НАШЕ СТАНОВИЩЕ Є ТІЛЬКИ В ХРИСТІ

“Тіло Мені приготував” (Євреїв 10: 5).
Мати Єва займала становище перед Богом лише як частина тіла Адама, бо вона була взята з його боку. Ми вважаємо, це представляє факт, що Церква не має жодного становища перед Богом сама по собі, і щоб вона з’явилась, потрібна була жертва Ісуса, її Господа. Іншими словами, вона з’явилася з Його боку. Другий Адам є Небесним Господом – Первородним з мертвих, Тим, Хто виправдовує, Життєдавцем для світу. Під час Євангельського віку Бог вибирає Церкву, щоб вона стала Нареченою Христа, і вона весь цей час перебуває в процесі розвитку. Як Наречену, як Дружину Агнця, її можна вважати другою Євою, і її праця має відбуватися в грядущому віці: праця матері по догляду за родом Адама, зачатим знову через “Господа з неба”, через Другого Адама (1 Кор. 15: 45-47).
Увесь цей образ показує нам, що відповідальність за гріхопадіння була на Адамі. Св. Павло стверджує, що матір Єву зведено і що вона першою провинилася, однак він стверджує також, що гріх увійшов у світ через непослух Адама і що таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо “всі згрішили” (Рим. 5: 12). Це показує наслідок (по спадковості) гріхопадіння Адама на його нащадках. Якщо “карою за гріх є смерть”, а гріхом, який приніс смерть, був гріх Адама, а не гріх Єви, то з цього виникає, що викупна ціна відповідає Адаму, а не Єві.

ТІЛО НА ЖЕРТВУ

Коли ми читаємо, “але тіло Мені приготував” на жертву, ми не повинні думати, що йдеться про приготування на жертву Тіла Христа, Церкви. Тіло, приготоване на жертву, було людським тілом Ісуса. Воно було приготоване в тому значенні, що було дане Йому чудесним чином, і було святе, незлобиве, невинне, відлучене від грішників. Тільки Ісусу було приготоване таке тіло. Церква не має такого тіла.
Наш Господь Ісус, Якого Бог призначив Священиком за чином Мелхиседека, у справі жертвопринесення був позаобразом Аарона, і приніс спочатку Себе, а потім прийняв Своїх учнів, виправдав їх Своєю жертвою і визнав членами, тобто частинами Своєї власної жертви. Відомо, що в образі тільки первосвященик був призначений складати жертвоприношення Дня Поєднання. Жоден інший священик не мав такого права. Тому жодний позаобразний священик, послідовник Христа, не має повноваження приносити себе в жертву.
Єдине, що ми можемо, це представити себе нашому Відкупителю, Котрий нас виправдовує – посвячує наше життя до смерті. Він приймає нас, приписує нам Свою заслугу і зараховує до членів Свого плотського Тіла. А тоді, через Свій Святий Дух, через Христа, Бог “викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю”, що означає виконання праці самопожертвування до самої смерті. При цьому Церква не є пожертвувана так само як Первосвященик, ані не представлена Отцю в нашому власному імені. Отець має справу лише із Заступником, і ми є прийняті тільки тому, що є Його.
Все це показано через жертвоприношення в образному Дні Поєднання. Первосвященик спочатку приносив у жертву тельця, як свою власну жертву, що представляла його самого. Тоді первосвященик, а не священики, приносив Господнього козла – одного козла, а не багатьох. Цей козел принесений не як жертва священиків, а як жертва первосвященика. Так само в позаобразі. Наше посвячення Отець приймає тільки через заслугу Ісуса, приписану нам як Його членам, коли Він приймає нас як частину Свого власного тіла.
Це те, що стосується відповіді на запитання. Ми не можемо викласти цю річ ясніше, ніж пояснили вже; це докладно те ж саме, що намагались сказати на вказану тему у “Викладах Святого Письма” та “The Watch Tower”. Заохочуємо молитися, щоб розум Христа був зрозумілий і щоб ви отримали благословення.

R5719 (1915 р.)