"ВОНИ ХОДЯТЬ ВІД СИЛИ ДО СИЛИ"

"Наповнюйтесь Духом" (Ефесян 5: 18).

Давайте разом коротко поміркуємо над цими словами апостола Павла, зверненими до церкви Христа, до святих. Вони не стосуються тих, котрі є лише пустими визнавцями, які мають лише вид побожності, а до тих, які повністю прийняли умови Божого поклику, котрі вчинили повне посвячення, яке єдине приводить нас до становища синів Бога. Тільки такі є тими, котрі мають Божого Духа. Лише такі є сплодженими згори. Але Св. Павло хотів би нагадати нам, що не достатньо, щоб ми отримали зачаття Святим Духом, яке приходить до нас при самому вході на вузьку дорогу. Ми повинні бачити, що Святий Божий дух рясніє в нас все більше й більше, коли ми продовжуємо йти нашим спрямованим в небо шляхом. Іскорка нового розуму повинна день за днем ставати сильнішою і яскравішою.

Якщо такого розвитку немає, якщо ми далі просто стоїмо, то ми швидко почнемо втрачати грунт. Але якщо ми розвиваємось, природний чоловік поступово вмиратиме, а новий чоловік процвітатиме. Християнський розвиток повинен бути постійним і тривалим. Ми повинні щораз більше наповнюватися Духом. Деколи Господні діти говорять: "Я дійсно хочу бути наповнений Господнім Духом, але, здається, я можу надто мало вмістити. Я хочу мати Його Духа в великій мірі, але я нездатний бути тим, чим давно хотів би бути. Я незадоволений своїми досягненнями". Але якщо ми щиро і з молитвою стараємось ставати подібними до Христа, то не знеохочуймось. Пам'ятаймо, що якщо ми зберігаємо нашу теперішню місткість наповненою, то саме це наповнення збільшуватиме нашу місткість. Тоді наша земна посудина втримуватиме більше Святого Духа. Це, в свою чергу, надалі збільшує нашу місткість, і так продовжується розвиток і наповнення.

Якщо б це було неможливо для нас бути наповненими Духом Бога, то натхнений апостол не мав би такої вказівки для нас. Для справді посвячених дітей Бога це є можливо, і не лише можливо, а обов'язково. Але з нашим відчуттям Господньої присутності з нами і з Його прихильністю до нас є так само, як з океанськими припливами і відпливами. Ми не завжди можемо до великої міри усвідомлювати Його присутність, але Господні святі мусять вчитися ходити вірою, покладатися на Нього і на Його постійну любов та присутність з нами, навіть не дивлячись на фізично слабке здоров'я або несприятливі зовнішні обставини чи умови, які часом можуть спричинювати психічну депресію. Ми повинні радіти в Господі, навіть якщо б на деякий час дух міг бути більше чи менше пригніченим.

Необхідність щоденного самоаналізу
В розмові про славетне спасіння Церкви апостол Петро говорить: "Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробуваннями [спокусами], щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і вогнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю" (1 Петра 1: 6-8). І ми можемо таким чином радіти навіть серед сурових проб, що спричинюють біль і сльози. Можуть бути часи, коли буде здаватися, ніби ми наповнені духом більше, ніж в інші часи. Але якщо ми ревно намагаємось щоденно працювати з Богом, то в дійсності такого випадку не буде. Може бути лише інший зовнішній настрій. Справжня Господня дитина повинна постійно розвиватись. Дух, або нахил, світу намагатиметься захопити владу над новим створінням. Але нове створіння повинно пильно стежити, чи його розум і тіло є вільними від чого-небудь, що не було б в найповнішій гармонії з Божим Святим Духом. Кожний повинен старатися розсуджувати самого себе в цьому відношенні. Ми не можемо судити один одного, але ми повинні розсуджувати самих себе. Ми повинні слідкувати за тим, щоб Дух Господа проявлявся в наших словах, наших думках і нашій поведінці. Ми повинні бути здатні чинити це більш і більш успішно, більш і більш тривало, коли ми входимо на добрий шлях і зростаємо в ласці і знанні. Ми повинні це робити, якщо ми день у день є пильні, в молитві, в старанні.
Дух Господа, який мешкає в нас в повноті, як це повинно бути, спричинюватиме те, що вся наша істота буде так поглинута принципами праведності, представленими в Господньому Слові, буде так любити небесні речі, небесні надії, небесні перспективи, що все інше не матиме жодного значення для нас. І це буде нашим щораз більш благословенним досвідом, якщо ми вірно перебуваємо на вузькому шляху, якщо ми "намагаємось пізнати Господа" (Осії 6: 3).

Але якщо ми, навпаки, шукаємо свого, роблячи забезпечення для тіла, складаючи світські плани; якщо ми шукаємо свого, схильні накопичувати скарби на землі, а не на небесах, ми повинні вдарити на сполох, повинні запитати себе, чи не є ми позбавлені, чи не нехтуємо ми головною ласкою – молитвою на самоті з Богом, вивченням Його Слова, роздумами над славними речами, до яких ми були покликані, пильнуванням самих себе щодо зростання в плодах Духа. Якщо ми бачимо, що ми в значній мірі контрольовані духом сперечання, ми повинні запитати себе: "Чи стараємось ми правильно поводитися з іншими – надавати їм їхні права і не нав'язуватися їм? Чи розвиваємо ми любов, яка є стриманою, поблажливою і доброзичливою?" (2 Тимофія 2: 24; Ефесян 4: 31, 32).

Якщо після ретельного аналізу ми бачимо, що знаходимось в повній згоді з духом любові, і можемо бачити, що ми поступово розвиваємо цей вінценосний плід Духа, то радіймо; бо ми повинні дуже шкодувати, якщо справи маються інакше. Якщо бачимо, що ми контрольовані цим духом любові, то можемо знати, що ми є наповнені Духом. Цей дух любові розширюватиме наші серця і розуми, з дня на день роблячи нас більш відкритими і більш благородними.

Але нам потрібно безперервно пильнувати і молитись, бо в протилежному випадку існує постійна небезпека, що ми можемо спіткнутись або оступитись через наші власні недоліки чи недоліки інших. Ми завжди є в небезпеці збитися з дороги, хіба що часто приходимо до трону благодаті. Ми не можемо бути наповнені, хіба що тримаємось дуже близько до великого Джерела, від Якого приходить наше наповнення. Ми повинні щоденно приносити наш земний глек до цього небесного Джерела, щоб він знову був поповнений, бо ми є посудинами, які протікають. Ми не повинні відчувати розчарування, якщо не знаходимо в собі стрімкого зростання, яке бажаємо бачити. Міцні, стійкі дерева, які можуть витримати найшаленішу бурю, не розвиваються за один день. Їхнє зростання є повільним, рівномірним процесом. Кожного разу, коли ми вхибили, ми повинні показувати нашу вірність Господу через поновлене зусилля. Він не дивиться на нас, щоб побачити, що ми є досконалі тілом – бо Він знає, що ми не є і ніколи не можемо бути досконалими, – але щоб побачити маємо чи не маємо ми духа палкості і вірності, який щодня і щогодини старається стримувати тіло і охоче брати хрест.

Благословенні наслідки наповнення Духом
Християнин не повинен бути подібний до людини, поглинутої земними турботами, котра старається втопити свої біди і смутки в спиртному чи в насолодах, марнотратстві і пустих забавах, а в кожному горі він повинен линути до єдиного правдивого Джерела потіхи, спокою і сили. Це відводитиме всі тривоги і даватиме йому відпочинок і мир навіть серед горя. Схоже до легендарного птаха зимородка, який збудував своє гніздо і вивів своїх пташенят посеред моря, справжня дитина Бога може мати відпочинок навіть посеред лавин та штормів життя, може процвітати як нове створіння і виконувати всі добрі бажання Божої волі.

Ця непохитна віра в Господа, цей постійний відпочинок душі, ця ревність в Божій службі є справою зростання. "Вони ходять від сили до сили", – говорить псалмист про мешканців Сіону. "Перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі", – сказав про цей клас наш Господь (Псалом 84: 8; Марка 4: 28). Всупереч труднощам життя вони можуть продовжувати творити в своїх серцях мелодію для Господа. Вони радіють, якими б не були зовнішні земні обставини. Вони можуть посміхатися навіть крізь сльози, знаючи, що, згідно Його обітниць, все разом допомагає їм на добро. Щоб осягнути цей розвиток, потрібно бути наповненим Духом; і кожен посвячений учень Христа повинен дійти до цього рівня.

Один християнський письменник добре сказав: "Де тільки було вірне слідування за Господом в посвяченому серці, раніше чи пізніше неминуче наступали деякі речі. Покора і тихість духа з часом стають характерними рисами щоденного життя. Смиренне прийняття волі Бога, яка щодня приходить в подіях кожної години, є явним. Податливість в руках Бога, щоб робити або терпіти все добре бажання Його волі, спокій в час провокації, незворушність посеред смути і метушні, поступливість до прохань інших (якщо ці прохання не суперечать принципу) і нечутливість до зневаг та принижень, відсутність тривоги або неспокою, визволення від турбот і страху – все це і багато інших схожих чеснот незмінно виявляються як природний зовнішній розвиток того внутрішнього життя, яке є "сховане в Бозі з Христом".

“Ісусе, мій Пане, життя Ти мені,
Спочинок мій в праці і сила в борні,
Любов Твоя живить і мою любов,
Твоя повнота наповня мене знов.

Зусилля моє – марнота,
І знана є слабкість моя,
Собою втомивсь я, звернувсь до Христа,
Хай буде для мене Його повнота”.