“ПІДНЯВСЯ БУВ НА ВИСОТУ, ПОЛОНЕНИХ НАБРАВ”
ДІЇ АПОСТОЛІВ 1: 1-14
П’ЯТЬ ОСОБЛИВИХ ПУНКТІВ ЦЬОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: (1) ЧИСЛО АПОСТОЛІВ ОБМЕЖЕНЕ ДО ДВАНАДЦЯТИ; (2) ВАЖЛИВІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ЦАРСТВА; (3) В ТОЙ ЧАС НЕ БУЛА ПОРА ПОЯСНЮВАТИ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ЦАРСТВА; (4) ПЕРЕД ЦАРСТВОМ УЧНІ МАЛИ ВЕЛИКУ ПРАЦЮ ПРОГОЛОШЕННЯ ЙОГО ПО ВСІЙ ЗЕМЛІ; (5) ЯК СХОДЖЕННЯ ГОСПОДА БУЛО ВІДОМЕ ТІЛЬКИ НЕБАГАТЬОМ І НЕ ВИКЛИКАЛО ЗАКОЛОТУ, ТАК І ЙОГО ДРУГИЙ ПРИХІД БУДЕ ВІДОМИЙ НЕБАГАТЬОМ І НАГАДУВАТИМЕ ПРИХІД ЗЛОДІЯ

“Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари” (Ефесян 4: 8).
Наша лекція взята з-під пера св. Луки, як це засвідчує перший вірш (Лк. 1: 3). Для вивчення ми візьмемо п’ять особливих пунктів. Перше, це твердження, що апостоли були єдиними, кого Ісус особливо вибрав для цього становища. Св. Павло, за божественним розпорядженням, згодом зайняв місце Юди. Це суперечить твердженню єпископів Англії та Риму, що вони є апостольськими єпископами і мають апостольські повноваження, але повністю погоджується зі словами Учителя, що всі інші, котрі вважають себе апостолами, є “фальшивими” апостолами (Об. 2: 2).
Другий пункт лекції полягає в тому, що Ісус, перш ніж залишити Своїх апостолів, навчив їх про Боже Царство. Це знову ж таки є в повній згоді з усіма записами про те, чого Він попередньо навчав. Майже все Його навчання стосувалися чудового Царства Бога, яке буде встановлене, коли Він прийде у силі і великій славі, і в якому Він запросив учнів та послідовників бути учасниками – поділити Його славу та Його престол як співспадкоємців.
Третій пункт, бачимо, особливо стосується віршів 6 та 7. Апостоли запитали про Царство та час, коли воно буде благословити Ізраїль. Але Ісус повідомив, що то не їхня справа знати часи та пори, які стосуються Царства (Дії 1: 7), що ця річ є цілковито в руках Отця. Четвертий пункт нашого вивчення зосереджений на вірші 8, де Господь говорить, що перед встановленням Його Царства Його Церква свідчитиме про нього по всій землі – після отримання благословення в П’ятидесятницю. П’ятий пункт, з особливо виділених нами, стосується вірша 11 і слів ангелів: “Той Ісус... прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо”.

ХИБНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ЦАРСТВО

Особливих, суперечливих поглядів про Царство Бога, Царство Месії дотримуються протестанти. Більш логічним, хоча однаково небіблійним, є погляд римо-католиків. Плутанина протестантів справді жалюгідна. Декотрі вважають, що Боже Царство якимось чином почалося в П’ятидесятницю; інші вважають, що воно почалося тоді, коли знищено Єрусалим, хоча всі розуміють, що обітниці, дані Ісусом про Його другий прихід, неминуче стосуються майбутнього. Римо-католики вважають, що вони встановили Боже Царство приблизно в 800 р. н.е.: по-перше, зробивши поділ між духовенством і мирянами, а потім возвеличивши духовенство до рангу особливого класу; по-друге, коли церква Риму здобула велику владу, а царі землі виявилися відносно слабкими, папство в імені Христа встановило духовне правління над царями та князями землі. Папи були визнані Христовими намісниками, що царюють замість Христа як Його заступники.
Царям та князям землі сказали, що вони можуть далі управляти людьми, якщо будуть слухняними папству; що тоді вони будуть царствами Бога. Але якщо вони перестануть слухатися папства, то воно скаже людям більше не признавати таких царів, що вони будуть позбавлені влади духовним Божим Царством, і замість них будуть призначені інші царі та князі. Правителі Європи охоче погодилися на таке партнерство, на основі якого люди мали визнавати, що ці правителі мають божественні повноваження царювати. Так відбувалося протягом одинадцяти століть. Австрія та Угорщина далі признають божественну владу папства, тоді як інші царства Європи так чи інакше зламали цей пакт. Великобританія під проводом короля Генріха VIII була однією з перших, хто порвав з папством. Король мав відверту розмову з папою і відтоді вирішив організувати народ Британії як ще одне царство Бога, а церкву Англії – як окреме від папства духовне царство. Сам король і його наступники стали головами церкви та держави. Схожим шляхом пішло лютеранство у Скандинавії та землях Німеччини. Вони визнали лютеранство, а лютеранство в свою чергу визнало їх як царства Бога. Тож сьогодні царства цього світу далі вважаються царствами Бога на основі повноважень, даних спочатку папством, а потім протестантами.

ЦЕ – ПОМИЛКА, БО ХРИСТОВЕ ЦАРСТВО БУДЕ В МАЙБУТНЬОМУ

Розумні люди (католики та протестанти) сьогодні розуміють, що зроблено серйозну помилку; що царства цього світу ніколи не були царствами Христа і що назва “Християнство” стосується їх помилково. Ця назва означає Христове Царство, тому безпідставно застосовувати її до воюючих народів Європи, котрі зараз намагаються стерти одне одного з поверхні землі і моря. Більше того, апостол каже, що “коли хто не має Христового Духа, той не Його”, даючи нам зрозуміти, що Дух Христа виявляється в покорі, доброті, терпеливості, довготерпінні, братній доброзичливості, любові (Рим. 8: 9; Гал. 5: 22, 23).
Ми переконані, що серед усіх цих воюючих народів є святий народ, який виявляє Дух Христа; але ми також переконані, що воюючі царства не виявляють цей дух і не є “Його”. Навпаки, вони показують риси, які апостол називає вчинками тіла та диявола – гнів, злобу, ненависть, заздрість, суперечки, гіркість. Дослідники Біблії переконані, що велика війна, яка почалася зараз у Європі, є початком великого горя, котре Біблія називає “Армагеддоном” і котре, за її словами, приготує людство та введе його в Царство дорогого Божого Сина, яке буде “бажанням всіх народів” (Агея 2: 7, Кул.) і через яке Панування Праведності настане по всій землі.
Ісус не мав наміру казати Своєму народу скільки часу – багато чи мало – залишається до встановлення Його Царства. Він сказав, що ця річ є повністю під Божественним доглядом, і не було б правильно відкривати її Божому народу в той час. Але в іншому місці Він все ж таки розповів їм дещо про знаки, які мали бути дані їм у властивому часі і завдяки яким вони мали б знати і могли б піднімати свої голови, радіючи і розуміючи, що їхнє визволення наближається. Так само ми не повинні думати, що апостоли сподівалися Христового Царства за своїх днів, до своєї смерті. Навпаки, пам’ятаймо, що св. Павло, звіщаючи про свою смерть, сказав, що декотрі з Господнього народу не спатимуть в смерті, але будуть жити при другому приході Христа і “переміняться, раптом, як оком змигнути” (1 Кор. 15: 51, 52). Так само св. Петро, не намагаючись розповісти про часи та пори, сказав, що він виклав своє послання у письмовій формі і передав святим для користі Церкви після своєї смерті (2 Пет. 1: 15).
Слова нашого Господа у 8 вірші (з наміром, щоб Його послідовники давали свідчення по всьому світу) були ще одним доказом того, що Царство не прийде за кілька днів або кілька років. Мало пройти достатньо часу, щоб була дана можливість донести повне свідоцтво про Господню милість до всіх людей, народів, племен та мов. І так було.

“ТОЙ ІСУС... ПРИЙДЕ ТАК”

Дослідники Біблії починають більш прискіпливо, ніж попередньо, звертати увагу на точність слів Святого Письма. Вираз, що Ісус прийде подібним чином, як вони бачили Його, коли Він ішов до неба, загально сприймали як доказ, що Ісус прийде як тілесна, людська істота. Але це суперечило б виразу, що Він був умертвлений тілом, але оживлений, тобто стався живий, воскрес, духом (1 Петр. 3: 18). Це суперечило б також словам Учителя, що Він незабаром мав піднятися туди, де був попередньо – на духовний рівень, до духовного стану. І це суперечило б Його словам: “Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви Мене бачити будете” (Ів. 14: 19).
Словом, весь зміст Святого Письма зводиться до того, що коли Ісус залишив небесну славу і стався плоттю, Божественний намір не полягав у тому, щоб Він залишився тілесною істотою назавжди. Навпаки, Він прийняв земний стан, щоб зазнати смерті через страждання, і не потребуватиме його опісля. Адам був тілесною, людською істотою, тому Ісус, щоб бути Відкупителем Адама і його роду, мав бути досконалою людською істотою – “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників” (Євр. 7: 26). Але не могло бути причини, чому б Він мав залишатися тілесною істотою завжди і перебувати осторонь небесних умов.
Якщо пригадаємо собі, що досконалий Адам знаходився трохи нижче ангелів, то слід визнати, що досконала людина Ісус також був трохи нижче ангелів. Те, що Він не залишився в цьому нижчому стані, виразно стверджує св. Павло, котрий, нагадавши про вірність Ісуса до самої смерті, каже: “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я” (Фил. 2: 9, 10). Возвеличений Ісус є духовною Істотою найвищого рангу (“Божественної природи”) і сів по правиці Отця, на престолі Отця, чекаючи часу, коли Він займе власний престол, встановить Тисячолітнє Царство, і Церква буде разом з Ним на Його Престолі як Його наречена. “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його” (Об. 3: 21).
Протягом сорока днів після Свого воскресіння Ісус десять або одинадцять разів з’являвся учням (щоразу на короткий час) і щезав. Наша лекція говорить нам, що протягом цих відвідин Своїх вірних Він давав їм вказівки. Він не з’являвся їм як духовна істота, щоб повалити їх на землю славою Своєї присутності, яскравішою від сонця в полудень, як згодом Він з’явився Савлу з Тарсу (Дії 26: 13). Навпаки, Він з’являвся як людина: раз – в одному вигляді, раз – в другому; раз – як садівник, раз – як мандрівник і т.п. У двох випадках Він з’явився в тілах, схожих до того, яке мав, коли Його розп’яли, показуючи шрам від списа та знаки від цвяхів. Ці тіла були об’явлені шляхом матеріалізації в горішній кімнаті при замкнених дверях. Звичайно, так само з’явився і одяг, бо Він не був роздягнений. Ці з’явлення Ісуса мали на меті дати учням незаперечний доказ факту, що Він вже не є мертвий. Поява в різних тілах доводила, що жодне з цих тіл не було Його справжнім духовним тілом, а тільки проявом. Біблія розповідає нам, що такі самі прояви були в минулому, коли наш Господь був духовною істотою до того, як став людиною. Ще за часів Авраама Господь з двома ангелами матеріалізувався і розмовляв з ним та їв (1 М. 18). Коли Ісус встав з мертвих, ожив духом, Він повернувся туди, де був перед тим. Опис переміни Церкви у воскресінні докладно відповідає тому, що відбулося з Господом. Він був посіяний у смерті – “сіється в неславу [поруч з розбійниками], у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1 Кор. 15: 42-44).

“ПРИЙДЕ ТАК”

Зверніть особливу увагу на те, що ангели не казали, що Він “прийде в такому ж вигляді”. Господь відійшов від них в тілі з плоті, яке дозволяло їм побачити Його, коли Він піднімався в хмарах. Духовне тіло було б неможливо побачити. Спосіб відходу Ісуса не відповідав Його вигляду. Наш Господь відходив тихо, потаємно, непомітно для світу, без галасу, без хвастощів, без сурмлення – щоб про це знали тільки учні. Він також мав прийти як злодій вночі, і ніхто не мав знати про Його присутність, окрім Його учнів.
Наскільки все це відрізняється від того, що ми колись припускали, коли думали про нашого Спасителя, що Він навіки деградував до людських умов, які, в найкращому випадку, є трохи нижчими від ангельських! Як прикро, що ми не розуміли цього, коли співали:

“П’ять Голгофських ран кривавих
Ллють дієві молитви
Й заступаються за мере,
За усі мої гріхи”.

Співаючи так, ми, мабуть, не розуміли способи, якими Господь заступається за Своїх святих, так само, як не розуміли Його прославлення як духовної істоти, “набагато вище ангелів”.
Зараз ми розуміємо, що сьома сурма, з якою Він приходить, не є буквальною сурмою, а символічною, і так само, як попередні шість, вона не лунає буквально. Ми бачимо, що світ не здогадуватиметься про другий прихід Учителя в час Його перебування як злодія, доки у Великому Часі Горя Він не виявиться у палаючому вогні, віддаючи помсту (2 Сол. 1: 9). Світ може бачити тільки горе, і поступово люди почнуть розуміти, що великий Цар причетний до цього горя, яке приготовляє встановлення царювання Праведності шляхом повалення усілякої несправедливості.

R5829 (1916 р.)