ГРІХ САМОВПЕВНЕНОСТІ

“Огида для Господа всякий бундючний” (Приказки Соломона 16: 5).
Гордість – це, мабуть, надмір самоповаги або самовдоволення, а також їх надужиття. Кожен повинен розважливо оцінювати себе, щоб дізнатись, які здібності він має насправді, і не бути недбалим у їх використанні. Почуття, яке веде когось до думки, що він не має жодної здібності, коли насправді він має, є шкідливим різновидом покори – надмірною покорою. А ще, звичайно, є різні таланти: деякі мають їх більше і мають кращі таланти від інших. Ці таланти треба належно сприймати і цінувати, але вони не повинні бути предметом гордості.
Дехто вживає слово гордість неправильно. Такі особи кажуть: “Я пишаюся своєю сім’єю”, – тоді як насправді вони мають на увазі: “Я радію своєю сім’єю” або “Я дуже задоволений своєю сім’єю – радий, що моя сім’я є такою, якою є”. Надмірне упередження, яке сприймає усіляку річ, зроблену однією сім’єю або одним приятелем, і нехтує усім, що зробила інша сім’я або приятелі, було би злом. Немає виправдання для гордості і особливо для самовдоволення. Загалом причиною цього є необізнаність, хоча, звичайно, необізнаність заслуговує на більше прощення.
Але гордість, згадана в нашому вірші, не виникає з необізнаності. Мова йде про надто високу самооцінку. Усіляка така гордість, каже Господь, є огидою в Його очах. Річ не тільки у тому, що Бог її не любить, а у тому, що має бути причина, чому Він відчуває до неї відразу. Жодне створіння не має істинної причини для гордості. Як запитує апостол: “Що ти маєш, чого б ти не взяв [від Господа]?”. Ми не маємо абсолютно нічого. Коли б ми мали десять талантів замість одного, ми б і так не мали чим гордитися, бо ми не створили ці таланти. Навпаки, вони були нам дані. Але виставляти таланти напоказ або хизуватися ними – значить показувати, що ми вважаємо їх своїми власними і горді від того, що вони наші.
Жодна людина не має права гордитися тим, що вона отримала від іншого. У цьому вона – боржник; їй дали і не більше. У випадку людства ми все отримуємо з милості Отця. Всі благословення в житті – земні та духовні – є божественним постачанням для нас. Якщо ми маємо багато таких благословень, то це, як і раніше, не привід для гордості.
Гордість має на увазі самовпевненість. У Святому Письмі сатана представлений як той, що хотів мати можливість показати свою мудрість, свої здібності. Він був переконаний, що на щось здатний, не розумів: все, що отримав, прийшло від Бога, і той, хто здобув благословення, не більший від самого Джерела Благословення. Він не зрозумів, що його мудрість і можливості поступалися Божим. Сатана став правопорушником.
Можемо бути впевнені, що коли Господній народ плекає пиху серця, то в Божих очах це ознака, що з ним не все гаразд. Ще до того, як вони стали Господнім народом, Він попередив, що з пихатим серцем вони не будуть прийняті до Його сім’ї, не отримають зачаття Святим Духом. Покора обов’язкова для всіх, хто хоче бути в Господній сім’ї. “Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Петр. 5: 6; Мт. 23: 12).

ГОРДІСТЬ ВЕДЕ ДО ЗНИЩЕННЯ

У світі панує дух гордості. Хтось пишається своїми предками, хтось пишається своїми талантами і т.п. Було б недобре, коли би Бог благословив тих, хто не має почуття вдячності за отримані божественні благословення. По суті, Час Горя, який прийшов, є наслідком гордості. Очевидно, що всі люди горді.
Ми, мабуть, не можемо судити серця, але ми знаємо людську поведінку – почуття самовдоволення. Кожний народ вважає, що він має найкращі таланти, найкращу зброю і т.д.. Власне, це почуття самовпевненості довело народи до теперішнього конфлікту. Деякі з них переконано говорять, що Господь на їхньому боці. Вони думають, що Господь завжди був прихильним до них, що вони такі добрі і такі великі, що Господь не може не допомогти їм перемогти, і з такими ілюзіями вони вплутались у цю велику війну.
Стосовно великої війни і всіх лих, які вона потягне за собою, Святе Письмо каже: “І стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, Який не позоставить їм кореня, ані галузки” (Мал. 4: 1). Гордість веде до всякого роду надуживань. Доки не закінчиться Тисячоліття, Бог буде пильнувати, щоб на всій землі не позосталося і кореня гордості. Тому в кінці Тисячоліття між мешканцями землі вже не буде гордості, а буде визнання Бога і того, що Він зробив для людства. Буде дух вдячності, доброзичливості, який, віримо, є в Небі.

R5704 (1915 р.)