НАЛЕЖНЕ УМЕРТВЛЯННЯ ТІЛА

“Бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити” (Римлян 8: 13).
Багато разів діти Господа читали ці слова апостола. Багато разів Його справжні святі задумувалися над їхнім піднесеним змістом. Багато разів менш святі перечитували їх і замість того, щоб взяти урок для себе, застосовували його до своїх ближніх у світі, від чого цей урок втрачав свою силу в них. Найбільш святі з Божого народу потребують, як каже пророк древнього Ізраїлю, “на заповідь – заповідь, заповідь на заповідь, правило на правило, правило на правило, трохи тут, трохи там” (Іс. 28: 10, 13). Наші немічні земні посудини протікають і є дуже крихкими, тому потребують постійного наповнення з великого Джерела Правди і Життя.
Отже, давайте знову задумаємось над цими благодатними словами Господнього речника, і нехай їхній урок справить ще глибше враження на наш розум. Св. Павло звертається тільки до Церкви Христа. Він не звертається до світу. Церква вступила в урочисту угоду з Господом, щоб віддавати в жертву земні речі, земну природу. Апостол запевняє нас, що у випадку вірного віддавання нашого земного життя з усіма його надіями та сподіваннями, ми будемо жити. На початку нашого християнського шляху ми обіцяли це на основі Угоди і повинні довести до кінця умертвлення нашого тіла – вчинків тіла.
Тіло з його вчинками представляє всі людські інтереси, а не лише слабості та вади нашого деградованого стану та наші грішні тенденції. Саме їх ми повинні умертвляти. Ми мусимо завдати їм смерті відразу, якомога швидше. Але ми також маємо жертвувати земні інтереси, які не є грішними, але заважатимуть нам здобути славні надії, виставлені перед нами, і які в тій чи іншій мірі перешкоджатимуть нам в небесному забігу. Чи ми це робимо день за днем? Чи тоді, коли ми губимось в натовпі і безпосередньо маємо справу зі світом та його впливом, захоплюючись житейськими справами, ми далі умертвлюємо вчинки тіла? Чи ми розпинаємо плоть? Чи ми вмираємо щодня для речей світу? Чи ми живемо з дня на день більш повноцінним життям як Нові Створіння в Христі?

НЕВЛАСТИВЕ УМЕРТВЛЯННЯ ПЛОТІ

Щодня ми знаходимо можливості умертвляти вчинки нашої плоті; і ми повинні це робити, якщо хочемо жити і рости як Нові Створіння. Світ дотримується деяких дуже помилкових уявлень стосовно умертвляння плоті. Наприклад, багато людей сплять на кам’яній підлозі замість ліжка; деякі лягають, щоб по них ходили і топтали, мов ганчірку, об яку витирають ноги; деякі бичують себе, доки не покалічаться, тоді вдягають волосяницю і терплять усілякі муки, якими це супроводжується. Вони мають гріхи, в яких не перестають себе звинувачувати і які, як їм здається, вони повинні спокутувати. У випадку інших таке спокутування не є добровільним, а примусовим, спричинене тими, хто має над ними владу. Проблема цих осіб в тому, що вони не думають головою: їм бракує духа здорового розуму. В них добрі наміри, але вони були неправильно навчені, що спотворило та хибно вишколило їхнє сумління.
Язичники також практикують умертвляння тіла. Деякі фанатики з-посеред них тримають руки годинами догори або сидять чи лежать на цвяхах, щоб умертвити свою плоть. Дехто зачиняється на роки в тісній клітці, і його годують крізь щілину. Вони роблять це, щоб показати, які вони святі, і щоб догодити своєму богу або довести себе до знетямлення та втрати чуттєвості, коли їм здається, що вони переходять у божественний стан так званої нірвани. Вони прагнуть догодити своїм божествам, але ми знаємо, що справжньому Богу не до вподоби такі страждання та тортури. Він не є таким богом. Що ж це за бог, якому приносить задоволення дивитися, як його діти лежать на цвяхах або роблять щось безглузде? Таким не є Бог Біблії. Така вдача характерна тільки демонам, і до таких практик схиляють демони або примхи якогось безладного, бездумного чи неврівноваженого розуму.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНА САМОДИСЦИПЛІНА

Бог Біблії протягом віку, який саме закінчується, кличе зі світу дуже особливий клас людства. Ми довіряємо цьому Богу, бо вказівки Його Слова є розсудливими і наслідки цих вказівок є усіляко задовільними та вартими похвали. Чудове виконання його пророцтв в минулому та тепер є надзвичайно переконливе. Також незаперечними є прояви Його провидіння та Його керівництво в житті тих, котрі служили Йому – Богу Біблії. Він дав їм “надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці”, які стосуються теперішнього життя і того, яке має настати, які підтримують та зміцнюють дітей Бога впродовж всього їхнього подорожування долиною сліз до Небесного Міста, “що Бог його будівничий та творець”.
Ми запевнені в Святому Слові, що за умови вірності нашому Богу в теперішніх несприятливих обставинах та оточенні, за умови відданості принципам Правди та праведності і нашій Угоді Жертви, укладеній з Ним, ми матимемо достатньо конфліктів з собою та з гріхами, які укріпилися в нашому смертному тілі. Господь також каже нам, що відданість Йому принесе переслідування та хибне трактування, зумовлене темрявою, яка огортає світ людства. Так, ми добре знаємо, що наші щирі зусилля служити Господу та Його Правді принесуть опозицію з боку світу, з боку нашої плоті і з боку великого противника та всіх сил темряви, які змовилися проти нас як послідовників Христа, нашого Спасителя, нашого Вождя, нашого Зразка.
Ми повинні умертвляти вчинки тіла, а не бездумно умертвляти тіло. Щоб так робити, має бути причина, біблійна причина, – виразна і гідна ціль перед нами в справі умертвляння. Адже так само можна вийти і негайно вчинити самогубство, випити отруту, подумавши собі: “Ось я умертвив своє тіло”, – і привести на себе муки, думаючи виправити цим власні гріхи або вади. Тільки дуже спотворений розум та сумління можуть триматися такої шаленої думки. Яке б умертвляння не практикувала Божа дитина, до нього має спонукувати Дух Бога, розум Бога. “Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити”.
Сьогодні в слово “умертвляння” вкладають загальноприйнятий зміст, що цілковито відрізняється від змісту, який вживав апостол. Часом ми кажемо про певні труднощі: “Я змучений до смерті”, – маючи на увазі виснаження, викликане упокоренням або негараздами. Але про вчинки тіла кажуть так не. Ми повинні умертвляти їх, віддаючи вчинки тіла на смерть. Це і є першочергове значення слова.
День за днем ми намагаємося розвивати плоди Святого Духа – стійкість, смирення, доброту, терпеливість, самовладання, довготерпіння, братню доброзичливість, любов. Умертвляння вчинків тіла, завдавання їм смерті відбувається тоді, коли ми намагаємось шляхом впровадити ці риси характеру в чин, щоб примножити блаженні плоди в нашому серці та житті, адже всі довколишні умови є несприятливі для нас. Коли б ці умови були сприятливі, коли б кожен, хто поряд, заохочував нас як міг і похваляв наші вчинки, нам нелегко було би умертвляти свою плоть. Здобути міць та розвиток як Нові Створіння в Христі ми можемо тільки боротьбою з ворожими впливами, натрапляючи на опір та перемагаючи їхню владу над нами. В Тисячолітньому віці не буде жодного умертвляння плоті. Але воно є зараз. Отже, умертвляння вчинків тіла, розпинання плоті з усіма земними нахилами принесе нам, за умови наполегливості, вічне життя – честь, славу і безсмертя, обіцяні святим-переможцям Євангельської Епохи. Але якщо ми оберемо інший шлях, то не здобудемо нагороду, запропоновану нам в цьому віці.

ЖОДНОЇ ДРУГОЇ СПРОБИ ДЛЯ ЦЕРКВИ

Наш вірш не містить жодного натяку на другу спробу для тих, хто тут згадується. Ці слова були сказані до всіх, котрі в даний час є на випробуванні стосовно життя. Апостол не говорить: “Якщо ви житимете по тілу, то втратите запропоновану сьогодні нагороду, але будете на іншому випробуванні, щоб отримати життя пізніше”. Він також не каже: “Якщо ви житимете по тілу, то зазнаєте вічних мук”. Його слова говорять про теперішню пробу, наслідком якої буде життя або смерть, довічне існування в блаженстві та щасті або абсолютне припинення існування. Також апостол не обговорює умови спасіння через прояв віри в Христову кров поєднання. Все це вважається само собою зрозумілим. Він говорить не про те, в що ми віримо, а як ми повинні жити. Чи з цього треба робити висновок, як дехто робить, що неістотно, у що ми віримо, якщо ми живемо порядно? Аж ніяк. Ті, котрі так тлумачать слова апостола, мають дуже поверхневе уявлення про всі його вчення і нівелюють їх. Але, пам’ятаючи, що його слова були звернені до тих, котрі вже мають спасенну віру в Христа, а не до світу, ми можемо правильно зрозуміти, що саме він мав на увазі. Неуважний християнин, який застосовує згадану пересторогу до кожного, сприяє тому, що вона втрачає весь свій вплив на нього.
Це щось зовсім протилежне, ніж мав на меті апостол. Він говорить до святих, до посвячених віруючих у викуп (який є в Ісусі Христі), до тих, котрі вже були зачаті Святим Духом Бога до нової природи – Божественної. Ось чому він нічого не каже про викуп, ані про Тисячолітній вік випробувань для світу. Ті, до кого він звертається, є на випробуванні зараз, і рішення в їхній справі буде винесено до того, як світ прийде на суд.
Отже, пересторога апостола взагалі не стосується світу, але має урочисте значення для Церкви. Її члени, представивши свої тіла живою жертвою з Христом, прийнятною через Нього, вчинивши священну угоду з Богом жити духом і шукати те, що вгорі, не мають права анулювати або проігнорувати цю угоду. Вони вже ніколи не можуть вимагати для себе людську природу, яку віддали, бо вони відмовились від усіляких претензій та прав на неї. Коли б вони зробили таке намагання – чи то через незнання, чи нехтуючи своєю угодою з Богом – вони втратили б усяке право та дозвіл на духовну природу і нагороду, яку можна здобути тільки шляхом вірності нашій Угоді Жертви до самої смерті.
З цього логічно випливає (навіть якщо б апостол цього не сказав), що коли ми, посвячені віруючі, повернемося назад до життя по тілу, ми помремо; що для нас мати тілесний розум – означає смерть, тоді як наявність духовного розуму означає життя та мир. Слова нашого Учителя в Матвія 16: 24, 25 стосуються того ж: “Бо хто [з Моїх учнів] хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її”.

ВЧИНКИ ТІЛА

Тож важливим є запитання: Що означає жити по тілу? Відповідаємо, що жити по тілу – означає жити для задоволення навіть законних прагнень людського розуму та людського тіла, коли такі задоволення стануть на заваді необхідному поступу на вузькій дорозі і заберуть час, який ми повинні вжити для нашого розвитку як Нових Створінь або для віддавання нашого життя за братів. А цього легко досягти. Перестаньмо лише розпинати нашу плоть, умертвляти вчинки тіла і байдуже полишмо себе природним нахилам плоті. Відразу нас почне тягнути вниз, і скоро ми відчуємо, що чинити опір щораз важче, а стежка стає все більш слизькою. Тоді, якщо ми не зробимо геройських зусиль, з молитвою, щоб повернути втрачені позиції, ми продовжуватимемо падати вниз, де кінцем буде смерть.
Св. Павло дає визначення вчинкам тіла: “Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього” (Гал. 5: 19-21). Який моральний бруд і забруднення описано тут! Але такою є тенденція деградованої людської природи. Лише перестаньте змагатися зі старою природою, і відразу деякі з цих згубних бур’янів буйно зазеленіють і витіснять те добре, що залишилося.
“Зрозуміло, – скаже хтось, – але в мене немає всіх цих огидних рис”. Що ж, дуже добре, що у вас їх немає; небагато хто має усіх їх. Та будьте пильні, ви можете не знати, якого ви духа з природи. Переконайтесь, чи ваша стара природа не має успадкованого нахилу, який, можливо, ви вже вживали колись в одному з цих напрямків. Єдиний безпечний шлях – молитися і пильнувати проти них, наповнити розум речами Святого Духа, щоб не потрапити в спокусу. Подумайте про блаженні плоди Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, покору, лагідність, доброту, віру, самоконтроль. “Закону нема на таких!” Жити розвитком цих плодів і благодатей – означає “жити Духом” і “Духом ходити”. Таким чином ми не тільки тримаємо душу в безпеці, але й чинимо постійний поступ в розвитку характеру Христа. Справді, ми безпечні тільки тоді, коли зростаємо. Стояти на місці небезпечно. Якщо ми перестанемо рости, то одразу почнемо деградувати.

ВЖИВАННЯ ПОКАРАННЯ

Отже, бачимо, що християнське життя само по собі є боротьбою, битвою між нашою новою природою і нахилами плоті. Додатково є ще напади ззовні – віл світу і противника з його військом. Це конфлікт, якого неможливо уникнути, бо від нього залежить нагорода нашого Високого Покликання. Він є для нас питанням життя та смерті. Якою серйозною справою є наше життя за таких обставин, адже щодня і щогодини ми стоїмо перед судом! “Бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте [віддаєте на смерть], тілесні вчинки [не потураєте їм], то будете жити”. Всі справжні Божі діти живуть так, як каже апостол Павло: “Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (Рим. 8: 14).
Якщо ми добровільно відмовимось від керівництва Божого Святого Духа, ми втратимо блаженну синівську єдність. Якщо ми бездумно знехтуємо цим керівництвом, то піддамо нашу єдність великій небезпеці. Будучи синами, ми, напевно, отримаємо шмагання для нашого виправлення та дисципліни. І хоча ми маємо бути вдячні караючій руці за її палицю, якщо вона потрібна, то краще було би бути дуже уважним, щоб потребувати її якомога менше. “Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б” (1 Кор. 11: 31). Та навіть пильнуючи дуже уважно і з молитвою, щоб не дати старій волі та плоті повстати, ми все ще робимо багато помилок та потребуємо якогось виправлення від Господа, бо “хіба є такий син, що батько його не карає?” (Євр. 12: 5-12).
Тому пам’ятаймо застереження: “Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!” (Євр. 12: 5, 6). Знаючи, що нас чекають великі труднощі, усілякі небезпеки, пастки для ніг, знаючи про немічність наших недолугих зусиль, якою блаженною є обітниця нашого Небесного Отця дати Святий Дух тим, котрі просять в Нього. Яким блаженним є запевнення, що ми, наповнившись цим Духом, не будемо виконувати забаганки плоті, а зможемо умертвляти вчинки тіла, щоб жити. Дуже важливо жити якомога ближче до Джерела усілякої благодаті, безперестанку молитися і пильнувати кожного часу.
Якщо часом ми не знаємо куди повернути – направо чи наліво – не знаємо куди йти, то здіймімо наше серце до Господа і чекаймо на Нього, пам’ятаючи Божественне запевнення: “Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання! На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить”. “Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки” (Пс. 37: 4, 5; Прип. 3: 6). Ось так Його милий голос приносить потіху, міць, відпочинок посеред усіх турбот та негараздів на шляху. “А всі ті, хто піде за цим правилом, мир та милість на них, і на Ізраїля Божого” (Гал. 6: 16).

R5806 (1915 р.)