Викуп.

ВИКУП НЕ Є ЖЕРТВОЮ ЗА ГРІХ

Здається, що декому з наших дорогих читачів важко чітко розрізнити викуп і жертву за гріх. Хоча ми неодноразово намагались роз'яснити цю тему, спробуємо знову.
Слово "викуп" в Старому Заповіті, очевидно, вживалось менш конкретно, аніж в Новому Заповіті. В Старому Заповіті єврейським словом, перекладеним на "викуп", є "kopher" і воно означає прикриття, захист, так як читаємо: "Викупом буває за праведного безбожний" (Пр. 21: 18, Кул.) - його прикриттям, його захистом. Праведних є мало, і вони не мають впливу в світі; закони в загальному не були створені навмисно для їх охорони. Закони суспільства є творені для загалу - не для святих; але хоча ці закони створюють для людей загально, ми - Господні святі - маємо їх як прикриття.
Пророк Давид говорить, що жодна людина не може дати викуп за свого брата (Пс. 49: 7, Хом.). Тобто, все людство є недосконале через падіння Адама. Всі є грішниками; тому ніхто не міг встояти перед Богом в значенні виправдати самого себе. А оскільки ніхто не міг виправдати себе, то аж ніяк не був здатний виправдати іншого - свого брата. Тут думка дуже схожа до тієї, що пов'язана зі словом "викуп" в Новому Заповіті, показуючи, що бути таким викупом, або прикриттям, вимагає досконалості, праведності, якої не мала жодна людина з усього нашого роду, за винятком Людини Ісуса Христа, "святого, незлобивого, невинного, відлученого від грішників", Котрий через те був спроможний і відповідний, щоб дати Самого Себе "на викуп за всіх, свідоцтво часу свого" (2 Тим. 2: 6).
Слово, вжите в грецькому Новому Заповіті, є дуже точним; воно означає ціну, що дорівнює, або відповідну ціну. Мається на увазі, що щось було втрачене, щось також потребує бути знову купленим, відкупленим; і річ, яка є відповідною, щоб це відкупити, повинна бути однакової вартості з річчю втраченою чи загубленою, - не більшою і не меншою - "відповідною ціною".

ЧОМУ БУВ НЕОБХІДНИЙ ВИКУП

Тим, що батько Адам втратив для себе і для всієї своєї родини, було право на життя. Боже улаштування забезпечило його, як досконалу людину, привілеєм вічного життя при умові, що він буде слухняний, відданий своєму Творцеві. Його гріх був невірністю, непослухом, і його покаранням була смерть - позбавлення права на життя. Таким чином, через свій непослух Адам потрапив під вирок смерті: "Вмираючи, помреш" (1 М. 2: 17, ориг.). Адамові діти були народжені йому після того як він втратив свої життєві права, і він не міг дати їм більше, ніж мав сам, - вмираючу природу. Отож ми читаємо: "Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили" (Рим. 5: 12).
Бог відкриває нам в Своєму Слові, що хоча Він бажає бути милосердним і прийняти до Себе всіх охочих і слухняних з цього роду, однак Він повинен зберігати гідність Свого власного закону і не може відмінити вирок смерті, хіба що на умовах, які Він улаштував, а саме - через викуп. Якщо б Адам був викуплений з-під вироку смерті, справедливість надалі не мала б жодної претензії до його життя, а відкупитель мав би право відродити Адама і його рід. Але жодного відкупителя неможливо було знайти серед всього людського роду; всі були грішниками - жоден не був досконалим, всі успадкували пляму гріха. Звідси Боже розпорядження - послати Свого Єдинородного Сина, щоб Він став Відкупителем, Визволителем Адама і його родини і остаточно Відновником всього, що було втрачене.
До цієї служби - до цього виконання божественного плану - Бог додав дуже велику нагороду слави, честі і безсмертя. Логос, "початок Божого творива", "роджений перш усякого творива" (Об. 3: 14; Кол. 1: 15) радо прийняв божественне улаштування і впокорив Себе. Полишаючи почесті і милості Свого високого становища на духовному рівні, Він був вчинений тілом, щоб, як Спаситель Адама, "за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх" (Євр. 2: 9). Св. Павло говорить нам про Нього як про Того, "який задля радості, яка була перед Ним, перетерпів хрест, не звертаючи уваги на сором", і тепер, як наслідок, "сів по правиці престолу Божого" (Євр. 12: 2, Rotherham), сподіваючись, чекаючи, доки прийде час благословити Адама і його рід, для якого Він вже вмер, - чекаючи, що Отець у властивому часі, після вибору класу нареченої, підпорядкує всі речі Йому - Месії, - щоб Він міг царювати тисячу років для підняття і благословення тих, за кого Він помер.

ФІЛОСОФІЯ ВИКУПУ

Оскільки грішником сталася досконала людина, Адам, що знаходилася в повній гармонії і спільності з Богом і лише трохи менша від ангелів, увінчана славою й честю як досконала людська істота, - тоді той, хто мав відкупити її, тобто бути її визволителем, повинен був мати всі ці прикмети. Він мав бути людиною, досконалою людиною; в ньому мала бути повнота Божого образу і подоби; він мав бути увінчаний славою і честю досконалості; він мав бути "святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників" і в повній єдності з Богом.
Всі ці вимоги були повністю виконані в Людині Ісусі Христі, коли Йому було тридцять років, тобто коли Він представив Себе в Йордані, щоб завершити і підтвердити Своє посвячення до смерті, даючи Себе викупною ціною за весь рід, що мало статися свідоцтвом для нього у властивому часі. Як телець не міг своєю смертю усунути гріха, так не міг ангел чи інша духовна істота назавжди усунути гріх, вмираючи за Адама. Під божественним улаштуванням Відкупитель мав бути відповідною ціною щодо відкупленої особи. Ісус був цим усім. Більше не було ані потрібно, ані можливо. В заслузі досконалого Чоловіка не було жодного недостатку для відкуплення першої людини і її роду; тому церква нічого не могла дати або вчинити для сприяння в цій справі. Справедливість могла прийняти тільки відповідну ціну.
Цю викупну ціну, цю відповідну ціну за Адама вже віддано в руки справедливості. Ісус вчинив це в Своєму посвяченні в Йордані, коли Він погодився на виконання волі Отця аж до смерті, і коли на хресті Він промовив: "Отче, у руки Твої віддаю Свого Духа", - духа життя, Своє право на життя, яке Він не втратив ані через гріх, ані якимось іншим чином. Ця відповідна ціна або ціна, достатня для відкуплення Адама і всього його роду, з того часу була в руках справедливості як депозит, і такою є там тепер - все ще не застосованою. Вона не може бути застосована по частинах, потрохи до кожної особи. Коли вона буде застосована, вона має бути застосована за всіх в ту саму мить.
Чому вона має бути застосована вся в одну мить? Тому що це є лише одне життя. Потрібна уся заслуга Христової жертви, щоб повернути батька Адама з його осуду, і потрібно усієї заслуги цієї жертви за будь-кого з Адамових дітей. Викуп не може бути поділений на мільйони частинок і малими порціями даний кожному члену цього роду. Ціла жертва Христа була необхідна для кожної особи цього роду, і є достатньою для цілого роду - коли вона буде таким чином застосована. Вона має бути застосована за весь рід, але тільки після того, як прийде Отцівський час передати цей рід Відкупителеві - призначений Ним час для Відкупителя оволодіти людським родом як Цар над царями і Пан над панами, щоб встановити над ним Своє славне царство, щоб звільнити людей від сили гріха і смерті і дати їм усім реституційні привілеї, які Його викуп-жертва чинять можливими.

ЖЕРТВА ЗА ГРІХ

Тим часом виконується інша риса великого плану небесного Отця - постанова, згідно якої деяка кількість дітей Адама може стати учасниками з Ісусом в жертві теперішнього часу і в майбутній славі. Але ця частина плану не постачає викупу. Викуп вже був даний завдяки смерті Ісуса. Цей план має дати підсвящеників, котрі остаточно повинні бути царями зі Спасителем - царським священством. Очевидно, що жертву за гріх не потрібно плутати з викупною ціною, бо викупна ціна є повною, і була повною ще перед тим, як Церкву запрошено ввійти до цього стану самопожертви.
Юдейський День Поєднання зображував все діло і порядок жертви за гріх, яка почалася від особи Ісуса. Смерть Ісуса була образно представлена в забитті тельця в День Примирення. Це власне була велика жертва за гріхи - жертва за гріх, вчинена Ісусом, Котрий приніс Самого Себе. Він був одночасно помазаним Священиком Бога і посвяченою Жертвою. Заслуга Цієї Жертви могла бути вжита за весь народ, але тоді не було б жодного місця для жертви класу Господнього Козла, жертви підсвящеників, котрі, в випадку вірності, незабаром мають стати царським священством Тисячоліття. В образі Первосвященик дозволяє заслузі своєї жертви бути застосованою за нього самого і за його дім, де Він сам представляє церкву, яка є Христовим тілом; його дім представляє дім віри, посвячених, котрі вхиблять стати членами тіла Христа і замість цього будуть на духовному рівні, будуть "великим натовпом", що служитиме Богу день і ніч в Його Храмі - в прославленій церкві.

ПРИНОШЕННЯ, ВЧИНЕНІ ПРОТЯГОМ ЄВАНГЕЛЬСЬКОГО ВІКУ

Цей перехід заслуги Ісусової Жертви перш за все до Його церкви і через неї, не зменшує ані заслуги цієї жертви, ані її вартості, бо кожен, хто має частку в цій заслузі, бере в ній участь на умові, що він відмовиться від своїх земних прав і піде слідами Ісуса. Клас священиків включає тих, хто тримається своєї угоди, хто добровільно і усім серцем складає власне життя в Господній службі. Клас Великої Громади складається з тих, кому не вдалося повністю відмовитись від свого земного життя і прав, і тому ці земні права будуть забрані від них через велике горе. Всі інші, котрі отримують Господню ласку на протязі цього віку і котрим не вдається потрапити до одного з цих класів - якщо їм не вдається стати членами царського священства або громади Левитів-слуг, - не можуть втримати жодних реституційних благословень чи привілеїв, а помруть другою смертю. Таким чином ціла заслуга Ісуса, призначена для Адама і його роду, на своєму шляху до Адама та його роду всього лиш проходить через клас церкви, посвячених осіб. Оскільки Церква, з причини цього улаштування, має нагоду брати участь з Ісусом в терпіннях в ім'я праведності, то великий Первосвященик приймає наші посвячені істоти і робить їх частиною Своєї жертви, а потім повна міра Його заслуги, як викупної ціни, переходить до людства, щоб дати Адаму і його родині реституційні привілеї на тисячу років.
Це є кращі жертви і приношення за гріх, але складені не нами, а великим Первосвящеником, Котрого Отець призначив для цього. Цей великий Первосвященик завершує Свою жертву за гріхи: спочатку Своє власне тіло, а потім тіло всіх тих, котрі прийшли до Отця через Нього на протязі останніх дев'ятнадцяти століть. Незабаром Він завершить Свою працю жертвування і буде прославлений з тими, котрі страждають з Ним, - чинячи їх Своєю дружиною в Своєму Месіанському царстві. Потім Він застосує на користь всього людства заслугу жертви, яку Він завершив на Голгофі і яку Він лише позичав, приписував Церкві на протязі цього Євангельського віку.
Ця Жертва буде дана справедливості повністю, цілковито, навіки; вона буде прийнята як повне відшкодування первородного гріха. Адам і всі його діти негайно будуть передані справедливістю в руки Ісуса. Божественна справедливість більше не матиме жодного діла з людством. Все буде під управлінням Месіанського царства. Протягом тисячі років Відкупитель, Відкупитель роду, навчатиме, нагороджуватиме, каратиме, матиме справу з людством для його навчання в праведності і підняття з стану гріха і смерті, даючи кожному повну нагоду для повернення до досконалості.
В кінці тисячі років Месія, виконавши все можливе для кожного члена цього роду, поверне всіх Отцеві і скаже до класу овець: "Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу" (Мат. 25: 34). Всі інші, які виявляться негідними вічного життя, будуть знищені другою смертю, символічно зображеною як пожираючий вогонь.
Таким чином ми постарались вияснити різницю між викупною ціною і застосуванням викупної ціни, між жертвою за гріх і благословенням для церкви, яке випливає з привілею співучасті в цих жертвах за гріх - стражданнях Христа.

ТРИ ЦІКАВИХ ПИТАННЯ

Ми маємо нагоду тут відповісти на деякі споріднені питання.
Питання. Чи властиво говорити, що ми, церква, тепер - на протязі Євангельського віку - отримуємо через приписання "деяку порцію" або "нашу частку" заслуги викупу?
Відповідь. Можливо, особа, яка вживає таке формулювання, має властиву думку, але не використовує найкращі слова, які виражають цю думку так, щоб уникнути невірного зрозуміння. Як показано раніше, вся заслуга Христа є необхідна для кожного члена роду. Якщо б ми поділили заслугу Христа, ніхто б не мав достатньо. Якщо б все було дано одному, інші не отримали б нічого. Тому в Божому плані потрібно зберігати цю викупну ціну в резерві до часу урочистого відкриття царства Месії, а тоді застосувати цю ціну і передати весь рід Ісусові, Месіанському царству одночасно. Властиво сказати, що далі, на протязі Тисячоліття, кожен отримуватиме реституційні благословення як свою частину чи участь в заслузі викупу, проте, говорячи точно, благословення викупу є усім благословенням для усього світу.
Питання. Якщо викуп ще не був застосований, довірений книгам справедливості, за людський рід, і якщо ми, котрі є з числа церкви, є членами світу, то як ми беремо участь в благословенні викупу?
Відповідь. Ціла заслуга викупу є в руках справедливості. Той, Хто володіє цією заслугою, Ісус (в гармонії з планом Отця), приписує її цілій громаді тих, котрі приймають пропозицію цього Євангельського віку і віддають самих себе жертвами, щоб йти в сліди Учителя. Значна різниця є між даванням і приписанням, так само, як була б різниця між тим, щоб дати людині тисячу доларів і тим, щоб умовно нарахувати їй тисячу доларів. Ісус, як наш великий Заступник, приписує нам повну міру, потрібну для нашого контракту з Отцем. Наша домовленість є в тому, що, подібно до Ісуса, ми віддамо наші земні права.
Небесний Отець не міг визнати нас гідними заключити такий контракт, за винятком того, що наш великий Заступник підписався за нас або поручився за нас в цій справі. Як Він ручається? Він ручається, що ми кластимемо наше життя - що наше земне життя у властивому часі буде повністю віддане.
Як ми побачили, є три класи, для яких Ісус стає Поручителем, Гарантом. Перший складається з тих, котрі повністю і цілковито виконують свій контракт в букві і в дусі, добровільно складаючи своє життя за прикладом Учителя. Вони будуть "більш ніж переможцями", членами Тіла Помазанця. Далі йде клас Великої Громади - ті, котрі в кінцевому рахунку будуть переможцями, але не "більш ніж переможцями". Оскільки вони переможці, то будуть обдаровані вічним життям на духовному рівні, однак через брак ревності і любові вони не зможуть бути вибрані членами Тіла Христа.
Третім класом є ті, котрі не будуть ані більш ніж переможцями, ані навіть переможцями, а невдатниками - повертаючись назад до гріха, подібно свині, що йде валятися в калюжу. Вони помруть другою смертю. Так чи інакше, наш великий Заступник, Первосвященик, підписавшись за всіх цих, в кінцевому результаті буде вільний від всієї відповідальності за них в тому, що всі вони помруть по тілу і ніхто з них не отримає чи не збереже собі реституційних прав, або привілеїв. Ці реституційні благословення цілком і повністю будуть звільнені тоді, коли останній член духовно сплоджених перейде через смерть.
Питання. Чи було б властиво для нас припускати, що світ міг би почати отримувати свою частку реституційних благословень, доки деякі члени церкви ще є в тілі?
Відповідь. Ні! Ця думка була б неприйнятною. Ціла заслуга Христа є закладною через приписання, яке Ісус вчинив з Своєї заслуги для громади посвячених на протязі цього віку. Ця закладна повинна бути повністю, цілковито звільнена перед тим, як Нова Угода може бути запечатана і введена в дію, щоб дати реституційні благословення Адаму і його роду. Отже, ми не повинні сподіватися якоїсь реституції стародавніх гідних чи інших, доки Мале Стадо не перейде за Завісу і клас Великої Громади не перейде через своє горе.