В’ЯЗЕНЬ В ФИЛИПАХ
ДІЇ 16: 16-40

ЗУСТРІЧ ЗІ ЗЛИМИ ДУХАМИ – СУМНИЙ СТАН ДІВЧИНИ-СЛУЖНИЦІ – ЇЇ РОЗЛЮЧЕНІ ПАНИ ПОМСТИЛИСЯ СВ. ПАВЛУ ТА СИЛІ – ВСУПЕРЕЧ ФАКТАМ ВОНИ ВИСУНУЛИ ФАЛЬШИВІ ЗВИНУВАЧЕННЯ – МІСІОНЕРІВ ПОБИЛИ ТА УВ’ЯЗНИЛИ – СПІВ НА СЛАВУ БОГУ В НЕПРИЯЗНИХ УМОВАХ – ВЧАСНИЙ ЗЕМЛЕТРУС – НАВЕРНЕННЯ СТОРОЖА В’ЯЗНИЦІ – НАЧАЛЬНИКИ, ДІЗНАВШИСЬ ПРАВДУ ПРО В’ЯЗНІВ, ВИБАЧИЛИСЯ ПЕРЕД НИМИ.

«Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасенний ти» (вірш 31).
Коли місіонери щодня проходили повз дім Лідії до місця зібрання за міською брамою, вони кожного разу зустрічали молоду жінку, відому в Филипах як віщунка, пророчиця – провісниця долі. Вона була служницею, опанованою злим духом – одним зі злих ангелів, який діяв через неї, вгадуючи, тобто даючи знати про загублені речі, розповідаючи долю, провіщаючи майбутні події і т.п. Мабуть, її добре знали всі люди, тому її вміння приносило великий прибуток групі людей, які були її панами, очевидно, впливовими особами.
Протягом кількох днів, як місіонери ходили до дому Лідії і повертались назад, зайняті Господньою працею, ця служниця ходила за ними слідом, вигукуючи: «Оці люди – це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!» Служниця, зрозуміло, не знала св. Павла та його товаришів, але злі духи знали. Наскільки вони передбачували наслідки, важко сказати, але цілком можливо, що річ, яка сталася, була ними продумана заздалегідь, тобто, що апостол прожене злого духа і це приведе до насильства над місіонерами та над тими, кого вони навернули, з боку панів служниці та їхніх знайомих, і що ті напевно здіймуть великий неспокій, гнів та заколот.
Можливо також, що злий дух міг просто сказати правду, не сподіваючись, що апостол накаже йому вийти з жінки – припускаючи, що апостолу повинно сподобатися таке свідоцтво, незалежно від його походження. Але читаємо, що св. Павло був незадоволений цим щоденним свідоцтвом. Його дратувало не те, що свідоцтво стосується Правди, а те, що воно походить саме з такого джерела, бо, як йому було відомо, злий дух не матиме жодної поваги до Правди. Будь-які злі ангели, які б хотіли вшанувати Бога та принципи праведності, не будуть намагатися заволодівати людьми, якщо знають, що це принесе їм шкоду і суперечитиме Божественній волі.
Деякі вчителі, можливо, скажуть, що в цієї жінки була істерика або ж вона була у нестямі. Одне і друге припущення суперечить фактам, описаним тут Святим Письмом, і цілком суперечить словам апостола. Апостол не сказав ані слова до молодої жінки, допускаючи, що вона несамовита, а звернувся безпосередньо до злого духа і в імені Ісуса наказав йому вийти з жінки – так само, як наш Господь та апостоли часто виганяли за Його наказом злих духів (Мк. 5: 1-17; Мт. 10: 1; Лк. 10: 17 і т.д.)

ПОМСТА ПАНІВ

Як було у випадку, коли власники свиней розлютилися на нашого Господа, бо вони втратили свиней, коли легіон демонів, який Він прогнав з людини, ввійшов у тварин, – так було з панами служниці. Уявіть собі їхнє приголомшення, коли вони побачили, що не тільки щезло джерело майбутніх прибутків, але й пропала значна сума грошей, вкладена в цю служницю, адже на ринку такі слуги, опановані духами, коштували дорого. Їхній люті не було меж. Ніщо так не збуджує людину, як любов та самолюбство. В нинішніх умовах самолюбство керує людьми з неймовірною силою. Оскільки пани служниці вже не мали жодної надії, що злий дух повернеться в неї, їм не залишалося нічого іншого, як помститися на тих, хто завдав їм фінансових збитків.
Такий дух у великій мірі панує сьогодні в світі. Якщо Правда та Господні слуги спокійно йдуть своїм шляхом, світ, як правило, занадто зайнятий власними справами, щоб нападати на них. Але як тільки хтось зі світу збагне, що Правда та праведність зачіпають його інтереси та наміри, опозиція з його боку стає непримиренною. Ми не вважаємо, що ціль Господнього народу – викликати ворожість світу і спроваджувати на себе переслідування. Як правило, найкращою річчю є полишити світ в спокої, щоб він пильнував своїх справ, тоді як ми маємо проповідувати Євангеліє, користуючись не кувалдою, щоб ламати людські серця, а Посланням миру, радості, любові, щоб благословити тих, чиї серця під Божественним провидінням вже зламані і хто має вуха слухати Послання Божої Благодаті.
В цілому апостоли поводилися так стримано, як на це дозволяв принцип. В даному випадку св. Павло майже напевно діяв під особливим керівництвом Господа. Загальна порада апостола Церкві звучить так: «Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми» (Рим. 12: 18). Висновок з цього: не виходьте з себе, щоб створювати клопоти. Якщо Господь в Своєму провидінні дозволить, щоб виникли труднощі, будьте відважні і повні віри в Того, Хто таке дозволив, щоб Він повернув це для добра і для нашої остаточної користі.
Очевидно пани віщунки були впливовими особами, бо їм швидко вдалося підбурити натовп, щоб помститися св. Павлу та Силі. Обох місіонерів потягли на ринок до начальників. Там пани, знехтувавши правдою та маючи фальшивих свідків, ствердили, що в’язні навчали релігії, яка суперечить законам Риму, і це, очевидно, викликало бунт. Це була неправда, бо Господні слуги , щоб служити Богу, виходили по закону за брами міста.
Однак такого фальшивого звинувачення було достатньо, щоб накласти на Господніх представників найсуворіше покарання, яке судді могли дати. Начальники, справою котрих було запобігати бунту та зберігати порядок, були настільки нервово збуджені, що роздерли на собі одяг, щоб показати роздратування та незадоволення тим, що в їхньому місті стався заколот. Вони вважали, що особи, проти яких простолюд збунтувався аж так, є в чомусь винні і заслуговують покарання. Їм не спадало на думку, що цей заколот повстав через злих духів. Як сказав в іншому місці св. Павло: «Бо ми не маємо боротьби [лише] проти крови та тіла, але проти... піднебесних духів злоби».

УВ’ЯЗНЕННЯ МІСІОНЕРІВ

Щоб задовольнити натовп і швидко відновити спокій, начальники наказали бити місіонерів, правдоподібно різками, а тоді вкинути до в’язниці. Яка винагорода за місіонерські зусилля! Яка відплата за жертвування власним життям для Господа та Правди! За що цих шляхетних людей так лихословили, чому так погано про них думали і так погано з ними поводились?!
Пам’ятаймо, що Бог, Котрий не змінюється, є нашим Богом, і Він сьогодні доглядає інтереси Церкви так, як доглядав тоді. Пам’ятаймо, що Він вимагає від нас сьогодні, як вимагав від цих місіонерів у той час, щоб ми охоче були Його представниками, охоче зносили негаразди і цим дали повний доказ нашого служіння – нашої служби Христу та Його Посланню. Хіба місіонерам не потрібна була віра, щоб прийняти труднощі як провидіння і не вважати їх доказом Господньої немилості та нехтування? Так само ми повинні вивчити уроки віри в Школі Христа і радо йти слідами Ісуса та апостолів. Ми повинні вчитися радіти в горі і в достатку.
В’язниця була побудована таким чином, що камери знаходилися назовні і до них легко потрапляло світло та повітря. Внутрішня темниця була для найбільш запеклих злочинців. Власне в цю внутрішню в’язницю заточили св. Павла та Силу, а їхні ноги забили в колодки. В нестерпних умовах, на сирій підлозі, з ранами, які кровоточили, ці вірні брати мали стільки духа радості, що виразили свої почуття піснями вдячності за привілей страждати в Господньому ділі і переносити лихо заради праведності.
Бачимо, що тільки сильна, жива віра в Бога давала обом місіонерам відчуття, що їхні поневіряння за Євангеліє є Божественною похвалою для них, якщо вони їх належно приймуть. Вони розуміли, що їхні важкі випробування є тільки «легким горем», яке під Божественним провидінням достачає для них у безмірнім багатстві славу вічної ваги. Їм, зневаженим, це давало можливість тріумфувати в годину нещастя і славити Бога за привілей страждати як члени Тіла Христа, доповнюючи частку страждань Христа, щоб згодом також мати частку в Його славі як члени Його Тіла – члени великого позаобразного Мойсея, Посередника Нової Угоди (Кол. 1: 24; Дії 3: 22).
Все це написано для нашого навчання, щоб ми, бачачи вірність інших, могли отримати підбадьорення. Наша угода є їхньою угодою, а їхня угода була такою ж, як угода нашого Господа, бо страждання Христа є одними і тими ж, хоча й різняться характером. Також подальша слава є однією і тією ж, хоча її учасники будуть як зорі, що різняться славою. Чим більші страждання, перенесені вірно, без нарікань, з радістю, тим більшою буде нагорода в Царстві нашого Отця і нашого Господа та Спасителя.

ВЧАСНИЙ ЗЕМЛЕТРУС

Коли місіонери співали, поштовх землетрусу потряс стіни, звільнив гаки, на яких трималися ланцюги, котрими їх прив’язали, і повалив одвірки, що тримали в’язничні двері. Сторож, побачивши відчинені двері, вирішив, що в’язні повтікали. Розуміючи, що за це доведеться відповісти, він витягнув меч, щоб вчинити самогубство, та св. Павло вигукнув до нього: «Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут».
На той час сторож вже повністю переконався, що місіонери, передані під його нагляд, є особливими людьми, а не звичайними злочинцями. Можливо він знав трохи про демонізм та одержимість і чув, що з уст одного з цих чоловіків злетіли слова Божественного наказу, підтримані вищою силою. В усякому разі тепер він був готовий захистити цих в’язнів і вислухати Послання Божої Любові.
Спочатку він зайнявся камерою, весь час думаючи про те, що сталося, а потім привів місіонерів до своєї комірчини у в’язниці. Подбавши, щоб їм було зручно, він вислухав про їхню місію – розповідь про Ісуса, Месію, та про Його смерть як Відкупителя світу. Сторож знав про гріх. Він розумів, що загалом все людство є грішним, чужинцями, далекими від Бога через злі вчинки. Він сам прагнув, щоб йому було прощено його власні гріхи і щоб він міг поєднатися з Творцем, тож він зрозумів: ці місіонери можуть йому допомогти. Він запитав: «Що треба робити мені, щоб спастися?» Що треба робити мені, щоб стати близьким Богу, щоб я, так само як ви, міг відчути Його люблячу турботу в усіх моїх справах; щоб я, так само як ви, міг радіти в біді і міг бачити, що під Божественним провидінням все допомагає на добре – тепер і далі?
Відповідь не загаялася: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасенний ти сам та твій дім». Беручи ці слова за основу, місіонери пояснили сторожу та його домашнім деякі принципи Божественного Плану Поєднання: смерть Ісуса, Справедливого за несправедливих; благословення, які в належному часі мають прийти до Адама та його роду через процес воскресіння; привілей сьогодні чути і прийняти Божественний поклик до співспадкоємства з Ісусом як Його «членів» в стражданнях тепер та в славі в майбутньому.

НАВЕРНЕННЯ СТОРОЖА

Насіння Правди впало на добрий ґрунт. Присутні повірили та з вдячністю прийняли привілей учнівства – страждати для Христа. Потім вони охристилися, символічно показуючи смерть для світу, для гріха та для себе і бажання жити новим життям як члени Христа. Тільки тепер місіонери зрозуміли, що через несправедливість начальників провидіння привело їх у в’язничну камеру так само, як перед тим привело їх на зібрання молитов на берег річки! Тож їхня віра зміцніла. Тепер було бажання зносити труднощі з терпеливістю та радістю задля великого привілею нести Добру Вість іншим.
За деякими прийнятими сьогодні критеріями ці місіонери мали б негайно вимагати для себе збільшення платні та признання і особливо припинення переслідувань, і мали б сказати Господу, що їм вже досить жертвувати собою. Та сталося навпаки. Вони ще більше підбадьорилися, щоб йти далі і переносити наступні страждання.
Як послідовники Ісуса, ми повинні дбати про те, щоб наші випробування були схожі на випробування Учителя та Його апостолів. Ми не повинні шукати якихось інших труднощів, ані заспокоюватися, доки не знайдемо нагоду страждати за Правду. Будьмо певні, що хоч час трохи змінився, наш Господь був цілком правий, коли сказав через Свого апостола: «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тим. 3: 12). Це може бути в нашому власному домі, сім’ї, зібранні або в світі, бо хто вірно дозволяє своєму світлу світити, той цього не уникне.
Тож, якщо хтось з Господнього народу уникає переслідувань, він повинен побоюватися за свій стан і повинен ретельно вивчити себе, чи він є вірний всім привілеям та нагодам, які йому трапляються. Це зовсім не означає, що ми повинні шукати переслідувань, намагаючись робити безглузді речі або робити правильні речі безглуздим чином. Це означає, що ми не повинні уникати відповідальності за правильну поведінку тоді, коли побоюємось наслідків. Страх – це один з найбільш підступних ворогів Божого народу. Його треба витіснити довір’ям, вірою в Бога.

СПІЛЬНИКИ В СТРАЖДАННІ

Запис каже, що тільки св. Павло докорив злому духу. Отже, тільки він був відповідальний за неспокій, який привів до ув’язнення його самого та Сили. Можемо впевнено припустити, що Сила мав право виступити проти. Він міг публічно докорити св. Павлу або ж приєднатися до натовпу і уникнути арешту, побиття та ув’язнення. Ми раді, що Сила так не зробив, що він був гідним товаришем шляхетного св. Павла. Він бачив, що Господнє благословення є з апостолом; що Господь особливим чином вживає св. Павла, і що б не трапилося з ними, Він здатний і охочий спрямувати все для їхнього добра.
Тож Сила мав привілей зазнати побиття разом з ним, співати разом з ним і разом з ним навернути сторожа в’язниці. Велике благословення – мати віру в Господа, бути слухняним Божественному провидінню, а не показувати надмірну світську мудрість, надмірну обережність та самовпевненість. В Євр. 10: 32, 33 апостол згадує декого з тих, хто «витерпів запеклу боротьбу страждань», а також їхніх товаришів у соромі, хоча вони не зазнали таких втрат. Він каже, що Бог цінить вірність в обох випадках і неодмінно нагородить її. Будьмо вірні Господу – будьмо Його послідовниками і учасниками Його благословень.

СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ НАЧАЛЬНИКІВ

Наступного ранку начальники, дізнавшись про обставини попередньої ночі, наказали звільнити місіонерів. Вони, мабуть, зрозуміли, що повелися зі св. Павлом та Силою несправедливо. Побиття та ув’язнення було для того, щоб заспокоїти громадський бунт, – так само, як Пилат розпорядився бити нашого Господа не задля справедливості, а щоб вгамувати лють натовпу. Але св. Павло не вдавався до захисту без потреби. Можливо, попередньої ночі апостол намагався пояснити начальникам, що він та Сила є римськими громадянами, і вони мають право на безстороннє слідство, перш ніж приймуть яке-небудь покарання. Та галас юрби був таким великим, що їхні протести залишилися без уваги.
Коли наказ про звільнення прийшов у в’язницю, місіонери послали повідомити начальників, що вони римські громадяни і що в їхньому випадку римські закони порушено тричі: (1) в тому, що їх побили; (2) що це зробили публічно; (3) а також осуду заслуговувало те, що це не вчинили законно.

ТВЕРЕЗІСТЬ РОЗУМУ АПОСТОЛА

Такі звинувачення на адресу начальників могли коштувати останнім дорого. Тому не дивуймось, що вони прийшли до в’язниці, як вимагав апостол, і привселюдно вивели з неї місіонерів, даючи доказ народу, що вони признають несправедливість, якої завдано попередньої ночі. Це дозволяло уникнути закидів стосовно віри в Филипах. Люди не могли сказати учням: «Ваших вчителів піддали випробуванню і прогнали з міста, заборонивши повертатися».
З іншого боку зауважте дух компромісу. Св. Павло та Сила не наполягали на публічному проповідуванні, ані не вимагали законного захисту, щоб скористатись своїми правами. Навпаки, вони прийшли до висновку, що вони зробили все можливе і тепер Боже провидіння веде їх в інше місце. Вони діяли за радою Учителя: «А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого».
Ось так була досягнута мирна домовленість, завдяки якій магістрат уникнув подальших труднощів, а місіонерів провели з почестями, як людей, котрі нічим не завинили. Останні прийшли до висновку, що в інтересах миру вони підуть з міста, хоча їхні права, як римських громадян, дозволяли їм залишитися. Дехто з Господнього народу робить помилку, не наполягаючи достатньо на своїх правах. Інші роблять помилку в протилежному напрямку: вони надто наполягають на своїх земних правах. У випадку св. Павла ми бачимо ілюстрацію правильної поведінки – «дух здорового розуму». Він наполягав на своїх правах настільки, наскільки це було розсудливо і потрібно для Господньої Справи, але добровільно відмовився від інших прав в інтересах миру, на основі своєї угоди жертви та Святого Письма.
Перш ніж розлучитись, місіонери повернулися до дому Лідії і побачились з братами та потішили їх. Що саме вони говорили, щоб їх потішити, важко сказати. Можливо, вони пригадали ту радість, якої вони зазнали, коли постраждали за Христа, і розповіли, як Господь повернув їхні випробування, труднощі, страждання і ув’язнення на добре і як сторож в’язниці та його сім’я прилучилися до братів.
Хто читав Новий Заповіт уважно, той звернув увагу на згаданий в ньому дух братерства, який панував серед тих, котрі прийняли Господа як члени Дому Віри. І хто сьогодні з розумом приходить до єдності з тими, котрі радіють Теперішньою Правдою, той неодмінно зауважить цей дух братерства, що пробуває рясно.
R5907 (1916 р.)