ПОСЛАННЯ ХРИСТА

Всі знайомі з фактом, що ми маємо в наших Бібліях послання, або листи, написані різними апостолами: св. Павлом, св. Петром, св. Іваном, св. Яковом, св. Юдою. Але, можливо, небагато хто чув про послання Христа. Св. Павло говорить нам, що воно було написане за його днів. Він розповідає про його написання, як воно відбувалося, і заявляє, що він був одним зі знарядь, використаних Господом в зв’язку з написанням цього послання. Ось його слова: "Ви явлені, що ви послання Христове через служіння наше [написане нами], написане не чорнилом, а Духом Бога живого, не на кам’яних скрижалях, але на тілесних скрижалях серця" (2 Кор. 3: 3, Кул.).

Як чудово і поетично виражена тут думка! Це похвала як апостолу, як вірному Господньому слузі, так і Господньому народу в Коринті. Це погоджується з висловом апостола в іншому місці: "Бо ми – Його [Бога] твориво" (Ефесян 2: 10). Скрізь, де б не був справжній християнин – не лише духовно зачатий, а духовно розвинутий на подобу характеру Спасителя в покорі, доброті, терпеливості, довготерпінні, братерській доброзичливості та любові – ми маємо доказ сили Бога виконувати в ньому хотіння і чин за доброю волею Своєю, не примусово, а у співпраці з волею особи. І скрізь, де є церква, еклесія, клас дослідників Біблії, котрі показують, що ці докази Господнього святого Духа працюють в них і розвивають їх, ми маємо послання Христа, яке звіщає і показує чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого.

В контексті апостол подає ту ж думку трохи іншими словами, називаючи справжній Господній народ живими посланнями, котрі "знають і читають усі люди" (2 Коринтян 3: 2, Кул.). Біблія є безцінна, незамінна. Так, є книги, які дійсно корисні в поясненні Біблії; так, є пісенники і брошури. Всі вони показують чесноти Господа і допомагають, вказуючи правильний напрямок тим зі світу, котрі навпомацки шукають Бога, чи часом не знайдуть Його. Але найкраще послання (навіть цінніше, ніж Біблія, щоб досягти людських сердець) – це життя справжнього християнина, нового створіння в Христі Ісусі, для якого "старе минуло, ось стало все нове" (2 Кор. 5: 17, Кул.).

І ще, в попередньому листі св. Павло різко критикує цю ж церкву в Коринті за її недбалість щодо належного критерію моральності. Однак апостол запевнює нас, що його слова догани зробили багато добра, допомагаючи церкві покаятися перед Богом, і довели, що були для неї дуже корисні. Так, у Своєму провидінні Бог обернув для їхнього добра помилку, вчинену цими послідовниками Учителя, використовуючи вірних і відважних апостолів, котрі дали належний докір належним, люблячим чином.

Таємниця сили св. Павла
Ми бачимо, що проголошене через натхнення церкві в Коринті, стосується Господнього народу також сьогодні. І можемо припустити, що вірні свідки, живі послання, були протягом Євангельського віку. Однак ми особливо зацікавлені сьогоднішніми умовами. Для редактора, всіх пілігримів і всіх братів старших в церкві св. Павло є шляхетним прикладом вірності і відданості. Він не проповідував себе; він не проповідував переконливих слів людської мудрості і науки, неправдиво так названої (1 Коринтян 2: 1-5; 1 Тимофія 6: 20). Віддавшись Господній службі і не шукаючи власної слави, а виконуючи Господню волю, апостол ставав щораз більше здатним і кваліфікованим служителем, тобто слугою, Господа. Господь щораз більше використовував його для представлення славного послання Божої любові, об’явленої в великому божественному плані віків.

Вірність св. Павла виявлена нам словами: "Одно ж роблю, забуваючи вже те, що позаду, і сягаючи по те, що спереду [в обітницях Божого Слова], біжу до мети по нагороду вишнього поклику Божого в Христі Ісусі" (Филип’ян 3: 13, 14, Кул.). Ось таємниця сили апостола. Ось причина, чому Господь, через Свого святого Духа, так часто і так ефективно використовував його від того часу для благословення церкви – через потоки правди, які спливають з його послань.

Яку ревність мав апостол! Прислухаймось до його слів: "Горе мені, коли я не звіщаю Євангелії" (1 Кор. 9: 16). Це не означає, що Євангелія була проповідувана зі страху перед муками після смерті, а що він відчував, що не міг би бути задоволений, якби не виконував усього, що в його силах, для проповідування всім, хто має вуха, "щоб слухати", послання Божої благодаті, зосереджене в Христі Ісусі. Так було, коли він віддавав свій час виключно для проповідування. Так було, коли він, щоб забезпечити себе, був змушений деякий час виготовляти намети – одночасно проповідуючи вечорами, у свята і під час роботи. Було так, що він проповідував з особливою свободою, будучи в’язнем у Римі. Так чи інакше, скрізь, під Божим провидінням св. Павло був готовий і радий проповідувати "радість велику" всім, хто мав вуха, щоб слухати.

Чому старших потрібно вибирати обачно
Таким повинен бути дух не лише пілігримів, старших церкви Христа, а дух кожного її члена; бо в широкому сенсі кожен з нас привілейований бути служителем, слугою, який пише послання Божої благодаті в серцях інших.

Однак не забуваймо, що ми не знатимемо як писати в серцях інших те, чого ще не написали у власних серцях. Отож доречною є велика обережність у виборі старших – щоб знайти тих, котрі вже мають у своїх серцях писання Господа, і котрі, отже, під керівництвом святого Духа, будуть компетентними помічниками для написання Господнього характеру-подоби в серцях молодших братів.

Що ж то за послання, що то за лист, написаний у наших серцях святим Духом завдяки різним знаряддям? Чи це знання хронології? Чи це розгадка образів і тіней? Чи розколення твердих теологічних горішків щодо по-різному зрозумілих уривків Святого Письма? Чи знання історії юдеїв, історії світу, історії церкви? Чи зрозуміння і оцінювання різних угод, минулого, теперішнього і прийдешнього? Ні, ніщо з цього.

Кожна з цих тем має більше чи менше значення і є більше чи менше використана Господом в зв’язку з цим писанням, яке має бути написане в серцях Його народу. Але написання послання Христа – це щось інше, це написання, накреслення характеру-подоби Учителя в серцях Його народу: Його покори, Його доброти, Його терпеливості, довготерпеливості, братерської доброзичливості, Його любові, Його радості, Його миру.

Ми можемо мати все знання стосовно хронології та історії, можемо посилатися на будь-який вірш з Біблії, а також цитувати його, а однак не мати послання Христа, написаного в нашому серці. Це послання, про яке апостол Петро говорить: "Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими [не байдужими, активними], ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа", – бо знання матиме своє місце. І таким чином, з цими характеристиками Учителя, глибоко викарбуваними на наших серцях, нам щедро відкриється вхід "до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа" (2 Петра 1: 8, 11).

Три вартісні лекції
Три великі лекції, які вимагатимуться від тих, котрі будуть спадкоємцями царства, це: (1) Належне, повне оцінювання справедливості і вияв цього оцінювання справедливості у старанні підкорятися вимогам золотого правила – любити свого ближнього, як себе самого. (2) Наступна лекція – це лекція любові, співчуття, жалості, милосердя. Якими б вимогливими ми не були до себе, до наших думок, слів і поступків, ми не повинні вимагати від інших, а бути готовими брати від них те, що вони хочуть дати, – як робив наш Спаситель. Це означатиме (3) страждання з Христом, спільність у Його стражданнях. Це означатиме засвоєння цінних уроків, щоб пристосувати і приготувати нас до праці царів, священиків і суддів з нашим Господом в Його наступаючому царстві.

Св. Павло підкреслює, наскільки важливо мати характер Христа, викарбуваний на наших серцях, коли він написав, що Боже передбачення в тому, що всі, котрі будуть церквою в славі, мусять бути копіями Його дорогого Сина – мусять мати послання Христа, написане у їхніх серцях (Римлян 8: 28-30). Не має значення, які недосконалі їхні тіла, які недосконалі їхні досягнення ідеалів, ці ідеали мусять бути в згоді з божественним критерієм. І вони мусять бути в такій згоді з цими ідеалами, що радо страждатимуть задля їх осягнення.