ЄГОВА, НАШ БОГ, Є ОДИН

“Для нас один Бог Отець, що з Нього походить усе” (1 Коринтян 8: 6).
Незважаючи на загальне прийняття вчення про Трійцю, ми завжди трималися виключно біблійного вчення, що є лише один Бог. Ісус називав Бога Своїм Отцем і казав про Себе, що Він – Божий Син. Отець дає життя. Син є нащадком, тим, хто приймає життя від батька. Ця різниця допомагає зрозуміти, що батько був раніше. Так само Ісус сказав про Себе: “Від Бога Я вийшов і прийшов” (Івана 8: 42).
В наших працях ми виразно демонструємо вчення Біблії, що Ісус в Своєму долюдському стані був Логосом, Словом, Посланням від Отця, і що Він був названий богом, але не Богом-Отцем. В такому важливому питанні, як рівність Отця і Сина, ми не повинні покладатися на свідчення жодної людини, окрім натхнених писарів Святого Письма. Не слід приймати жодного вислову, окрім висловів, які походять з Божественного Слова. Запитаймо про це Ісуса. Він відповідає: “Більший за Мене Отець”; “Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу”; “Мій Отець... більший за всіх”; “Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого”; “Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його” (Ів. 14: 28; 5: 30; 10: 29; 17: 3; 20: 17).
В наших працях ми показуємо, що Ісус був першим з Божих створінь, єдиним, кого Єгова створив безпосередньо, і що далі Єгова здійснював творення через Сина. Отже, читаємо, що Ісус був “початком Божого творива”, “родженим перш усякого творива”, “Альфа й Омега, Першим і Останнім, Початком і Кінцем” безпосереднього творива Отця (Об. 3: 14; 22: 13; Кол. 1: 15). Апостол Іван каже (Ів. 1: 1-3): “Спочатку [не відколи існує Єгова, бо Він не мав початку, але спочатку, відколи є світ, відколи є людина] було слово [Логос], і слово було в Бога, і слово було богом... Через нього все постало; а без нього не постало нічого з того, що постало” (УБТ).
Чи можна цю річ викласти ясніше? Для чого себе заплутувати без причини? Для чого суперечити виразним твердженням Божого Слова і підтримувати теорію, яка не має біблійного підтвердження і була сформульована в Середньовіччі? Ми навчаємо, як, зрештою, навчає Біблія, що Господь Ісус прийшов з неба на землю; що Він народився від матері-діви; що Він, Логос, “стався тілом, і перебував між нами”, і Його учні “бачили славу Його, як славу Однородженого від Отця,..  повного благодаті та правди” (Ів. 1: 14). Ісус не мав двох природ; Він мав лише одну, змінивши вищу, духовну природу на людську. Святе Письмо каже, що “Господь наш Ісус Христос, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом” (2 Кор. 8: 9). Зростаючи до людської зрілості, Він зростав у милості в Бога та людей. Він був досконалий – “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників” (Лк. 2: 52; Євр. 7: 26).

ІСУС СТАВСЯ НОВИМ СТВОРІННЯМ

У віці тридцяти років Досконалий Ісус, досягши досконалої зрілості (згідно з Законом), посвятив, тобто присвятив, Своє життя Богу як велику Жертву за людський гріх, виконавши Писання “тіло Мені приготував” “для перетерплення смерті” (Євр. 10: 5; 2: 9). Бог прийняв цю посвячену жертву Людини Ісуса, показавши прийняття помазанням Ісуса Святим Духом в Йордані. Відтоді в Ньому досконале людське тіло поєднувалося з новозачатим – духовно зачатим – розумом. Він, як Нове Створіння, мав завершити жертву Своєї плоті, а Його новий розум (Нове Створіння) мав прямувати до досконалості. Він молився, щоб Отець повернув Його до слави, яку Він мав у Отця “поки світ не постав” (Ів. 17: 5). У покорі Він не просив вищої слави. Його жертва мала закінчитися на Голгофі, а Його новий розум, Його духовно зачата нова природа мала у воскресінні отримати нове тіло, обіцяне Отцем. “Посіяний в неславу”, Він “у славі встав”; “посіяний в немочі”, Він “у силі встав”; “сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1 Кор. 15: 43, 44).
Наш Господь не був створений так як ангели, а був безпосереднім творивом Отця, тоді як ангели були посередньо створені Отцем через Сина. Св. Павло каже, що все є від Отця, і все є через Сина (1 Кор. 8: 6). Він був шанованим представником Отця у всьому ділі творення. Наш Господь Ісус стався Христом, Помазанцем, коли прийняв помазання Святого Духа при хрищенні, і, як Христос, був удосконалений при Своєму воскресінні. Він був богом (Могутнім) перш ніж прийти у світ; Він був богом відтоді, як прийняв зачаття Святим Духом в Йордані; Він далі є богом, посадженим по правиці Отця. Але Він не є Богом, Він ніколи Ним не був і ніколи не буде. Зверніть увагу на Його слова після воскресіння, коли Він сказав до Марії Магдалини: “Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого” (Ів. 20: 17). Послухаймо, що каже св. Павло: “Для нас один Бог Отець, що з Нього походить усе,.. і один Господь Ісус Христос, що все сталося Ним [через Нього]...” (1 Кор. 8: 6). І ще, кажучи про Єгову, апостол каже про Нього як про “Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа”, а також говорить: “Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа” і “Бог Господа нашого Ісуса Христа” (2 Кор. 1: 3; Еф. 1: 3, 17).

ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИЙ, АЛЕ НЕБІБЛІЙНИЙ ПОГЛЯД

Господь Ісус не є другою особою триєдиного Бога. Слово “триєдиний” не є біблійним, і таким самим небіблійним є згаданий погляд. Св. Павло однозначно викладає справу вже процитованими словами. Він говорить, що Ісус “не вважав за захват бути Богові рівним, але... умалив Самого Себе”. Жоден інший (англійський – прим. ред.) переклад цього уривка (Фил. 2: 6), окрім нашого загальновживаного (Common Version) не наводить на думку, що Ісус вважав Себе рівним Богу Отцю, а навпаки. Наш загальновживаний переклад (Common Version) є явним перекрученням. Весь аргумент апостола свідчить про те, що Христос упокорився не для того, щоб вважати Себе рівним Єгові! Не знаходимо в Біблії і самого слова “триєдиний”. Єдиний біблійний вірш, який може якось підтримувати трійцю і який навіть тринітарії вважають підробкою, внесено у текст приблизно в п’ятому столітті. Ця інтерполяція становить частину 1 Івана 5: 7, 8.
Процитуємо цей уривок разом з вставленими словами, помістивши їх у квадратні дужки: “Бо троє свідкують [на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно. І троє свідкують на землі]: дух, і вода, і кров, і троє в одно” (Див. Revised Version, Emphatic Diaglott, переклад American Standard Union, переклад Янга і т.д. Цей фрагмент вважають інтерполяцією такі знані авторитети як сер Ісаак Ньютон, Бенсон, Адам Кларк, Горн, Грісбах, Тішендорф та Елфорд).
Ми вже пояснили в наших статтях, що колись був час, коли нашого Господа Ісуса не існувало – коли Єгова був сам. А як ще Біблія могла сказати, що Ісус був “початком Божого творива”? (Об. 3: 14). Яка користь від мови, якщо ми не надаємо словам належного їм значення? Ісус, безсумнівно, мав початок. Цей початок був за багато віків до того, як Він прийшов на землю як людська істота, щоб померти за Адама та його рід. Хто нас звинувачує, той мав би спочатку прочитати те, що ми написали, а потім критикувати написане. Тоді він вже не буде критикувати, якщо, звичайно, він чесний перед собою, бо йому стане зрозуміло, що немає підстави для критики з боку тих, котрі вважають Біблію Божим Словом.

ЛОГОС ПЕРЕНЕСЕНИЙ З НЕБЕС НА ЗЕМЛЮ

Господь Ісус, перед тим як прийти у світ, мав небесну природу. Але Він змінив цю природу, як ми вже згадували, на земну, щоб віддати Свою плоть, Своє людське єство як ціну викупу за гріхи всього світу. Виконавши цю велику працю, Він отримав від Отця підвищення до більш величного становища та природи, ніж попередньо, хоча Його попереднє становище було наступним після Єгови. Св. Павло говорить про становище, дане Христу при Його воскресінні, так: “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних [тих, котрі є зараз в гробі, але мають бути підняті, щоб навчитися Правди, яка є в Ісусі], і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця” (Фил. 2: 9-11).
Коли Ісус був на землі, Він в жодному значенні не був грішною людиною. Його народження від Діви Марії було чудесним. Його святе життя було перенесене до людських умов. Він стався людиною – “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників”, а, отже, придатним, щоб бути великим жертвоприношенням за гріх за Адама та все його потомство. До Свого хрищення в Йордані Він був просто Людиною Ісусом. Помазання, яке Він отримав, зробило Його Божим Помазанцем, Христом, Месією.

ВЧИНЕНИЙ “УЧАСНИКОМ БОЖЕСТВЕННОЇ ПРИРОДИ” (УБТ)

Ісус, до того як стати людиною, був богом, Могутнім, вищим від ангелів. Коли Він народився немовлям, то не був богом взагалі, а людською істотою. Також як досконала людина в Свої тридцять років Він не був богом. Але коли Він отримав помазання Святого Духа, Божественної сили, Він стався Могутнім завдяки зачаттю духом. Від Свого воскресіння Він є богом, більшим ніж будь-коли досі, “учасником Божественної природи” (УБТ). Його Церква покликана до такого ж возвеличення. Її члени покликані здобути славу свого Господа, щоб бути з Ним як Його Наречена, бути схожими на Нього, бути членами Його славного Тіла (2 Сол. 2: 14; 1 Ів. 3: 2; Об. 21: 2, 9; 22: 17; 1 Кор. 10: 16, 17; 12: 12, 13, 27; 2 Петр. 1: 4).
Наш Господь є великим Головою Своєї Церкви. Отже, Голова і Тіло повинні володіти тією ж природою в славі. Він віддав Свою людську природу в смерті, щоб купити людський рід. Частину трьох днів Він лежав мертвий у гробі – в жодному значенні слова не був живим, бо смерть є відсутністю життя. Він віддав Своє людське життя, щоб ніколи більше не взяти його знову. Це життя було ціною, щоб купити світ. Господь отримав воскресіння до Божественного рівня, отримав возвеличення, яке досі ніколи не отримало жодне Боже створіння. Його Наречена є покликана до тієї ж славної природи, яку має її Голова, і її запрошено розділити Його спадщину. Ісус був піднятий з мертвих силою Бога (Рим. 6: 4; 8: 11; Дії 2: 22, 24, 32, 33).

ПЛУТАНИНА ПОГЛЯДУ ПРО ТРІЙЦЮ

Гляньмо на мить на велику плутанину, від якої ми спаслися завдяки тому, що тримаємося свідоцтва Біблії про нашого Господа Ісуса і відкидаємо сміховинні нісенітниці Середньовіччя. Ми спаслися від уявлення про нашого Бога як про істоту з трьома тілами або про три істоти з одним тілом. Тринітарії не знають, яке з цих тверджень свого віросповідання прийняти: одні кажуть – те, інші кажуть – друге. Однак обидва цілком ірраціональні: три не є одним і один не є трьома. Єдність Отця і Сина пояснена самим Господом. Він молився, щоб Його учні могли статися одним в тому самому значенні, як Отець та Син є одно. Зрозуміло, Його учні не могли статися однією особою, але повинні були бути одно в дусі, розумі, задумі, як перебували Отець і Він сам (Див. Ів. 17: 20-23).
Послідовники Ісуса сталися одно в розумі та задумі, віддаючи кожен власну волю заради виконання Божої волі. Так само Ісус та Отець є одно, бо Ісус підкорив власну волю, щоб чинити волю Отця, кажучи: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля”; “Я... зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене”; “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу”. Ось слова Господа Ісуса до Отця.
З приводу появи погляду про трійцю Релігійний Словник Еббота та Конанта (Abbott and Conant's Religious Dictionary), стор. 944, говорить: “Лише на початку четвертого століття погляд, пов’язаний з трійцею, почали детально опрацьовувати і формулювати у вигляді вчення, намагаючись погодити його з вірою Церкви в ОДНОГО БОГА... Зі спроб вирішити цю проблему виникло вчення про Трійцю”. Трійця “становить істотну рису індуїзму і згадується в перській, єгипетській, римській, японській та найбільш древній грецькій міфології”. Як і інші вчення, отримані протестантами від папства, це вчення прижилося і отримало повну підтримку, хоча його освічені прихильники свідомі того, що неможливо навести жодного вірша Святого Письма на його захист. Більше того, якщо би хтось сказав, що він не вірить в це небіблійне вчення, той на основі засад Євангельського Союзу вважається неправовірним – єретиком. Тринітарії використовують вірш з Євреїв 1: 8 як доказ, що Ісус є Єговою, і наводять факт, що слово “Бог” тут це “theos” – так само як у вірші 9, який стосується Отця. Вони, мабуть, не помітили, що слово “бог” (2 Коринтян 4: 4), яке стосується сатани, в грецькій мові є також “theos”. “Theos” стосується будь-якої могутньої істоти – як слово “Elohim” в єврейській мові.
Вірші (Фил. 2: 8, 9) мають на увазі, що теперішня слава нашого Господа є більшою від слави, якою Він володів до того, як стався людиною, бо інакше не було би вивищення. Тепер, маючи Божественну, безсмертну природу, Він не може померти: “Христос... уже більш не вмирає”. Яким однозначним, простим і логічним є біблійне викладення порівняно з людськими традиціями! У яку плутанину суперечностей та безладдя потрапляють ті, котрі кажуть, що Ісус та Отець є одним Богом! Це створює враження, що наш Господь Ісус поводився на землі лицемірно і лише вдавав, що Він звертається до Бога в молитві, тоді як насправді Сам був цим Богом. Вони також приходять до висновку: оскільки написано, що Бог не може спокушуватися ніким, то спокуса Ісуса сатаною є вигадкою. Далі, Отець завжди мав безсмертя, тому Він не міг померти. Отже, чи міг Ісус померти? Якщо Він не вмирав, то всі апостоли є фальшивими свідками, розповідаючи про Ісусову смерть та воскресіння. Проте Святе Письмо каже, що Він насправді помер: “На смерть віддав душу [істоту] Свою”, – а не лише Своє тіло, як твердять деякі (Іс. 53: 12).
Якщо ж вони кажуть, що Ісус дійсно помер, то перед ними постає інша дилема, бо якщо вірити, що три Боги є однією особою (і багато з них так вважає), то зі смертю Ісуса мали б померти всі троє. Якщо всі вони померли, то хто повернув їх до життя? Як безглуздо все це звучить! Якщо Ісус та Отець є тією ж особою, тією ж Істотою, то коли Ісус помер, Отець також мусив померти. Чи варто в такому випадку заперечувати апостолам, пророкам і самому Ісусу, ігнорувати логіку та здоровий глузд, щоб лише підтримати догму, передану нам з темного, забобонного минулого зіпсованою, відступницькою церквою? Ні! “До Закону й свідоцтва! Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої”.

СВІДОЦТВО СВЯТОГО ПИСЬМА ПРО СВЯТИЙ ДУХ

Далі ми запитуємо: “А що говорить Святе Письмо про Святий Дух?” Церкви з імені, протестантська та католицька, стверджують, що Святий Дух є особою, третьою особою Трійці. Вони вважають, що все це “велика таємниця”. Так, справді, це таємниця, характерна для плутанини людських віровчень, яких тримається Вавилон. Але для тих, котрі звертаються до Божого Слова і дозволяють йому промовляти самому за себе, все ясно і зрозуміло. Ми вважаємо, що усяке визначення виразу “Святий Дух”, яке відповідає усім відомим вимогам і дозволяє гармонізувати усі вірші Святого Письма, що мають до нього відношення, можна вважати істинним значенням цього виразу. Спочатку наведемо те, що ми вважаємо таким визначенням, а тоді попросимо читача розглянути кожен вірш Святого Письма, де цей вираз вживається згідно з таким визначенням, щоб побачити, чи воно надає гармонії усьому.
На нашу думку, Біблія навчає, що Святий Дух є Божественною волею, впливом, силою, тобто вдачею, яка на Божественну вимогу проявляється будь-де і з будь-якою метою. Бог виявляє Свій Дух, тобто енергію, різноманітним чином, вживаючи різні знаряддя і досягаючи різних результатів. Усе, що Бог робить через різні знаряддя, також є Його діяльністю, як у випадку безпосередніх дій, бо всі Його знаряддя є Його творивом, є створені Його власною Силою, так само як про замовника будівництва кажуть, що він збудував будинок, хоча він, мабуть, ніколи не брав до рук молотка. Він це робить зі своїх матеріалів і через своїх представників.
Отже, коли ми читаємо, що Єгова Бог створив небеса і землю, ми не повинні думати, що Він особисто працював над ними. Він вжив Своє Знаряддя. “Бо сказав Він і сталось, наказав і з’явилось”. Його свята Сила діяла через Його Єдинородного. Божий Дух інколи проявлявся в минулому через пророків. “Звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим [Силою]” Бога. Займенник чоловічого роду часто вживається в Загальноприйнятому англійському перекладі Біблії (Common Version Bible) в стосунку до Святого Духа Бога, бо Бог, Котрий є Дух, є істотою чоловічого роду, що вказує на силу. Займенник, перекладений як “він” (який в англійській мові вживається до живих істот) в стосунку до Святого Духа, можна однаково правильно перекласти “він” (який вживається до неживих істот), і, власне, так він часто є перекладений. (Див. Diaglott, переклад Івана 14: 17, 26 як приклад). Для подальшого роз’яснення даної теми Святого Духа ми відсилаємо зацікавленого читача до нашого П’ятого тому “Викладів Святого Письма”, розділи 8-11, де ми розглянули цю тему значно ширше.

R5747 (1915 р.)