«ЩОБ МИ НЕ ЗАБУЛИ!»

«Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євреїв 12: 14).
Хоча Господнє Слово радить Господньому народу бути миротворцями і пильнувати про мир, однак воно наказує йому також боротися. На перший погляд ці ради здаються суперечливими. Здається дивним, що нас спочатку вмовляють бути миротворцями, а потім кажуть боротися. Однак ці суперечливі вирази можна погодити. Якщо ми вірні Господу та Його справі, наша вірність поставить нас в опозицію до всього, що протистоїть Богу. Це не означає, що ми маємо виступати проти людей, але вже той факт, що нам радять бути миротворцями, означає, що в стосунку до нас буде опозиція.
Але як це так, що коли хтось хоче робити добре і робить це в міру своїх можливостей, він натрапить на опозицію? Саме так було з нашим Учителем. Він був досконалий, проте мав опозицію. Тож нам не треба дивуватися, якщо ми, недосконалі, повинні мати схожі випробування. Що такого робив Ісус, що це підштовхувало людей робити Йому зло? Він чинив тільки добро і намагався благословити всіх. Однак відданість Отцю змушувала Його докоряти гріх і зло. Це приносило протистояння з боку тих, котрі трималися цих гріхів та зла. Темрява ненавидить світло, бо воно постійно докоряє темряві.
Тому ми маємо опозицію не тільки з боку духа світу, але з боку нашого деградованого тіла, і жорстоку опозицію з боку великого противника та його військ. Який опір! Свого часу в нашому житті ми не знали, що таке опозиція з боку світу, тіла та диявола, але ми вчимося цього, дорогі брати та сестри. Наш великий противник є дуже хитрим ворогом, і він завжди пильнує, щоб скористатися з кожної нагоди піймати нас у пастку або яму, підштовхнути наших ворогів проти нас і викликати усякого роду переслідування та опозицію. Хтось може подумати, що сатана вдовольнився тим, що обрав хибний шлях, і що за якийсь час він врешті скаже: «Я вже маю цього досить!» Тож чому він цього не каже? Тому що він є непримиренним ворогом Бога і всього доброго. Він настільки озлобив своє серце до всього святого, що не може відновитися до покаяння, до того, щоб змінитися і обрати протилежний шлях.

ПИЛЬНУЙМО, ЩОБ НЕ ВВІЙТИ НА ШЛЯХ САТАНИ

Яка серйозна пересторога для нас, щоб ми твердо і рішуче опиралися всякому зародженню гріха, опиралися тому, щоб наблизитися до спокуси проявити невірність Богу хоча б у найменшій мірі, а спішили до Престолу Благодаті в час кожної небезпеки! Задуми противника, здається, спрямовані особливим чином проти святих Бога. Противник міцно протистоїть всім, хто прагне йти слідами Ісуса, а не тим, хто ходить дорогами цього світу, бо вони вже так чи інакше є під його контролем. Йому не треба за ними ганятися або хапати їх. Все, що йому треба, це тримати їх подалі від світла (2 Кор. 4: 4).
Сатана не хоче, щоб славне світло Божої доброти сяяло в людські серця, бо там, куди приходить світло Правди, воно приносить переміну. Ми міняємось, як тільки Правда засяє в наше серце, і ця переміна відбувається день за днем. Коли сатана це бачить, він мобілізує всі свої сили, щоб засліпити того, хто вирвався з-під його влади, і плете довкола нього свою павутину. Коли муха починає борсатися, щоб втекти, павук відразу обліплює її павутиною ще більше. Якщо муха втече з пастки, павук знову, якщо можливо, починає на неї полювати.
Не дивлячись на ворогів, з якими нам доводиться боротися – всередині і зовні – ми повністю безпечні доти, доки тримаємось близько Учителя. Сильніший і більший є Той, Хто за нас, ніж усі, хто проти нас. Ми вже дещо дізналися про характер нашого Небесного Друга. Спочатку ми побачили, що Бог є великою Істотою, яка заслуговує нашої пошани, але тепер ми починаємо бачити щораз більше, який Він справедливий, який мудрий, який люблячий і милий. Коли ми починаємо оцінювати Його славний характер, цей характер надихає в нас велике бажання бути схожими на Нього, і ми знаходимо вказівку Святого Письма, що ми повинні бути схожі на нашого Отця, що на небі. Ісус був схожим на Нього, і нам сказано статися копією дорогого Божого Сина. «Будьте наслідувачами мене, – каже апостол, – як і я Христа».

ВЕЛИКЕ ПОЛЕ БОЮ В СОБІ

Сьогодні ми є особливими представниками Бога в світі, проводячи великий бій віри проти гріха та зла перш за все в собі. Ми зовсім не зобов’язані робити лад в світі. Біблія не дає нам таких вказівок. Господь доручить нам цю справу згодом, коли ми ввійдемо в Царство. Сьогодні ми не можемо повністю справитися зі злом, яке знаходимо в своїй плоті, тому потребуємо спрямовувати сили проти гріха, який засів в нашому смертному тілі. Треба проявляти велику пильність, щоб, проповідуючи іншим, самому не бути відкинутим. Як дивно, що ми, розповідаючи іншим про Бога, про Його любов, Його силу і про Його спасіння в Христі, самі можемо відпасти від цього славного спасіння!
Як Нові Створіння, ми повинні бути дуже дбайливими, щоб далі зростати, далі набиратися сил, щоб перемагати плоть. Тоді ми будемо в безпеці. Особливим полем бою повинні стати ми самі. Багато з Господнього народу має велику природну войовничість. Це добра риса, якщо її контролювати і скеровувати в правильному напрямку. Войовничість потрібна, інакше ми ніколи не переможемо. Але ми повинні стримувати себе, щоб не воювати з братами, а також не починати особистої сутички з дияволом. Ми йому не пара. Але ми повинні дати йому відсіч. Господь незабаром схопить його і зв’яже на тисячу років. Він здолає противника і понівечить всі його діла. Але щоб виконати згадану працю, потрібна буде вся тисяча років. Доки ми є в тілі, ми не повинні сподіватися перемогти сатану та його діла. Це не наша місія. Господь доручив нам воювати з собою, контролювати тіло, яке є від деградованого роду Адама, і вважати, щоб лукавий не торкався нас (1 Ів. 5: 18).
Ми всі маємо природні нахили до гріха. Отже, потрібно перемагати нахили тіла, потяги тіла, бо всі ці речі воюють проти Духа. Від миті, коли ми віддалися Господу і були зачаті Святим Духом, ми сталися Новими Створіннями. Старе проминуло, і все сталося новим. Ми вже не належимо до старої сім’ї, до сім’ї Адама; ми є цілковито новим створінням. Ми перейшли від смерті до життя; від осуду на смерть в Адамі до нового життя в Христі. Продовження цього нового життя залежатиме від нашої вірності як дітей Бога. Ми зобов’язані показати нашу відданість Господу через опір всьому, що належить до старого життя.

БІБЛІЙНЕ ЗАОХОЧЕННЯ, ЩОБ ПРИХОДИТИ ЧАСТО ДО БОГА

Ніхто з нас не може повністю робити те, що він хоче. З природи одні деградовані більше, другі – менше. Якщо ми думаємо, що нам все вдається, то ми в тій чи іншій мірі засліплені власними недоліками. Ми б хотіли робити досконало, але не можемо. Та коли ми ведемо добрий бій віри, то показуємо цим Господу, що робимо все від нас залежне. Потрібно не просто прикладати зусилля, потрібно прикладати всі сили, які Господь доповнить Своєю благодаттю. Якщо ж, попри всі найкращі зусилля, ми зазнаємо невдачі (а так напевно буде), то що тоді? «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха».
Тоді ми будемо далі без «плями чи вади, чи чогось такого». Це не означає, що ми не маємо права дозволити якійсь плямі або зморшці потрапити на наш одяг, бо цього уникнути неможливо. Але дивовижний Божий задум полягає в тому, що ми можемо приходити до Нього і посилатися на заслугу крові Спасителя, Котрий помер за нас. Ми повинні не дозволити, щоб якась пляма або зморшка залишилася і зіпсувала наш славний весільний одяг. Коли ми вперше прийшли в Отцівську сім’ю, то отримали заслугу, яка заховала всі наші минулі гріхи; але ми й тепер маємо слабості та гріхи і потребуємо для них крові. Ось так Господь подбав про наші потреби. Маючи знання про любов Отця і нашого Господа Ісуса, ми повинні приходити сміливо – відважно – до Престолу Небесної Благодаті.
Декому може здатися, що зухвало ось так приходити до Господа за постійним очищенням від усіх земних забруднень, за пробаченням наших щоденних ненавмисних помилок. Але апостол навчає навпаки. Ми потребуємо підбадьорення Божого Слова, щоб приходити до Господа за прощенням. Тіло каже: «Не ходи так часто до Престолу Благодаті». Коли ми перший раз зробили помилку, було відносно легко розповісти про неї Господу. Ми прийшли без особливих труднощів, і навіть без жодних. Ми розповіли Господу, що наш переступ ненавмисний і що нам прикро, а також, що ми усвідомили Його прощення. Але другий раз вже не було так легко, і чим далі, тим важче приходити, тобто кожного разу, коли ми грішимо. Перший раз ми сказали Йому, що постараємося бути більш уважними, та, мабуть, не дотрималися визнаних нами вимог. Отож в нас з’явилася спокуса не приходити в таких речах до Бога.

НІКОЛИ НЕ ВИСУВАЙТЕ ЗДОГАДОК СТОСОВНО БОЖОЇ МИЛОСТІ

Нам всім потрібно відсвіжувати в розумі обітниці для заохочення далі приходити за милосердям та благодаттю в час всякої потреби. Цим ми стаємо сильніші на випадок труднощів в майбутньому. Однак ми не повинні висувати здогадки стосовно Господньої милості, стаючись частково недбалими до наших слів, думок і вчинків, бо якщо Господь зауважить такий дух, Він не буде готовий нам пробачити і відновити до Своєї милості. Він забере Своє запевнення в прощенні, і ми, мабуть, будемо приходити до Нього ще довго, доки не зрозуміємо зміст Його любові та благословення. Це зробить нас більш уважними, щоб не відчувати себе покинутими наступного разу.
Стан тих, хто не слідкує, щоб список його провин перед Господом був чистий, є дуже плачевний. Після першої або другої провини вони можуть сказати собі: «Я більше не можу йти до Господа; краще я піду спати і про все забуду». Вранці вони прокидаються і відчувають незгоду з Богом. Але вони думають собі так: «А що я можу зробити?» Вночі думка, що в нас не все гаразд з Господом, приходить знову. «Знаю, що в мене сьогодні знову було багато проблем та падінь, але я не можу йти до Бога. Це не має сенсу». Ось так прірва росте. Вони забувають про велику милість Господа. Вони забувають, що Він сказав: «Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми порох».
Це – помилковий шлях і вельми згубний. Наші рахунки перед Господом треба очищати кожен день. Кожного вечора ми повинні засинати так, як хотіли б заснути, знаючи, що більше не прокинемося в тілі. Вранці, перш ніж встати, нашою першою думкою має бути: «Як мені бути сьогодні до вподоби Господу, як допомагати іншим і, перш за все, як перемогти себе?» Ті, хто не вміє скористатися з благодаті, запропонованої на кожен час потреби, поступово віддаляються від Господа і за якийсь час перестають думати про це взагалі. В них є пошана до Господа, але вони не люблять Його. Він не є близько них і вони про це знають. Вони знають правильний шлях, але відчувають, що не можуть йти ним. Вони розуміють, що на їхньому одязі є плями, але вони намагаються гнати цю думку геть від себе. Якщо далі йти таким шляхом, то яким буде кінець?
Це не є речі, які треба залишати позаду. Те, що Господь пробачив, справді треба залишати позаду, але те, про що ми ще не просили пробачення, повинно бентежити нас, поки ми його не владнаємо. Недобре чекати вечора і лише тоді йти до Господа, якщо ми розуміємо, що ми Йому не вгодили. Якщо ми можемо одразу зайти в комірчину, то повинні це зробити. Якщо ні, то можна на мить закрити очі і порозмовляти з нашим Отцем в Небі через заслугу нашого Спасителя. Будьмо в постійному зв’язку з Господом і розповідаймо Йому про всі наші справи, наші помилки, наші ненавмисні переступи. Нами, мабуть, зроблено багато переступів, які ми навіть не зауважили, але щоденне звертання до крові очищення, дозволить втримати наш одяг чистим і білим.

БАЙДУЖІ ОСОБИ НЕПРИДАТНІ ДО ЦАРСТВА

Хто допускає плями на своєму одязі і залишає їх там, той не буде придатний до Божого Царства, бо Наречена Христа складатиметься тільки з тих, хто буде без «плями чи вади, чи чогось такого». Ісус має представити цей клас бездоганним і невинним перед Отцем. Вони не ходили досконало, без вади, але вони дбали, щоб втримати свій одяг без плям, звертаючись часто до Господа. Вони не дозволили, щоб якась річ тримала їх осторонь. Таким є дух класу Нареченої. Кожен з нас хоче належати до цього класу, дорогі друзі. Якщо хтось не знає зараз, який його стан перед Господом, нехай поспішить до Нього і побачить чи його рахунок є чистий завдяки нашому дорогому Відкупителю і Заступнику. Не чекаймо; йдімо негайно.
Цей вірний клас змальований нам в Об’явленні 7: 3, 4 і 14: 1-5. Є 144 000 тих, котрі мають ім’я Отця на своїх чолах. Вони співають нову пісню, яку ніхто не може співати окрім цих 144 000. О, як ми хочемо бути серед них! Ми не можемо собі дозволити бути деінде. Після того, як Бог дав нам Свого Святого Духа, все перебуває в наших руках: чи досягнемо ми успіху, чи зазнаємо невдачі. Якщо ми згубимо Царство, це буде тільки наша вина. Невдачу не можна приписати Господу, бо Він подбав про наше постійне очищення день за днем. Його благодать є нам дана на кожному кроці шляху, а Його повне любові та опіки провидіння постійно нас супроводжує, якщо ми вірні і слухняні наскільки можливо.
Іншим класом, який дозволяє плямам назбируватися на їхньому одязі, є «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто» (Об. 7: 9), тобто це ті, хто не належить до визначеного, конкретного числа класу Нареченої. Їм треба перейти через велике горе, випрати свій заплямлений та забруднений одяг в крові Агнця. Вони стоятимуть перед Престолом, служитимуть Богу день і ніч в Його Храмі. Клас Нареченої буде Храмом, тобто, вживаючи інше порівняння, сидітиме на Тисячолітньому Престолі зі Своїм Господом і Нареченим. Ці різні образи дають уявлення про величне становище і працю Тіла Христа в славі. Про них сказано, що вони одягнуть корони, тоді як інші триматимуть пальмові гілки, які будуть свідчити про остаточну перемогу.
Які ми раді, що наш дорогий Небесний Отець ласкаво подбав про тих, хто через відсутність належного запалу та вірності втратив «Нагороду Високого Поклику»! Ми радіємо, що навіть «нерозумні дівчата» не втратять все, але через сльози і болі душі повністю повернуться до Господа. Вони закінчать свій шлях смертю. Їх чекає примусове знищення тіла. Хоча вони зобов’язалися своєю угодою пожертвувати його добровільно, однак не змогли цього зробити. Вони люблять Господа і люблять праведність, але не настільки, щоб бути цілком відданими та вірними, тому повинні бути серйозно покарані, щоб їхній дух міг спастися в День Господа Ісуса.

НАПОЛЕГЛИВА ПЕРЕСТОРОГА ВІРНИМ

Ніхто не був покликаний Богом до класу Великого Натовпу. «Ми покликані в одній надії нашого покликання». Тому йдімо з Господом в білому одязі кожного дня, дорогі брати та сестри. Тримаймо наш одяг без плям. Легше заплямити, ніж позбутися плям, і кожну наступну пляму вивести буде важче, ніж попередню. Ми розуміємо, що плями є наслідком певної байдужості. «Я не можу втримати свій одяг, не заплямувавши його, – скажете ви, – але я дуже вдячний, що Господь подбав про спосіб, яким можна позбутися плям, коли я щиро прагну очищення».
Кожен такого роду досвід повинен робити нас більш покірними, більш дбайливими, більш пильними до наших слабостей і більш уважними до того, щоб уникати плям на нашому білому одязі. В протилежному випадку Господь вишмагає нас, позбавивши на якийсь час Свого миру і дозволяючи, щоб ми думали собі, що можна бути недбалим, а потім прийти і позбутися плям без будь-якого покарання. Господь хоче, щоб ми розуміли, що це не легковажна річ. Тому будьмо дуже вірні, щоб незабаром почути приємне слово Учителя: «Гаразд!»
R5923 (1916 р.)