ХРИСТОС ВОСКРЕС
1 КОРИНТЯН 15: 1-28
ВИКУП ТА РЕСТИТУЦІЯ Є ВЧЕННЯМИ-БЛИЗНЯТАМИ – ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА, ЗАСВІДЧЕНЕ БАГАТЬМА НЕЗАПЕРЕЧНИМИ ДОКАЗАМИ – СЬОГОДНІШНЯ ТЕМА ПЕРЕБУВАЄ В НЕПРИМИРЕННОМУ КОНФЛІКТІ З ІСНУЮЧОЮ ТЕОЛОГІЄЮ – ЧАС ПРИСУТНОСТІ ХРИСТА – КОРОТКИЙ НАРИС ПРАЦІ МЕСІАНСЬКОГО ЦАРСТВА – ПІДКОРЕННЯ УСЯКОЇ ВОРОЖОЇ СИЛИ

“Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних” – вірш 20.
Нинішня лекція звертає увагу на велике значення вчення про воскресіння, показуючи його як близнюка іншого великого вчення, яке апостол визначає як “найперше” – “що Христос був УМЕР РАДИ НАШИХ ГРІХІВ за Писанням”. Стосунок воскресіння до цього фундаментального вчення про викуп – це стосунок наслідку до причини.
Згадане вчення на думку натхненого апостола настільки важливе, що коли це не так, підкреслює він, тоді для нікого немає надії за межами теперішнього життя; що проповідування Євангелія даремне і ті, котрі проповідують, є фальшивими свідками; що віра християн є марна, а їхні сподівання – самообман. Більше того, стверджує він, їхнє життя, повне жертвування задля воскресіння і його нагороди, лише позбавляє їх тієї невеличкої втіхи і користі, яку вони мали б в теперішньому житті, яке становить для них усе, що вони могли б коли-небудь мати. І якщо Христос не встав з мертвих, тоді ті, що заснули в Христі, загинули.
Це справді плачевний стан, якщо немає воскресіння. Якщо те, задля чого Христос помер і що мало стати зрозумілим у своєму часі, не є гарантоване, тоді ми ще в своїх гріхах і є під вироком смерті без жодного променя надії. Більше того, якщо немає воскресіння (хоча наш Господь Ісус Христос помер, щоб його гарантувати), то Бог не виконує Своєї частини умови.
Вірші 12-19 говорять про важливість вчення, спорідненого з Викупом, – Воскресіння, а вірші 20-26 наголошують на його правдивості. Воскресіння Христа, засвідчене багатьма несхибними доказами (вірші 5-8; Дії 1: 3), є гарантією, що відкуплені Його дорогоцінною кров’ю матимуть не тільки пробудження зі смерті, але й нагоду досягти повного воскресіння та всіх благословень та милостей, втрачених через гріхопадіння Адама. Бог дав всім людям запевнення, що Викуп за гріхи всього світу, даний на Голгофі, був прийнятний, що він повністю задовольнив вимоги справедливості до людського роду, і тепер Бог може бути справедливий і при цьому може виправдовувати всіх, хто вірить в Ісуса (Дії 17: 31; Рим. 3: 26).
В 20 вірші християни здатні побачити те, що ігнорують різні віровчення християнства і що є в прямому антагонізмі з їхніми вченням, що воскреслий Христос був “первістком серед покійних” – що наш Господь був першим, хто зазнав воскресіння в повному значенні слова, першим, хто зазнав воскресіння до досконалості та вічного життя. Справді, декотрі перед Ним були тимчасово пробуджені, але вони знову потрапили в смерть, наприклад, Лазар, дочка Яіра, син вдови з Наіна, син шунамітянки і т.п. Однак це були часткові ілюстрації воскресіння, щоб запевнити людей в Божественній Силі здійснити його у належному в Бога часі.

ЛОГІКА СВЯТОГО ПИСЬМА

Зауважте логіку цих фактів: якщо Христос був перший, хто воскрес з мертвих, і ніхто не воскрес перед Ним; якщо, як показано в попередніх віршах, ті, котрі заснули в Христі, загинули (хіба що вони будуть повернені до життя через воскресіння); якщо ті, котрі вмирають в Христі, “поснули в Ісусі” (Хом.) до Його Другого Приходу, то, зрозуміло, що ніхто з них, коли помер, не пішов до неба. Вони – мертві, вони сплять в Ісусі, вони спочили в надії, і вони повинні залишатися такими аж до часу, визначеного для їхнього воскресіння – в Другому Приході Христа, коли “тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з Ним” (1 Сол. 4: 14 (Хом.); Ів. 5: 28, 29).
“Не зійшов бо на небо Давид”. Також Даниїл повинен чекати і “встане на свою долю під кінець тих днів”. Авраам повинен чекати на той час, коли він заволодіє Обіцяною Землею, якої він ніколи не отримав ані на крок. Йов повинен чекати, доки гнів цього “злого дня” не мине. Св. Павло, а з ним усі, котрі полюбили Господнє з’явлення, повинні чекати на повноту часу, коли прийде пора нагородити їхню вірність (Дії 2: 34; Дан. 12: 13; Дії 7: 5; Йов. 14: 12-15, 21; 2 Тим. 4: 8).
Усе це вчення Святого Письма перебуває в досконалій згоді. Але воно перебуває в непримиренному конфлікті з теперішньою теологією так званого християнства, в теоріях котрого, якщо логічно розібратись, немає жодного місця для вчення про воскресіння. Якщо людина під час смерті йде до неба і рада “позбутися цього смертного обгортка”, який дехто називає його в’язницею (хоча при цьому любить його, голубить і залишається в ньому так довго, як це можливо), то, скажіть, на якій підставі хтось сподівається з’єднатися назад зі своїм тілом? В цьому немає логіки, це є небіблійним, необґрунтованим.
“Вірш 21” також суперечить існуючій теології. Він говорить, що оскільки через людину прийшла смерть, то через людину – “Людину Христа Ісуса, що дав Самого Себе на викуп за всіх”, – приходить також воскресіння мертвих. Існуюча теологія каже, що наше відкуплення є гарантоване жертвою Бога, а не людини. Але Святе Письмо дуже виразно вказує на точний еквівалент, людську заміну людського голови нашого роду, відкуплення котрого гарантує відкуплення його потомства – докладно на тій самій основі, на якій його гріхопадіння та осуд принесли на це потомство гріх та смерть (1 Тим. 2: 5, 6; Ів. 1: 14).

ПОРЯДОК ВОСКРЕСІННЯ

Внаслідок жертвування самого Себе – Своєї плоті, Своєї людської природи – наш Господь був високо піднятий, до Божественної природи. Після Свого воскресіння Він сказав: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі”. Коли “Людина Ісус Христос” віддав Свою людську природу, Він віддав її назавжди. Потім, коли Він був піднятий з мертвих, Він існував вже в новій природі, щоб велетенська сила Божественної природи, даної Йому, могла бути використана, щоб насправді повернути з гріха та смерті тих, кого Він формальним чином врятував Своєю власною смертю (Фил. 2: 8-11; Мт. 28: 18: Ів. 6: 51).
“Вірші 22, 23” показують, що всі, котрі є Христові – через віру в Його жертву – повинні отримати користь з Його смерті в повному воскресінні до досконалості життя, втраченого в Едемі. Порядок у воскресінні такий, що спочатку є “первісток Христос”, який включає Ісуса, Голову, та Церкву, Його Тіло, тобто мова йде про “Перше Воскресіння” (Об. 20: 6). Потім є воскресіння всіх, котрі є Христові, під час Його присутності (гр. parousia – присутність, а не прихід). Час Його присутності – це тисяча років Його Царювання. Під час цього періоду “всі, хто в гробах [добрі і погані, справедливі і несправедливі], Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду [гр. krisis – суд, а не осуд]” (Ів. 5: 28, 29).
Перший клас одразу здобуде нагороду повного воскресіння – людську досконалість; натомість другий клас збудиться на суд, на випробування стосовно здобуття вічного життя. Вони матимуть привілей здобути його, якщо стануть Христовими через повне підкорення себе Його повчанням та контролю. Інакше їхнє випробування буде припинене через сто років і вони помруть Другою Смертю, з якої немає повернення (Іс. 65: 20).
Ніхто осторонь Христа не оживе, не воскресне повністю, хоча всі отримають пробудження зі смерті, яке є першим кроком в процесі воскресіння, а також випробування, яке має показати, чи вони варті, чи не варті повного воскресіння, яке означає справжню досконалість та вічне життя. “Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя”. “Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває” (1 Ів. 5: 12; Ів. 3: 36).

ПРАЦЯ МЕСІАНСЬКОГО ЦАРСТВА

“Вірші 24, 25” дають запевнення в перемозі Христа і показують, з чого ця перемога буде складатися: з повного підкорення всякої влади та сили, яка чинитиме опір, і підкорення всіх ворогів під Його стопи, незалежно від того, чи цими ворогами будуть погані умови, чи погані принципи, чи погані сили або погані особи. Він покінчить з поганими обставинами, спочатку дозволяючи великий Час Горя (Дан. 12: 1), а тоді створюючи досконалі умови, які їх замінять. Він навіки покінчить з поганими принципами, наповняючи світ Своїм світлом та правдою і дійсно відновлюючи тривалого духа в серцях всіх охочих та слухняних. Він цілковито здолає кожну ворожу владу, вживаючи Свою власну Всемогутню Силу для того, щоб повністю та остаточно її повалити. Він потопче кожного, хто буде вороже налаштований, відсікаючи його Другою Смертю, з якої не буде повернення.
“Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми”. Час цього царювання обмежується тисячею років (Об. 20: 6). При завершенні згаданого періоду всі, хто протистояв праведності, а також диявол, який зводив їх і провадив, мають бути вкинені в Озеро Вогню, яким є Друга Смерть (Об. 20: 7-15). “Як ворог останній смерть знищиться”. Тут мова йде не про Другу Смерть, в яку будуть кинені противники Бога, бо це було б суперечливим. Це Адамова смерть, яку Христос прийшов знищити, визволяючи всіх її підлеглих. Здійснення цієї праці вимагатиме всього Месіанського Царювання – тисячі років.

Серце, слав Царя із неба,
Честь Йому за все віддай,
Бо Він дав життя за тебе,
Тож завжди Йому співай.

R5882 (1916 р.)