ПОДОЛАННЯ ЖАДОБИ ЗЕМНИХ РЕЧЕЙ

"Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним" (1 Кор. 9: 27).

Тут апостол Павло використовує в якості ілюстрації бігові змагання. В деяких забігах існує так звана фора; це означає, що то?му, хто є слабший, дана деяка перевага часу при старті і дарується перемога, якщо він вкладеться в час. Таке полегшення дають лише небагатьом. З точки зору інших це називається форою. Але в християнському бігу фора дарована всім, бо немає нікого досконалого – всі позбавлені слави Божої, і ми б ніколи не змогли здобути жодну нагороду, запропоновану Богом, якщо б не було відшкодування, яке вчинив Відкупитель.

Однак правдою також є, що в цьому змаганні деякі мають більшу скидку, ніж інші. Ті, котрі мають багато слабкостей, мають відповідну надбавку ласки, зроблену для них; а ті, котрі мають мало слабкостей, мають меншу скидку. "Тож біжу я не так, немов на непевне," – казав Св. Павло. Він був повний рішучості. Він мав перед очами конкретну мету і мав намір перемогти. Це є єдина позиція, якщо б ми мали осягнути нагороду, запропоновану нам Богом; і ціла справа залежить від нашого старання, нашої вірності і нашої ревності.

Крім бігу, грецькі ігри мали й інші покази сили і спритності. Були там поєдинки з дикими звірами, в яких людина намагалася вбити звіра. Були й поєдинки між людьми, в яких один чоловік намагався, якщо можливо, нанести своєму супернику смертельний удар своїм кастетом. Готуючись до такого поєдинку, суперники використовували для тренування мішки, наповнені повітрям. Але це була несправжня битва, це була просто підготовка.

Отож апостол говорить, що він не вживав своєї сили просто для тренування. Він намагався щось робити. Він боровся справжньою боротьбою. Що це була за битва? Св. Письмо відповідає, що велика битва почалася дуже давно, за днів, коли сатана став Божим противником. Наші перші родичі потрапили в рабство сатани, а пізніше упали деякі ангели. Тепер багато-хто бореться, і деякі цілковито несвідомі на чиєму боці вони борються. Ті, котрі борються за неправедність, є на боці сатани. Кожен, хто бореться за моральні реформи і т.п., є швидше на боці Бога, аніж на боці ворога людства.

Світ більше чи менше бореться – деякі більш розсудливо, деякі – менш. В кожній армії є такі, котрі не здатні вам сказати, за що ведеться боротьба. Так само тепер, багато-хто не знає, що битва ведеться між Праведністю і Гріхом. Мільйонери мають свої власні сутички і змагання; дрібні крамарі мають свої сутички в суперництві з більшими торговцями. Адвокат веде свою боротьбу. Часом він може взятися за судову справу, яка обстоює справедливість, і з ревністю захищати її; а іншим разом він може взятися за судову справу, яка обстоює несправедливість, і вести її з такою ж ревністю. Але світ не усвідомлює справжньої битви. Та сама людина одного дня може бути на правильному боці, а наступного дня – на неправильному.

Апостол добровільно поступив на службу під правдивим прапором. Христос підняв знамено в протидії сатані, і Він ще здобуде славну перемогу саме на тому полі, де протягом шести тисяч років панував гріх. Він мав особисту сутичку з силами темряви, в якій Він переміг. І Його перемога була здобута через подолання Своїх власних природних бажань і повне підкорення Себе волі Бога. Це була єдина умова, на якій Він міг бути вивищений з земного стану до слави божественної природи. Він виконав обов'язкову умову, вмираючи – Справедливий за несправедливого, і отримав велику перемогу над сатаною.

В гармонії з Своїм власним улаштуванням, Небесний Отець уповноважив Господа Ісуса взяти зі світу певну групу людей, які складають своє життя з Ним на протязі часу, коли все здається несприятливим, коли здається, що зло тріумфує набагато частіше, ніж праведність і справедливість. Вони, ходячи вірою, а не видінням, повинні складати своє життя в ім'я праведності, щоб довести до кінця задум Бога.

НАША ПЕРШОЧЕРГОВА БИТВА З СОБОЮ

Чи ми запитуємо: з ким, або з чим ми будемо боротись? Відповіддю є, що ніхто б не вступив у справжній конфлікт зі всім, якщо б він йшов за поривами свого власного розуму. В такому випадку він не мав би ніякої участі в цій боротьбі. Він міг би приймати участь в звичайній боротьбі світу – часом в правильній, часом в неправильній. Але якщо він попадає в ту групу, яку провадить Ісус, то він повинен через Нього прийти до Бога, пожертвувати земні надії, замисли і цілі і ступати в сліди Ісуса – сліди страждання аж до смерті. "Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання" (Євр. 2: 10). Таким чином, битва починається в нашому розумі, в нашій волі. Ми підпорядковуємо наш розум розуму Христа.

В образних жертвах Дня Примирення Тіло Христа є представлене в Господньому козлі. І як первосвященик вбивав козла в образі, так і в позаобразі плотська природа повинна бути вбита, заколена, пожертвувана. Вона не повинна бути передана гріху, але повинна бути переможена. Нове створіння є в смертельному бою з добре укріпленим гріхом і пристрастями людської природи. Воно вчинило посвячення себе Богу. Як наслідок, Заступник поклав на посвячену особу Свою власну заслугу. Коли це є зроблено, негайно починається битва, щоб нове створіння могло тримати в підпорядкуванні старе створіння, стару волю (Галат 5: 17).

Апостол говорить: "Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним". Це мусить бути справжня битва, справжня сутичка; бо перемога є лише для тих, хто перемагає. "А переможцеві... Я дам йому владу над поганами"; "переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною" (Об. 2: 26, 27; 3: 21).

Отже ця битва, яка починається від часу нашого посвячення, продовжується до кінця – до нашої смерті. Це буде смерть або Нового Створіння, або старого створіння. Що стосується наших земних інтересів, ми жертвуємо ними повністю – ми замінюємо їх на нагоду досягнути славу, честь, безсмертя, співспадкоємство з Господом, участь в божественні природі. Так як радить апостол, ми не повинні витрачати нашу силу лише на мішок з повітрям, а повинні боротись для якоїсь мети.

"Бо для мене життя то – Христос", – говорить апостол; і для мене програти в цій битві означає загинути як нове створіння, а це означало б для мене другу смерть. Ми повинні усвідомити, що в нашому становищі як християн наші вічні інтереси є під загрозою. Ми боїмося втратити вічне життя, яке ми напевно втратимо, якщо не зуміємо стати переможцями.

Апостол Петро пише: "А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви... щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі" (2 Петра 3: 11, 14). З цим сподіванням яким серйоз­ним повинно бути життя!

Християнин, який знає про ці майбутні речі і живе в передчуванні їх, має радість і мир, про які світ нічого не знає. Один тиждень такого життя є більш вартісний, ніж ціле життя лише з тим, що пропонує світ. І якщо тепер, живучи новим життям і вірою входячи в речі, які Господь приготував для нас, ми радіємо, то що буде, коли ці речі здійсняться! Якщо, втрачаючи нашу надію і віру, ми б багато втратили в теперішньому часі, то якою була б втрата цих речей навіки!

Коли ми усвідомлюємо це, то бачимо, що не можемо дозволити собі ані миті недбалості. Людина, яка вступила у поєдинок зі звіром, знає, що побитий і поранений звір намагається вбити її. Тому апостол говорить нам, що стара природа старається вбити нову природу. Отож нова природа мусить слідкувати за тим, щоб вживати всю свою силу для досягнення перемоги. Господь обіцяв нам милість, достатню в час кожної потреби. Якщо ми є переможені старою природою, то це тому, що ми не маємо достатньо сили для перемоги. Коли ж ми звертаємось до Господа, Він підтримає нас. Однак Господь випробує нашу відданість, нашу віру, силу нашого характеру, пильність нашого розуму. А перемога є певна, якщо тільки ми покладаємось на Нього!