СИЛА ВОЛІ – САМОКОНТРОЛЬ
Римлян 14: 13 – 15: 3

Лихо пияцтва – Обмеження свободи заради інших – Слово перестороги в стосунку до правильного тлумачення Святого Письма – Самовідречення для Христа – Віра і осуд – Застосування царського Закону Любові.
«Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне» (Вірш 21).
Комітет Міжнародних Недільних Шкіл знову звертається до всіх християн з проханням звернути увагу на те, скільки лиха несе з собою пияцтво, і на важливість поміркованості у всьому з боку тих, котрі дотримуються побожності. Згадані уроки, мабуть, ще важливіші, коли ми збагнемо, що поспіх, штовханина, метушня, витрати нервової енергії, характерні для наших днів, є, очевидно, причиною нервових та розумових розладів і більшої кількості божевільних.
Зрозуміло, що ніхто, твердячи про доброзичливість серця та тверезість розуму, мабуть, не буде захищати або заохочувати пияцтво, розуміючи, що воно є щедрим джерелом злочинності, розпусти, аморальності тощо. Ми з задоволенням відзначаємо поширення місцевої відмови і навіть повної заборони його тут, у Сполучених Штатах, і скрізь. Не подумайте, що такі обмеження є найвищим ідеалом свободи. Ті, котрі люблять свободу, є охочі розділити рабство обмежень заради своїх співвітчизників, для котрих повна свобода є, правду кажучи, шкідливою.
Кліматичні умови, фінансові та суспільні обставини вплинули на факт, що за днів нашого Господа та апостолів було менше ніж тепер схильності до пияцтва. Мабуть, саме тому Святе Письмо менше говорить про цей недолік, який є одним з найбільших лих сьогодні.
Проте жодний інтерес до питання тверезості не може підштовхувати нас до того, щоб бачити в Божественному Слові більше, ніж мали на думці натхнені автори, хоча ми можемо зробити достатньо припущень та висновків. Перш за все, ми повинні взяти для себе той урок, який для нас приготований. Сьогоднішня лекція є частиною того, що апостол говорить стосовно закону та свободи, звичаю та сумління, тобто питань, які були важливими в час написання. Зі звичним запалом св. Павло накреслив шлях правильної християнської поведінки на основі другої великої заповіді Божественного Закону: «Люби свого ближнього, як самого себе». Хоча цей урок можна в якійсь мірі застосувати до кожної розумної істоти, однак в стислому значенні, особливо і перш за все, він стосується кожного посвяченого члена Церкви Христа.

ВАЖЛИВІСТЬ ВЕЛИКОЇ СИЛИ ВОЛІ

Всі люди мають волю. Важливо, щоб всі навчилися її використовувати. Чого людина прагне, тим вона і живе! Безвладні та інертні люди не є по-справжньому чоловіками та жінками. Щоб стати героєм в сутичці, треба мати сильну волю. Від того, наскільки вона правильна, залежить вплив та вартість особистості. Дітей не можна виховувати так, щоб вони не мали волі, а навпаки, щоб їхня воля підпорядковувалася відповідним правилам та вказівникам в житті – батькам, вчителям і згодом Божественній волі.
В нашому вивченні апостол звертається до тих, хто підкорив свою волю Господу, – хто прийняв Божественну волю замість власної. Найбільш благородні та найкращі з Божого народу – це ті, хто має залізну волю, яку вони цілковито підкорили керівництву та проводу Господа – через Біблію, Святого Духа та Божественне провидіння. «Богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців».
Дехто народився з сильною волею; інші ж з природи мають слабкий розум. У світі ці останні випливають або топляться, виживають або гинуть в перипетіях життя, часто контрольованих законами попиту та пропозиції і виживання найсильнішого. Неоднакові умови народження часто доповнюються різними життєвими обставинами, і це інколи може мати плачевні наслідки. Дехто з сильною волею може стати відомим бізнесменом, директором великого підприємства і т.д., натомість інші стають злодіями, кримінальними злочинцями тощо, і це залежить переважно від випадкових обставин.
Єдиний безпечний шлях для будь-якого моряка серед бурхливого житейського моря – зійти на борт великого Стерничого, Господа Ісуса Христа. Він навряд чи запровадить до порту земних багатств та земного благополуччя, однак хоче, якщо на це буде згода, привести нас безпечно до бажаної пристані. Під проводом цього Стерничого людська воля є мов великий корабель з міцними вітрилами або потужним двигуном. Чим більша сила, тим більша місткість і більше з нього користі. Надійний Стерничий не тільки проведе нас безпечно повз скелі нещастя та мілину гріха, але й заведе до пристані життя, радості, миру та Божественної спільності.
Та не тільки міцна воля потребує великого Стерничого. Особи зі слабкою волею потребують Його стільки ж, бо хоча вони не налетять з такою ж силою на скелі і не розіб’ються так само, однак так само потраплять на мілину гріха і марно будуть намагатися досягти в житті чогось вартісного.

НОВІ СТВОРІННЯ В ІСУСІ ХРИСТІ

Хто в цьому Євангельському Віці повністю підкорює свою волю Господу і отримує натомість зачаття Святого Духа, по-біблійному є названий Новим Створінням в Христі (2 Кор. 5: 17). Його воля є приведена в підпорядкування волі Бога. Уроки Його Слова і весь життєвий досвід під Божественним доглядом – все це, як обіцяно, має співпрацювати для його добра, щоб зміцнити волю, якщо вона занадто слабка, зробити його податливим, якщо він занадто жорсткий, і остаточно зробити з нього все, що можна зробити в теперішньому житті, і приготувати до життя прийдешнього.
До таких св. Павло звертається в нинішній лекції. Він говорить їм не судити братів в значенні осуду, а судити себе, критикувати себе, ставатися сяючим світилом і, отже, допомагати братам, виставляючи перед ними і перед світом шляхетний приклад. Рано чи пізно всі зобов’язані дати звіт перед Господом. Тому судити інших зовсім не обов’язково. Якщо ми судили або критикували один одного в минулому, слід уникати робити це в майбутньому і критикувати лише самих себе – власні слова, власні вчинки, власні думки, – щоб жодна річ в нас не сталася каменем спотикання на шляху інших.
Церемоніальна чистість або нечистість їжі є для християнина нічим, бо він вільний від усякого закону, за винятком Закону Любові. Але цей Божественний Закон контролює нас і забороняє нам робити що-небудь для спотикання або навіть для засмучення брата, менш обізнаного, ніж інші. Чи може хтось, контрольований любов’ю, їсти, пити, робити чи говорити так, що це завдасть шкоди іншому? Добре мати свободу, але вживаймо її так, щоб не кривдити менш розвинутих.
Поклик Євангельського віку – це поклик до співспадкоємства з Христом в Його Тисячолітньому Царстві. Покликані таким чином не є в рабстві юдейського Закону, але мають більшу свободу в Христі. Але чи можемо ми сказати, що перевага нашого становища перед Господом як майбутніх спадкоємців Царства полягає головним чином в свободі їсти і пити що нам заманеться? Зовсім ні! Це незначні привілеї нашого блаженного стосунку до Христа та до Царства. Наше головне благословення полягає в нашому виправданні, мирі та радості в Святому Дусі.
Стараймось цінити ці першочергові благословення та привілеї теперішнього часу; роблячи так, ми будемо вельми до вподоби в очах Бога, і також люди будуть схвалювати нашу поведінку. Тож тримаймось того, що творить мир, і чим ми можемо будувати один одного. Не ризикуймо завдати шкоди Стежці Праведності і справі Божої благодаті в інших, використовуючи нашу свободу будь-яким способом всупереч їхньому благополуччю. Замість цього вважаймо своїм привілеєм відмовлятись від власних прав, якщо цим ми можемо прославити Бога і благословити наших ближніх.

ВІРА І ОСУД

«Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом». Наша зовнішня поведінка не обов’язково повинна показувати всю глибину нашого знання, віри та свободи. Бог знає серце. Він бачить зроблений нами поступ, і Йому буде краще подобатися, якщо задля братів ми не декларуватимемо всю нашу свободу кожного часу і в кожному місці, де знання може виявитися шкідливим для інших з Його дорогої сім’ї.
Далі апостол показує, що коли ми критично відносимось до власної поведінки та власних мотивів, то можемо в них зауважити щось дуже схоже на те, що ми схильні критикувати в інших, хоча, можливо, в чомусь іншому (вірш 22). Наприклад, хто судить іншого, той припускає, або ж робить висновок, що поведінкою тієї особи керує пиха, амбіція тощо. Коли б він звернув критику на себе, то зміг би зауважити щось схоже у власному серці. Хто робить висновок, що його ближній наклепник і засуджує ближнього, той повинен звернути критику на себе і побачити, чи його власні слова не заслуговують постійного докору – чи вони ніколи не звернені проти наклепника. Щаслива і блаженна особа, котра після дбайливого самоаналізу виявить, що вона цілковито вільна від вад, які бачить в інших. Такі характери – виняток.
Якщо в нашому розумі є неправильне уявлення, то слова апостола в 23 вірші звучатимуть надзвичайно суперечливо. Багато розумів, що є під впливом оман Середньовіччя, роблять з нього висновок, що той, хто занечищує власне сумління їдою м’яса, про яке він помилково думає як про нечисте, буде посланий на вічні муки. Але нічого такого апостол не мав на думці, ані, власне кажучи, цього не можна зрозуміти з його слів. Він наголошує на факті, що будь-яка особа, яка їсть м’ясо, яке б чисте воно не було, але при цьому вважає, що цим вона грішить, в результаті потрапить під осуд за те, що порушує власне сумління, своє бачення Господньої волі; що цей осуд сумління буде мов бар’єр між нею та Господом, Який судить серце, а не тільки зовнішню поведінку. Таке відчуження може остаточно привести до втрати великої Нагороди нашого Високого Поклику і, тим самим, запровадити до Великої Громади або й навіть на Другу Смерть.

ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ЦЬОГО ПРИНЦИПУ

Апостол пояснює, чому цей осуд триває, кажучи: «бо не робить із віри» – не в згоді зі своїм сумлінням. А що не є в згоді з вірою та сумлінням, є гріх.
Застосування цього принципу до справи вживання чи не вживання спиртних напоїв, напевно, буде для користі всього Божого народу. Хто вживає ці напої і переконаний, що їхнє вживання є гріхом, той порушує власне сумління. Хто вживає їх з повним знанням, що когось іншого це неприємно уразить, той порушує Закон Любові: «Люби свого ближнього, як самого себе». В наші дні ця справа стає ще важливішою, ніж попередньо, бо сьогодні справа сумління у вживанні спиртних напоїв є більш нагальною, ніж будь-коли досі.
В Тілі Христа члени мають свої різні успадковані слабості, проти яких їм доводиться вести боротьбу ціле життя. Інколи ці слабості мають такий характер, що до певної міри вступають в конфлікт з правами та привілеями інших і, буває, навіть з власними. В цьому випадку апостол дає слово поради, кажучи: «Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати». Така терпелива, поблажлива любов є однією з головних прикрас християнського характеру.
Це, однак, не означає, що ми не повинні умовляти такого і не намагатися допомогти йому позбутися своєї слабохарактерності. Ми повинні це робити в дусі покори і доброти, охоче переносячи випробування нашої терпеливості, не намагаючись догоджати собі, а допомагаючи слабшому брату або сестрі. «Кожен із нас, – радить апостол, – нехай догоджає ближньому на добро для збудування», – не лише нехтуючи його вадою, мов би, на нашу думку, вона не мала жодних наслідків, але й покірно і терпеливо підкоряючись незручностям, при цьому чемно нагадуючи йому боротися з нею.
Якщо пануватиме такий дух, то не буде потрібний жодний поділ в Тілі Христа, адже всі члени матимуть взаємну турботу і взаємно любитимуть один одного – виявлятимуть турботу, яка намагається заохотити до всього доброго і знеохотити до всього невідповідного, а також любов, яка вкриває своїм плащем негаразди і намагається приховати недоліки і не виставляти слабшого брата на докір іншим. Ось так є в справжньому Тілі Христа, яке зв’язане разом в любові, бо якщо один член страждає, всі члени страждають з ним в тій мірі, в якій вони так чи інакше безпосередньо зв’язані з ним. Якщо ж один член є пошанований, всі члени радіють з ним і до певної міри ділять його почесті – так само, як в земній сім’ї, де один член є вельми поважаний, то всі члени мають частку в його почестях та радості.
R5966 (1916 р.)