СВ. ПАВЛО ЗАХИЩАЄТЬСЯ ПЕРЕД ЦАРЕМ АГРІППОЮ
Дії 26: 1, 24-32

Проповідування Христа правителям – Св. Павло звертається зі зворушливою проповіддю про свої труднощі – Наголошення на істотних рисах Євангелії – Надія Ізраїлю – Вибір духовного насіння Авраама – Довго обіцяне Царство Месії – Ізраїль перший отримає благословення, потім – все людство – Цар Агріппа глибоко вражений – Св. Павло, в’язень, щасливіший від тих, хто його слухав.
«Через це я... не був супротивний видінню небесному» (Дії 26: 19).
Наше останнє недільне дослідження показало нам, що звернення св. Павла до Суду Імператора дало апостолу змогу проповідувати Євангелію відомим людям, до котрих по-іншому він не міг сподіватися потрапити. Таку нагоду він, мабуть, оцінив по достоїнству, бо виголосив хвилююче звернення, темою котрого були обставини його власного навернення, розказані вже втретє. Не сумніваємось, що в цій справі ним керував Господь. Ось так Бог таємничим чином здійснює раду Своєї волі і чинить, що людський гнів Його славить. Тим самим Він дає вірним слугам нові нагоди служити Своїй справі. Яким підбадьореним повинен бути кожен послідовник Ісуса, щоб далі тривати в вірності, щирості серця, використовувати кожну нагоду, усвідомлювати Господній нагляд над Його працею!
Як вихована людина, св. Павло почав свою промову подякою, наскільки міг це собі дозволити, на адресу царя Агріппи за те, що він може бути вислуханий кимось, хто є таким знавцем всіх справ юдеїв. Він звернув увагу на факт, що його життєвий шлях з юності був добре відомий Єрусалиму та всьому юдейському народу. Коли б його співвітчизники хотіли, вони могли свідчити про його релігійну безкомпромісність. «А тепер, – каже він, – я стою на випробуванні за свою надію на обітницю, яку Бог дав нашим батькам, – обітницю, яка, як сподіваються всі юдеї, буде виконана. І власне за цю надію мене винуватять юдеї».

НАДІЯ ІЗРАЇЛЮ

Надія Ізраїлю зосереджена в зв’язаній клятвою Божій обітниці Аврааму: «Всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе» (1 М. 12: 3; 22: 15-18). Св. Павло проповідував, що ця Обітниця є в процесі виконання; що Ісус з Назарету, як Божий Син, через слухняність Закону та жертву Своїх земних прав став Головою цього обіцяного Насіння Авраама через Своє воскресіння до рівня духовної слави, честі та безсмертя. Більше того, апостол навчав, що від П’ятидесятниці Господь вибирає з юдеїв та язичників «малу черідку», щоб вона була Нареченою Месії та Співспадкоємицею, членами Духовного Насіння Авраама. Коли цей вибір закінчиться, Месія, Голова та Тіло, встановить в славі довго обіцяне Царство Бога, через яке благословення спочатку зійде на тілесний Ізраїль, щоб підняти його шляхом реституції, а потім пошириться через Ізраїль на всі племена землі (Гал. 3: 8, 16, 29; Рим. 11: 7-15).
Напевно св. Павло звернув увагу на пророцтва, які розповідали про страждання Месії і про славу, яка мала прийти! Всі юдеї знали про страждання Ісуса та Його послідовників, але вони піддавали сумніву Його воскресіння до слави та надію, що Його послідовники будуть згодом ділити Його переміну воскресіння. Вся дискусія між ним та юдеями зосередилася на тому, чи Ісус воскрес із мертвих. Якщо Він не воскрес, то юдеї були праві. Жодних надій не можна будувати на мертвій людині, якою б доброю вона не була. Якщо ж Він піднятий, то св. Павло та послідовники Ісуса праві, бо Його воскресіння до слави мало б вважатися проявом Божественного схвалення та Месіанства, про яке Він твердив, і того, що Його Царство прийде в призначеному часі.
Св. Павло пояснив, як свого часу він також чинив опір Ісусу і переслідував Його послідовників, кидаючи їх до в’язниці і вирішуючи з іншими, кому з них заподіяти смерть. Він навіть змушував їх лихословити Ісуса, щоб уникнути страждань. В люті він переходив від Єрусалиму аж до віддалених міст. Об’явлення, яке Господь дав йому поблизу Дамаску, він описав так: світло згори засяяло яскравіше сонця і голос промовив: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?.. Я Ісус, що Його переслідуєш ти».
Далі він розповів про доручення, отримане в той час від Господа, – проповідувати поганам і юдеям воскресіння Ісуса, зібрання Його вибраних членів і встановлення, у властивому часі, Його Царства. Ще він мав казати всім каятися і навертатися до Бога. Власне за це його ув’язнили, і його життя опинилося в небезпеці, тому він був вимушений звернутися до трибуналу імператора. Св. Павло звернув їхню увагу, що страждання Христа були провіщені пророками і що Ісус вважав переслідування Своїх послідовників переслідуванням самого Себе – Своїх членів.

«ДУРІЄШ ТИ, ПАВЛЕ!»

Управитель Фест слухав зі здивуванням мову апостола. Тоді, перервавши його, він вигукнув: «Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!». На що св. Павло відповів: «Не дурію, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму. Цар бо знає про це...».
Так само є далі. З світської точки зору справжнього послідовника нашого Господа Ісуса вважають фанатиком, обдуреним, неврівноваженим. Але з християнської точки зору все є по-іншому: світські люди є нерозумними і хворими на гроші. Вони бачать тільки земні речі, минуще. Християнин дивиться очима віри – бачить славу, честь, безсмертя і частку з Відкупителем в привілеях Тисячолітнього Царства, яке незабаром має благословити світ Царюванням Праведності у відповідь на Господню молитву: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».
Св. Павло звернувся до Агріппи: «Чи ж цар не вірить в згадані пророцтва?» Царева відповідь може означати одне з двох: або він сказав «Ще трохи часу і красномовства і ти переконаєш мене стати християнином», або «Чи ти думаєш, що таким коротким аргументом ти можеш зробити з мене християнина, разом з усією ганьбою, яку це слово несе з собою?». Відповідь св. Павла є на користь першої інтерпретації: «Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...».
Важко уявити собі більш шляхетний тон, більшого духа добродійності від людини у в’язниці, фальшиво звинуваченої і несправедливо ув’язненої. Тільки ті, котрі були з Ісусом і навчилися від Нього, могли на прикладі показати розуміння та поміркованість, прищеплені Ним. Коли б то всі Христові учні могли навчитися також бути покірними та лагідними серцем і здобути спокій для своєї душі! Хто може сумніватися в тому, що св. Павло, в’язень, маючи шляхетніші надії, міг бути щасливішим від будь-кого з тих, хто його слухав?

БАГАТО БУДУТЬ ВРАЖЕНІ ТИМ, СКІЛЬКОМА НАГОДАМИ ВОНИ ЗНЕХТУВАЛИ

Прийде час, і він сьогодні вже недалеко, коли багато тих, кого так цінять люди за їхню мудрість, побачать, якими безглуздими вони були; а багато тих, кого сьогодні вважають безглуздими задля Христа та Євангелії, виявляться справді мудрими, бо вони обрали небесні речі і охоче відмовились від земного, щоб здобути небесне, адже неможливо служити Богу і Мамоні.
Існує припущення, до того ж на розумній основі, що хоча цар Агріппа не став християнином, це знання принципів, які лежать в основі християнства, позосталося з ним і мало на нього вплив на всю решту його життя. Історія розповідає нам, що під час переслідувань, які прийшли під час горя юдейського народу, цар Агріппа приймав і добре відносився до християн, котрі вдалися до нього за захистом.
Скільки людей в християнських землях почули досить виразно Послання Євангелії і були «майже переконані» в тому, щоб скористатися з благодаті Бога, але знехтували нагодами зробити цей крок і перестали цінити свій привілей! Їм, як царю Агріппі, не вдалося збагнути чудових речей, до яких вони були так близько, але випустили їх з рук. Коли вони вийдуть з гробу і отримають великі привілеї Тисячолітнього Царства, то зі здивуванням пізнають, яку велику нагоду вони мали статися членами Малої Черідки, учасниками з Господом на Престолі.
R5960 (1916 р.)