ПРИВІТНІСТЬ – ПРИКМЕТА ХРИСТА
“А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим, що навчав би противників із лагідністю” (2 Тимофія 2: 24, 25).
Слова нашого вірша були зверненням апостола Павла до Тимофія, старшого Церкви. Господній народ – усі, котрі належать до Тіла Христа, – є синами Бога. Проте всі вони є слугами – рабами Ісуса Христа. Кожний справжній син бажатиме служити інтересам свого батька, особливо якщо це справедливий, люблячий батько. І кожен вірний слуга хотітиме служити інтересам свого пана або свого наймача, особливо якщо це шляхетний, гідний довіри наймач або пан. Наш Господь Ісус, який був особливим Сином Небесного Отця, став слугою всіх, щоб служити інтересам Отця, щоб виконувати Його волю.
Наш вірш стосується будь-якого слуги Бога, будь-якого члена Церкви Христа, незалежно від того, чи він займає між братами якесь становище, чи ні. Це – припис, який стосується всієї Церкви. Кожна духовно зачата Божа дитина повинна навчати залежно від нагод та здібностей, підпорядковуючись наведеним у Святому Письмі обмеженням стосовно статі тощо. “Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю” (Іс. 61: 1). Ці слова пророка стосуються кожного члена Христа, Голови та Тіла.
ВЛАСТИВИЙ СПОСІБ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ПРАВДИ
Але Послання Доброї Новини, яке Господь нам дав, щоб звіщати, не треба накидати силою. Щоб бути добрими слугами Господа, слухатися Його постанов, ми не повинні сперечатися, не повинні переконувати або сваритися. Навчати треба з покорою, а не з почуттям вищості або бажання показати скільки ми знаємо. Наше Послання є для тих, котрі мають “вуха, щоб слухати”. Ми не повинні бути надокучливими, нав’язувати себе, щоб тільки змусити людей слухати. Навіть якщо ми готові пожертвувати власними інтересами заради проголошення того, у що ми віримо, ми не повинні при цьому змагатися, злитися або ставати причепливими. Не можна казати про тих, котрі, представляючи Правду, люблять сперечатися, що вони не є членами Христа, просто вони, мабуть, ще не навчилися поводитися краще. Вони ще не розвинули в собі достатньо прикмети любові; в цьому відношенні їм бракує небесної мудрості. Одного разу два учні нашого Господа повернулися з Самарійського селища, мешканці якого не хотіли продати їм їжі. Розгнівані, вони запитали Ісуса, чи не повинні вони спровадити вогонь з неба, щоб понищити їх? У відповідь наш Господь сказав: “Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати!” (Лк. 9: 55, 56). Отже, сьогодні є особи, які готові сперечатися при кожній нагоді. Хоча така тенденція не означає, що вони не є Господніми дітьми, однак вона показує, що вони є в неправильному стані і потребують покращення.
Святе Письмо прищепляє речі, які подобаються Богу. Господні послідовники мають бути привітними до всіх людей – не тільки до братів у Христі, а й до всіх інших. Вони не повинні породжувати суперечки, не повинні вдаватися до запеклих перемовлянь, а бути довготерпеливими, тактовними до думок та переконань інших. Може трапитися, що християнин опиниться в становищі, де йому доведеться захищатися, але одна річ – захищатися розумно, і зовсім інша – сперечатися та ставати агресивним.
Намагаючись донести Правду до інших, ми повинні пам’ятати, що не всім треба представляти свою віру. “Не розсипайте перел своїх перед свиньми”. Вони не оцінять ваших перел, а, навпаки, будуть хотіти заподіяти вам кривду за те, що ви їх не похваляєте. Та навіть якщо ми не сперечаємось, ми повинні бути уважними, щоб тримати перед собою Слово Життя. Якщо Правду атакують, і щирі душі є в небезпеці спіткнутися, ми повинні, як радить апостол, “боротись за віру, раз дану святим” (Юди 3). Це не означає, що ми повинні сваритися або влаштовувати полеміку в буквальному значенні слова. Треба бути готовим говорити Правду при кожній сприятливій нагоді з поміркованістю, лагідністю та покорою і одночасно зі щирістю та запалом, бо це наша робота. Якщо ті, кому ми представляємо Послання Правди, є в правильному стані, вони її запрагнуть. Тому ми повинні бути готовими покласти наше життя на захист Правди та її інтересів.
Чим більше в нас буде витримки, спокою та самовладання, коли нам заперечують, тим краще ми зможемо захистити і запропонувати Послання, яке ми даємо. Чим більшою буде різниця між нашим духом і духом нашого опонента, тим міцнішим буде наш аргумент на користь Правди в розумі тих, кому доведеться слухати, і більш ймовірно, що ми роззброїмо упередження в розумі того, хто нам протистоїть, якщо в нього щире та чесне серце. Хто втрачає самовладання і стає забіякуватим та незговірливим, той нищить свою справу. Ніколи не треба втрачати голову, бо тоді ми, напевно, скажемо щось, що краще було не говорити, а наш тон та манера будуть свідчити, що ми не є ведені Духом Учителя. Така помилка може наробити більше шкоди, аніж принести добра. Ми завжди повинні представляти Послання привітно, доброзичливо, переконливо. Можливо, що навіть доведеться бути наполегливим у своїх аргументах, але дух самого представлення має бути привітним як у приватній розмові, так і публічно.
КВАЛІФІКАЦІЯ СПРАВЖНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
Апостол каже, що слуга Господа повинен бути “здібний навчати” (1 Тим. 3: 2; 2 Тим. 2: 24). Тут св. Павло особливо звертається до старших Еклесії. Бути здібним навчати – означає має учительські здібності. Не всі мають такі здібності, такий дар робити щось зрозумілим для інших. Є особи, які чим більше говорять, тим важче їх зрозуміти. Якщо хтось зауважить таке в собі, то краще взяти написане на папері і тоді спробувати навчитися, як краще представити Послання, щоб воно засвоїлося в розумі інших – як зробити його виразним, зрозумілим і логічним. Представляючи Послання іншим, обов’язково мати терпеливість. Треба навчитися раз за разом повертатися до основного пункту, сприймаючи з розумінням того, кому ми пояснюємо, і пам’ятаючи, на які труднощі ми самі натрапляли, коли намагалися вибратися з темряви на світло.
Чи ви представляєте Правду в приватній розмові чи публічно, ніколи не будьте самовпевненими, ніколи не проявляйте зверхності. Ніколи не дозволяйте собі потрапляти в роздратування, кажучи: “Я про це знаю стільки, скільки ти не дізнаєшся за рік”. Ані навіть не дозвольте, щоб така думка знайшла відображення на вашому обличчі, чи в інтонації, чи в манерах. Бачите, ви можете показати себе чотирма різними способами, але навіть одного з чотирьох достатньо, щоб звести бар’єр між вами і тими, кого ви пробуєте зацікавити. Треба бути лагідним, скромного серця, покірним.
Якщо хтось наводить вам аргумент або вірш зі Святого Письма, який на його гадку суперечить вашій позиції, скажіть йому: “Гаразд, брате, давай подивимось, чи це погоджується з вченнями Біблії. Ми повинні приймати як Правду тільки те, що узгоджується зі всіма твердженнями Божого Слова. Давай переконаємось”. Майте лагідну, поступливу манеру, яка свідчить, що ви готові вчитися від іншого, якщо він може вас чогось навчити з вірного Господнього Слова. Ось так ваш опонент матиме більше бажання слухати, що ви йому кажете – якщо він взагалі налаштований думати.
Безсумнівно, Господній народ щораз більше засвоює урок, який прищеплює наш вірш: “А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх”. Цей урок повинні завчити всі – старші, диякони і кожен член Тіла Христа. Він потрібен для побудови нашого власного характеру і для того, щоб ми могли більш ефективно служити Учителеві. Коли ми вперше вирушили в бій, взявши Меч Духа, ми, напевно, добилися певних успіхів, проте, можливо, наробили також більше збитків, ніж доброго. Ми відчували, що в нас є щось, що ніхто не зможе здолати. Та поступово ми вчилися бути більш привітними, більш мудрими, більш терпеливими, більш люблячими. Це робить нас більш кваліфікованими для навчання інших. Ми побачили, як ми можемо зашкодити Господній Справі через неправильне представлення Правди, і як властивим представленням ми можемо більш успішно виконувати Господню працю, знаходячи шлях до зголоднілих сердець, і більше подобатись нашому великому Цареві, Котрого ми всі любимо і Котрому прагнемо служити.
R5698 (1915 р.)