ЛЮБОВ ОТЦЯ І СИНА ЯК ПРИКЛАД ДЛЯ НАС

Про нашого Вчителя виразно сказано, що навіть при завершенні Своєї земної місії Він далі щиро любив Своїх учнів. Читаємо: “Ісус,.. полюбивши Своїх,.. до кінця полюбив їх”. Варто провести чітку лінію поділу між любов’ю Бога, яка, за словами Біблії, проявляється до всього людства, і любов’ю Бога, яка дарована Церкві. У загальному, широкому значенні слова Біблія запевнює нас, що “так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”.
Однак у деградованій людині не було нічого, що Бог міг би насправді любити – завдяки чому Він міг би знаходити в ній товариство. У людині не було нічого, що могло би викликати в Бога любов до неї, швидше навпаки. Ось чому на початку, одразу після її гріхопадіння, Бог засудив людину, стверджуючи, що батько Адам не заслуговує на Його подальшу любов та милість, а підлягає смерті (1 М. 3: 17-19).
Не треба думати, що Бог опісля змінив Свою думку і прийшов до висновку, що Він, як би там не було, все-таки любить Адама, і Йому шкода, що Він засудив його на смерть. Радше варто думати, що Божа любов, яку Він проявив до світу, є чимось на зразок співчуття. Ви і я можемо мати співчутливу любов до нещасного собаки. Якщо він поранив собі лапу, ми б хотіли її перев’язати. Це і є співчутлива любов. Суть не в тому, немовби ми любимо цього собаку, а в тому, що ми йому співчуваємо. Так само стосунок Бога до світу є проявом співчуття. Бог хотів би, щоб Його народ мав добрі почуття до всіх людей і навіть до тварин. При цьому апостол радить, щоб ми робили добро всім людям, якщо маємо можливість, і особливо тим, котрі є з Дому віри (Гал. 6: 10).
Господь дає чітке правило. Ми не повинні ставити Дім Віри нарівні зі світом. Ми не повинні проявляти до світу те ж саме почуття, або любов, або зацікавлення, що й до Дому Віри. Бог також так не робить. Любов, яку Він має до світу, є цілком іншою, ніж та, яку Спаситель згадує, коли говорить: “Бо Отець любить Сам вас”. Для мене це, мабуть, один з найгарніших віршів Біблії: що наш великий Бог має любов до нас, таких малих, таких недостойних Його любові або уваги! Це почуття Небесного Отця знаходить відображення у вірші: “Ісус,.. полюбивши Своїх,.. до кінця полюбив їх”. Так, без сумніву, було насправді. Не думаймо, що ті, котрі були Його в той час, котрі прийшли до Нього і стали Його послідовниками, були найбільш талановитими зі всіх юдеїв – більш талановитими, ніж Його учні сьогодні. Чи вони були Його з причини того, що були добре освічені? А може вони були дуже витончені? Ні. А може світ їх цінував і хотів посприяти їм, або ж вони могли піднятися до відповідального становища в очах світу? Ні.

ЧОМУ ІСУС ПОЛЮБИВ СВОЇХ?

Чому Ісус мав до них аж таку особливу любов, що, “полюбивши своїх,.. до кінця полюбив їх”? У цьому є щось особливе. Ви і я хочемо знати, чи Спаситель нас любить. Його любов не є випадковою. Тут існує певний принцип. Він полюбив їх, бо вони були Його: не в якомусь егоїстичному значенні, коли людина може любити свій дім, свого собаку або кота, бо вони їй належать, бо вона ними володіє. Ні, Ісус називав учнів Своїми не в такому значенні. Це була несамолюбна любов. Він хотів для них щось зробити.
То чому Ісус любив і називав учнів Своїми? Думаю, ви погодитеся зі мною щодо причини. Він любив їх, бо у своєму серці вони мали почуття, які заслуговували на Його любов. Думаю, що цими почуттями є почуття, які маєте ви і які маю я. Ви і я думаємо у тому ж напрямку, у тому ж напрямку бачимо і знаємо. Я радий словам Біблії, які кажуть, що Ісус полюбив Своїх. Я радий, що я є одним з тих, хто є Його, і можу вірити, що Ісус любить мене – не тільки в значенні співчуття, в якому Він любить невіруючий світ, але в особливому значенні, який стає очевидним з нашого вірша.
Рисою, за яку Ісус любив їх перш за все, була, вірю, їхня чесність. Мені здається, що жодна інша риса не є такою цінною в очах Бога, як чесність. Чи всі повинні бути чесними? Так, відповідаю я. Чи всі є чесними? Мабуть, ні. Чесність, яку проявляли учні, полягала в тому, що вони були готові визнати, що вони є нічим. Вони не могли виконати Закон Бога. Вони не могли думати про себе щось особливе, як робили інші. Вони знали, як і всі юдеї (або ж повинні були знати), що Бог дав їм Закон як мірило. І вони не могли виконати цей Закон. Вони були достатньо чесні, щоб признатись у цьому. Їхні серця, отже, були в змозі чекати на щось, що Бог мав дати і що було кращим від Угоди Закону (Рим. 7; 8: 1-4).

ЛИЦЕМІРСТВО – ВЕЛИКИЙ ГРІХ

Зверніть увагу на відомих, побожних, релігійних осіб з юдейського народу: книжників, фарисеїв та священиків. За їхніми словами, вони виконували Закон, та насправді вони його не виконували, як це зауважив Ісус. Значить, вони себе обманювали і тільки казали, що вони його виконують. Вони виставляли напоказ свою побожність. Вони промовляли довгі молитви, щоб це бачили люди. Ісус весь час докоряв їм. Звичайно, у Палестині було багато злочинців, крадіїв та волоцюг, але, бачимо, Ісус проходив повз цих злодіянь і вважав їх незначними порівняно з лицемірством. Найбільший прилюдний осуд Учитель звертав саме проти цього класу.
Чим далі ви і я будемо від релігійного лицемірства, тим краще. Коли б різні релігійні спільноти, які визнають Христа, відступилися від лицемірства, це викликало б велике пробудження у світі. Деяким іменам надають великого значення, вважаючи, що із ними пов’язана значна релігійна діяльність, хоча насправді ці імена важко зіставити з фактами.
Учні були чесними, вважаючи, що вони є ніхто, що їм не під силу поступати правильно, що вони нездатні виконувати Божий Закон. Та оскільки учні прийняли Боже Послання, яке давало мир з Богом і твердило, що вони можуть мати прощення гріхів через Нього (і таким був стан їхнього розуму), Ісус прийняв їх за Своїх учнів. Вони радо повірили в Його Послання, що Він вибирає клас Царства, котрий буде звеличений, щоб благословити людство, і полишили все, щоб піти за Ним. Він теж пішов таким шляхом – полишив все, щоб виконувати волю Отця. Ісус відмовився від славного становища, яке мав у Отця перед постанням світу. Як людська істота, Він посвятився під час Свого хрищення – радо, охоче, щоб виконати волю Отця. І ось тепер деякі, дорогі Йому учні, побачивши Його бездоганність і прийнявши Його Послання, радо вирішили йти Його слідами, щоб так само виконувати волю Отця. Ісус сказав, що кожен з них був Його матір’ю, сестрою, братом. Ось в чому була таємниця.

НІХТО НЕ Є ТАКИЙ ДОРОГИЙ, ЯК ГОСПОДНІ СВОЇ

Наш Господь приймав Своїх учнів, бо вони були близько споріднені з Ним. Вони були для Нього найдорожчими у світі. І хоча вони не були Його тілесними братами та сестрами, однак Він їх дуже любив, бо вони мали Дух Отця, мали Його власний Дух. Полюбивши Своїх, Він любив їх аж до кінця.
Як пам’ятаєте, при закінченні Своєї земної місії, коли Він думав про те, що їх доведеться залишити, Він молився до Отця, кажучи: “Не за світ Я благаю”. Невдовзі Він мав померти за світ, але молився Він не за нього, бо спасіння світу в Божому Плані було ще не близько. Він молився за тих, котрі добровільно погодилися бути Його учнями і ходити Його слідами. Він молився, щоб вони були одно, але не однією особою. Вони завжди будуть окремими особами, але Він хотів, щоб вони мали один дух, один розум, одне серце, одну вдачу, щоб вони були справжніми учнями і могли бути одно з Отцем.
Такою була Його молитва за них. Він сказав, що Його послідовники повинні любити один одного, як Він полюбив їх. Відлуння цього дійшло і до мене з вами. Але одна справа усвідомлювати любов Господа Ісуса до нас, і зовсім інша – усвідомлювати, що сам Отець любить нас за те, що ми залишили світ і відвернулися від гріха. Можливо, що до хвилини смерті ви ніколи не зможете подолати в собі всі слабості, але Господь судить серце, волю. Він знає, чи ви відвернулися від гріха. Він знає, чи ви цілковито підкорили своє серце Його волі, щоб покірно ходити слідами Ісуса.
“Бо Отець любить Сам вас!” Як ти думаєш, дорогий брате, чого навчає цей вірш про Божу Любов до нас як Своїх дітей? Бог має любов до світу.  Він – Бог, Творець – доглядає за всіма Своїми створіннями. Він подбав про кожне створіння, навіть про горобців. Але до всіх, котрі здобули самовідданий стан розуму, Він має любов – співчуття і навіть більше того, повагу!

“БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ САМИХ У БОЖІЙ ЛЮБОВІ”

Якщо знаємо, що ми увійшли в любов Бога, то пам’ятаймо, як каже апостол Юда, щоб берегти себе в Божій любові. Ви запитаєте: “А як ми можемо себе берегти? Чи не зробив св. Юда помилки?” Ні, дорогий брате, він не зробив жодної помилки. Ми повинні берегти себе в Божій любові. “Але ж ми не здатні себе вберегти, чи не так?” Так, але ми повинні. Бог ніколи не змушує нашу волю. Він не шукає тих, кого потрібно змушувати. Поступово, у наступному віці, у Тисячолітті, Він буде мати справу з тими, кого треба присилувати і змушувати. Він це робитиме, щоб вони могли порівняти добро та його наслідки зі злом і його наслідками. Зараз Отець шукає тих, які поклоняються Йому в дусі, які горнуться до Нього і люблять Його. Не ми перші полюбили Його, а Він – нас, і ця любов є відображена в Його великому Плані підняття нашого роду. Все це свідчить про велич Бога, якого ми маємо. Коли ми входимо в Його сім’ю через підкорення Йому нашої волі, і Він дає нам зачаття Своїм Святим Духом, ми входимо в особливі стосунки. Нічого подібного не існує у Всесвіті. Щоправда, святі ангели перебувають в Божій любові та милості і ніколи не втрачали її, але ми, котрі були колись грішними і тепер є прийняті назад до Його сім’ї, стали зачаті Його Духом до найвищої з усіх природ. Це щось дивовижне, дорогий брате! Я думаю (і ти, мабуть, теж), що Бог любить нас дуже, дуже сильно, інакше Він ніколи не подбав би у Своїй благодаті і у Своїй люблячій доброті так щедро про нас, котрі є в Ісусі Христі. Щедроти Божої благодаті не належать тільки до майбутнього. Хіба тільки в майбутньому Він змінить і перетворить тих, котрі тепер прагнуть хотіти і чинити те, що Йому до вподоби? Ні, ми вже тепер зазнаємо переміни цією любов’ю Отця.
Вірю, що кожного дня, тижня, місяця і року, коли ми згадуємо про ці речі, коли задумуємось над ними, вивчаємо їх і намагаємось зрозуміти велику любов Бога, виражену в Його дивовижному Плані, ми приходимо до чудового висновку про те, як дуже “Отець любить Сам” нас. Але до кінця ми цього зрозуміти не можемо. Проте вже сам факт, що батько зробив таку чудову річ для дитини, свідчить про велику міру любові.
Бог мав любов до ангелів, коли творив їх. Він мав любов до херувимів та серафимів, коли творив їх. Вони завжди матимуть величний характер і будуть заслуговувати на Божу любов. Але тут ми маємо найвеличніший прояв Божої любові, в який можна лише повірити: Бог має любов до нас, котрі в усіх відношеннях є безладним родом.
Отець поглянув вниз і побачив серед цього роду декілька коштовностей. Він підняв ці коштовності, задарма обмив їх від гріха через заслугу Спасителя, а тоді, після їхнього посвячення, розпочав працю їхнього полірування і приготування, щоб підняти їх до величної слави в поранку воскресіння, коли Він оправить ці коштовності в золото божественної природи. Справді, Сам Отець любить нас!

“ЩО Я ВІДДАМ ГОСПОДУ?”

Якщо Отець любить нас, і ми маємо слово запевнення, що Спаситель любить нас, то що ми робимо у відповідь? Що я віддам Господу, моєму Богу, за всі добродійства, дані мені? Тільки це ми можемо сказати. Коли б вас, як ви були бездомним у світі, взяв за руку хтось дуже багатий та впливовий, і забрав до свого дому, та й прийняв у свою сім’ю, ви б вигукнули: “Яка добра людина!” Якщо у вас вдячне серце, ви б сказали: “Весь свій час та вплив я віддам цьому добродію, щоб показати йому, як я ціную його доброту до мене”. Якщо тільки у вас є добре серце, то саме це ви відчуєте.
Так от, що ми віддамо Господу за всі Його добродійства – за Його любов, Його доброту, за велике відкуплення, яке ми отримуємо разом зі світом, за високий поклик, який ми прийняли, щоб вийти зі світу і стати співспадкоємцями з Ісусом Христом? Нам належить небесна спадщина, нетлінна, незаплямлена і нев’януча – збережена для тих, котрі є бережені силою Бога через віру на спасіння, яке готове виявитися останнього часу. Все це є наше. Так постановив Бог. Тут немає жодного непорозуміння. Йдеться про Нове Створіння. До Євангельського віку Він ні з ким, так би мовити, не ділив Свій рівень, тому ми не повинні губити шляху, як ідемо за нашим Вождем. Коли ви і я оцінюємо те, що Бог зробив для нас, ми, зрозуміло, хочемо щось зробити для Нього.
Що ми можемо зробити? Гляньте на себе, і я гляну на себе, і давайте скажемо правдиво і щиро: “Ми є лише клунками, сповненими недосконалості. У нас немає нічого вартісного, щоб принести Господу, нашому Богу”. Але ви принесли, і Він прийняв. Ви віддали все, що мали, і Господь прийняв вас, бо інакше ви б не належали до цього класу взагалі. Отже, Отець любить тільки тих, котрі Йому посвятилися. Вони єдині, які є Церквою, чиї імена записані на небесах. У вас була воля, і ви її віддали – віддали те мале, що у вас було. Отець прийняв вас і дав зачаття Своїм Духом. Ось причина, чому ви є Божими обранцями, і це – причина, чому ви можете збагнути більш повно, що “Отець любить Сам вас”.
То що ми віддамо? Те, що ви віддасте і що я віддам, це те саме, що ми посвятили Богу. Ви мали небагато, і я мав небагато. А як ми можемо віддати все? У всьому, і перш за все у своїй волі, ми повинні прагнути пізнати Отцівську волю. Чи ми їмо, чи п’ємо, чи щось інше робимо, ми повинні все робити на славу Богу. Іншими словами, ми, дорогі брати, входячи в Божу сім’ю і складаючи Угоду з Господом, даємо зобов’язання. Він нас не зобов’язує. Ми самі зобов’язуємось, що в нас не буде власної волі у жодній справі, що ми будемо виконувати тільки Його волю.

РАБИ ХРИСТА, ОДНАК ВІЛЬНІ

Ми не можемо придбати те, що нам подобається носити на собі. Ми навіть не можемо їсти те, що нам подобається. Ми не можемо йти туди, де нам подобається, і нам навіть не дозволяється думати про те, що нам подобається. “Добре, – скаже хтось, – я ніколи навіть не чув про таке рабство!” Це правда, дорогий брате. Ми є рабами Господа Ісуса Христа. “І що, ми ніколи не позбудемося цього рабства?” Ти можеш припинити його в будь-яку хвилину. Усі раби Ісуса Христа є добровільними рабами. Ти стаєшся ним добровільно і можеш так само швидко відмовитись, якщо захочеш. Ти цього хочеш? О, ні! Це найбільш благословенне рабство, в яке ти коли-небудь потрапляв. Кожного разу, як ти бачиш, що потрібно підкорити свою волю, ти у відповідь отримуєш надмір благословення. Ти бачиш, що все є для твого добра, бо ти відмовився від власної волі і йдеш слідами Ісуса. Яке благородне рабство! Ти розумієш, як багато помилок доводилося робити, коли ти намагався чинити власну волю – чи то в одязі, чи в їжі, чи в чомусь іншому. Тому добре мати загальне керівництво когось, Хто такий мудрий.
Продовжуючи, апостол пише про цей клас, що він має “дух здорового розуму” (2 Тим. 1: 7). Наші розуми недосконалі і позбавлені тверезості. Коли ми не керуємось власною волею, а волею Господа, представленою нам в Його Слові, ми здобуваємо дух здорового розуму. Це приносить нам багато-багато благословення! Переконаний, що я виражаю почуття кожного, хто є посвяченою Божою дитиною. Поступово ми починаємо любити Господні дороги. Ми зростаємо в благодаті, знанні та любові Бога і остаточно починаємо ненавидіти речі, які колись любили, і любити те, чим колись нехтували. Ось так, як це змальовує апостол, ми перемінюємось відновою нашого розуму (Рим. 12: 2).
Це рабство є свободою в дуже істотному значенні (1 Кор. 7: 22). Ми здобуваємо перемогу над рабством гріха; і щодня ми ще більше беремо гору над рабством слабостей нашої плоті. Але це рабське підкорення волі Господа приносить нам щоденні благословення, і остаточно воно дасть нам Перше, Головне Воскресіння, про яке Ісус каже: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні!.. вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6). Усе це стане твоїм і моїм надбанням, якщо ми будемо вірні виконанню Господньої волі у міру можливостей. Бог ніколи ні від кого не сподівається чогось понад його можливості. Перед собою ми повинні мати славний критерій Господа і жити згідно з цим критерієм так, як ми здатні. Господь Ісус не міг зробити більше, ніж Він був здатний. Досконалий, Він міг робити все досконало. Але ми, недосконалі, не можемо робити досконало, тому кров Ісуса очищає нас, робить нас чистими, якщо ми намагаємось ходити не по плоті, а по Духу.

ЯК МИ МОЖЕМО СЛУЖИТИ ГОСПОДУ?

Тепер ми переходимо до іншого пункту. Господь знає, що ані ти, ані я не можемо нічого зробити для Нього. Але Він дав нам натяк, як ми могли б це зробити, хоч і не безпосередньо. Ти знаєш, що я хочу сказати. Він каже, що ми повинні любити один одного, і що в любові один до одного ми зможемо виразити любов, яку ми маємо до Нього. Тож апостол Іван, говорячи про це саме і з цього самого погляду, каже, що Христос поклав Своє життя за нас, отже, ми також повинні класти своє життя за братів. Він не каже, що ми повинні класти життя за кожного: за поган, чи загалом за світ. Ні, ні. Ми повинні класти своє життя за братів. Саме так це треба читати. Господь знає, як там написано. Отже, ми повинні класти життя за тих, кого Ісус полюбив.
Я зустрічав деяких дорогих Божих дітей, котрим було набагато легше робити щось для світу, ніж для Церкви. Це не є правильне почуття. Бог має бути перший, Господь Ісус – наступний, а потім – брати; а ще пізніше, після цього, всі люди, якщо для цього є нагода. Потім мають бути німі тварини, якщо є така можливість. Тваринами треба нехтувати на користь людей, і світом треба нехтувати на користь Церкви. Якщо ми маємо Його Дух, ми будемо любити тих, котрі Його.
Коли я так говорю, не думайте, що я вважаю, що до християн варто підходити по-різному. Біблія представляє цю справу дуже широко, і я вірю, що члени Міжнародного Товариства Дослідників Біблії щораз більше намагаються здобути цю любов, яку Господь Ісус хоче, щоб ми здобули. Але це не означає, що коли вони пресвітеріани, то ми повинні любити їх як пресвітеріан, або якщо вони методисти, то ми повинні любити їх як методистів, або якщо вони лютерани, то їх треба любити як лютеран. Пресвітеріани люблять пресвітеріан, методисти люблять методистів, лютерани люблять лютеран, мормони люблять мормонів, спіритуалісти люблять спіритуалістів, масони люблять масонів, а члени Таємного товариства люблять членів Таємного товариства.
Але в Церкві Христа немає таких ліній поділу. Справа не в тому, чи хтось є масоном чи ні, чи хтось є методистом чи ні, а в тому, чи така особа є Господньою дитиною. Ми повинні любити тих, котрі належать до Бога. Якщо Отець любить такого, і Спаситель любить його, то ми також повинні його любити. Якщо я його не люблю, то щось погано зі мною. Я повинен любити те, що любить Отець, любити те, що любить Спаситель.

“ХТО ЛЮБИТЬ БОГА, ТОЙ І БРАТА СВОГО ЛЮБИТЬ”

“Брате Рассел, якщо ти любиш усіх братів, то чи ти збираєшся любити тих, у кого досить шорсткий характер, або тих, хто малоосвічений, або тих, кого люди не шанують?” А що поробиш? Я збираюся любити всіх, кого любить Бог. Пам’ятаєте, що дванадцять апостолів, окрім св. Павла, були дуже простими людьми. Коли св. Петро та св. Іван, два найбільш видатних з дванадцяти, проповідували в Храмі, люди зрозуміли, що вони невчені і прості. Подумайте про це! “Простий народ” це зауважить. Чи це ті самі, кого любив Ісус? Так. Припускаю, що вони мали неправильну вимову і навіть не знали класичної єврейської мови того часу. Це не означає, що ми повинні любити більше від інших тих, котрі неправильно вимовляють англійські слова, але ми не повинні дозволити неосвіченості ділити нас і брата або сестру, а також нашу любов. Ми повинні намагатися любити всіх, хто є в спільності з нашим Господом.
Ось причина, чому вони заслуговують на нашу любов – бо вони мають Його дух, незважаючи на те, чи вони походять з найвищих, чи з найнижчих верств суспільства. Якщо сам Отець прийняв їх до Своєї сім’ї і любить їх, то це достатня причина для тебе і для мене, щоб ми обов’язково їх любили. Ми повинні любити братів. Наскільки? Апостол дає нам дуже високий критерій: ми повинні охоче класти своє життя за братів. Нашим дорученням не є проповідування світу, а лише тим, котрі мають “вуха, щоб слухати”, і бажання знайти Бога. Звертаючись до людей, будьмо певні, ми майже кожного разу знайдемо тих, котрі є Господніми дітьми і хто потребує правильної підтримки, або когось, хто шукає Бога і прагне стати Його дитиною. Просто промовляти, щоб зацікавити світ, зовсім не є частиною нашої місії. Наше доручення – згромаджувати Церкву, Наречену Христа.
А якщо припустити, що хтось, хто вважає себе посвяченим Богу, є справді дуже-дуже слабкий у всьому? Дуже добре, дорогий брате, можливо, Господь бачить, що ти слабкий і також маєш клопоти. Чи ти не здогадуєшся, що Він на багато речей у тобі не звертає уваги? Ми повинні створювати іншим якомога менше труднощів, але ми повинні також носити тягарі слабких братів, а не лише собі догоджати. Дозвольте повторити. Ми повинні носити їхні слабості та недомагання, а не подобатися собі. Як багато це означає! Вірю, що ми вчимося цього. Я лише звертаю увагу на те, що всі ви знаєте: що Божа любов є виконанням Божественної вимоги, і ця любов має проявлятися до тих, кого Він визнає за Своїх дітей і приймає в Свою сім’ю. Якщо я бачу, що хтось має єдність з Богом, то я не насмілюся відмовляти йому в спільності.

МИ ПОВИННІ БУТИ З ТИМИ, З КИМ Є БОГ

Пригадується історія про одного банкіра з Нью-Йорка, яку можна навести як ілюстрацію. Він був порядною людиною. Цей банкір мав приятеля, який жив далеко. Той, щоб допомогти своєму синові почати кар’єри, передав з ним лист-прохання до банкіра. Він писав: “Якщо ти можеш представити мого сина світові бізнесу, то я вважатиму це за честь”. Багатий чоловік з Уолл-Стріт мав велику довіру до свого приятеля, і як тільки побачив молодого чоловіка, то одразу зрозумів: це шляхетна особа. Далі він задумався, що б зробити, щоб започаткувати його бізнес. Врешті, нічого не пояснюючи, він сказав: “Ходімо, пройдемося”, – і вони пройшлися пліч-о-пліч вздовж Уолл-Стріт і Бонд-Стріт, і Нью-Стріт і назад до офісу. Молодий чоловік зволікав у нервовому очікуванні. Врешті, побачивши, що банкір, мабуть, нічого більше не збирається робити, сказав: “Чи ви можете щось зробити для мене?” На це банкір відповів: “Нічого не потрібно робити. Вже той факт, що я пройшовся з тобою цими вулицями, буде достатнім представленням тебе бізнесменам цієї частини міста”. Незабаром молодий чоловік у цьому переконався.
Так само, якщо Бог бере когось за руку, і ми бачимо його в товаристві Бога, то ми знаємо, що Бог хоче його представити і поставити поруч з тобою і зі мною. Він є одним з братів, бо “Отець любить Сам” його; Отець визнає його одним зі Своєї сім’ї. Тому ти і я повинні бути готові зробити для нього все, що ми можемо. Ми повинні співпрацювати з Отцівською волею, щоб усіляко допомагати цим братам. Ми знаємо, що вони мають різні випробування та труднощі. Усі воїни хреста є на вузькій дорозі, ведуть бій зі світом, з тілом та супротивником. Ти і я ведемо боротьбу, причиною якої є деградований стан нашої плоті. Яке співчуття ми повинні мати до всіх воїнів цієї битви! Є два Вожді. Усі, котрі є на Господньому боці або стараються ходити слідами Ісуса, належать до нашої армії. Вчених чи неосвічених, чорних чи білих, багатих чи бідних ми маємо привілей любити як наших братів.

МАЄШ ЛЮБОВ? ТО ПОКАЖИ ЇЇ

Вірю, що це – добра думка, оскільки ми наближаємось до закінчення цієї конвенції. Учитель сказав: “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!” (Мт. 28: 20). Ми знаходимося зараз у кінці цього віку, “ми чекаємо, щоб ранок яскравіше засіяв” – чекаємо, щоб перейти за завісу і з’єднатися зі Спасителем з другого боку завіси. “Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця”. Жодної нагоди допомагати братам більше не буде. У той час вже всі з них отримають допомогу і перейдуть туди, де допомоги не потребуватимуть. Зараз є час, щоб підбадьорити один одного, підтримати поглядом, тепло потиснути долоню і показати нашу спільність у теперішніх стражданнях.
Сподіваюся, ми всі щораз більше вчимося цієї лекції любові, і сподіваюся, що наші серця відчиняються щораз ширше, коли ми починаємо бачити славний характер нашого Отця і нашого Спасителя, коли ми починаємо приймати образ Учителя, який відбивається в нас щораз більше. Апостол каже, що ми, дивлячись на Ісуса, зазнаємо зміни, перемінюємося в цьому житті від слави до слави. Йдучи вперед від одного стану розвитку серця до наступного, від одного щабля слави до іншого – ще з цього боку завіси – ми робимо потрібний поступ і будемо готові до великого кінцевого кроку, остаточного кроку, коли побачимо Його, як Він є, і будемо ділити Його славу.
Мої дорогі брати, хіба ми не віримо, що все це є дуже близько, в дверях? Учитель сказав: “Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!” Чи ми достатньо радіємо? Чи ми підіймаємо свої голови і охоче розповідаємо світу стару добру історію про любов Спасителя і про Божу любов? Не говоріть їм надто багато про близьке горе. Скажіть їм про срібну облямівку хмар. “Ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій”.

СВІТ БУДИТЬСЯ

Найбільш вражаючі випитування стосуються того, про що ми знали завжди. Люди скрізь кажуть: “Що це означає? Це речі, про які ви, Дослідники Біблії, розповідаєте вже роками”. Люди починають “пізнавати”. Можливо, не всі вони віддадуть зараз Господу своє серце. Для того, хто запитує, незмінним залишається правило, що він повинен укласти угоду з Господом перш ніж може мати які-небудь милості – теперішні чи майбутні. Головний пункт кожної дискусії і кожного аргументу для того, хто ще не посвятився, далі полягає в тому, що часу є обмаль і що єдиний правильний шлях для кожного, хто хоче його обрати, – віддати, як радить апостол, своє тіло живою жертвою, що є розумною службою.
Мені здається, що ми робимо добре, коли завжди тримаємо це у своєму розумі. Ви ніколи не доб’єтесь, щоб люди зрозуміли все про доктрини. Господь ніколи не мав на увазі, щоб хто-небудь, окрім братів, зрозумів всі ці речі. “Вам дано пізнати таємниці Божого Царства”. “Вам” означало тим, котрі увійшли в Божу сім’ю. Ці речі дано вам зрозуміти. Коли ви бачите, що люди зацікавлені, зробіть наголос на тому, що для них є можливість увійти в Ковчег Безпеки, увійти в сім’ю Бога, стати членами Тіла Христа, спадкоємцями Бога і співспадкоємцями з Ісусом.

СЛОВА ПРОЩАННЯ

Залишаючи вас сьогодні, ми робимо це з думкою, що ми, можливо, знову зустрінемося на котрійсь Конвенції, а може не зустрінемося. Ані вам, ані мені не личить бути безапеляційними. Біблія свідчить про те, що Часи Поган закінчилися. Дні їхніх царів залишилися позаду. У багатьох відношеннях вони залишили після себе добре враження. Багато з цих урядів радили собі чудово. Візьміть уряд Німеччини. Мені здається, що нинішній імператор Німеччини зробив прекрасні речі для свого народу, який ще сорок років тому був дуже відсталим.
Сьогодні німці є передовим, розвинутим і добре освіченим народом, одним з найкращих у світі. До цього у великій мірі причетний їхній мілітаризм. Вивчаючи військову дисципліну, вони навчилися читати, писати і рахувати. Усім цим поганським урядам багато можна було би сказати на користь, а також на докір. Але навіть зробивши все, що вони могли, вони зробили мало. Чи ці народи змогли підняти людство до повної досконалості? Ні. Чи лікарі змогли здвигнути людство? Ні. Чи могли Сполучені Штати коли-небудь це зробити? Ні. Навпаки, при всьому зростанні знання ми бачимо, що гряде катаклізм розпаду та анархії. Але всі ці клопоти будуть нічим у порівнянні з благословеннями, які настануть тоді, коли Сонце Праведності об’явиться. Але спочатку треба пройти браму клопотів. І це буде дуже корисний досвід для всього людства, коли люди будуть приведені до стану, в якому вони будуть виглядати за Господом як своїм Помічником. Людська скрута стане нагодою для Бога.
Отже, мої брати, будьмо вірними Божому світлу, даному нам. Намагаймося жити Правдою кожен день, “звіщаючи чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого”. Я чув про багатьох, котрі отримали благословення від щоденного читання Обіту, інші – від читання Ранкової Постанови. Я вірю, що ви не можете оточити себе тільки корисними впливами. Але ми потребуємо підкріплення. Ми потребуємо зміцнення Божественною силою у внутрішньому чоловікові, щоб змогти протистояти тому, що заважає нам як Новим Створінням. Тому вирішіть для себе триматися цих постанов і живіть близько Бога.
Досить багато осіб писало нам щодо статті про Любов, яка недавно з’явилася в “The Watch Tower”. Один брат писав: “Після прочитання цієї статті я намагаюся бути більш лагідним, більш вдячним, більш уважним до інших і застосовувати ці речі на ділі; і я бачу велике благословення від моїх старань запроваджувати ці принципи на практиці. Я бачу, що мені тепер легше бути покірним, люб’язним і лагідним в слові та ділі”. Вірю, що Господь сьогодні хоче, щоб Його народ якомога краще відполірував свій характер, щоб Йому не потрібно було давати нам у Своєму провидінні різні шмагання, щоб нас відполірувати. Якщо ми будемо себе полірувати, то не потребуватимемо полірування від Господа.
Усі, котрі одягають на себе благодаті Духа, отримують особливу Божу підтримку і співпрацюють з Богом (2 Кор. 6: 1), бо це – Боже діло. Як каже Біблія: “Бо ми Його твориво”. Якщо Бог працює в нас, щоб викликати в нас і хотіння, і чин, то це означає: Він хоче зробити в нас те, що Він виклав нам у Своєму Слові як Свою волю. Його теперішній замір – вибрати з-посеред людства святий клас, щоб мати частку в природі Христа і в Його Царстві майбутнього, через яке світ матиме благословення.

R5724 (1915 р.)