НЕВДАЛА ЗМОВА
ДІЇ 23: 14-24

ЛЮДСЬКИЙ ГНІВ, СПРЯМОВАНИЙ У ПРАВИЛЬНЕ РУСЛО – СВ. ПАВЛО ПЕРЕД СИНЕДРІОНОМ – ДОКІР НА АДРЕСУ ПЕРВОСВЯЩЕНИКА – СВ. ПАВЛО ЯК ВОЄВОДА – ДУМКИ СИНЕДРІОНУ РОЗДІЛИЛИСЯ – НЕЗГОДА МІЖ ЙОГО ЧЛЕНАМИ – АПОСТОЛА ЗАБИРАЮТЬ НАЗАД У ЗАМОК – ПІДБАДЬОРЕННЯ ВИДИВОМ – ЗМОВА ПРОТИ НЬОГО – ЗВІСТКА ПРО ЗМОВУ ДІЙШЛА ДО ТИСЯЦЬКОГО ЛІСІЯ – СВ. ПАВЛА ЗАРАДИ БЕЗПЕКИ ВИСИЛАЮТЬ ДО КЕСАРІЇ

«І будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе, бо Я із тобою, говорить Господь, щоб тебе рятувати!» (Єремії 1: 19).
На ранок після заколоту та врятування св. Павла римськими воїнами розгублений тисяцький Лісій скликав юдейський синедріон, щоб представити справу апостола, бо на цей раз він зрозумів, що пункт незгоди був релігійного характеру, і що його особистий обов’язок у тому, щоб оберігати мир. Ось так св. Павлу трапилася ще одна нагода свідкувати Євангеліє юдеям – найбільш ученим з них, найвпливовішому Суду Сімдесятьох. Мабуть, на той час апостол вже починав розуміти, що його великі труднощі створюють виняткову нагоду для нього як вісника Євангелія.
Споглядаючи назад очима віри, можемо зауважити, що так є від самого початку – що Господь доглядає Свою працю. Лише коли ми дізнаємося в чому полягає Господня праця, ми здобуваємо очі віри і починаємо ними користуватись. Ми повинні бачити, що Божественним Задумом не є намагання навернути світ в теперішньому часі, а залишити цю працю на майбутнє, щоб її виконало Христове Тисячолітнє Царство. Ми повинні бачити, що протягом теперішнього віку Його праця полягає тільки у виборі, обранні Церкви, щоб вона була Його Дружиною в Його Царстві, Його спільницею у великій праці, яка в той час буде здійснена для всього світу.
Св. Павло зрозумів, що він отримав нагоду звернутися до провідників свого народу, тому намагався мудро її використати. Про це свідчив зосереджений вираз його обличчя. «Глинувши пильно» на свою аудиторію, він почав з того, що нагадав їм про свою вірність як юдея. Він завжди був зразковим громадянином, ніколи не йшов проти закону. Своїм зверненням до Ради, «брати», апостол поставив себе на рівні з ними – щодо релігійного запалу і щодо вченості. Досить поширеною є думка, що у той час, коли каменували св. Степана, Савло з Тарсу (згодом св. Павло) був членом Синедріону.

«НЕ ЗНЕВАЖАТИ НІКОГО»

Звернення, яке св. Павло мав намір виголосити, було зупинене первосвящеником, котрий наказав стоячим поряд бити апостола по устах. Це було особливою ознакою приниження когось і перешкоджало говорити. Без перебільшення скажемо, що слова св. Павла, перш за все, засуджували життєву поведінку первосвященика, бо, як казав Учитель, «темрява ненавидить світло». Йосиф Флавій звинувачує Ананію в тому, що той був підлою людиною і лицемірним шахраєм, однак настільки хитрим, що народ загально його поважав. Коли промова апостола була несподівано зупинена, він вигукнув: «Тебе битиме Бог, ти стіно побілена...» Пророцтво виповнилася. За два роки Ананію усунули. За шість років його спіткала жахлива смерть, а його власний син був спільником убивців, котрі витягли Ананію зі схованки в стічному колекторі і вбили.
Вираз «побілена стіна» стосувався звичайних гробів, які були вкриті кам’яними плитами з написами. Їх часто білили, щоб вони були добре помітними і щоб якийсь подорожній не наступив на них і, згідно з юдейським обрядом, не осквернився (4 М. 19: 11-16). Чисті, яскраві білі камені були дуже гарними, але під ними було зіпсуття. Отже, цей вислів явно говорив про лицемірство.
Дехто з присутніх, почувши апостола, запитав: «То ти Божому первосвященикові лихословиш?» На що св. Павло відповів: «Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов» (2 М. 22: 28). Треба пам’ятати, що апостол ніколи не відновив свого зору відтоді, як осліп по дорозі в Дамаск (Дії 9: 8, 9). Господь відмовився покращити його поганий зір, забрати «колючку в тілі» (2 Кор. 12: 7-10), але запевнив, що замість цього він матиме більше Божественної благодаті. Таку відповідь на свою молитву апостол прийняв з радістю. Тому цілком можливо, що він не упізнав первосвященика, або ж не знав, що зневага походила від Ананії.

ЗВИЧНА, ПРОТЕ НЕБЕЗПЕЧНА ПОВЕДІНКА

Дехто вважає, що Ананія силоміць захопив посаду і що слова апостола свідчили про те, що він не вважав присутнього первосвященика справжнім первосвящеником. На таку думку наводить факт, що св. Павло не вибачився за свої слова, а тільки ствердив, що він визнає Божественний Закон, на основі якого не можна лихословити правителів.
Це добре правило для кожного. Тенденція лихословити осіб при владі, принижувати їх, малювати на них карикатури є поширеним гріхом, який робить значно більше для послаблення доброго уряду, ніж усвідомлюють собі любителі пожартувати. Безперечно, є свій час протестувати проти речей і методів, з якими ми не повністю погоджуємось, але Божий народ повинен, перш за все, стояти на боці законності та порядку, вживаючи справедливість настільки, наскільки це можливо, і чекаючи на абсолютну справедливість, коли Цар царів візьме Свій Тисячолітній Престол. Водночас Його наказ для нас полягає в тому, щоб ми «корилися вищій владі» і, наскільки можливо, «пильнували про мир зо всіма» (Рим. 13: 1; Євр. 12: 14).
Одночасно бачимо, що дехто схильний жартувати навіть з Господа та Святого Письма. Це небезпечна звичка. «Початок премудрости СТРАХ перед Господом». Це має бути в нас і має зростати з роками, якщо ми хочемо вчинити певним наше покликання і вибрання до славних речей, які Бог зберіг для тих, хто любить Його і поважає (Йов 28: 28; Пс. 111: 10).

ТАКТ СВ. ПАВЛА

Ця подія вже від самого початку поклала край сподіваному представленню Євангелія. Св. Павло зрозумів, що упередження до нього настільки велике, що жодна його промова не вплине на слухачів, бо вони є під повним впливом первосвященика, який від самого початку показав, що в нього немає справедливості. Мов воєвода, котрий збагнув безперспективність лобової атаки і перегруповує сили, щоб атакувати з флангу і полонити ворога, так св. Павло здобув прихильність майже половини своїх слухачів, скориставшись з нагоди показати, що проповідуване ним вчення є логічним наслідком того, в що вірить велика секта фарисеїв.
Цього він добився вигукнувши: «Мужі-браття, я фарисей, і син фарисея. За надію на воскресіння мертвих мене судять!» Ці слова були повною правдою. Слово «фарисей» означає «особа, яка стверджує, що вона повністю посвячена Богу». Св. Павло ніколи не міняв цієї позиції. Те, що трапилося з ним по дорозі в Дамаск, змінило його поведінку, але не змінило стану його серця, яке від самого початку було віддане Богу – «всім добрим сумлінням».
Св. Павло добре знав, що синедріон майже порівну поділений на ультраортодоксів – фарисеїв, які сповідували святість, і агностиків – садукеїв, прихильників вищої критики, серед яких було багато відомих юдеїв та священики. Цей вигук миттєво приніс плоди. Фарисеї стали на його боці, бо в деяких відношеннях він вірив так, як вони, хоча вони не могли схвалювати всі його вчення. Вибираючи між невіруючими садукеями і опальним фарисеєм, вони підтримали останнього.
Виник заколот. Одні намагалися позбавити апостола життя, інші – захистити його. Знову імператорським воїнам довелося втрутитися між воюючі сторони Божого народу. Яка сумна сцена! Як шкода, що ті, котрі мали стільки переваг усіляким чином (як юдеї під Божественною постановою), так відверто знехтували уроки Божественного Закону щодо справедливості та прав один одного, не кажучи вже про Божественну постанову: «Будеш любити ближнього свого, як самого себе» (3 М. 19: 18). Як шкода, що інколи так є серед християн, які мають вище сприйняття Божественних критеріїв і є під обітом угоди класти своє життя за братів. Їм сказано, що вони не можуть здобути бажану нагороду, якщо не досягнуть пункту, де любитимуть своїх ворогів!
Сьогодні кулачні бої не є такими популярними серед цивілізованих народів, як колись. Але чи не можна зробити язиком більшу жорстокість, ніж руками? Хіба ж серед тих, котрі назвалися іменем Христа і прийняли обіт посвячення виконувати Його волю, багато не кусають і не пожирають один одного під впливом духа противника – духа злоби, ненависті, люті, заздрості, розбрату? Коли ми бачимо таке, то чи ж не вчимося цінної лекції, яка дозволить нам краще прославляти нашого Отця на небесах?

ВИКРИТТЯ ЗМОВИ І ЗВЕДЕННЯ ЇЇ НАНІВЕЦЬ

Опинившись знову в безпечному місці – в замку, апостол, напевно, дивувався, як це Господь міг бути прославлений усією цією останньою подією. Так само буває з нами. Але там, де ми не можемо збагнути Господнє провидіння і побачити наслідки, нам краще скористатися з нагоди проявити віру, бо «вірою можемо твердо покладатися на Нього, що би нам не трапилося в житті».
В той самий час тисяцький Лісій вже, мабуть, зрозумів, що його в’язень не є пересічною особою. Неупереджений розум здатний збагнути, що особа, котра залишається спокійною, бадьорою, повною гідності, покори та самовладання, тоді як її противники поводяться у всьому навпаки, очевидно, є правою в цій суперечці. Така зміна настроїв римського офіцера стосовно св. Павла проявила себе у ввічливому ставленні до племінника апостола, котрий приніс своєму дядькові звістку, що група з сорока осіб планує замах на його життя.
Ці змовники (сорок релігійних людей) забули Божественний Закон «будеш любити ближнього свого, як самого себе», і зв’язали себе клятвою, що вони не будуть їсти, пити і спати, доки не вб’ють св. Павла – людину, яка не зробила їм жодної кривди, а, навпаки, усіляко намагалася робити їм добро. На вимогу своєї матері, сестри апостола, хлопчина дістався до замку і розповів про змову своєму дядькові, котрий відіслав його до воєначальника. Той взяв хлопця за руку, відвів у відлюдне місце, вислухав його розповідь і відпустив, наказавши нікому про це не говорити.
Розуміючи, що він опинився в конфлікті, принаймні, з половиною впливових юдеїв, тисяцький вирішив, що найрозумніше буде відвести в’язня в Кесарію під захист Фелікса, римського управителя. Тієї самої ночі, о дев’ятій годині дві сотні піхоти, дві сотні списоносців і сімдесят кіннотників відвели апостола в нове місце, де він, як посол в кайданах, мав отримати нову нагоду представляти свого Учителя.
Ця історія показує нам, що Бог вважає за краще вживати природні засоби, а не чудесні, і всі Його діти повинні бути уважними, щоб служити Його Справі в будь-яку мить. Божі наміри будуть виконані. Щасливий той, хто вважається гідним привілею виконувати будь-яке служіння Господу або Його братам. Тому постійно будьмо на осторозі, в допитливому стані розуму, бажаючи знати волю Господа в кожній справі. Що стосується апостола, він, напевно, завчив урок, який ми могли б взяти для себе з користю, а саме, що маючи повне довір’я до Божественної волі, ми повинні з розумом і належно захистити власне життя та інтереси, а також життя та інтереси інших.
R5952 (1916 р.)