ДЕЯКІ ПАСТИРСЬКІ РАДИ СТОСОВНО ОДРУЖЕННЯ

Сам Бог проводив перший весільний обряд, просто звівши докупи наших перших родичів, Адама та Єву. Мати Єва вже була кістю від кості Адама і тілом від його тіла, але вони були розділені самим Богом. Вони були двоє по тілу, але мали одне серце, бо Він запланував, що весь людський рід має народитися з цієї однієї пари, щоб коли прийде гріх, який охопить всю людську сім’ю, смерть однієї особи могла бути достатньою, щоб відкупити весь рід. «Смерть бо через людину, і через людину воскресіння мертвих» (1 Кор. 15: 21; Рим. 5: 12, 19).
Біблія виразно навчає, що після того, як завершиться великий План Бога, даючи реституцію світу, ця реституція приведе людство до стану, в якому Адам був до відокремлення жінки. Також маємо слова Ісуса: «Ті ж, що будуть достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж,.., тому що до ангелів подібні» (Лк. 20: 35, Хом.). Іншими словами, в Часах Реституції, коли земля наповниться людьми, особи чоловічої та жіночої статі втратять свої характерні відмінності і знову стануть як Адам на початку – кожен повноцінним сам у собі. Бог не мав задуму переповнити землю, а тільки наповнити її.
Хоча союз чоловіка та жінки – це справа їхніх взаємостосунків на основі любові, закон йде далі і каже, що потрібні відповідні положення, які б офіційно затверджували їхній союз перед іншими – свідками, щоб уникнути труднощів на майбутнє. Зрештою, є відповідні вимоги до свідоцтв і т.п., які, віримо, є цілком слушними.

ОСОБЛИВИЙ ЗМІСТ ОДРУЖЕННЯ

Як християни, котрі мають Боже Слово і, як дослідники Біблії, котрі почали в певній мірі розуміти це Слово, ми вбачаємо в одруженні особливий зміст, який Бог мав на меті, коли встановлював цей обряд. Шлюб між чоловіком та жінкою є образом, тобто ілюстрацією, союзу між Христом і Церквою, і Бог постановив, що так має бути. Апостол, посилаючись на одруження, як на образ, продовжує і каже, що як Христос полюбив Церкву і дав Себе за неї, так чоловіки повинні любити своїх дружин як власне тіло (Еф. 5: 25-32).
Велика любов полягає в тому, що чоловік повинен робити для своєї дружини те, що він зробив би для себе! Так і Христос зробив все для Свого Тіла, Церкви. Він зробив навіть більше – Він поклав Своє життя за нас. З цього виникає, що чоловіки повинні класти своє життя за дружин, і не тільки повинні дбати про їжу та одяг для них, але й про моральні та розумові потреби. Про все це має турбуватися чоловік; і добрий чоловік буде піклуватися про свою дружину – навіть ціною жертвування деякими власними речами, залежно від обставин.
Далі, звертаючись до іншої сторони справи, апостол каже, що як Церква поважає свого Господа, так дружини повинні поважати своїх чоловіків. Наскільки людство збагнуло дух Божественної заповіді, настільки воно зрозуміло те найкраще, що можна взяти від життя. Хто ретельно тримається Господніх постанов, той черпає для себе з подружніх стосунків найбільше. Чоловіка, який любить свою дружину, нехтуючи при цьому власними уподобаннями, треба цінити найбільше. Дружина, яка робить все від неї залежне, щоб служити інтересам свого чоловіка і бути відданою йому, є ілюстрацією того, що Церква робить для свого Господа.
Цими словами ми не збираємось перечити словам апостола, коли він каже: «Отож хто одружується, робить добре, а хто не одружується, робить краще» (1 Кор. 7: 38, Diaglott). Він звертається не до світу, а до тих, хто присвятив своє життя Господу. Якщо одруження не заважає посвяченню Господу, то можуть побратися. Якщо ж воно заважає посвяченню, тоді ті, хто одружується, віддають своє життя під заставу. Але є приклади, коли брати та сестри мали користь від одруження не тільки особисто, але й в своїх стосунках з Господом та іншими.
Ми не вважаємо, що ті, котрі одружуються, поступають всупереч Господу. Однак той, хто хоче подобатися Господу, повинен в цій справі бути дуже обережний; також інші не повинні намагатися критикувати тих, хто одружується. Це – свобода, якою Бог зробив нас вільними, і цю свободу ми повинні використовувати для себе і давати її іншим.

«НА ДОБРЕ І НА ЗЛЕ »

Той, хто одружується, повинен зважити на факт, що він напевно не одружується з досконалою особою, бо Біблія говорить нам, що «нема праведного ані одного». Ніхто не є досконалий, тому недосконалому вимагати від іншого бути досконалим, коли ніхто не є і не може бути такий, є відверто неправильно. Однак кожен повинен намагатися ховати свої недоліки. Декотрі поводяться в цьому напрямку нерозсудливо. Наскільки наш розум є досконалий, настільки ми повинні дотримуватися цього високого критерію розуму. Слід ховати кожну ваду так швидко, як це можливо, щоб не було перешкод з її боку. Для того, хто одружується, є помилкою думати, що він бере досконалу особу. Якщо він ховав свої недоліки від другої особи, а ця особа ховала свої недоліки від нього, було б добре, щоб вони обоє ховали їх всю решту життя.
Одружені не повинні випитувати одне одного про минуле, бо коли вони одружуються, то беруть одне одного на добре і на зле, і не повинні оглядатися назад. Саме так приймає нас Господь. Він не дивиться назад, щоб все дослідити, тож і ми не повинні цього робити.
Якщо одружених спіткають труднощі, вони не повинні дозволити іншим втрутитися і намагатися виправити ці труднощі за них, бо всі такі намагання приносять проблеми. Нехай ніхто не втручається в те, що Бог з’єднав. Сімейні негаразди мимоволі викликають багато розмов. Знаючи це, ми повинні бути обережні, щоб не робити нічого такого, що ускладнювало б життя інших. Не слід навіть бути поблажливим до чогось такого. Ми повинні залишити їх в спокої. Дайте їм пораду, якщо вони її питають, але не втручайтесь. Якщо вони одружились, то це на добре і на зле на все життя.
Отже, одруження – серйозна справа, і на нього треба наважуватися тільки після серйозних роздумів. Це – священне зобов’язання. Особи, які вступили в шлюб, зв’язують себе на решту життя. Шлюб був би успішнішим, коли б всі добре зважили цю думку і трималися її.
R5900 (1916 р.)