протягом їхнього перебування в тій місцевості. Якщо люди не виявляли жодного інтересу до них чи їхнього Послання, вони мали продовжити свою мандрівку. Якщо б їм довелося обійти все місто таким чином і не знайти нікого, хто би був готовий прийняти їх, хто прислухався би, коли вони проголошували: «Наблизилося Царство Боже», – вони мали залишити те місце, символічно струшуючи порох того міста зі своїх ніг. Якщо люди говорили: «Розкажіть нам про це», – вони мали увійти в дім і розповісти їм про Ісуса, Його велику місію, Його чудеса і т.п. Коли їхнє Послання було передане, вони мали залишити свій мир з тою сім’єю і поспішати в дорогу.

Сьогодні обставини інші. Наслідування методу перших учнів не досягло б тепер своєї цілі. В нашому випадку буде набагато краще взяти з собою кілька брошурок, або продавати людям за помірну ціну певну літературу, яка пробудила б їхній інтерес і закріпила його, яка дала б їм необхідну інформацію про Царство, що незабаром має бути встановлене в набагато обширніший спосіб, аніж у дні Першого Приходу нашого Господа. В той час воно мало бути встановлене в серцях кількох осіб, а тепер воно має бути встановлене у силі та великій славі по усій землі. Та ми так само маємо йти із Посланням миру, як йшли перші учні – Посланням Царства Миру.

Належна манера поведінки Божих посланців
Не про великий Час Горя має бути наше Послання. Ми маємо розповідати радісну вістку Євангелії, яка буде всім людям, і про Часи Реституції, які незабаром будуть запроваджені. Час Горя, якщо про нього згадувати взагалі, має згадуватися лише як необхідне доповнення до зміни епох з причини неготовності світу до Царства та його благословень. В ході нашої праці проголошення дуже властиво пам’ятати, що ми – миротворці, а не призвідники колотнечі та суперечки. Декого з нас могли б прийняти за заколотників, якби ми не були дуже обережними з тим, як представляємо це Послання. Ми повинні з усіх сил сприяти миру, говорити людям про Божу любов, милосердя і доброту. Коли ми робимо це в любові, ми знаходимо і зворушуємо саме той клас, який Господь зараз хоче зворушити. Він не шукає зараз свавільних. Він шукає зараз особливий клас, клас Нареченої.

Якщо ми будемо мудрими, ми прислухаємося до особливих аспектів Послання. Воно є Посланням миру і доброї волі. Воно має скерувати людей у правильному напрямку – тобто, тих, хто належить до властивого класу. Це Послання не є зараз для грубих, сварливих, самолюбних і злих. Воно є для покірних, охочих навчатися, щирих серцем. Якщо хтось відкидає наше Послання, ми не повинні виявляти ворожість або незадоволення. Нам не слід говорити: «Колись ти пошкодуєш, що не послухав мене!» Це не наша справа. Про нашого Господа, зокрема, було сказано, що коли Він був злословлений, то не злословив у відповідь. Ми маємо наслідувати Його приклад у цьому.

Деякі можуть сказати: «Але хіба наш Господь, коли проти Нього виступали книжники, фарисеї та вчені Закону, не говорив дуже відвертими словами до них? Чи не називав Він їх лицемірами, гробами побіленими і гадюками?» Це правда, але нам слід пам’ятати, що наш Господь Ісус мав владу, якою ми не володіємо. Також Він був досконалим, «знав Сам, що в людині було», і не міг помилитися стосовно стану серця кожного з Його противників. В нашому випадку це не так. Більше того, коли Ісус вживав таку мову, Він звертався до класу, а не до окремих осіб. Коли ми представляли Послання Господа вірно, в нас має бути відчуття, що ми виконали свій обов’язок, а результати слід залишити Господарю Жнива. Сама Правда є гострим мечем і зробить все потрібне розрізання. Тим паче, що опозицію, де б ви з нею не стикнулися, повинна викликати сама Правда, а не якась грубість або неввічливість у слові чи ділі з нашого боку. Всі, з ким ми контактуємо, повинні побачити через нашу привітність духа, через нашу стриманість у гніві, що ми справді «були з Ісусом» і навчилися від Нього (Дії 4: 13).

«Мир Божий, що вищий від усякого розуму», повинен мати такий контроль над кожним, хто представляє Господа і Його Послання, що освячений вплив супроводжуватиме його, особливо в кожному вчиненому служінні і в кожному сказаному слові в імені Князя Миру. Характер Його істинного народу описаний Самим Господом. Ті, що будуть властиво названі дітьми Бога, мають бути миротворцями. Він сказав, що вони блаженні. Апостол Павло також переконує: «Якщо це залежить від вас, живіть у мирі зі всіма людьми» (Рим. 12: 18). Неможливо жити в мирі зі всіма, одночасно залишаючись вірними принципам праведності, але Господні представники повинні берегти інтереси миру всіма властивими шляхами.

Увіходячи до будь-якого дому, ми повинні думати про те, щоб зробити добро, принести благословення, справити вплив, сприятливий для миру, радості та піднесення тих, хто всередині – не повчаючи їх, але просто ненав’язливо представляючи наше Послання. Якщо нас, як Господніх посланців, відкинули, знехтували і не прийняли, ми маємо стерегтися, щоб не нав’язувати себе надалі. В цьому переносному значенні ми немов витираємо порох з наших ніг, поспішаючи геть, щоб знайти тих, чиї серця голодні Слова благодаті. Адже коли Правда представлена належним чином, з любов’ю, але не знаходить відгуку, Отець не хотів би, щоб ми порушували правила чемності, нав’язуючи себе тим, хто її не оцінює. Наш Господь дав нам добрий приклад у цій справі.

Жебрацтво для Господа не є схвалене
Ісусові учні, послані проповідувати Послання Царства, не мали ходити від дому до дому, як жебраки, щоб отримати їжу або нічліг. Вони мали сподіватися, що коли Господь через провидіння привів їх до тих, котрі їх прийняли, то Він запланував дати їхнім господарям благословення, пропорційне вартості їхнього недовгого перебування. Вони не мали розглядати цю гостинність у світлі пожертвувань, бо як Господні представники вони були там для того, щоб дати набагато більші благословення, ніж ті, які самі б отримували, і, як у випадку звичайних працівників, служба, яку вони надавали, мала заслуговувати, принаймні, на їхнє утримання. Цей принцип мав стосуватися не тільки дому, але й міста. Вони не мали бути вередливими, а приймати ту гостинність, яку їм пропонували. І якщо це не означало жодної гостинності, вони мали залишити місто і йти туди, де б їх прийняли і де для їхнього Послання знайшлися б розсудливі слухачі. Господні слуги в жодному значенні не мають бути жебраками, чи просити милостиню для Господа.

Може здатися на перший погляд, що 9 вірш того розділу, з якого взятий наш текст, стосується тільки Юдейського Жнива, але це не так. Є як духовна, так і фізична недуга, і Господні посли сьогодення мають вважати своєю місією, своїм завданням відкривати очі сліпих та вуха глухих, і допомагати духовно хворим, виливаючи бальзам Гілеаду на зранені та розбиті серця. Тепер, як і тоді, є властивим звіщати всім людям: «Царство Боже наблизилося». Це оголошення не було слушним протягом всього Віку, а є доречним лише в закінченнях (себто Жнивах) обох Віків.

Послання Правди робить розділення
Ми тепер прийшли до кінця часу, виділеного Богом для зібрання Духовного Ізраїлю, і зараз є своєчасним проголошення: Ось, Цар є в дверях! Це Послання походило від Мудрих Дів протягом останніх сорока років, і воно відділяло мудрих від немудрих. Ця праця зараз майже завершена. Як і в ті дні (коли наш Господь ходив від міста до міста в Ізраїлі, проголошуючи Поклик Нової Епохи до співспадкоємства в Царстві) Він заявляв тим містам, які відкидали Його: «Легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому» (Мт. 10: 15), так можемо сподіватися, що буде і тепер. Для тих, що були привілейовані Посланням Правди, але залишилися глухими, хоч вони і далі називаються послідовниками Христа і, можливо, навчають в Його Імені, умови наступаючого Віку виявляться менш сприятливими, ніж для язичницьких народів, які ніколи не чули правдивого Божого Послання, Євангелії Царства, встановлення якого зараз дуже близько.

Ці язичники, ймовірно, підтримуватимуть умови і вимоги Царства більш охоче і з меншими покараннями, ніж ті, чиї серця більше чи менше ожорсточилися через гріх проти світла і можливості, а також через відмову слухати і властиво оцінити докази, представлені їм Господніми посланцями. Деякі особи, котрі в цьому житті займали високе становище в Юдейській та в Християнській системах, будуть сильно впокорнені в майбутньому часі, коли в Христовому Царстві суд буде покладений як мірило, «а справедливість – вагою» (Іс. 28: 17), і коли всяке зло і обман, що поширені зараз, будуть виявлені та знищені. Боїмося, що багатьом із них буде потрібно багато покарань, перш ніж вони набудуть покірного, слухняного, сумирного стану серця.

Декілька доречних слів перестороги
У ті дні чи місяці, котрі ще залишилися нам для завершення нашої праця тут у тілі, будьмо достойними речниками цінної Правди і гідними представниками Того, Чиє ім’я ми носимо. Існує небезпека, що ті, хто недавно на вузькій дорозі і наразі тільки частково засвоїв уроки м’якості, лагідності, терпеливості та любові, можуть не завжди залишити приємне, корисне враження в домах, які вони навідують. Існує небезпека, що може мати місце обмова, наклеп, злі вигадки про інших, грубість у слові чи поведінці, нетерпеливість і т.п. Вплив таких осіб, навіть якщо вони можуть бути учнями в Школі Христа, є плотським, вкрай шкідливим для духовного розвитку, шкідливим для дозрівання різноманітних плодів Духа в них самих та в інших, які намагаються ходити праведними шляхами, вказаними Господом в Його Слові.

Наскільки це важливо, щоб усі, хто назвався іменем Христа, хто вступив у Його Школу, добре виконували уроки, викладені нам дорогим Вчителем! Як це важливо, щоб ми, котрі склали угоду з Господом, поступали достойно нашої великої праці і не були ганьбою для Того, Чию Справу ми підтримуємо! Ніхто з людей на земній кулі не має так ілюструвати в щоденній діяльності та поведінці дорогоцінні плоди та благодаті Святого Духа Божого, як ті, хто був виведений з темряви у дивовижне світло Господа. Ми віримо, що ревно прагнемо такого прославлення нашого Господа і виявлення Йому нашої вдячності та признання за Його люблячу доброту до нас.

Церква сьогодні є, як «місто, що стоїть на верховині гори», що «не може сховатися». Від нас багато очікується, навіть нашими опонентами. Багато, безперечно, очікується від нас нашим Господом. Тож будьмо вірними, дорогі брати, у слові, в ділі, у всій нашій поведінці. Так ми вшануємо ім’я нашого Бога і нашого Спасителя і Царя, Котрого ми надіємося незабаром побачити лицем в лице.