ВІРНІСТЬ У МАЛИХ РЕЧАХ

"Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний" (Луки 16: 10).
В цьому вірші показаний великий принцип, який міг би бути визнаний майже всіма. Життєвий досвід вчить нас, що кожному, кому можна довіряти в малих речах, можна довіряти також в великих справах. Людина, обережна стосовно малих справ, є обережна також в важливих справах. Хто добрий в малих ділах щоденного життя, той буде добрий у великих справах.
Наш Господь загальним чином застосовує цей принцип до Своїх послідовників. І ми віримо, що це повинен бути один з найбільш важливих уроків, які може засвоїти християнин. Є багато таких, які надзвичайно обачно розпоряджаються великими сумами грошей, але дуже недбало поводяться з малими сумами. Вони добросовісні і акуратні, коли їм довіряють великі суми, але зовсім недбалі у випадку дрібних сум. Але кожен, хто розвиває звичку недбалості щодо малих речей, правдоподібно, буде ставати недбалим щодо великих справ. З іншого боку, кожен, хто дбає про кожен долар, кожен пенні, хто старається своєчасно віддати кожен малий борг, буде ще більше старанним стосовно великих сум, великих боргів.
Отже виглядає, що загальним принципом життя є, що ті, котрі недбалі в малих речах і недбалі в великих справах, у відповідний час, або в умовах великого стресу, доведуть, що є ненадійними, або невірними, в усьому, коли така вірність конфліктує з їхніми власними самолюбними інтересами. Інакше кажучи, дрібниці життя мають важливий вплив на будову нашого характеру. Кожен, хто вчиться бути добросовісним в будь-яких речах, належно застосовує лекції життя. Ми бачимо це з нашого власного досвіду. Деякі є повністю недбалі стосовно прав інших. Наприклад, вони без дозволу беруть парасолю, яка належить іншому, кажучи: "Вона потрібна мені лише на годину, або щось біля того, і я поверну її назад". Така особа не є належно добросовісною в малих речах. Немає достатньої підстави довіряти більші речі тому, хто навіть на годину забрав чужу парасолю. Інші позичають речі і забувають, або не дбають, швидко повернути їх, створюючи таким чином великі незручності і неприємності власнику. Звичка позичати в найкращому випадку є варта жалю.
Святе Письмо говорить нам, що наш Господь вибирає громаду, яка впродовж тисячі років Його царювання буде з Ним управляти справами землі як священики, судді, царі. І що кожен, хто вибраний до цієї праці, мусить мати особливу підготовку, особливий характер. Ті, котрі повністю піддали себе Йому, будуть приготовані до цього важливого становища. Ті, котрі не піддали себе таким чином, не будуть приготовані. Тому наш Господь дає нам зрозуміти, що теперішні нагоди потрібно високо цінувати як нагоди показати, яким є справжній стан нашого серця. Він ставить умову, що ми не можемо бути Його учнями, якщо не підкоримося повністю Йому як нашому великому наставнику, щоб Він керував усіма нашими справами в згоді зі Своєю волею.
Учитель говорить нам, що незалежно від того, якими малими є життєві справи, ми повинні розуміти, що Отець знає наші потреби; і що так само, як безперечним є, що Він турбується про горобців і польові лілії, так само безперечно, що Він буде турбуватися про тих, котрі є Його дітьми. Наш Господь говорить нам: "Чи ж ви не багато вартніші за горобців?" Ще коли ми були рабами гріха, Отець вчинив приготування для нашого повернення до Його ласки і до вічного життя при умові, що ми слухаємось Його і відповідаємо на Його чітко визначені вимоги. Наскільки більше Він потурбується про нас тепер, коли ми стали Його дітьми?

ПОКОРА ОБОВ’ЯЗКОВА ДЛЯ СЛУЖІННЯ

Навіть у найменших справах життя ми повинні шукати Господньої волі. Властивий стан, який ми повинні підтримувати є наступний: Я служу Господу Христу. І не має значення, чи це велика праця, чи мала. "Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть" (1 Коринтян 10: 31). Найбільш покірний вид служіння є прийнятний для Господа, якщо він спонуканий любов’ю. Ми пригадуємо випадок з нашим Господом Ісусом. Коли Йому випала нагода розмовляти з бідною самарійською жінкою біля криниці Якова, Він не говорив: "Я прийшов проповідувати Євангелію, а оскільки ця жінка всього лиш самарянка, Я не буду завдавати Собі клопоту нею". Коли учні повернулися, то не могли зрозуміти, чому Учитель розмовляє з цією жінкою, а не з натовпом. Але Ісус, маючи нагоду проповідувати, навіть якщо це була одна самарійська жінка, використав цю нагоду. Він знав, що через неї правда могла прийти до інших, що те, чого вона навчиться, вона розповість своїм сусідам, і що коли прийде властивий час, самаряни зможуть почути і будуть більш підготовані скористатися нагодою.
Де б ми не знайшли нагоду представити правду, ми повинні оцінювати цей привілей. Звичайно, ми не повинні докучати будь-кому з тих, з ким маємо справу. Але якщо здається, що є нагода послужити, то ми повинні бути в справах нашого Отця і використати її – чи це нагода представити правду, чи просто сказати лагідне слово і т.п. "На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим". Бог шукає тих, хто лагідний і співчутливий, хто прагне допомагати іншим.
Нашим привілеєм є давати слово підбадьорення в кожний час. Як правило, люди мають сумні досвіди. Часто середину, серце, немов точить черв’як. Помічено, що ті, хто здійснив самогубство, сміялися і жартували незадовго до того, як вкоротили собі життя. Світ був би в жахливому стані, якщо б кожен розповідав усі свої біди і не скривав своїх почуттів. Краще, що вони скривають свої біди, і що ми ховаємо наші від очей. Краще розвивати духа, який співає:
"Вдоволений я долею своєю,
Мене мій Бог провадить нею".

МАЛЕНЬКІ ПРОБИ ХАРАКТЕРУ

Ми повинні вважати привілеєм вислати бандероль з брошурами, чи провести годину в Господній службі. Хтось може сказати: "Я, краще, хотів би проповідувати". Ми відповідаємо: "Якщо Господь відкриває шлях і дає вам нагоду проповідувати, проповідуйте. І якщо в один день ви маєте кілька нагод проповідувати – чи то одній особі, чи десятьом, чи тисячі, – використайте їх. Але якщо ви не маєте жодної нагоди проповідувати, ви можете мати привілей висилати бандеролі. Таким чином ви сприяєте тому, щоб в руки інших потрапила література, навіть якщо приносить її в дім, де її будуть читати, листоноша. Або якщо ми працюємо на кухні, чи в якійсь іншій частині дому, це є служба Господня, якщо ми робимо все, як для Нього. Він милостиво дає нам нагоду робити щось для братів."
Отже, що б ми не робили, ми повинні робити це для Господа, ми повинні робити це, як для Нього, робити так, як Він хотів би, щоб це було зроблене. Такий погляд на речі робить нас щасливими. Доброю думкою є запитувати себе час від часу: "Про що я стараюсь? З якого мотиву я роблю це? Для кого я працюю?"
Коли ми таким чином працюємо для Господа, і стараємось догодити Йому, і розвиваємо духа вдячності за службу в малих речах, ми будемо доводити, що гідні великих речей. Наше бажання відплатити Господу вірною службою виявиться в бережливості в домі і в послужливості іншим довкола нас. Кожен, хто нищить надто багато сірників, або запалює їх до стіни дому, показує таким чином, що він не повністю заслуговує довір’я. Кожен, хто свистить вдома і непокоїть інших, або встає дуже рано і спричинює забагато шуму, так що інші не можуть відпочивати, або приходить пізно вночі і шумно ходить по кімнаті, той демонструє, що він не навчився дотримуватися Золотого Правила, не навчився шанувати права інших.
Самим початком всієї нашої поведінки як членів тіла Христа повинно бути дотримання принципів справедливості. Ми повинні думати, якими є права інших, і як ми посягаємо на ці права. Якщо ми бачимо, що робимо так, то знаймо, що ми порушуємо закон справедливості. В усіх життєвих обставинах спочатку мусить бути справедливість, а потім ми можемо бути настільки лагідними і добрими, наскільки можливо.

"ЧИ НЕ Я ТО, О ГОСПОДИ?"

Такий самий принцип існує і в духовних справах. Маленька тріщина в лютні псує музику. Бог шукає дуже особливий клас для царства. Він бажає тих, хто буде абсолютно відданий Йому, відданий Його Слову, вірний не лише в деяких великих речах, але також в найменших життєвих справах – вірний в думці, слові і ділі. Кожен, хто вірний таким чином, кожен, хто проявляє обережність в усіх цих відношеннях, буде пристосовувати і приготовляти себе до царства. Кожен, хто є недбалий і неуважний до малих речей, не є готовий до великої честі, яку Господь приготував для цілковито вірних. Він слідкує за нами пильним, але доброзичливим оком. Він бажає нам успіху. Він дає нам необхідні вказівки і керівництво. Проявляючи старанність в малих речах, ми, завдяки цьому, розвиваємо наш характер в правильних напрямках. Якщо ми не здатні робити це, ми ніколи не станемо гідними того, щоб нам довірили важливі справи. Нехай кожен з нас поставить собі питання: "Який характер я розвиваю з плином днів?"
Але християнин, який робить помилку, який бачить свою помилку і по можливості старається виправити її, побачить, що такий досвід є корисним для нього – можливо, на все подальше його життя. Через покарання, яке він сам накладає на себе, він навчається більшої обережності. Обережність і пильність є необхідними, і ми повинні слідкувати за тим, щоб вони поширювались на кожну життєву справу – на використання нашого часу, наших талантів, наших грошей і т.п. Будь-що, що ми маємо, є від Господа і належить Йому. Тому ми повинні старанно обдумувати, що нам робити з цими нагодами, і повинні бути дуже добросовісними в їх використанні – скільки ми повинні використати для себе, і як ми використаємо решту. Наша поведінка в цих справах буде показувати Господу гідні, чи ні ми місця в славі.
Наше вживання або зловживання всіх талантів, великих чи малих, ввірених нам Учителем, буде показувати, наскільки старанно ми зауважуємо Його волю і виконуємо цю волю стосовно цієї риси нашого управительства. Він має на меті незабаром дати вірним ті речі, які будуть набагато більшої вартості, ніж центи і долари. Справи, поручені їм, будуть дуже відповідальними. Якщо хтось не був вірним – якщо хтось вважає, що час, центи, долари і т.п. є його власними, і так розпоряджається ними, той не буде з класу, який пошукує Господь. Він розглядає нас згідно з Угодою Жертви, яку ми вчинили з Ним (Псалом 50: 5). Якщо б ми мали мільйон доларів, це було б лише малою річчю в Його очах. Спосіб, яким ми використовуємо речі цього життя, показує нашу відданість Господу і демонструє, як ми використовували б божественну силу протягом тисячі років Месіанського царства для благословення всіх родів землі.
Наші найбільші нагоди для служіння є порівняно незначні. Але ми повинні оцінювати навіть найменшу службу, яку можемо бути здатні виконати. Ми повинні вважати, що нашу службу тут не потрібно порівнювати з речами, які Господь зберігає для тих, хто любить Його. Протягом тисячі років вони повинні царювати з їхнім Господом, а потім настануть грядущі віки, протягом яких Він покаже безмірне багатство Своєї благодаті в добрості до них у Христі Ісусі, їхньому Господі (Ефесян 2: 7). З огляду на цю майбутню спадщину святих в світлі, що дивного, що наш Господь бажає, щоб ми були добрими, справедливими, великодушного серця? Наша перспектива бути в малому стаді в великій мірі залежатиме від нашого оцінювання наших нагод служіння Господу в малих речах теперішнього життя.