ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДУХОВНО ЗАЧАТИХ

“Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається.” (1 Івана 5: 18).
При намаганні пояснити духовні речі завжди виникає складність. Головна причина полягає в тому, що ми, щоб висловитись, послуговуємося лише людськими словами. Тому, щоб духовні речі стали зрозумілими, Святе Письмо дає нам різні порівняння та інші словесні образи. У цьому вірші апостол Іван говорить про зачатих Богом, про тих, котрі зазнали зміни природи, тобто були зачаті спочатку за плоттю, як діти Адама, а потім – зачаті знову, Богом (1 Петр. 1: 3). Після воскресіння нашого Господа Бог запрошує декого вийти зі світу і стати Новим Створінням – вже не бути людськими істотами, а духовними істотами.
Першим кроком до цієї переміни природи є здобуття нової волі. Однак було би помилкою називати саму лише нову волю Новим Створінням, бо нова воля приходить до нас ще перед прийняттям Святого Духа. Саме нова воля приносить нашу жертву. Якщо ми ще не маємо нової волі, ми не зможемо представити наше тіло живою жертвою. Наступним кроком є те, що Відкупитель стає Гарантом цієї жертви і здобуття нової природи. Третій крок – це прийняття Небесним Отцем жертви – земної природи, заколеної Відкупителем, – і надання особливої ознаки Його прийняття. Цією особливою ознакою прийняття є зачаття Святим Духом.
Дуже важливо тримати нову людську волю осторонь, окремо від того, що ми отримуємо при зачатті Духом. Спочатку ми маємо нову волю, тобто ми запрагнули і поставили собі за мету чинити Божу волю. Тоді ми наближаємося до Отця шляхом, який Він визначив – через нашого Відкупителя. Жертву складає нова воля. Після жертвоприношення відбувається застосування заслуги Ісуса, і таким чином жертва негайно стає прийнятною для Отця. До цієї миті воля особи далі є людською волею, новою людською волею. Далі наш Господь Ісус, Первосвященик, заколює принесену жертву, і після цього зачаття Духом свідчить, що Отець прийняв її.
Що саме Бог робить при цьому, ми до кінця не розуміємо. Ми навіть добре не розуміємо, чим є природне зачаття, хоча в нас є кращі засоби для розуміння буквального зачаття, ніж духовного. Що стосується духовного зачаття, ми маємо божественний вислів, що воно дає початок новому життю. Особа, яка його отримує, є просвічена надприродним чином. Відтепер вона є іншою особою, новою особою, Новим Створінням. Відтепер вона є в Ісусі Христі. Вона має нові надії, нові цілі та наміри, і тепер здатна щораз більше оцінювати духовні речі – відколи оживляючі впливи Святого Духа діють на її розум.
Але все це є чимось, що неможливо пояснити тим, котрі не зробили потрібних кроків, завдяки яким можна зрозуміти духовні речі. “А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор 2: 9-15). Доки ми не здобули цього Небесного роз’яснення, ми не можемо зрозуміти духовних речей. Та навіть розпізнавши їх на початку, ми не здатні оцінити їх повністю. Мале на початку, духовне розуміння поступово зростає. “Стародавнє минуло, ото сталось нове”. Стародавнє минуло не одразу, а поступово, і вихідна точка є позначена виразом “зачатий Богом”.

НОВЕ СТВОРІННЯ НЕ ЧИНИТЬ ГРІХА

Бути зачатим Богом, отже, означає отримати початок нового життя, нової природи. Апостол Іван каже про таких: “Кожен, хто родився [був зачатий] від Бога, не чинить гріха [не займається гріхом – Diaglott]” (1 Ів. 3: 9). Доки вони знаходяться під святим контролем, натхнені великими та дорогоцінними обітницями, доки вони мають святу волю, вони не можуть грішити добровільно – не можуть поводитися грішно у своєму житті.
Ми повинні зробити різницю між добровільним гріхом і потраплянням у гріх. У нашому вірші посилання йде на добровільний гріх, на зайнятість гріхом. Нове Створіння не може грішити, бо воно має небесне насіння, насіння нової природи. Кожна квітка, кожна тварина виростає з насіння життя. Яким би нескінченно малим не було воно, яким би незначним не був зародок, у ньому є життя. Так само з християнином: доки в ньому присутній святий розум Бога, в ньому є життя. Але якщо він грішить добровільно, тоді це святе насіння є мертве. Якщо насіння гине, то особа є мертвою як Нове Створіння.
Тоді така особа не може сподіватися нічого іншого, окрім другої смерті, бо вона вже була піднята з першої, Адамової смерті, і для неї померти знову означало б потрапити вдруге під останній, кінцевий вирок Божого Закону. Це буде особистий вирок, і він буде вічний. Такі будуть “двічі померлими”, як представляє дану річ апостол Юда, “викоріненими” (Юди 12).
Отже, бачимо, що саме мав на увазі апостол Іван: хто перебуває в духовно зачатому стані, хто має цей зародок нової природи, той не може грішити добровільно, не може милуватися гріхом, не може віддаватися гріху. Робити так означало би втратити цей Святий Дух і знову позбутися святості. Як пояснює св. Петро, це схоже до того, як вимита свиня повертається до калюжі з болотом. Апостол Іван каже, що зачатий Святим Духом “себе береже, і лукавий його не торкається”. Він не тільки не буде грішити добровільно, але й буде постійно насторожі, пильнуючи, як вартовий пильнує фортецю, місто або дім. Він пильно стежить за дверима і всіма шляхами підходу.

ПОТРЕБА В ПИЛЬНОСТІ

Ця думка – щоб поставити сторожу над собою, щоб берегти себе від лукавого, щоб він нас не торкався ані нам не шкодив – наводить на іншу думку: Господь Сам є великим Осередком праведності, чистоти, правди. Всі, котрі перебувають на боці праведності, чистоти, правди, будуть уникати гріха, не матимуть з ним жодних стосунків, бо навіть коли б ми дійсно не вчинили гріха на ділі, але були хоч трохи прихильні до нього, ми би такою ж мірою виступали проти Господа. Як у колі: чим ближче до центра, тим безпечніше, так само є з колом праведності, де Центром є сам Єгова.
Найменша прихильність до гріха змусить Божу дитину до такої ж міри відійти від Центра чистоти. Наскільки хтось збільшуватиме відстань між собою і Господом, настільки він наближатиметься до краю кола. Уявіть собі острів, оточений водою, яка кишить крокодилами. Особа, яка залишається в центрі острова, буде в повній безпеці від цих ворогів. Але чим більше хтось наближається до берегової лінії, тим більшою є небезпека. Так само сатана показаний як хитрий ворог, і наскільки хтось з нас не пильнує за собою, настільки він наближається до зовнішньої межі кола. Будь-яка прихильність до того, що не погоджується в найповнішій мірі з розумом Господа, будь-яка співучасть у гріху буде вести все далі і далі до місця небезпеки. Святе Письмо дає зрозуміти, що така особа знайдеться у великій небезпеці бути впійманою великим противником та натовпом його демонів, і це не тільки завдасть кривди, але й може навіть знищити.
Мабуть, кожен християнин має трохи власного досвіду наближення до небезпечного місця. Наскільки ми живемо близько Господа, настільки ми є під Божественним захистом. Наскільки ми вагаємось у нашій відданості, настільки ми наближаємось до противника. Таким чином можна потрапити в серйозну небезпеку навіть не грішачи буквально. Серце такої особи може бути далі вірним Господу, але вона може потрапити в гріх з іншими, котрі до нього причетні. Тому Боже Слово застерігає нас пильнувати наші вчинки, пильнувати наші стосунки, нашу поведінку, перебувати “під покровом Всевишнього”, “чинити прості стежки ногам нашим”, щоб слабе та кульгаве не збочило. Краще, щоб воно виправилось і трималося дуже близько Бога та якомога далі від небезпечного місця.

R5742 (1915 р.)