ТІЛЕСНИЙ ІЗРАЇЛЬ НЕ Є СПАДКОЄМЦЕМ ДУХОВНИХ ОБІТНИЦЬ

“Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи... аж до сьогоднішнього дня” (Римлян 11: 7, 8).
Слова апостола Петра “бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей” (Дії 2: 39) є в повній згоді з усіма Господніми стосунками з Ізраїлем, а також з Його Угодою з ізраїльтянами як нащадками Його слуги Авраама. “Насінням”, обіцяним Господом в Його Угоді з Авраамом, протягом багатьох століть вважалося лише природне насіння Авраама, Ісака та Якова – ті, котрі були під Угодою Мойсея, ізраїльський народ.
Однак до цієї обітниці спадкоємства була додана умова. Коли Бог уклав Угоду з Ізраїлем, ізраїльтяни розуміли, що вони, виконуючи Закон, мали б мати вічне життя і мали б успадкувати привілей благословити всі народи землі – всіх людей. Але якщо вони не виконають Закон, то будуть позбавлені усякої милості.
Бог знав, що ніхто з Ізраїлю не виконає Закон, і в Нього навіть не було в думках, що хтось з тілесних ізраїльтян, які жили до днів нашого Господа, стане членом Тіла духовного Христа. Він знав, що ніхто не зможе увійти в Тіло Христа, доки не прийде Ісус і не відчинить шлях. Однак юдейському народу не була дана пуста обіцянка. Бог не обіцяв, що весь Ізраїль може стати членами Духовного Насіння – Церкви Христа. Він тільки пообіцяв, що на певних умовах вони повинні благословити всі народи землі. Оскільки не згадувалося Духовне Насіння, то природне насіння мало на це право – благословити світ.

ЖОДНИХ ДУХОВНИХ ОБІТНИЦЬ ДО ХРИСТА

Однак щоб мати право на вічне життя і частку в будь-якій з Божих обітниць, потрібно було виконувати Закон. Але вони не могли виконати Закон і, відповідно, жоден з них не здобув життя. Проте були такі, котрі настільки виявляли відданість Богу, що, за Його словами, були Йому угодні. Ці вірні, слухняні особи задовольняли вимоги, завдяки чому могли – через Відкупителя, котрого Бог у відповідний час мав дати, – статися частиною “Насіння”, яке мало благословити “всі народи землі”. Оскільки в них не було жодних знань про намір Бога мати Духовне Насіння, то здобуття місця в природному насінні, щоб благословити все людство, було усім, на що вони могли сподіватися. Св. Павло звертає увагу на те, що ці Гідні особи минулих віків займатимуть славне місце в Царстві. “Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць,.. бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали” (Євр. 11: 13, 40).
Ісус промовляв до невірних юдеїв Своїх днів: “Побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж вигнаних геть” (Лк. 13: 28). Вірні святі, котрі жили до Христа, будуть людськими представниками Царства. Вони будуть “по цілій землі... володарями”, як казав Господь через пророка Давида (Пс. 45: 17). Ось так вони отримають велике благословення. До приходу Христа Бог ніколи не давав юдеям зрозуміти Свій План стосовно Духовного Насіння, бо Його час вивести на світло цю рису Свого Плану і покликати кандидатів на місце в Духовному класі тоді ще не настав.
Ті, котрі жили до цього Поклику, жодним чином не були зведені або обманені. Бог лише розповів їм про можливість в майбутньому статися тими, котрі благословлятимуть світ. Хто прийняв нагоди і слухався, як тільки міг, Господа, той став спадкоємцем земної частини Царства і обітниць, які його стосуються.
Коли прийшов наш Господь Ісус, то Його служіння і служіння апостолів до часу, який ще залишався до завершення “сімдесяти тижнів” (символічних) юдейської милості, було (на основі Божої домовленості з Ізраїлем) обмежене до юдейського народу. Ті з них, котрі мали правильний стан серця, безсумнівно, прийняли Послання. Юдеї були вибраним народом Бога (були природним насінням Авраама, Його приятеля), і коли настав час покликати Духовне Насіння, нагода статися цим Насінням спершу прийшла до Ізраїлю. Потім ця пропозиція була дана язичникам, щоб вибрати з них достатню кількість для завершення Духовного Насіння – Євангельської Церкви.
Після прославлення Церкви прийде час благословити земне насіння. Головними з цього земного насіння будуть “володарі... по цілій землі” – Стародавні Гідні. Потім всі, котрі ввійдуть під вимоги Нової Угоди, приєднаються до Ізраїлю і також стануть насінням Авраама. Остаточно насіння Авраама, провіщене Господом, буде задля його кількості “немов той пісок, що на березі моря”. “І, стаючись твоїм насінням, всі племена землі благословляться” – ось таким, мабуть, є буквальний переклад сказаного Богом Аврааму при складенні з ним угоди. Але благословення всіх прийде через Духовне Насіння, прославлену Церкву – Голову та Тіло. Божий План є планом дати більше благословення Духовному Насінню і менше – природному насінню, хоча власне великі благословення стануть надбанням усіх, котрі прийдуть до згоди з Ним.

ПОКЛИКАНІ БОГОМ НА НАЙВИЩЕ СТАНОВИЩЕ

Природний Ізраїль ніколи не був безумовним спадкоємцем жодної частини Обітниці Авраама, ані (як народ) спадкоємцем духовної частини Обітниці – основної, головної його частини. Ізраїльтяни були на випробуванні перед Законом Бога, який знайшов своє вираження в їхній Угоді Закону, щоб показати, чи вони будуть гідні вічного життя.
Так само було з нашим Господом Ісусом, коли Він стався тілом, народився під Законом – був підвладний Закону (Гал. 4: 4). Тільки завдяки Своїй досконалості і виконанню Закону Він зміг у властивому в Бога часі представити Своє тіло живою жертвою (заміною) за Адама. Його вірне виконання Закону показало Його право на вічне життя, і Його жертва цього життя, як людини, на основі Божої постанови підняла Його до найвищого становища у Всесвіті після Єгови – до Божественного рівня, разом із правом здійснювати Задум Єгови спасти світ людства. Ось так Він став Головою Духовного Насіння Авраама.
Коли Ісус посвятився, Він був зачатий від Духа. Він народився від Духа, був звершений Духом у Своєму воскресінні і був первородженим до цього становища. Згодом юдеї, котрі мали властивий стан серця, були прийняті на таких самих умовах. Бог замість того, щоб вчинити покликаних до Духовного Насіння дійсно справедливими, досконалими – такими, як був наш Господь Ісус, – виправдовує їх вірою. Ісус не мав жодної недосконалості. Апостол Павло каже про Нього, що Він був “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників” (Євр. 7: 26). Бог приписує послідовникам Ісуса достатньо Його заслуги, щоб вони вважалися справедливими – рахувалися досконалими.
Вся суть цього приписання – дати нам привілей статися духовними ізраїльтянами через жертвування. Отже, задум Отця полягає в тому, що ми, бажаючи бути учнями Ісуса, повинні взяти свій хрест і йти за Ним, стаючись мертвими для плоті, мертвими для себе, мертвими для всього в світі. Тоді Христос стає нашим Заступником. Усіх таких Отець приймає за Своїх синів. Апостол Павло заохочує всіх, котрі прийняли відкуплення, яке є в Христі, кажучи: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1).

СТО СОРОК ЧОТИРИ ТИСЯЧІ ПОКЛИКАНИХ

Святість нашого жертвоприношення не є від нас. Вона є через приписану вартість жертви нашого Спасителя. Його заслуга відсуває убік, анулює всі наші недосконалості. Членами Духовного Ізраїлю можуть стати тільки ті, котрі віддають себе на жертву. Що стосується інших, то навіть коли б весь світ виконував Закон, він не належав би до Духовного Насіння, бо Бог прагне мати тільки 144 000 (Об. 14: 1, 3). Тому привілей належати до Духовного Насіння не був тим, що юдей успадкував як спадкоємець Обітниці. Св. Павло сказав, що пропозиція була спочатку “для юдея”. Ми думаємо, що апостол мав на увазі, що Євангельський Поклик до Духовного Ізраїлю був посланий спочатку юдеєві, але не як наказ виконувати Закон, а як проголошення Євангелія і запрошення йти слідами Ісуса. Цю пропозицію дано спочатку юдеям, котрі жили в той час, коли Євангельські привілеї були відкриті. Якщо хтось з них був охочий увійти в Угоду Жертви з Христом, він був прийнятий як Його учень.
Картина, дана Богом через апостола Павла в 11-у розділі Послання до Римлян, зображує Ізраїль як стовбур і гілля оливкового дерева. Коренем цього дерева є Обітниця, дана Богом Аврааму, яка говорить про благословення світу. Бог не пояснив ізраїльтянам Свій План, а лише запитав: “Ви хочете увійти в Угоду зі Мною – бути Моїм особливим народом?” “Так”, – була відповідь. “Коли ви будете готові?”. “Ми вже готові”, – відповіли вони. Тож була укладена Угода, на основі якої вони вважалися народом, тобто деревом, що виростав з кореня Обітниці. Обітниця була, перш за все, духовною, хоча цей факт довгий час був прихований.
Бог не має жодного наміру робити щось без Духовного Насіння, але природний Ізраїль цього не знав. Вони твердили, що будуть усім, чим Бог хоче, щоб вони були, якщо тільки їм належатиме Обітниця, дана Аврааму, їхньому отцю. Що вона означала, вони не знали, хоча намагалися знати. В усякому разі вони дуже хотіли мати те, що найкраще. Так само вони думали і сподівалися за днів Ісуса, як казав св. Павло: “Її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі” (Дії 26: 7). Також апостол говорить: “Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи”, тобто, юдеї, які увійшли в Христа, сталися вибраними. (Рим. 11: 7).

НЕВДАЧА ІЗРАЇЛЮ У ЧАС ЙОГО ВИПРОБУВАННЯ

Якою була для юдеїв умова успадкувати це благословення? Що вони віддадуть своє життя жертовним чином. І вони мали бути випробувані у щирості своїх слів, що вони будуть слухатися Бога, щоб здобути цю Обітницю. Тоді до них завітало Послання, і їм треба було відповісти на питання: “Чи ви приймете Ісуса з Назарета як свого Месію і чи візьмете свій хрест і підете за Ним?” Далі прийшло випробування. Вони опинилися лицем до лиця з пропозицією, яка мала показати, скільки правди було в їхніх словах відданості Богу як особливого Його народу. Переважна більшість не витримала цього випробування.
“І зараз усі почали відмовлятися” (Лк. 14: 18). Коли прийшов час на тверде рішення прийняти Божі умови і Його шлях виконання Плану, готовими виявилися зовсім небагато хто. Вони послухали і пішли: той на своє поле, той до свого краму. Ціна виявилася надто великою!
З тих, хто виявився в такому стані розуму, ніхто не жив згідно зі своїм визнанням. Але Бог не дав цю Обітницю надаремно. Коли ізраїльтяни виявилися невартими бути спадкоємцями Угоди Авраама, вони були відламані, і на їхнє місце були прищеплені язичники, які сталися “спільниками товщу оливного кореня” (Рим. 11: 17). Тільки тим юдеям, які прагнули виконувати Божу волю в найповнішому значенні слова, було дозволено залишитися гілками оливного дерева. Тільки ті, котрі прийняли Христа, сталися спадкоємцями Обітниці, членами Духовного Насіння. Коли всі “справжні ізраїльтяни” з природного насіння були зібрані, Послання перейшло до язичників, щоб можна було зібрати повне число вибраних. Але Господь говорить нам через апостола Павла в Римлян 11, що древній народ Бога може знову бути прищеплений до оливного дерева, від якого був відламаний, “коли не зостануться в невірстві”. “І так увесь Ізраїль спасеться”, коли “ввійде повне число поган”. О багатство любові і доброти Бога!

ДОВГИЙ ЧАС ДЛЯ РОЗВИТКУ 144 000

Якщо б усі юдеї, які жили за днів Ісуса, любили Бога всім своїм серцем, усією своєю душею, усією своєю силою і повністю посвятилися, то, на нашу думку, Бог прийняв би цю жертву з їхнього боку. Ми не знаємо, скільки з них у цьому випадку було би в Тілі Христа. Бог міг би збільшити число вибраних. Як би там не було, потрібен був довгий час – майже дев’ятнадцять століть – щоб знайти достатнє число для укомплектування Тіла. Господь обмежив це число до 144 000.

R5836 (1916 р.)