ПЕРЕМОГИ НАД СУЧАСНИМИ ВЕЛЕТНЯМИ
1 САМУЇЛОВА 17: 1-54
ВЕЛЕТНІ ДАВНИНИ – ДАВИД І ГОЛІЯТ – НЕ ЛЮДСЬКОЮ СИЛОЮ, А БОЖИМ ДУХОМ, ТОБТО БОЖОЮ СИЛОЮ – БОРОТИСЯ ДОБРОЮ БОРОТЬБОЮ – НЕ ТІЛЕСНОЮ ЗБРОЄЮ – СИЛА КАМЕНЯ ПРАВДИ

Перші велетні, згадані в Біблії, мали людських матерів, хоча їхніми батьками були матеріалізовані грішні ангели, як записано в 1 Книзі Мойсея 6. Однак всі вони загинули в потопі за днів Ноя. Відтоді, час від часу, в Азії траплялися велетні серед людей. Ог, цар Башану, мав залізне ліжко довжиною чотири метри. У своєму донесенні про Ханаан, шпигуни розповіли, що вони бачили там велетнів – синів Анака. Голіят, велетень з Гату, якого вбив Давид, правдоподібно був потомком цього роду.
Ми знаємо про велетнів недавнього минулого: Бірн, ірландець, мав 2 метри 56 сантиметрів; Мідлтон, англієць, – 2 метри 83 сантиметри; Люшкін з Росії – 2 метри 59 сантиметрів; Чанг, Китай, – 2 метри 38 сантиметрів. Пліній каже, що Габарас мав ріст 2 метри 74 сантиметри. Ось чому немає жодної підстави дискредитувати історію про Давида та Голіята.
Давид, юнак віку приблизно двадцять років, прийшов до війська Ізраїлю, в якому троє його братів були вояками, принісши з собою їжу та ласощі, щоб вони відновили сили. На своє здивування він побачив, що війську Ізраїлю протистоїть військо филистимлян, яке вчинило напад з заходу. Вони не билися, мабуть, боячись одне одного. Кожного ранку витязь филистимлян виходив наперед – велетень високого росту та великої сили, що мав на собі зброю з бронзи вагою сто кілограмів. Він розмахував списом, наконечник якого важив щонайменше десять кілограмів, а держак мав сантиметрів з вісім завтовшки. Він кидав виклик ізраїльтянам, вигукуючи, що поєдинок між витязями вирішить долю війни. Цим він кидав виклик не тільки народу Ізраїлю, але й Богу.
Молодий Давид дивувався, що це продовжується так довго і що ніхто не прийме виклик. Маючи віру в справжнього Бога, він знав, що між Богом та його народом існує угода. Його віра у Всемогутнього допомагала приймати Божественні обітниці без вагань. Тому він дивувався з того, як мало віри у його братів та співвітчизників, і дав зрозуміти, що при підтримці Божих обітниць він сам наважиться вийти проти Голіята.
Цар Ізраїлю Саул оголосив, що велика честь дістанеться тому, хто відгукнеться на виклик ворога. До нього привели молодого Давида. При всьому своєму бажанні знайти витязя, цар зрозумів, що мускулистий молодий чоловік, що стоїть перед ним, не вистоїть проти велетенської сили Голіята, який вб’є його одним ударом свого списа. Та юнак заступився за себе. Він сказав, що йому, як пастухові овець свого батька, не раз доводилося рятувати їх від зубів та кігтів лева і ведмедя. В нього є відвага, і понад усе він має віру в Бога. Якщо Бог благословив його в щоденних справах у минулому, то Він дасть йому силу перемогти, щоб виконати свій обов’язок, кидаючи виклик зухвалій поведінці велетня та образам на адресу Єгови.
Цар був вражений. Він запропонував Давидові свою зброю – найкращу в Ізраїлі. Спробувавши її, молодий Давид ввічливо відмовився. Він не звик до такої зброї і краще почувався без неї. Зі собою він взяв лише палицю пастуха, до якої був призвичаєний, та пращу. Йдучи у бік филистимлян на бій, він взяв п’ять гладеньких камінців з потоку. Такої легкої зброї при Божому благословенні було більш ніж достатньо, бо використати треба було тільки один камінь.
Велетень обурився, кажучи: “Хіба я пес, що ти йдеш на мене з ціпком?” Згідно з переказом, коли хлопчина наблизився до велетня, той розсміявся, закинувши голову назад. Його шолом відхилився, підставляючи голову під влучний удар висміяного противника. В той час не було газет, ані громадських бібліотек, щоб Голіят дізнався, якою справді могутньою зброєю були гладенькі камінці вже навіть тоді; що у вправних руках вони були такі ж ефективні, як кулі сучасних рушниць.
Велетень знепритомнів. Його зброєносець кинувся тікати. Молодий Давид мерщій убив Голіята і забрав зброю як здобич. Приголомшені, перелякані филистимляни розбіглися. Ізраїльтяни переслідували їх аж до їхнього укріпленого міста.

ЯК ПРОТИСТОЯТИ СУЧАСНИМ ВЕЛЕТНЯМ?

Після смерті Ісуса вступив у дію новий Божественний порядок. Тих, котрі вірять у Бога, чекають битви, але не тілесною зброєю. Однак їхні перемоги ґрунтуються на тому самому принципі, який успішно спрацював у випадку Давида. Основою є віра в Бога – усвідомлення, що справа, за яку вони борються, схвалена Богом. Відвага, яка супроводжує віру і яка поступово набула розвитку в попередніх перемогах над меншими ворогами, як у випадку з Давидом, допомагає здобути відвагу та силу для воювання з жахливими велетнями, які можуть нам трапитися.
Пам’ятаючи про це, кожний християнин повинен щоденно пильнувати, щоб долати незначні слабості, маленькі вади – щоб ставати переможцем у малих битвах зі самолюбством, злістю, злими замірами, заздрістю, лихослів’ям. Перемоги над цим і досвід, здобутий з Божою допомогою під час цих перемог, дає можливість приготуватися крок за кроком до найбільших випробувань та найвеличніших звитяг.
Коли ми дізнаємося про Божественну обітницю “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною”, це наводить нас на думку, що найбільша перемога, яку треба здобути, це – стати гідним великої честі, до якої Бог покликав Свою Церкву. І ця перемога, як ми щасливі дізнатися, не завжди дістається сильним, а тим, кого Бог благословить. Сутичка, яку Бог схвалює і за яку нагородить, не є суперечкою з приятелями або сусідами, якими б нерозсудливими вони не були, а боротьбою з несправедливістю, гріхом та всім, що суперечить Божественному Закону. Ця боротьба та перемога стосується, перш за все, нашого серця та розуму, і, по-друге, пошириться, як про це може свідчити Господнє провидіння, на боротьбу з громадським злом і на підтримку громадської та публічної добропорядності.
Проте не слід забувати, що велетня гріха та беззаконня, який гнобив народ Бога протягом століть, позаобразний Давид повалить тільки в призначеному у Бога часі. Ім’я Давид означає “улюблений”. Позаобразний Улюблений – це Христос – Ісус, Голова, та Церква, Його Тіло. Незабаром камінець Правди має ударити великого противника, і позаобразний Давид почне Тисячолітнє царювання, яке має підняти світ і благословити його. Ми, як члени класу Давида, повинні мати дух перемоги, що знайде підтримку віри та довір’я до Божої обітниці та сили.

R5662 (1915 р.)