ЗАНАДТО БАГАТО ГРОШЕЙ І ВІДМОВА ЖЕРТВУВАТИ
2 ЦАРІВ 11: 21-12: 16
УРОК З ДАЛЕКОГО МИНУЛОГО, ЯК ДАВАТИ НА РЕЛІГІЙНІ ЦІЛІ – СКАРБНИКИ БЕЗ ПОРУЧИТЕЛІВ – ПОЛАГОДЖЕННЯ ХРАМУ – ОБРАЗНЕ ЗНАЧЕННЯ ЦІЄЇ ПОДІЇ – ПОТРЕБА ПОВЕРНЕННЯ ДО БІБЛІЙНОГО ВИВЧЕННЯ – НАША УЧАСТЬ У ВІДБУДОВІ СТІН ДУХОВНОГО СІОНУ

“Бог любить того, хто з радістю дає” (2 Коринтян 9: 7).
Шістнадцять років відділяє нас від подій, змальованих у попередньому дослідженні. Двадцять третього року царя Єгоаша цар запропонував священикам полагодити пошкодження Храму, досить ветхого на той час, оскільки народ став байдужим до вшанування Єгови. На нього мало вплив ідолопоклонство довколишніх народів, і дехто продовжував кадити на жертовниках на честь Ваала.

ВІДСУТНІСТЬ ДІЛОВИХ ВМІНЬ У СВЯЩЕНИКІВ

Цар Єгоаш зауважив, що доручення священикам збирати гроші на лагодження Храму не принесло бажаних наслідків. Не кожне добре серце є добрим виконавцем. Запис не каже, що священики нечесно розпоряджалися грішми, зібраними для їхніх потреб, ані не каже, що вони витрачали кошти нерозумно. Мабуть, люди просто не мали довіри до священиків, тому не давали добровільно.
Цар спостеріг, що Храм далі занепадає. Він скликав священиків і запитав їх: “Чому ви не направляєте ушкодження храму?” Священики не відповіли нічого. Тоді цар дав наказ: “А тепер не беріть срібла від ваших знайомих”. Цар підійшов до справи так делікатно і поблажливо, як тільки міг, не звинувачуючи священиків у розтраті або недбальстві.
Було дано розпорядження зробити скриньку для грошей і поставити її на Подвір’ї Храму, щоб це було зручно для тих, хто входив поклонитися і виходив, і передано під догляд священика, котрий пильнував двері. Такий спосіб виявився успішним. Грошей надходило щораз більше. Скоро їх було достатньо для направи та інших речей, тому вирішено перестати їх збирати. Храм був приведений до належного стану, і все це принесло загальне благословення.
В усьому цьому є лекція для нас. Люди люблять бачити результати. Вони хочуть знати, що кошти, передані на благодійні цілі, не пішли на другорядні витрати. Добровільні пожертвування до вподоби Богу та людям більше, ніж приношення від набридливих випрошувань, улещувань, старцювання, виманювання в святих та грішних. Хто дає для Господньої Справи, той має з цього користь. Він не тільки підтримує добродійну Справу, але й виховує в своєму серці доброту. Наш Господь сказав: “Блаженніше давати, ніж брати”, – коли це робиться охоче і добровільно.
Жебрування в церквах, безсумнівно, приносить багато шкоди. Хтось звернув увагу на те, що в деяких церквах головним пунктом релігійного служіння є випрошування грошей – приватне і публічне настирливе збирання коштів через проходження туди-сюди зі скринькою. Церковні ярмарки, обіди, витягування подарунків з мішка за відповідну плату і т.д. і т.п. заслуговують ще більшого осуду, ніж жебракування зі скринькою та приватне випрошування. Хтось назвав таке збирання грошей “доїнням козлів” на тій основі, що Господній народ є названий вівцями, тоді як світські люди – козлами.

БІБЛІЙНИЙ СПОСІБ ДАВАННЯ

Правильна думка, яку прищеплює Святе Письмо, полягає в тому, що кожен християнин повинен давати за спроможністю та зацікавленістю справою. Не треба сподіватися нічого від тих, хто не поклоняється Богу і не треба від них нічого вимагати. Але ж хіба не відомо, що значна частина грошей, зібраних для потреб різних церков, є взята недобровільно в тих, хто не тільки не зацікавлений конкретною справою, але й виступає проти неї! Так, наприклад, протестантські бізнесмени часто дають гроші на добродійні католицькі складчини, щоб не образити постійних клієнтів. Так само католицькі бізнесмени долучаються до протестантських заходів, до яких не відчувають жодної прихильності.
Але пора повернутися до євангельської заповіді (1 Кор. 16: 2). Нехай кожен з вас відкладає собі першого дня в тижні згідно з тим, як ведеться йому від Бога, на релігійні та добродійні цілі. Тільки таке добровільне давання має якусь заслугу в очах Бога та добрих людей. Тільки такі особи отримають Божественне благословення – незалежно, чи це буде вдовина лепта, чи щедрість багатої людини.

ПРОЛОМИ В ХРАМОВОМУ МУРІ

Дивлячись на духовний Храм, бачимо, що ззовні (як це видно на прикладі величних церков метрополій) неможливо хотіти чогось іще. Змальовуючи стан церкви наших днів, Святе Письмо зображує ці умови у зверненні до Лаодикійської Церкви: “Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст... Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагатитись, і білу одежу, щоб зодягтися і щоб ганьба наготи твоєї не видна була, а мастю на очі намасти свої очі, щоб бачити” (Об. 3: 15-18).
Але з духовної точки зору, Храм сьогодні потребує полагодження. Зовні Церква є багатою, але духовно вона бідна. Більшість її освічених осіб, включно зі служителями, покинула всяку віру в Біблію як Боже Слово. Однак вони не вважаються невіруючими. До них вживають менш різке слово: Вищі Критики, Еволюціоністи. В багатьох навіть віра в Бога хитається, і вони запитують, чи Богом часом не є нерозумна Природа і чи людство та всі інші розумні істоти не є лише продуктами еволюції.
Причину, основу цього жахливого стану не треба шукати далеко. Нісенітниці віровчень, сформульованих в Середньовіччі, такі, що розумні люди більше не можуть їх сприймати. Свого часу ми робили помилку, коли вважали, що ці нісенітниці ґрунтуються на Святому Письмі і мають його підтримку. Правда полягає в тому, що віровчення минулого не тільки суперечать одне одному, але й суперечать Біблії. Дізнатись про це, повірити в це означає повернутися до Біблійного вивчення (без кольорових окулярів наших батьків) з серцями, які злітають до Бога, щоб Він дав нам світло, обіцяне Його вірним в кінці Віку. Про це читаємо: “І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях” (2 Петр. 1: 19).

НАСУЩНИЙ ОБОВ’ЯЗОК

Зауваживши духовне погіршення Божого Дому, Церкви, всі, котрі люблять Господа і прославляють Його, повинні зробити те, що слід, повинні зробити свій вклад у покращення духовного стану. Цю працю не можна полишити тільки на клас священиків чи духовних осіб. Весь народ повинен збагнути ситуацію, і кожен має радо виконувати свою частку у відбудуванні духовних мурів Сіону. Цими духовними мурами є “віра, раз дана святим” (Юди 3).
Кожен християнин повинен запитати себе: “Що я роблю для цього полагодження? Як я показую Господу свій запал до Правди та праведності і мою ненависть до гріха та неправди?” У відповідь на ці запитання нехай кожен подвоїть свої зусилля, щоб зрозуміти Правду і допомогти іншим зрозуміти її, скільки б шкоди це не завдало віровченням та системам Середньовіччя.

R5789 (1915 р.)