КОРИСНА І НЕКОРИСНА СЛУЖБА

“І коли я роздам усі маєтки свої,.. та любові не маю, то пожитку не матиму жодного” (1 Коринтян 13: 3).
Апостол веде розмову про дари Святого Духа. В 12-у розділі він показав, що в першій Церкві Господь дав один або кілька чудесних дарів кожному, хто прийняв Євангельське Послання і став послідовником Христа. Ці дари мали подвійну ціль: особисту користь і як свідоцтво для сторонніх. Євангельське Послання було чимось новим, тому потрібні були ефективні і переконливі засоби, щоб започаткувати Церкву. Звернувши увагу на ці різні дари і давши зрозуміти, що дар публічного мовлення, ораторства є найціннішим, св. Павло каже: “А я вам покажу путь іще кращу”. Далі він запевняє, що плоди Духа є набагато важливіші і що Любов є найціннішим плодом, без якого всі дари, всякий запал були би безкорисними.
Сьогодні деякі християни дуже скаржаться, що Церква наших днів не має тих дарів, якими володіла рання Церква. Вони переконані, що відсутність цих дарів Духа в даний час свідчить про нестачу віри та вірності між Божим народом. Але вони, здається, не зауважили, що апостол Павло свого часу запевнив Церкву, що ці дари проминуть. Послухаймо його: “Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання [чудесне знання та здатність розуміти], та скасується... А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов” (Вірші 8, 13). Бачимо, що ці чудесні дари проминули поступово. Їх могли передати тільки апостоли, тому після смерті апостолів і тих, кому апостоли передали ці дари покладенням рук, вже ніхто не міг їх отримати. Але володіння одним або більшою кількістю дарів не означало прийняття до Небесного Царства. В той час хтось міг мати навіть кілька чудесних дарів, але міг бути відкиненим.
До якої міри християнин виховує віру, надію та любов, до такої міри він виховує в собі те, що вічне. Серед цих трьох любов стоїть на першому місці. В певному істотному значенні віра припиниться, бо коли замість віри вдасться побачити на власні очі, вже не потрібно буде проявляти її так, як зараз. В певному істотному значенні надія припиниться, бо коли настане досконале, коли на зміну надії прийде повне виконання, то вже не буде потреби в надії так, як зараз. Св. Павло говорить: “Бо хто що бачить, чому б того й надіявся?” Ми завжди будемо надіятися в тому значенні, що завжди будемо мати славні надії; будемо мати віру в тому значенні, що ніколи не втратимо довір’я до Господа (до Його доброти та вірності) і один до одного; але віра і надія вже не будуть потрібні в тому значенні, як тепер. Однак любов ніколи не перестане в жодному значенні та в жодній мірі, але буде зростати і поглиблюватися. “Ніколи любов не перестає!” Це прикмета самого Бога, і кожна досконала істота буде втіленням цієї славної прикмети. Той, хто матиме Божественну природу, буде мати її в найповнішій мірі, найвищому ступені.
У вірші, який ми розглядаємо, апостол говорить, власне, про різницю між дарами та плодами Духа. Хіба ж можна роздати всі маєтки свої, щоб нагодувати вбогих, не з любові? На це відповімо, що до цього можуть бути також менш шляхетні мотиви, як дає зрозуміти апостол. Але якщо в цьому немає любові, то воно нічого не дасть. Чим більше в цьому любові, тим більше з цього користі. Чим менше любові, тим менше користі. Віримо, що більшість тих, котрі дають убогим, мають трохи любові. Віримо, що більшість доброчинності сьогодні є з любові. Наскільки благодійний вчинок мотивований любов’ю, настільки він принесе благословення. Скільки в ньому самолюбства та пошуків слави, настільки він позбавлений благословення. Це правда в стосунку до Церкви і до світу.
Віддати маєток, щоб нагодувати бідних, можна з міркувань популярності або самолюбних намірів. Фарисеї робили справжню виставу зі своєї святості, але за їхніми вчинками не було любові. Наш Господь сказав, що вони вже отримали свою нагороду – похвалу від людей. Якщо б політик, добиваючись високого становища, віддав свій маєток, щоб нагодувати вбогих, і ці вбогі потім проголосували за нього, то він отримав би свою нагороду. Для чого йому дві нагороди? Він отримав голоси, і такою була мета його витрат. Але нагорода, яку дає Господь, є тепер і в майбутньому.
Що ж до особистих благодійних внесків, то існують громадські ініціативи, які у великій мірі роблять непотрібними і навіть нерозсудливими приватні внески. Але є ще інший спосіб нагодувати бідних, ще важливіший. Ми можемо нагодувати духовно голодних і можемо посприяти одягом духовно нагим. Отже, можна видати гроші і віддати майно, щоб нагодувати бідних найкращим зі всіх способів, хоча не треба нехтувати тим, щоб нагодувати і одягнути тіло, коли це потрібно. Навіть якщо духовно нагодувати і одягти, то це не буде прийнятним для Господа, якщо ми це не зробимо зі щирої любові до Нього, до тих, котрі Його, і до всіх людей. Наскільки християнин дає на Господню Справу заради показності або з наміром щось здобути з цього, чи ще з інших мотивів, окрім любові до Господа, настільки він не отримає жодної нагороди. Тільки зроблене з любові буде нагороджене на небесах і принесе користь для розвитку характеру для Царства.

R5786 (1915 р.)