СМУТКИ І РАДОЩІ СВЯТОГО ПАВЛА

СВ. ПАВЛО – ГЕРОЙ – ЙОГО ВІРНІСТЬ, ВІДДАНІСТЬ, ВИТРИВАЛІСТЬ – СТРАЖДАННЯ ЗА ХРИСТА ТА ЗА БРАТІВ – В ЦЬОМУ ВІН РАДО НІС ПОСЛАННЯ БОЖОЇ БЛАГОДАТІ – ПЕРЕЛІК ЙОГО СТРАЖДАНЬ – СПРАВДІ «ВИБРАНА ПОСУДИНА»!

«Досить тобі Моєї благодаті, – бо сила Моя здійснюється в немочі» (2 Коринтян 12: 9)
Якою чудовою людиною був святий Павло! Без сумніву, таємниця його винятковості насправді полягає в тому, що він настільки повно віддавав себе Богу – чинячи не свою власну, але Отцівську волю, – що Господь, мабуть, міг використати його як апостола, як речника, як слугу в більшій мірі, ніж коли-небудь вживав якусь іншу людину. Ми не маємо на думці, що св. Павло був більший від свого Учителя. Служба нашого Господа тривала лише три з половиною роки, тоді як апостол Павло мав довге служіння – довгий період служби для Бога і для Церкви.
Наш Учитель не мав можливості вдаватися в подробиці божественного плану, бо навіть Його найбільш віддані послідовники, включаючи апостолів, були природними людьми, які до дня П'ятидесятниці ще не одержали зачаття Святим Духом. Отже, ми читаємо, що навчання Ісуса було, в основному, в притчах і неясних висловлюваннях (1 Кор. 2: 14; Мат. 13: 10-17). При одній нагоді Учитель сказав Своїм учням: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди,.. і що має настати – звістить вам» (Ів. 16: 12, 13). Жодних таких обмежень не було для св. Павла та інших апостолів. Їхні послання були звернені до Божих святих в різних місцевостях, і вони відкрито писали про кожну рису цієї великої теми – божественного плану спасіння. Деякі з цих писань були в тому напрямку, що проголошуване в них було відповідним для «немовлят» в Христі; інші писання були «твердою стравою» – більш глибокими речами божественного плану (Євр. 5: 13, 14; 1 Пет. 2: 1-3). Проте вони писали тільки до духовно зачатих, а не до світських.

КВАЛІФІКАЦІЇ СВ. ПАВЛА

Немає нічого дивного в тому, що противник зумовив деяке сектантство навіть в первісній церкві. Ап. Павло, критикуючи, виявив це: Деякі говорили, що вони Павлові; деякі, що вони Аполлосові; деякі, що вони Петрові (1 Кор. 1: 11-13; 3: 1-7). Але всі такі фанатичні настрої апостол засудив, пригадуючи їм, що жоден з цих вчителів не помер за них, і що всі вони повинні бути християнами, не беручи жодного іншого імені, окрім імені Учителя. Такий самий дух проявився також в інших відношеннях. Апостоли потребували зростати в ласці і в знанні так само як решта з дому віри; і хоча вони мали особливі благословення Господа,  все ж таки не всі мали таку саму міру видива в тому самому часі.
Св. Павло, найбільш вчений з дванадцятьох, – той, хто зайняв місце Юди, – мав від природи найкращі завдатки для широкого мислення. Щоправда, він, як Савло з Тарсу, показав себе дуже наполегливим і відвертим в боротьбі проти Христа і Його послідовників. Але після того, як його очі розуміння були відкриті, і він став духовно зачатим новим створінням, св. Павло показав дивовижну здатність вникати в божественні речі. Пояснюючи цю здатність, він заявив, що мав більше видінь і відкриттів, ніж мали усі інші Господні апостоли разом узяті (2 Кор. 12: 1, 7, 11, 12).
Все це погоджувалось з тим, що Господь сказав про нього: «Для Мене посудина вибрана він,.. бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім'я Моє» (Дії 9: 15, 16). Очевидно, що Господь міг вжити талановиту, добре освічену людину, яка цілком зреклася своєї волі, з більшою користю, ніж неосвічену людину. Про декого з решти апостолів написано, що навіть народ спостеріг, що вони були прості і невчені (Дії 4: 13). Однак не так було з св. Павлом. Він мав освіту і велику широту думок. Напевно всіх духовно зачатих дітей Бога, здатних розуміти глибокі речі Біблії, вражає логіка, мудрість і сила писань Св. Павла! Ми не знаємо нічого в світі, що можна порівняти з ними.
Спонукуваний йти, як мовне знаряддя Господа, до поган, св. Павло швидше збагнув своїм розумом, ніж інші апостоли, речі, що відносяться до нової епохи, і усвідомив, що погани мали бути співспадкоємцями з юдеями в привілеях царства (Еф. 3: 1-12; Кол. 1: 25-27). Природно, що деякі думали, ніби св. Павло зайшов надто далеко, тому був висунутий аргумент, що він не є одним з Дванадцятьох, що він не повинен вважатися апостолом і т.п.
Не дивлячись на те, наскільки св. Павло був готовий бути нічим і дозволяти іншим оцінювати його по своєму, він відчував обов'язок по відношенню до правди. Це примусило його сказати нам відверто, що він мав повний доказ свого апостольства і що він ні на йоту не був позаду найголовніших апостолів в розумінні божественного плану, – що йому більше, ніж всім іншим апостолам, Господь відкрив ті речі, які мають настати і про які говорив наш Господь Ісус (Івана 16: 13; 2 Кор. 11: 5; Гал. 2: 2-10 і т.д.).

ЙОГО ТЕРПІННЯ ЗА ХРИСТА

Св. Павло наполегливо працював з церквою в Коринті, і йому, здається, було шкода, що вони не робили властивого поступу в правді та ще й вважали його некомпетентним вчителем. Отже, в нашій лекції він чинить те, що сам називає «безумними хвастощами». Він не схвалює хвастощів, та все ж задля своїх слухачів розповідає дещо про себе. Які ми щасливі, що Святий Дух саме так керував апостолом, і ми можемо знати його краще і можемо до кінця оцінити його повну любові відданість Царю царів і факт, що він був вибраною посудиною Господа, щоб передати правду навіть дому віри нинішніх днів!
Але апостол не хвалиться собою – своїми талантами, своїм красномовством, ні тим як люди захоплювались ним, як багато людей віддавали належне його здібностям і т.д. Ні, він, швидше, хвалиться такими речами, які другі вважали б за сором. Він скаже, що Боже провидіння дозволило, щоб він терпів за правду – терпів бичування, биття киями, ув'язнення, небезпеку морської глибини, небезпеку від фальшивих братів, небезпеку від поган. Ці речі були для нього ознакою божественної любові та милості і свідчили, що він любить Господа та Його справедливість, і що він охочий терпіти для Господа, для правди.
Представлена в такому світлі, ця лекція є дуже вартісною частиною Господнього Слова. Вона дає нам інформацію, якої ми не знайдемо в жодному іншому місці. Вона представляє нам переконливий образ воїна хреста і те, що він переніс. Вона промовляє до нас: «Будь вірний аж до смерті», – йди слідами Ісуса і цього Його шляхетного послідовника, не хвалися собою, але хвалися Господом і твоїми привілеями служіння, пов'язаними з Його правдою.

ТАЄМНИЦЯ ЙОГО УСПІХУ

Прийде час, коли шляхетний св. Павло та менш відомі Господні послідовники будуть прийняті Ним до вічної слави і будуть представлені Отцеві без плями чи вади (Еф. 5: 25-30). Але ми можемо бути певні, що кожний з цієї славної громади є вірним воїном – не дезертиром, не є тим, хто соромиться Господа, і не є тим, хто соромиться Його правди. Про таких Учитель каже, що Він не посоромиться їх, але визнає імена їх перед Отцем і перед Його святими ангелами (Мт. 10: 32, 33).
Таємниця витривалості апостола в таких великих нестатках – в побиттях, в ув'язненню, в різних наругах – є представлена нам словами нашого заголовного тексту. Господньої благодаті виявилось для нього достатньо. Господня сила здійснилася в його немочі. Чи ж не є це таємницею кожного вдалого християнського життя? Чи ж не так було з нашим Учителем? Дух Отця в Ньому, Його повна довіра до Отця, Його пошуки світла Отцівського обличчя справді були Божою силою, яка діяла в нашому Спасителі, щоб Йому хотіти і чинити згідно з Отцівським вподобанням.
Те саме є правдою в випадку кожного послідовника Господа відтоді. Вчитель вірно сказав про Своїх послідовників: «Без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів. 15: 5). Божественна сила діє через нашого Господа Ісуса, через Слово Правди, через послідовників Ісуса, і ця сила може діяти також в найслабших членах Тіла Христа і в найсильніших. Благодать Господа є достатньою для всіх в часі кожної потреби. Однак ми не повинні забувати, що ця велика міра достатності не є вилита на Господній народ беззастережно, але у відповідь на признання власних недоліків і на повні молитви прохання про божественну благодать в часі кожної потреби.
R5941 (1916 р.)