НАРАДА В ЄРУСАЛИМІ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 15: 22-33
ПЕРШИЙ ЕКУМЕНІЧНИЙ СОБОР ЦЕРКВИ – “ДУХ ЗДОРОВОГО РОЗУМУ” В ВИРІШЕННІ ДОКТРИНАЛЬНИХ РОЗБІЖНОСТЕЙ – ЯРМО УГОДИ ЗАКОНУ І ХРИСТИЯНСЬКА СВОБОДА – РІШЕННЯ АПОСТОЛІВ В ЦИХ СПРАВАХ – НАША НИНІШНЯ ЛЕКЦІЯ – СВОБОДА НЕ Є ВСЕДОЗВОЛЕНІСТЮ

“Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній...” (Галат 5: 1).
Коли св. Павло та Варнава дали звіт Церкві в Антіохії, зібрання та місіонери виразили свою радість від взаємного служіння поганам. Якийсь час Господня справа дійсно проходила скрізь успішно. Але після періоду спокою, благополуччя, зростання в знанні та кількості в Антіохії настала пора тертя та розбіжностей. З Єрусалима, де знаходився осередок Господньої праці, прийшло кілька братів, євреїв з народження, котрі, побачивши що християни з числа поган ігнорують обрізання, вчинили через це великий неспокій, твердячи, що обрізання не спасе без Христа і так само Христове спасіння неможливе без обрізання.
Такі заяви збентежили розум багатьох в Церкві, і за якийсь час в Церкві намітився розкол. Та гору взяли мудрі поради, і тоді двох улюблених братів, св. Павла та Варнаву, послали до Єрусалима, щоб порадитися з тамтешніми старшими та апостолами. Наша лекція розповідає про цю нараду та її результати.
Водночас ми бачимо мудрість, показану першими християнами. Вони мали “дух здорового розуму” (2 Тим. 1: 7; Як. 3: 17, 18). В них справді була велика довіра до св. Павла та Варнави, і вони знали, що під час служіння цих двох вірних братів Церква Антіохії отримала великі благословення від Господа. Цей факт мов би суперечив ідеї, що без обрізання вони не будуть вважатися вартими божественної милості. Отож вони діяли мудро, вважаючи, що слід дізнатися про Господню волю, і що Його воля буде виявлена через апостолів, котрим Він сказав: “Що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі” (Мт. 16: 19; Ів. 20: 21-23). Цілком слушно можна було сподіватися, що апостоли знають, чи християни з поган є вільні від цього зобов’язання, накладеного на всіх потомків Авраама.

НАРАДА В ЄРУСАЛИМІ

На нараді була помітна виразна взаємоповага апостолів один до одного. Варто зауважити також, що свої висновки вони ґрунтували на тому, що вони знайшли записаним в Книгах Старого Заповіту, а також на вказівках Божественного провидіння. Кілька років Правда поступово ставала для них більш виразною. Вони побачили, що особлива милість Бога до юдеїв поступилася місцем загальній прихильності до людей з інших народів, так що всі люди скрізь, котрі повірили в Господа, прийняли Його обітниці і на їхній основі посвятили своє життя, відтепер могли мати рівні привілеї та користь з тими, котрі народилися євреями. Вони знали про стосунки, які народ Ізраїлю мав з Богом під угодою, і потрібен був час, щоб переконатися, що Божественний задум зробив наступний крок вперед.
Схожим чином в кінці цього віку є багато осіб, які розуміють, що тільки “мала черідка” покликана Богом, відгукнулася і пожертвувала себе на основі Високого Поклику. Але їм важко прийняти думку, що приходить зміна епох – що Бог має намір завершити працю цього віку для вибраних і тоді запровадити нову працю для невибраних, яка принесе користь “всім племенам землі”.
Висновки наради представлені нам небагатьма словами, а саме, що Бог визнав віруючих родом з поган, обдарувавши їх Своїм Святим Духом докладно так само, як визнав віруючих з юдеїв і “між нами та ними різниці Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця” (Дії 15: 9; 10: 44-47). Чого можна було просити ще? Погани прийняли всі милості від Бога, не входячи під рабство Угоди Закону. Чому, запитували вони розсудливо, на поган вкладати ярмо, якщо Бог не давав такого розпорядження? Вони розуміли, що Угода Закону справді є важким ярмом, і що ані вони, ані їхні батьки не були здатні його нести. Христос звільнив їх від ярма Угоди Закону. То чому ж вони повинні накладати його на братів, котрим Господь його не давав? (Рим. 3: 19).
Більше того, вони признали, що погани в деяких відношеннях займали вище становище, бо були вільні від Закону і ніколи не потрапили під це ярмо. Звідси твердження: “Ми [євреї] віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони [погани]”.

КІНЕЦЬ СПРАВИ

В віршах 22-29 нинішньої лекції ми маємо вердикт апостолів в справі, яка розглядалася. Вони не тільки записали його, але передали через довірених братів – Юду, що зветься Варсавва, та Силу (разом зі св. Павлом та Варнавою), щоб довести справу до відома Церкви в Антіохії як письмово, так і словесно. Було стверджено, що вчення, яке викликало неспокій, не здобуло підтримки апостолів в Єрусалимі. Короткий підсумок був даний не як закон, а як “необхідна” річ, тобто: (1) Стримуватися від ідольських жертв (м’яса, принесеного жертовним чином); (2) Стримуватися від крові; (3) Стримуватися від задушеного; (4) Стримуватися від блуду.
Не було мови про те, що стримування себе від цих речей зробить когось християнином, бо ніщо, окрім віри в Христа та посвячення Йому і намагання йти Його слідами, не може зробити когось християнином. Порадивши ці обмеження, вони додали: “Бувайте здорові”, – тобто нехай ці поради слугують вам як послідовникам Господа. Дійсно, апостол Павло надзвичайно переконливо ствердив, що “любов – виконання Закону” (Рим. 13: 10), бо любов до Бога доглядатиме життя в справі святості, а любов до нашого ближнього, як до самого себе, доглядатиме його стосовно земної справедливості.

ПОТРЕБА В ОБМЕЖЕННЯХ

Речі, рекомендовані Нарадою, були потрібні для збереження Тіла Христа, що складалося з юдеїв та поган різних нахилів та освіченості. Не входячи в дискусію про те, чи м’ясу, яке продається на ринку, буде завдана шкода поганськими церемоніями, пов’язаними із забиттям тварин, була дана порада утримуватися від нього, бо юдеї, напевно, вважали б споживання такого м’яса участю в язичницькому ідолопоклонстві – навіть якщо, дивлячись з ширшої точки зору, ідол, який є ніщо і зроблений з дерева, каменя або металу, не може принести користі, ані завдати шкоди м’ясу. Бачимо, що порада для християн з поган була в тому, щоб утримуватися від використання своєї свободи в цьому заради слабших братів, юдеїв та поган, котрі не могли так глибоко вникнути і сумління котрих могло бути скривджене.
Схожа думка стосувалася заборони вживати кров. Юдеям це було заборонено (3 М. 17: 10-14). Під Угодою Закону кров вважалася символом життя, і вживати її означало нести відповідальність за забране життя. Більше того, в образних церемоніях Закону заборонена кров вживалася як символ жертвоприношення за гріх, бо поєднання за гріхи досягалося кров’ю. Щоб наголосити на цих образних лекціях, юдеям було заборонено вживати кров. Можливо, для цього були ще інші причини – санітарні або ще щось з цим пов’язане – але ми про це докладно не знаємо.
Ці заборони ніколи не були для поган, бо погани ніколи не були під Угодою Закону. Але уявлення юдеїв про ці речі так глибоко укоренилися, що ради миру в Церкві потрібно було, щоб погани дотримувалися також цього. Задушене означало тварин, які потрапили в сильце, яких кров не була пролита або з яких вона не витекла цілковито, як по юдейському закону вимагалося у випадку м’яса, яке вживали в їжу. Заборона була потрібна для того, щоб погодити обидві гілки Духовного Ізраїлю – ту, яка вийшла з юдаїзму, і ту, яка вийшла з язичництва і попередньо була відокремлена Угодою Закону. Якби брати з поган не зчиняли суперечку і поділ в Церкві, вони, мабуть, охоче погодилися б на обмеження або жертвування своєї свободи в даних справах.
Останнє зі згаданих обмежень стосувалося блуду. Поклоніння ідолам, розповсюджене в той час, супроводжувалося в великій мірі хтивістю, яка суперечила Духу Христа в кожному значенні слова. Важко зрозуміти, чому один моральний припис мав бути виділений з-посеред інших і поміщений в одному переліку з обрядовими вимогами. Ми можемо запитати, чому сюди не були включені богохульство, пияцтво, ідолопоклонство, перелюбство, лжесвідчення, вбивство тощо. Чи це означало, що погани можуть чинити всі злочини, не обумовлені на цій нараді?
Зовсім ні! Радше всі вимоги Закону містяться в одному Законі Нового Створіння – Любові до Бога та людини. Любов бере до уваги лихослів’я, убивство, крадіж, лжесвідчення, перелюбство, але Закон Любові не охоплює в повній мірі речі, які згадувалися на Нараді в Єрусалимі. Ми повинні розуміти, що апостоли були божественно уповноважені зв’язати речі на землі. Вони були настільки керовані в своїх прилюдних висловлюваннях, що не зв’язували нічого без потреби, нічого всупереч Божественній волі. На нашу думку, всіх цих речей, прилучених до Закону Любові, повинні дотримуватися всі Духовні Ізраїльтяни, бо вони відображають Божественну волю. Фактично майже всі ятки з м’ясом на наших ринках відповідають юдейським вимогам, хоча багато юдеїв не хоче це визнати, і вони їдять тільки те м’ясо, яке перевірене і схвалене їхніми рабинами.

ДОБРІ НАСЛІДКИ МУДРОЇ ПОВЕДІНКИ

Послання, відправлене Нарадою до Церкви в Антіохії, було прийняте усіма з вірою і викликало велику радість в Церкві. Врешті між її членами з’явилася злагода, єдність духа, спільність. Таємниця полягає в тому, що усі визнали, що Господь доглядає справи Церкви, що Він керує її шляхом і спрямовує його через вибрані знаряддя, апостолів.
Подібно сьогодні. Там, де між Господнім народом панує щиросердя, немає місця розколам і поділам. Слід шукати Господнього керівництва та Його вказівки – Його Слова через апостолів. Більше того, відтоді, як поснули апостоли, Господу було до вподоби використовувати вірних братів в Церкві як вказівники, щоб показати правильну стежку, у згоді з Його Словом, переданим через апостолів та пророків. Отож кожен повинен мати правдиве сумління, покірний дух і чисте серце.
Ми раді бачити докази того, що в першій Церкві був дух великодушності, і раді дізнатися, що при розгляді важливої справи з наміром пізнати розум Господа було надано стільки можливості для відповідної дискусії, для обговорення, скільки було потрібно, щоб довести усю справу до відома тих, хто мав її розглянути. Однак є різниця між дискусією в межах віри і дискусією, яка виходить за її межі. Як каже св. Павло: “Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки”, – приймайте не для того, щоб обговорювати його сумніви, тобто те, у що він не вірить (Рим. 14: 1, Хом.). Нехай він має повну можливість вислухати питання, яке стосується віри. Якщо його сумніви не зникли, то він, очевидно, полишить зібрання.

ХТО СТАНОВИТЬ ЦЕРКВУ

Судячи зі сказаного, ми не повинні погоджуватись на дискусії стосовно ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ПРИНЦИПІВ Євангелія Христа. Церква складається тільки з тих, хто визнає один фундамент, що Христос помер, щоб відкупити нас від гріха та покарання за нього; що всі, хто хоче мати Його благословення, повинні прийняти прості факти Його смерті за нас і Його воскресіння Божою силою для нашого остаточного визволення; що опісля, маючи прагнення стати Його учнями, ми повинні посвятитися Йому цілковито, виконувати Його волю і служити Його справі. Ці фундаментальні принципи Церкви Христа не підлягають дискусії. Хто відкидає ці принципи, той не є з Церкви, і такого не слід вислуховувати в Церкві. Це незваний гість – мабуть, вовк в овечій шкірі, в якого погані наміри і після якого будуть погані наслідки.
Що стосується дискусій між тими, котрі справді є Господніми, то для духовного здоров’я та поступу обов’язково потрібна можливість для вільного обговорення будь-якої важливої речі, до того ж в розумних межах. Закривати для цього можливість означало б позбавляти можливості думати і в багатьох випадках означало б накопичувати енергію, яка остаточно вибухне і буде руйнівною, щонайменше у дечому. Пам’ятаймо Золоте Правило. Даймо іншим ту саму розумну свободу, в межах фундаментальних принципів, яку б ми хотіли, щоб вони дали нам, коли б ми помінялися місцями.

СВОБОДА НЕ Є ВСЕДОЗВОЛЕНІСТЮ

Наш заголовний вірш дуже важливий. Цінність істинної свободи між Господнім народом неможливо переоцінити. Вона стає частиною їхнього життя. Внаслідок неправильної уяви про єдність, дух справжньої свободи був витіснений з Церкви незадовго після того, як апостоли заснули в смерті. Після цього прийшли темні віки з усім їхнім неуцтвом, забобонами, засліпленням, переслідуваннями тощо. Рух Реформації в шістнадцятому столітті був тільки новим пробудженням духа свободи, яка згадана в нашому вірші, – свободи думати в межах основних напрямків вчень Христа; свободи вірити на основі цього настільки (і навіть більше), наскільки дозволяє стан розуму і обставини без того, щоб бути названим єретиком і бути переслідуваним братами – словом чи ділом.
Як не дивно, але особливе поєднання надто великої і надто малої свободи витає сьогодні над християнством. Надто мала свобода стає на заваді будь-якому обговоренню вчень Христа та апостолів з причини страху, що виявляться якісь розбіжності в думках. Це – намагання мати удавану єдність без єдності серця і розуму. Загальна тенденція в цьому напрямку веде до приховування, утаювання правди, а також неправди на основі хибного припущення, що удавана єдність слугуватиме справжній єдності і буде справді дієвою для благополуччя правдивих членів Тіла Христа. Така фальшива єдність гряде, і вона принесе благополуччя в номінальній церкві, але тільки на короткий час. Кульмінація Часу Горя все це повалить.
З іншого боку, надто велика свобода є показана у вченнях прихильників Вищої Критики та Еволюції. Будь-яке намагання виступити проти цих небіблійних вчень натрапляє на заборону і вважається намаганням викликати безлад і знищити єдність Церкви. Отже, надто велика свобода і надто велика залежність діють разом в номінальних церковних системах з наміром витіснити і висміяти Правду і всіх, хто її любить, – всіх, хто прагне стояти в свободі, якою “Христос для волі нас визволив”. Тож нехай усі, котрі є Господнім народом і котрі скуштували справжньої християнської свободи, пильнують, щоб міцно стояти в цій свободі. І як тільки буде намагання обмежити їхню свободу (і навіть швидше), нехай вони цілковито вийдуть з усякого рабства людських систем, щоб стояти міцно і твердо біля Господа, нашого Відкупителя, нашого Наставника, нашого Царя.

R5892 (1916 р.)