ПОРІВНЯННЯ ПРИНЦИПІВ ЛЮБОВІ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ

Ніщо так не потрібне для миру та добробуту Церкви Бога, як ясне розуміння та належна оцінка її членами моральних принципів, а також повна рішучість підпорядковуватись їм. Навіть серед християн часто виникає розбіжність думок стосовно засад діяльності, що у великій мірі заважає духовному зростанню та благополуччю. Такі труднощі найчастіше виникають з причини невміння зробити різницю між спорідненими вимогами Любові та Справедливості. Тому ми вважаємо корисним розглянути ці засади, а також їхню діяльність між Божими дітьми.
Справедливість інколи зображують у вигляді пари врівноважених терезів, а також як квадрат і коло, оскільки обидва є властивим представленням її характеру. Справедливість не знає компромісу, ані відхилення від визначеного правила. Вона математично бездоганна. Вона нічого не додає до “ваги правильної”, “міри доброї”. В неї немає милосердя, в неї немає серця, ані співчуття, ані жодної прихильності. Вона є обчисленою, акуратною мірою правди і праведності. За справедливість не належиться жодної подяки для того, хто її застосував. Він лише виконав обов’язок, нехтування яким було б злочинством і виконання якого не заслуговує на жодну прихильність або похвалу. Яким би непохитним та безжалісним не був цей принцип, він, як нам сказано, є основою Божого Престолу. Це – принцип, який лежить в основі всіх діянь з Його створіннями. Він є незмінним принципом Його діяльності. Наскільки твердо Бог його дотримується, очевидно кожному, хто розуміє План Спасіння, основою якого є задоволення справедливості стосовно нашого роду. Хоча задум задовольнити Справедливість коштував життя Його Єдинородного і улюбленого Сина, цей принцип Божественної Справедливості був такий важливий, що Бог охоче віддав Сина за всіх нас.

СПОЧАТКУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ПОТІМ ВЕЛИКОДУШНІСТЬ

Принцип Любові, на відміну від принципу Справедливості, переповнений лагідністю і прагне благословити. Він повний благодаті і радий виявляти милість. Однак, зрозуміло, що жоден вчинок не можна вважати милістю або проявом любові, якщо в його основі не лежить фундаментальний принцип справедливості. Наприклад, якщо хтось приходить до вас з подарунком і водночас нехтує повернути вам борг, цей дар не ціниться як вияв любові, і ви кажете: “Ми повинні спочатку бути справедливими, а вже потім великодушними”.
І це справді так. Якщо Справедливість є фундаментальним принципом в усіх Божих справах, то так само має бути в усіх наших справах; і між братами в Христі це має проявлятися не менше, ніж між братами в світі. Ми, як брати в Христі, не маємо жодного права розраховувати на милість один одного. Все, на що ми маємо право, – це проста справедливість, хоча ми можемо відмовитись від того, що насправді є нашими правами. Але в своїй поведінці ми повинні намагатися завжди виявляти справедливість – справедливо сплачувати наші борги один одному, бути справедливими в судженні одні одних (обов’язково зважаючи на слабості і т.д., бо ми також бачимо в собі певну міру схожої недосконалості), справедливими в безсторонньому і приятельському трактуванні один одного.
Як ми тільки що сказали, ми не зобов’язані вимагати справедливості до себе і можемо, якщо захочемо, навіть зносити несправедливість без нарікань. Однак ми повинні, якщо ми Христові, платити справедливістю, наскільки можемо її бачити. Іншими словами, в усьому цьому ми відповідальні не за вчинки інших, а за власні. Тому нам треба щиро намагатися, щоб всі наші вчинки, слова і думки відповідали строгому правилу справедливості, перш ніж можемо запропонувати хоча б один вчинок як вияв любові.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ, БЕЗСТОРОННІСТЬ – ВЛАСТИВІСТЬ ХРИСТИЯНИНА

Здається, що багато християн здобувають багаторічний досвід, не роблячи при цьому значного поступу. Одна з трудностей, яка веде до такого стану, – це невміння збагнути фундаментальні принципи, які лежать в основі Божественних Законів і які стосуються нас з тієї миті, як нас прийнято в Господню сім’ю. Першим з цих фундаментальних принципів є справедливість. Ми повинні щораз краще дізнаватися про наші права і права наших ближніх в Церкві і поза нею. Ми маємо вчитися вимірювати власні справи та справи інших виском справедливості і розуміти, що за жодних обставин чи умов ми не повинні порушувати права, інтереси та свободи інших. Так робити було б злом, гріхом; це суперечило би Божественній волі і становило серйозну перешкоду для нашого зростання в благодаті. По-друге, ми повинні вчитися вважати любов наступною після справедливості за важливістю в Божественному Кодексі. Під любов’ю ми розуміємо не любовне захоплення, ані сентиментальність, але принцип доброти, співчуття, розуміння і доброзичливості, який, як бачимо, проявився в нашому Небесному Отці і в нашому Господі Ісусі.
Якщо ми зростаємо в Господі, стаємося міцними в Ньому, це має відбуватися згідно з цими елементами Його характеру. Ми щораз більше повинні розуміти і сприймати зі співчуттям інших в їхніх випробуваннях, труднощах та горі; ми повинні ставатися більш лагідними, терплячими, люб’язними до всіх і, перш за все, до тих, хто є з Дому Віри. Всі благодаті Духа є елементами любові. Бог є любов, і хто приймає Його Дух, приймає дух любові.
Ці два фундаментальні принципи зобов’язані охоплювати всю нашу поведінку в житті. Справедливість каже нам, що ми повинні перестати робити зло, що нам не слід говорити жодного лихого слова, ані робити жодного вчинку, який був би несправедливим по відношенні до іншого, або хоча б зовні натякав на несправедливість. Ми повинні дбати про інтереси іншої особи та її добробут, як про власні. Справедливість повинна керувати всіма нашими стосунками з іншими. Любов може дозволити нам дати їм більше, ніж могла б вимагати справедливість, але справедливість вимагає, щоб ми ніколи не дали їм менше, ніж належиться. Що з того, що вони не вимагають справедливості від нас; що з того, що вони згодні взяти менше, ніж це було б справедливо; що з того, що вони нічого не кажуть, якщо ми використовуємо їх; що з того, якщо вони не оцінюють нашої міри справедливості – ми повинні дотримуватися нашого шляху. Ми отримали Господній Дух і повинні поводитися саме з такої точки зору, а не з точки зору інших, котрі не мають Його Духа або котрі так чи інакше засліплені і неспроможні поводитись справедливо.

ЛЮБОВ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ МАЮТЬ ОДНАКОВИЙ ВПЛИВ

Якщо справедливість має визначати нашу поведінку стосовно інших, то любов має бути вжита нами, щоб виміряти поведінку інших до нас. Не обов’язково застосовувати до інших строгі правила справедливості, які ми вважаємо своїм обов’язком застосувати до них. Любов, доброта вимагають, щоб ми приймали від інших менше, ніж вимагає справедливість, бо ми розуміємо, що вони є слабі, недосконалі не тільки плоттю, але й розумом. Більше того, ми бачимо, що переважна більшість світу взагалі не прийняла Дух Господа і тому не може оцінити ці фундаментальні принципи справедливості та любові так, як ми їх оцінюємо. Ми в любові повинні дивитися зі співчуттям на їхній стан – так, як ми дивилися б на стан хворого сусіда, приятеля, батька чи дитини. Ми повинні зважати на їхній незлагоджений стан і думати якомога більш милосердно про їхні слова, поведінку тощо.
Це не означає, що ми маємо бути сліпими або неуважними до справжніх умов і дозволити, щоб нас позбавили всього здобутого або заробленого. Насправді ми повинні глянути доброзичливо, співчутливо на неправедність та несправедливість тих, з ким маємо справу. Слід пам’ятати, що вони деградовані і не прийняли благодаті Бога так, як прийняли ми, тому їх не можна міряти строгою справедливістю, а відноситись до їхньої недосконалості з розумінням, з гнучкими зв’язками любові. Але нашу поведінку ми повинні міряти законом справедливості, Золотим Правилом.

ЯК ЛЮБОВ МОЖЕ ПЕРЕПОВНИТИ МІРУ

Гляньте, як виразно Учитель викладає ці принципи, ставлячи нам за обов’язок Золоте Правило як мірило нашої поведінки стосовно інших, а саме: оцінюючи їхній стосунок до нас, ми повинні бути такими ж великодушними, як хотіли б, щоб наш Господь був до нас на основі Його слів, що “яким судом судити будете, таким же осудять і вас”! Правильне зрозуміння цих фундаментальних принципів справедливості та любові Господнім народом і застосування їх в щоденних життєвих справах піднесе нас над світом. Воно дозволить уникнути численних чвар, судових позовів, частих суперечок і зробить Господній народ яскравим прикладом доброзичливості, великодушності, любові і, водночас, прикладом справедливості, порядності, надійності і т.д.
Любов, на відміну від справедливості, не є таким точним принципом, який можна зміряти або зважити. Вона потрійна за своїм характером: вона відчуває жалість; вона співчуває, тобто лагідна – в значенні душевного споріднення; вона шаноблива. Ці різні форми любові проявляються залежно від того, на що є звернена любов. У формі жалості вона є найнижчою формою любові, беручи до уваги навіть негідних та деградованих, і намагається принести ту чи іншу міру полегшення. Співчуваюча любов підноситься вище і сприяє єдності, приятельським стосункам. Але шаноблива любов здіймається понад усіма ними і радіє, коли бачить щось добре, чисте і гарне. В цій останній формі ми можемо справді любити Бога понад усе, як уособлення того, що справді гідне захоплення і пошани, і любити наших ближніх в тій мірі, в якій вони здобувають Його подобу. Божественний Закон вимагає любові до Бога і до людини.
Хоча ми винні кожній людині (як борг) любов в одному з цих значень, ми не можемо вимагати її від інших. Але любов переповнює справедливість з надлишком. Любов стрясає мірку, вдавлює її, насипає з вершком. Християнин не повинен нарікати на нестачу любові, однак коли він отримує її, то повинен з вдячністю її оцінити і доброзичливо віддячитись. Кожен, хто прагне любові, повинен прагнути її в найвищому значенні – в значенні захоплення і пошани. Ця форма любові є найбільш коштовна, і єдиний шлях для її здобуття – виявляти шляхетність характеру, яка породжує її в інших, справді благородних, справді схожих на нашого Господа Ісуса.
Любов, породжена співчуттям та єдністю, також дуже цінна. Але будь-яке почуття у відповідь на вимогу позбавляє любов добірних пахощів. Тому ніколи не вимагаймо любові, але, виявляючи її до інших, заохочуймо любов у відповідь. Любов до жалості не є викликана шляхетністю того, до кого вона звернена, але шляхетністю того, хто нею обдаровує, чиє серце настільки повне любові, що вона переливається через край великодушними поривами навіть до того, хто цього невартий. Не всі, кого жаліють, варті любові в найвищих її проявах, і саме такі особи часто усіляким чином зловживають нашою любов’ю.

САМОЛЮБНИЙ, ОДНОСТОРОННІЙ ПОГЛЯД

Вимагати Любові, яка б переливалася через край своїми благословеннями (а це лежить поза межами вимог справедливості), є лише проявом скупості. Ми самі можемо дотримуватись цього принципу любові, але не можемо вимагати його від інших. Якщо ми так робимо, то виявляємо нестачу любові і проявляємо значну міру самолюбства. Дехто, здається, виразно бачить, в чому братня любов повинна поширюватися на нього, але особисто зволікає звертати увагу на власні обов’язки в цьому напрямку.
Наприклад, два брати колись разом винаймали помешкання, та згодом один, не спромігшись розсудити відповідних вимог любові та справедливості, вирішив використати братню любов іншого до такої міри, що почав вимагати, щоб той сам сплатив усі кошти за помешкання. Коли другий брат покликався на вимоги справедливості, перший почав нагадувати йому про братню любов. Врешті останній неохоче погодився, не знаючи що відповісти на такий аргумент, однак відчуваючи, що деякі християни чомусь мають менше принципів, ніж світські люди. Дивно, що деякі Божі діти дивляться на речі так вузько, так однобоко, так самолюбно! Невже всі вони не здатні зрозуміти, що любов і справедливість повинні діяти в обидва боки: що обов’язок кожного не в тому, щоб пильнувати інших, а щоб стежити за власною поведінкою і намагатися виявляти братню любов? І якщо вже комусь доведеться навчати інших, то нехай це буде власним прикладом, а не вказівкою.

ЛЮБОВ ПОНАД УСЕ

Остерігаймось захланності. Нехай кожен пам’ятає, що він є розпорядником Господнього майна, дорученого саме йому, а не його брату; що кожен звітує за правильне використання того, що Учитель передав в його руки, перед Господом, а не перед іншими. Немає нічого більш невідповідного і непривабливого в Божих дітях, ніж схильність до дріб’язкової критики особистих справ іншого. Ці дрібні речі – не для святих. Як не сумно признатись, вони показують нестачу братньої любові, яка б мала проявитися, перш за все, в широкому і великодушному способі мислення, який швидше готовий покрити безліч гріхів, аніж побільшити їх.
Християнин повинен мати люблячу, добродушну вдачу – копію вдачі Небесного Отця. В дріб’язкових справах він повинен мати стільки співчуття та любові, щоб не брати їх до уваги – так само як Бог задля Христа має справу з нами і не зараховує нам гріха, хіба що той виникає зі знання та свавілля. Якщо б таке правило діяло серед християн, то рішучість не вважати провиною зроблене ненавмисно або не задумане наперед як провина, було б великим благословенням для всіх, а також властивою, богоподібною поведінкою. Переступи, про які згадує наш Господь в Матвія 18: 15-17, не є дріб’язковими справами без жодних наслідків, не є злими підозріннями та вигадками, не є чутками, не є уявними кривдами, але відвертими злими вчинками, зробленими нам. І наш обов’язок – лагідно, з любов’ю і розумом дати відповідний докір, якесь нагадування про те, що ми бачимо зло, що нам прикро, що ми скривджені ним і таку річ потрібно виправити.
Ми повинні завжди мати схильність пробачати, і це має проявлятись в нас кожного разу. Наша повна любові доброзичливість, наша доброта і бажання не думати лихе або думати якомога менше про нього, повинні проявлятися через всі слова і вчинки життя. Це і є богоподібність. Бог мав доброзичливі, милосердні, великодушні почуття до нас навіть тоді, коли ми ще були грішними. Він не чекав, аж грішники проситимуть пробачення, але відразу виявив Своє прагнення до згоди і Свою готовність пробачити. Все Євангельське Послання говорить про це: “Примиріться з Богом”. Наші серця повинні настільки наповнитися таким прагненням пробачати, що наші обличчя не будуть кам’яними, ані наші слова докору не будуть гострим жалом. Ми маємо показати повне любові прощення, яке повинні повсякчас мати в своєму серці.
Нехай любов і справедливість займуть належне, відповідне місце в серці всього Божого народу, щоб ворог не мав нагоди тріумфувати! Псалмист сказав: “Як я кохаю Закона Твого [Закона Любові, фундаментом якого є справедливість], цілий день він розмова моя” (Пс. 119: 97). Справді, коли б усі постійно думали про Божий Закон, то як мало було б грубих помилок, які ми часто бачимо! Пильнуймо і будьмо тверезі, щоб противник і наша деградована плоть не взяли гору над нами як Новими Створіннями. Нехай наше “Я” щезає щораз більше, а ЛЮБОВ нехай буде понад усе.

R5883 (1916 р.)