ПОДОРОЖ ДО РИМУ
Дії 27: 13-26

Св. Павла відсилають до столиці імперії – Бурхлива подорож – Дні випробування – Видіння підбадьорює апостола – «Бог робить все дивним шляхом» – Дух апостола вселяє надію в моряків – Уроки його досвіду.
«На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить» (Пс. 37: 5).
Незадовго після проповіді св. Павла перед Фестом та царем Агріппою трапилася нагода відіслати апостола та інших в’язнів до Риму під надійною охороною, хоча проти св. Павла не висунуто жодних явних звинувачень. Між Римом та невеликим портом Кесарія не було прямого зв’язку, тому подорож відстанню в шістсот миль довелося долати на невеличкому торговому судні.
Подорож тривала від середини серпня до першого вересня – що означало добру швидкість вітрильного судна тих часів, та ще й за сприятливої погоди. В Мірі св. Павла та двох братів, які супроводжували його – св. Луку та Аристарха, – пересадили разом з іншими в’язнями та охороною на єгипетський корабель, заповнений вантажем пшениці, що відправлявся до Риму. Окрім команди на судні було досить пасажирів – разом двісті сімдесят шість осіб.
Гарна погода тривала ще кілька днів, а потім почалася буря. Корабель відхилився від свого початкового курсу, щоб сховатися з підвітряного боку острова Кріт і перечекати в порту Добра Пристань, аж буде краща погода. І там вони затрималися приблизно до першого жовтня, коли починаються екваторіальні шторми. Св. Павло попередив про небезпеку подальшої подорожі і порадив перезимувати тут. Можливо, його думка була натхнена згори, а цілком можливо, що він просто зважив на погоду і т.д. В нього вже був великий досвід передбачувати лиха, як про це згадувалося в одному з його послань, написаних попередньо (2 Кор. 11: 25). На додаток, його вміння робити вітрила дозволило йому познайомитися з моряками і цікавитися усіма справами корабля.
Старшина вирішила плисти до Фініка, більшого порту, та ще перш, ніж вони віддалились, несподівано в корабель вдарив тропічний північно-східний вітер, тож їм довелось поплисти з вітром на південь і знайтися під захистом малого острівця, званого Клавда. Тут вони підв’язали корабля, помістивши ланцюги та шнури під кілем, бо тягар вантажу та міцний шторм вигнули його. Тоді вони поспускали вітрила і поплили за вітром, намагаючись не наткнутися на мілину. Корабель стогнав від бурі. Частину вантажу довелося викинути за борт, а потім, щоб полегшити його ще, в море повкидали важке корабельне приладдя, меблі та інше.

ДНІ ВИПРОБУВАННЯ ТА НЕБЕЗПЕКИ

Буря тривала кілька днів. Не видно було ані сонці, ані зір. Капітан не міг сказати де вони є, бо компасу на той час ще не винайшли. Отож всіх на кораблі поступово почала полишати надія. Вони перестали їсти і були майже в відчаї.
Протягом цих чотирнадцяти днів апостол мав багато нагод для побоювань, сумнівів та розпитувань про Господнє провидіння. Мабуть, лише на тринадцяту ніч бурі Господь послав ангела до св. Павла з втішною звісткою: «Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе» (вірш 24). Можемо слушно припустити, що всі ці дні випробування апостол залишався відданий усім серцем Богу, і звістка до нього в кінці була чимось на зразок підбадьорення та виразу схвалення.
З цієї пригоди ми можемо взяти для себе добрий урок не тільки щодо наших власних справ у житті, але й, в загальному, щодо всіх духовних труднощів та випробувань. Господь може дивовижним чином керувати нашими земними справами і нашим служінням Йому та Його Справі. Даючи запевнення про Свою любов, турботу та остаточне завершення вузького шляху для всіх вірних послідовників Ісуса, Він водночас може дозволяти усілякі випробування та труднощі, які приходять на нас, мов буря, погрожуючи буквально знищити нас, розтрощити наше духовне життя, затьмарити небо наших надій грозовими хмарами погроз наших ворогів та ревом сатани. Наш обов’язок – не дозволити очам віри затуманитися в цих різних жахливих обставинах, а, навпаки, упевнитися серцем в Тому, Хто обіцяв і виконає.

ДОДАТКОВІ ДУМКИ

Вираз «Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе», багатозначний. В цих словах немає навіть натяку на «батьківство Бога і братерство людей», хоча це фальшиве вчення сьогодні захищають багато, керовані благородними поривами. Навпаки, йдеться про те, що на борту корабля була лише одна людина, яка перебувала в особистій спільності з Богом. Інші, якими б не були природні нахили їхнього характеру, ніколи не знаходилися в єдності з Богом.
Ще один висновок можна зробити зі слів ангела: Божественна опіка, яка слідує за святими, може виявитися великим благословенням для їхніх товаришів, навіть якщо, як у цьому випадку, ті мають світський, невідроджений розум. Ця думка особливо актуальна для земних сімей Божого народу. Посвячений батько є безпосереднім об’єктом Божественної опіки. Про ангелів написано: «Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?» (Євр. 1: 14). Дуже часто, і навіть, можемо припустити, в переважній більшості, ті з їхніх сімей, котрі не прийшли до повної єдності з Господом, до певної міри знаходяться під доглядом і захистом ангельського служіння.
В іншому місці апостол каже, що в деяких відношеннях віруюча дружина має блаженний вплив на свого чоловіка, або ж віруючий чоловік має сприятливий вплив на дружину стосовно дітей, бо інакше діти вважалися б нечистими (1 Кор. 7: 14). Це знову ж таки інша ілюстрація того самого уроку, що Божественне піклування, яке, перш за все, стосується святих, включає різні їхні інтереси. Це не обов’язково означатиме земний добробут, багатство, запобігання нещасним випадкам, потопленню корабля тощо, як у випадку св. Павла; але воно завжди означатиме користь в тому чи іншому значенні, або в тій чи іншій мірі. Тому слід взяти з цієї думки всю заохоту, яку тільки можна взяти. Всі речі разом будуть на добре Господнім святим (Рим. 8: 28), а ті, хто найближчий і найдорожчий їм, напевно будуть учасниками в їхніх здобутках і в Божественній опіці.

СЛОВА ЗАОХОЧЕННЯ СВ. ПАВЛА

Як тільки апостол отримав запевнення про безпеку всіх на борту, він розповів справу команді корабля. Далі він сам показав віру в сказане, підбадьоривши всіх та припинивши піст і порадивши всім іншим зробити те саме. Його дух передався іншим. Всі заспокоїлися і напевно були вражені не тільки фактом, на який апостол звернув їхню увагу – що нещастя виникло з того, що вони не послухалися його поради, – але й проявом особливої Божої милості до нього стосовно знання, що вони остаточно врятуються.
Так само має бути з Господнім народом. Усе, що на нашу думку є добрим і втішним для нас, ми повинні розповісти іншим. Коли б апостол тримав цю добру вістку тільки для себе, це означало б, що він або не має віри в її виконання, або є самолюбним. Маючи Господнього духа великодушності та велику довіру до Господа, він не вагався розповісти про близьке визволення і прославив Бога, не вважаючи, що це знання є від нього самого, але приписав його об’явленню.
Мабуть, в’язень справив велике враження на воїнів та моряків. Хто знає, чи свого часу смілива, шляхетна поведінка апостола не вплинула на декого з двохсот сімдесяти шести його супутників і не притягнула когось із них до Господа? Так само має бути з кожним з нас. Ми повинні бути охочими розповісти іншим про те найкраще, що ми знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих випробуваннях повинно підштовхнути нас до того, щоб звернути увагу на Господні обітниці стосовно грядущого Царства Месії і благословень, які в той час стануть надбанням всіх племен землі. Хто не звіщає саме так щоденно, при кожній зручній нагоді, той показує, що йому не вистачає або знання, або віри в об’явлення, або ж він має самолюбство, яке Господь не може схвалити. І якщо він далі так поводитиметься, то це остаточно позбавить його участі в Царстві.
R5960 (1916 р.)