ЗАВОЮВАННЯ ПОЗАОБРАЗНИХ ХАНААНЕЯН

“Тільки будь дуже сильний та відважний” (Ісуса Навина 1: 7).
Ісус Навин записав слова Бога Єгови, сказані до нього в той час, коли він, після смерті Мойсея, став на чолі Ізраїлю. Позаду залишилися сорок років труднощів на пустині, і тепер ізраїльтянам треба було перейти Йордан і заволодіти землею Ханаан. Ісус став наступником Мойсея. Народ отримав багато уроків зі своїх труднощів у пустині. Але Мойсей помер, і люди звернули очі на Ісуса Навина як свого вождя. Ісус Навин признався, що він не здатний служити на місці Мойсея, через котрого Бог так відкрито показав Себе. Але Господь запевнив Ісуса, що Він благословить його по всі дні його життя, так як Він благословив Мойсея.
Ісус Навин виявився вірним у всьому. Він був одним з двох чоловіків, котрі пережили труднощі пустині і котрі при виході з Єгипту мали понад двадцять років. За вірність Ісуса Навина і Калева Господь обіцяв їм, що тільки вони зі всіх дорослих ізраїльтян, які залишили Єгипет, увійдуть в Обіцяну Землю. Інші померли на пустині, окрім Мойсея та Аарона. Аарон помер на горі Гор, а Мойсей трохи згодом – на горі Нево, перед тим, як народ мав перейти Йордан.
Господній заклик до Ісуса Навина бути сильним і дуже сміливим був пов’язаний з наказом ізраїльтянам заволодіти землею Ханаан і знищити мешканців землі. Для багатьох такий наказ Бога став каменем спотикання. Вони думали, що Біблія не може бути від Бога, який дає такі накази. Їм здалося, що для ізраїльтян іти і заволодіти Ханааном – це несправедливий вчинок. “Яке право, – кажуть вони, – мав Ізраїль вбивати тих людей і захоплювати їхню землю? Вона більше належала народу, який вже володів нею, ніж комусь іншому. Напасти на їхню країну, повбивати їх і забрати їхню землю та маєтки було несправедливим. Поведінка Ізраїлю є прикладом “загарбницького” відношення людей, які з кожним століттям стають сильнішими, не дивлячись на зростання цивілізації та їх удавану повагу до справедливості”.
Саме такий погляд багато хто обирає, і це діє їм на шкоду, бо вони не розуміють того, про що говорять. Коли ми кажемо, що вони не розуміють справи, то не маємо на думці, що в них слабший розум, але що вони дивляться не з Божого погляду. Під будь-яким кутом зору, окрім правильного, вся діяльність Ізраїлю в цій справі мала б здатися несправедливою і небогоподібною. Однак з правильної позиції все виглядає розсудливо, справедливо і цілком правильно. Гріхи та гидоти цих поганських народів були такими великими, що їхнє знищення було вкрай очікуваним. Бог задумав велику несподіванку для землі Ханаан, яку вони населяли. Більше того, Юдейський вік був віком образів. Як Ізраїль, так і ці зіпсовані поганські народи були образами.

ХРИСТИЯНИ НЕ ПОВИННІ ЧИНИТИ ОПОРУ

У нинішньому віці Господній народ не повинен захоплювати ані людей, ані майна інших. Він за жодних обставин не має права позбавляти когось життя. Він не має права воювати зі застосуванням будь-якого виду тілесної зброї. Він не повинен чинити опору. Ми не належимо до тих, хто в подібний спосіб збирається захищати так звані християнські народи наших днів. Як християни, ведені прикладом та вченням свого Учителя, ми повинні намагатися робити добро всім людям, якщо для цього є можливість, і слід залишити в спокої їхні доми, їхнє майно та їхні свободи. Існує велика відмінність між Божественним Законом Любові, який є рушійною силою, що діє сьогодні в справжніх Божих дітях, і законом самолюбства, під яким маси людей (включно з більшістю номінального християнства) знаходяться і будуть знаходитися, доки Нова Епоха не буде повністю запроваджена Божественною Силою.
Але, беручи до уваги, що справжня Церква відокремлена від світу в Плані Господа і в Його справах, ми можемо дивитися з відносним спокоєм, коли царства цього світу ламають засади справедливості та безсторонності, розуміючи, що Господь, особливо в теперішньому часі, використовує їхню природну схильність воювати, загарбувати та творити імперії. Він дозволить людському гніву виконати певні риси Його Плану, що будуть, як виявиться згодом, для благословення всього світу – для тих, хто в гробі, і для тих, хто ще живе.
Народи землі, не маючи змоги глянути за завісу на всі ласкаві задуми нашого Небесного Отця і не будучи достатньо мудрими, щоб знати, як ці задуми запровадити, ходять напомацки в темряві, гадаючи, що вони господарі власних справ, і не знаючи, що Могутня Рука так спрямовує справи народів, що Його славні задуми перевершать все, що є, а також не здогадуючись, що жодна річ не може перешкодити Його цілям. Господній народ займає, переважно, становище спостерігачів щодо того, куди йде світ – щодо його політичних курсів, його політиків, його завоювань, його нестямних зусиль запровадити власні егоїстичні плани (Ів. 17: 16).
Коли б нам довелося на тому чи іншому боці вирішувати справи світу, займатись великими питаннями, які люди намагаються подужати, ми б, напевно, діяли всупереч Божественному Задуму. Господь не має наміру давати перемогу жодній стороні цього протистояння. Ми повинні триматися осторонь світу і присвятити наші думки та увагу, наші симпатії та зацікавлення справам Небесного Царства, і наші голоси, якщо їх взагалі подавати в таких справах, повинні бути подані за справедливість, милосердя і мир. При цьому ми повинні дивитись з великим спокоєм на будь-які події та зміни, які можуть статися в світі, знаючи, що наш Небесний Отець має усю владу, щоб покерувати цими справами для Своєї слави і остаточного добра людства.

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ПОГЛЯД

Але світ каже, що ми надто мирні. Він каже, що людство не може обійтися без боротьби. На це відповідаємо, що ніхто не може зрозуміти Божих методів, якщо він не ведений Його Словом, Духом Правди. Божа діяльність була різною в різні віки і мала різну мету. Тому, на перший погляд, суперечливі представлення Божої волі є абсолютно розсудливі і узгоджуються з правильного кута зору.
Погляньте: в Едемі Адаму був винесений вирок “Вмираючи помреш” (Diaglott) за його свідомий непослух Божественній засторозі – порушення Божого наказу принесе смерть. Після гріхопадіння людство почало поволі віддалятися від Господа. Багато ангелів, які мали в той час доступ до землі з можливістю матеріалізуватися, відпали від свого святого стану. Людство стало жертвою цих ангелів, які “ходили за іншим тілом” (1 М. 6: 1-4; Юди 6, 7; 2 Петр. 2: 4). З таким станом речей було остаточно покінчено у великому потопі за днів Ноя.
Але з часом світ знову став дуже грішним. Тоді Бог вибрав з-посеред людства одну людину, і цією людиною був Аврам. Він обіцяв Авраму, що коли той ходитиме Його дорогами, то Він буде керувати його справами для його добра і зробить його великим народом та благословить його насіння. Отже, бачимо, що Авраам, Ісак та Яків були особливими слугами Бога. За днів Мойсея Бог уклав угоду з потомками Якова. Бог обіцяв бути їхнім Богом і, під проводом Мойсея, посередника, признавати їх за Свій народ. Коли б вони були вірні Йому, Він благословив би їх. А якщо б вони були Йому невірні і вдалися до ідолопоклонства за прикладом сусідніх народів, Він покарав би їх за гріхи, дав шмагання, але не покинув би.
У моральному відношенні народи Ханаану були дуже деградовані. Вони настільки поринули в гріх, що більше не було жодної користі з того, щоб вони далі володіли Ханааном. Ізраїльтяни мали прогнати ці народи, а якщо потрібно, і знищити. Знаємо, що за особливим наказом Бога Ізраїль мав знищити деякі народи цілком (5 М. 20: 10-18).
Думаючи про цей наказ Бога, ми повинні викинути з розуму передсуди минулого. Люди, яких належало вбити, пішли не на вічні муки, а на смерть, до Шеолу, Гадесу, гробу, що означає непритомний сон. Хто загинув від меча, той далі спить. Він не відчуває болю, ані жодної муки. Людей лише позбавили життя до часу загального пробудження, бо Бог передбачив, що люди повернуться до життя, будуть покликані зі сну. Про всі благословення вічного життя Бог подбав через Месію. Месія повинен мати Царство, а це Царство повинно керувати світом в праведності (Див. Пс. 96, 97 і 72) і благословити не тільки живих, але й тих, хто заснув у смерті (Іс. 25: 6-9; Ос. 13: 14; Рим. 14: 9; 8: 20, 21). Багато місць Святого Письма говорить про це безапеляційно. Справді, таким є лейтмотив усього Божого Слова. Божественний План проходить немовби червоною ниткою крізь всю Біблію – Старий та Новий Заповіт.
Цей великий Месія, Котрий ще має благословити весь рід Адама, зобов’язаний бути його Відкупителем, а, отже, Власником і Визволителем людей, як про це говорить Писання. Завдяки Своїй жертві за людину Він здобув “ключі Гадесу та смерті”, як сказано Ним в Об. 1: 18. Він дав Своє життя як заміну за життя батька Адама. Цю ціну купівлі ще не застосовано за світ загалом, але буде застосовано, віримо, в найближчому майбутньому. Власне, Тисячолітнє Царство Христа має на меті дати всім дітям Адама (попередньо непросвіченим), а також самому Адаму, повну нагоду отримати вічне життя після здобуття досвіду через пізнання природи та наслідків гріха.
Під таким загальним кутом зору бачимо, що для народів древньої Палестини: ханаанеян, амореян, хіттеян, періззеян, хіввеян, євусеян і т.д. було благословенням померти в той час. Мерзотні та зіпсовані морально, вони не приносили жодної користі ані собі, ані іншим. Це було те саме, що померти від хвороби – туберкульозу, пневмонії, холери – або ще від чогось.
Коли б хтось запитав: “Чому Бог вирішив, що ці древні народи повинні померти в битві, а не від хвороби?” – відповідь була б у тому, що ці народи, які населяли землю, становили б постійну загрозу для морального стану Ізраїлю. Вони не тільки були ідолопоклонниками, але й проводили аморальні ритуали, займались ворожінням і т.д. Бог постановив, що земля має перейти у зовсім інше користування. Він мав величний План, в якому, за Його наміром, Ханаан мав відігравати важливу роль. Земля та її мешканці мали бути образом Божих діянь з духовним Ізраїлем в Євангельському віці. Образ, у якому земля Ханаан, як передбачив Бог, повинна була мати образне значення, не міг виконатися без вигнання цих язичників або їхнього знищення.

ДУХОВНИЙ ІЗРАЇЛЬ ПРОГАНЯЄ ХАНААНЕЯН

Виникає питання, який образ тут показаний? Віримо, що вигнання та знищення Ізраїлем цих грішних народів було образом того, як сьогодні народ Бога, духовний Ізраїль, має заволодіти своїми земними тілами. Ми, як Нові Створіння, повинні завоювати, знищити ці нахили плоті, що збираються нас поневолити. Якщо ми не здолаємо їх і не знищимо, вони здолають і знищать нас. Ми повинні побороти погані нахили, погані звички, пороки, думки, бажання, які оселилися в нашому розумі, і своєю новою волею взяти їх під повний контроль і заповнити місце, яке вони попередньо займали, святими, чистими думками, прагненнями, амбіціями, цілями, звичками.
Ці людські тіла зараз є у розпорядженні духовних ізраїльтян, є власністю Нових Створінь в Христі. Між Новим Створінням і його плоттю не може бути миру. Тому треба прийняти пересторогу, дану через приклад буквального Ізраїлю. Його неспроможність прогнати і повністю знищити своїх ворогів, як наказав Бог, була джерелом постійних клопотів, зваблювань, причиною поклоніння ідолам та гріха в Ізраїлі. А те, що сталося з ними, “написане нам на науку”. Наша боротьба проти духовних ворогів повинна закінчитися повним знищенням тілесного розуму і остаточно означатиме також смерть людського тіла.
Боротьба Ізраїлю проти його ворогів може також зображувати умови Тисячоліття. Протягом Тисячолітнього віку світ під проводом Христа та Церкви буде приведений до стану, в якому він буде здатний заволодіти усією землею. Сатана буде зв’язаний на тисячу років. Гріх та прокляття адамової смерті, які залишаються на світі, будуть знищені разом зі всім, що суперечить праведності. Все це становить панування “дужого”, який стільки гнобив світ. Христос, позаобразний Ісус Навин, буде в той час при владі і покаже людині, як викорінити ці грішні речі і остаточно заволодіти землею, Божим Едемом, де кожна людина буде царем, володарем.
Хоча усякий буквальний ізраїльтянин мав бути воїном і мав заволодіти землею ворога, ми не повинні бачити в цьому щось більше, ніж було насправді. Наприклад, піти і захопити землю Ханаан, наказували не ізраїльтяни, а сам Бог, Котрий мав дати їм цей наділ. Також не треба думати, що Бог не знав про справжні інтереси язичницьких народів. Він сказав, що їхнє беззаконня дійшло до крайності. На той час більше не було потрібним продовжувати їхнє життя. Отже, бачимо: в тому, що землю віддано ізраїльтянам у вічне володіння, не було спроби замаху на справедливість. Господь заповідав про це раніше, але, за словами Господа, в той час, коли була дана обітниця, властива пора для її виконання ще не настала: спочатку мав прийти понурий час, коли беззаконня цих народів повинно було проявитися у повній мірі.

БИТВА ДУХОВНОГО ІЗРАЇЛЮ СЬОГОДНІ

Звертаючись до Євангельського віку, бачимо, що духовні ізраїльтяни ведуть велику сутичку. Це – війна проти всього світу. Ніхто ніколи не вів такої могутньої та важливої війни. Але ця сутичка, в якій беруть участь Господь Ісус та Його послідовники, не ведеться гарматами та іншою тілесною зброєю. Сьогодні мільйони людей у великих таборах мріють про знищення один одного. До цього їх заохочують їхні правителі.
Тут і там між ними трапляються християни, котрі дійсно віддали своє серце Богові, але це поодинокі випадки. Переважна більшість у світі визнає, що вона ніколи не зробила жодного кроку посвячення Господу. Однак правителі переконують людей, що вони є Божим народом і воюють за Нього.
На основі Біблії, тільки святі – ті, котрі зробили особливі кроки, накреслені Учителем для Його учнів, – є християнами взагалі. Всі інші, які називають себе християнами, є лише імітацією – “куколем”. Вивчаючи життя святих далеких часів, справжні християни можуть краще зрозуміти для себе розум Бога, волю Бога. З життя Мойсея, Ісуса Навина, пророків та інших вірних минулих віків вони беруть уроки віри, відваги та запалу. Їх навчено, що всі ці біблійні записи дані як образи і настанови для євангельської Церкви, тому вони черпають з них застереження, зміцнення і підбадьорення.
Господній народ не повинен почувати себе занадто сильним і впевненим, а, навпаки, повинен бути дуже покірним і зовсім невмілим – як Ісус Навин. Всі Божі діти повинні усвідомлювати недостатність власних сил. Вони повинні відчувати, що Бог покликав їх до великої праці, і що вони зазнали б повної невдачі, коли б Господь не обдарував їх Своїм благословенням. Вони повинні звертатися до Господа і приймати Його обітниці до доброго та чесного серця, маючи віру, що ці обітниці належать їм, доки вони вірні та віддані Йому. Поводячись так, вони можуть бути сильними, дуже сильними, і відважними.

ЯСКРАВІ ПРИКЛАДИ МИНУЛОГО

Ми вже помітили відвагу нашого Господа Ісуса, коли весь народ був проти Нього. Так само є з усіма Його вірними послідовниками, більшість з яких є бідними у світі, володіють зовсім малим багатством, впливом чи почестями в людей. Справжній Божий народ весь Євангельський вік був покірним класом, але при цьому був дуже сильним та хоробрим. Люди за днів апостолів “пізнали їх, що вони з Ісусом були” і навчились від Нього. Ці учні Ісуса бачили Його готовність покласти Своє життя в Отцівській службі. Вони бачили Його відвагу, коли Він опинився перед лицем найбільш жорстокої смерті, коли сказав: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” Так само й для нас, котрі відтоді вирушили за Учителем, побачили дух, який наш дорогий Господь проявляв усякого часу в найбільш суворих та критичних випробуваннях, це стало великим натхненням.
Як правило, вірні весь час були мало знаними у світі. Вони переважно не належали ані до великих, ані до вчених, ані до багатих. У минулому деякі з них могли бути відомими особами, або особами шляхетного роду, але вони були святими Бога і жили за тим світлом, яке мали в той час. Вони були винятками. Ми знаємо також, що багато справжніх святих жило тихим, непомітним життям, однак вони теж жили згідно з усім тим світлом, яке здобули, і ходили з Богом, доки не заснули смертю. Світ переважно ігнорував цих святих Бога, навіть якщо вони не були відверто переслідувані. Ми не можемо знати напевно, хто є цілком відданий і щирий серцем, але можемо бути певні, що “Господь знає тих, хто Його” (2 Тим. 2: 19).

ВІДВАГА В ЦЮ “ГОДИНУ СПОКУСИ”

Звертаючись до наших днів, бачимо, що ніколи не було такого часу, коли б потрібно було більше сили характеру і більше відваги, ніж зараз. Беззаконня всього світу, а особливо так званого християнства, майже досягли краю, і всі нинішні уряди незабаром мають бути зметені, щоб звільнити місце для славного Царства Бога під усіма небесами – славного царювання Царя царів. Усі нинішні церковні системи, що називають себе церквою Христа, вишикувалися на боці неправди і воюють з Правдою та її захисниками. Отже, нам потрібно бути сильними в Господі та в силі Його могутності.
Хто з власними силами вирушає до бою проти укріплень гріха, той, напевно, буде розбитий. Але якщо він іде в силі Господа Саваота і має Божественну вказівку, що йому робити або що казати, той, мабуть, буде відважний. Багато щирих сердець сьогодні шукає Хліб Життя; вони є в’язнями у Вавилоні або зголодніли на “полі” – у світі. Вони потребують нашої підтримки. Наша міць буде випробувана – наше вміння покладатися на Бога та Правду, а також наша відвага в захисті Правди. Ці речі, напевно, підлягатимуть пробі, бо Вавилон чинитиме опір нашому шляхові. Бог не хоче мати в Царстві нікого, хто б не витримав вірно до кінця. Але намагаймося в покорі врозумляти тих, котрі виступають проти Слова Господа, і шукаймо голодних та спрагнених.
Ми не знаємо, у якій формі прийдуть ті чи інші наші проби та труднощі. Але нам, котрі живемо в цьому “злому дні” і навіть у самому кінці цього дня – у кінцевій “годині спокуси” – обов’язково потрібно буде зодягнутися в повну Божу зброю. Нам потрібно підперезати свої стегна Правдою; нам потрібний шолом спасіння, щоб захистити свій розум, свій інтелект від стріл неправди; нам потрібний панцир праведності; нам потрібний Меч Духа – широкий обосічний Меч; нам потрібні сандалі “готовності Євангелія Миру”. Нам потрібно все це, щоб перемогти ханаанеян у нашій душі і всі навколишні перешкоди.
Озброєні та приготовані таким чином, ми справді можемо вийти “більш ніж переможцями” у великій сутичці, яка з дня на день посилюється. Ми переможемо Тим, Хто “нас полюбив” і “власною [дорогоцінною] кров’ю набув”. Нехай обітниця Учителя “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною” буде нашим щоденним натхненням.

R5705 (1915 р.)