ГОСПОДЬ ПОКИДАЄ САУЛА
1 САМУЇЛОВА 15: 10-23
НЕПОКОРА НЕБЕСНОМУ ЦАРЮ КОШТУВАЛА ЦАРЮ САУЛУ ТРОНУ – ЙОГО ПЕРШЕ СУВОРЕ ВИПРОБУВАННЯ – УРОК ДЛЯ ДУХОВНОГО ІЗРАЇЛЮ – ДРУГЕ СУВОРЕ ВИПРОБУВАННЯ САУЛА – ЧОМУ ЗНИЩЕНО АМАЛИКИТЯН? – ЧИ ЇХНІЙ ОСУД СПРАВЕДЛИВИЙ? –  ПОГАНИЙ СТАН СЕРЦЯ САУЛА – КРАСА ТА СИЛА ХАРАКТЕРУ САМУЇЛА

“Послух ліпший від жертви” (1 Самуїлова 15: 22).
СЛОВА заголовного вірша є докором пророка Самуїла цареві Саулу і пов’язані з тим, що Саул, не послухавшись небесного Царя, втратив привілей представляти Бога на престолі Ізраїлю. Позбавлення Саула царства було чимось більшим, ніж усуненням від влади: воно означало, що його син та наступні спадкоємці надалі не можуть бути Господніми представниками в царстві. Саулу, здається, багато років добре велось на троні, і народ Ізраїлю перебував з ним у достатку. Та вже через кілька років після коронування прийшло перше суворе випробування, згадане в попередній лекції. У той час велася війна з филистимлянами, які, судячи зі всього, захопили Ізраїль. Саул чекав пророка Самуїла кілька днів, щоб той прийшов і приніс жертви Господу перед початком битви, але Самуїл у провидінні затримався, і Саул, почекавши трохи, сам приніс жертви всупереч Божественному наказу, після чого пішов до бою, де його військо зазнало значної поразки.
Мабуть, у царя Саула не було поганих намірів, та йому забракло поваги і пошани до Господа і Його постанов. Цей випадок, можна сказати, став початком відкинення Саула Господом. Пророк Самуїл звернувся до нього зі словами: “Не послухав ти наказів Господа... А тепер царство твоє не буде стояти, Господь пошукав Собі мужа за серцем Своїм” (1 Сам. 13: 13, 14).

УРОК ДЛЯ ДУХОВНОГО ІЗРАЇЛЮ

Урок з цієї події стосується духовного Ізраїлю теперішніх днів так само, як стосувався царя Саула та буквального Ізраїлю в той час: “Послух ліпший від жертви”. Чи можна побачити прояв цього стану між тими, хто визнає сьогодні Господнє ім’я, і як? Багато хто в різних віровизнаннях християнства є зайнятий Господньою Справою, жертвує свій час та гроші, але якщо він неслухняний Господу, то не отримає благословення, яке міг би мати, і значною мірою позбавить себе ще більших привілеїв та нагод. Багато з них, на жаль, взагалі позбавляє себе Царства, слави та співспадкоємства з нашим Господом у цьому Царстві.
З лекції, даної на прикладі царя Саула, ми повинні навчитися, що наш Небесний Отець хоче від нас, щоб ми були дуже уважні до Його Слова і не подумали ані на мить, що ми можемо його покращити, що часи та обставини внесуть зміни в умови нашої слухняності Йому. Коли би цар Саул був слухняним, а наслідки – прикрими, він, принаймні, мав би чисте сумління і міг би сказати, що послухався Бога і не відповідає за наслідки. Коли б він був слухняний, то за наслідки відповідав би Бог, і ми знаємо, що Божественна Сила принесла би відповідні результати. Застосуймо цей урок до себе в нашій щоденній поведінці у кожній життєвій справі. Прислухаймось до Божого Слова і тримаймось його, не боячись наслідків, але маючи віру, що Той, Хто пильнує нас, ніколи не дрімає і не спить, що Він занадто мудрий, щоб помилятися, і здатний впоратися з кожною крайністю, яка може трапитися нам внаслідок нашої слухняності.
Скільки Господніх людей у Вавилоні отримали би благословення, коли б слухалися вказівок цієї лекції! Не раз вони казали собі: “Я бачу, що теперішні інституції та порядки суперечать простоті Євангелія Христа та тому, що відбувалося в первісній Церкві, але що я можу зробити? Я пов’язаний з цією системою і жертвую собою для її підтримки. І якщо я зараз полишу її, якоюсь мірою це буде нещастям. Шкода, що я не є вільний від людських інституцій, бо тоді мої руки були би повністю зайняті Господньою працею згідно з Його Словом. Але я не можу так просто піти, бо відчуваю на собі обов’язок. Я зобов’язаний виконувати жертву, і мені здається, що для її виконання це найбільш відповідне місце”. Господу не до вподоби такі аргументи. Його послання до нас є в тому, що послух ліпший від жертви; що ми повинні передати справу нашого жертвування в Його руки, бо якщо Він не прийме її, наша жертва не матиме ніякого значення, адже Він приймає жертви тільки тих, хто, перш за все, слухняний. “Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його” (Об. 18: 4).
Хоч Господь сповістив про відкинення царя Саула, провіщення, очевидно, виконалося не раніше, ніж через кілька років – можливо через десять. Постанова залишалася немовби мертвою буквою, і цар Саул, мабуть, чогось навчився з того, що Господь його відкинув, і став більш слухняним Божественній волі та більш уважним до неї, натомість Давид, який був помазаний приблизно в той час, ще не був достатньо розвинений, щоб стати Господнім представником у царстві замість Саула.

ДРУГЕ ВИПРОБУВАННЯ САУЛА

Наступне суворе випробування царя Саула було пов’язане з амаликитянами – жорстоким кочовим народом, який час від часу завдавав шкоди Ізраїлю. У посланні до царя Господь особливо наголосив, що амаликитян треба знищити, кажучи: “Поб’єш Амалика,.. і не змилосердишся над ним. І позабиваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, від вола й аж до штуки дрібної худобини, від верблюда й аж до осла”. Не згадуючи інших провин амаликитян, Він дав зрозуміти, що знищення має бути за той опір, який амаликитяни чинять Ізраїлю відтоді, як ізраїльтяни вийшли з землі Єгипту, кілька століть тому.
Скептики вхопилися за цю історію, щоб доказати: (1) що вона вигадана Самуїлом або Саулом, або ще кимось, хто написав її від їхнього імені; (2) що прийняття її як наказу від Господа означає, що Господь – чудовисько: що в Нього немає справедливості, милосердя, співчуття та любові, що Він наказав вчинити різню людських створінь та німих тварин. Є тільки одна відповідь, щоб пояснити цю річ, і вона повинна бути задовільною для всіх, хто її розуміє: (1) Убивство амаликитян не означало, як здебільшого думають, що вони, як відверто злі, пішли відтоді на вічні муки. Смерть означала те саме для амаликитян, що й для їхньої худоби – кінець усього, що вабить у цьому житті, а те, що вабило амаликитян, не дуже відрізнялося від того, що вабило їхні стада. Убиті мечем, амаликитяни зазнали набагато менше, ніж коли б їм трапився голод або моровиця, або ж коли б вони померли від недоїдання чи хвороби. Для них кінець життя означав мало болю для себе і мало клопоту для інших – кінець значною мірою безцільного життя.
Всі вони пішли до великого в’язничного дому смерті – Шеолу, Гадес, гробу. Бог знав наперед і вже запланував велике відкуплення не тільки для них, але й для всього людства. Це відкуплення, здобуте великою жертвою Христа через багато століть після їхньої смерті, згодом принесе їм звільнення від ув’язнення – пробудження від сну смерті. Вони будуть серед класу, згаданого нашим Господом: “Всі, хто в гробах, Його [Божого Сина] голос почують, і повиходять”. Вони повиходять у набагато сприятливіших умовах, щоб дізнатися про Божу благодать у Христі і бути між земними племенами, які отримають благословення через Насіння Авраама – Духовний Ізраїль. Амаликитяни не матимуть частки у головному воскресінні, але будуть мати пробудження до привілеїв реституції через суд – через виправлення у праведності.
(2) Про амаликитян відомо, як і про амореян, що вони були би позбавлені життя раніше, але їхнє беззаконня ще не досягло повної міри. Один з уроків, який треба з цього засвоїти, полягає у тому, що хоча ці народи не були в особливих стосунках угоди з Богом, над ними був певний Божественний нагляд, щоб у своєму беззаконні вони не зайшли занадто далеко, і коли ці беззаконня досягли межі, треба було сподіватися покарання. Ми не знаємо подробиць про амаликитян, але, знаючи характер Бога, Його справедливість і милосердя, можемо бути переконані, що в певному значенні слова їхні беззаконня дійшли до межі і навіть перейшли її, перш ніж цар Саул отримав наказ стратити їх.

СВІДОМИЙ НЕПОСЛУХ ЦАРЯ САУЛА

Помилкою Саула у згаданому випробуванні було невміння точно виконати наказ Господа. Він повбивав усіх амаликитян, старих і малих, окрім царя, котрого захопив живцем, сподіваючись, мабуть, виставити його напоказ як свого роду тріумф. Що стосується отар та стад, він домовився з людьми зберегти те, що вони захочуть. Власне з цього приводу пророк Самуїл прийшов до нього, і відбулася розмова, яка дає початок нашій лекції. Загальний зміст оповіді (обурення Самуїла та виразні слова Господа) виразно свідчить про те, що немає підстави думати, нібито цар Саул не зрозумів наказу. Він просто свідомо порушив його. Відповідно, треба признати, його слова до пророка Самуїла великою мірою були лицемірством. Спочатку він привітав пророка благословенням і запевнив, що він успішно виконав наказ Господа. Пророк одразу відповів: “А що це за мекання цієї отари в ушах моїх, та рик великої худоби, що я чую?” Він одразу зрозумів, що знищення не було повним – що цар Саул та ізраїльтяни запрагнули захопити здобич. Це цілковито суперечило Божественному повелінню. Вони не мали нищити ворогів для власної користі, але мали бути знаряддями Господа у виконанні Його наказу, вироку Справедливості. Вони не мали забирати награбоване і ставати схожими на навколишні народи – грабіжниками, які мали б зиск з горя, завданого ворогам Господа. Все це повністю погоджується з Господнім характером і попереднім його представленням.
Побачивши, що пророкові, мабуть, не подобається порушення наказу, цар Саул почав лицемірно виправдовуватись, що всі вівці та бики, захоплені у ворога, мали бути пожертвувані Господу, і що при цьому буде велике свято для ізраїльтян, адже м’ясо тварин, принесених у жертву, треба було з’їсти. Пророк зупинив царя, який намагався пояснити, і запитав про Господні слова, сказані попереднього вечора, які, судячи з юдейського способу лічення часу, були “цієї ночі”, бо їхній день починався звечора.
Божественне послання давало зрозуміти, що Саул був покірною особою, коли його обирали Господнім представником на престолі, і на той час він з великою готовністю слухався небесного голосу. Річ, мабуть, у тому, що він став самовпевненим, менше покладався на Господа і був не таким уважним до Господніх наказів. Зіпсувавши своє серце, він не зміг правильно дотриматись виразного, визначеного шляху. Свідомо і всупереч Господньому наказу він забрав здобич і зберіг найкраще, хоча Господь наказав по-іншому.
Якщо ми застосуємо принципи цієї лекції до Господнього народу сьогодні, вважаючи амаликитян символом гріха і пам’ятаючи, що Господній наказ – викинути гріх геть, ми можемо взяти для себе добрий урок. Так само як Саул, багато хто готовий знищити найгірші речі, пов’язані з гріхом, але залишити живим найбільший гріх, захопивши його в полон. Багато хто схильний також зберегти для себе речі, які, як відомо, засуджені Господом на знищення, але є принадні та бажані для їхніх смаків. Як Саул, вони твердять, що цих гріхів, менш огидних, треба триматись, щоб пожертвувати їх на славу Богу. Яким понад усе обманливим є серце! Як важливо, щоб усі, які хочуть бути в згоді з Господом, мали чисте серце, чисте сумління. Як важливо, щоб під Господнім керівництвом ми намагалися позбутися в житті кожного грішного принципу, хибного вчення, хибної доктрини та всіх нечестивих слів, вчинків та думок!

ПОСЛУХ І ЖЕРТВА

Цар Саул прагнув відстояти свою поведінку, зберегти лице наскільки можливо і перекласти відповідальність за забрану здобич на військо Ізраїлю, яке само по собі дуже прагнуло принести жертви Господу. Відповідь пророка містить суть усієї лекції і знаходиться у заголовному вірші. Він дав зрозуміти, що цар мав би знати, і всі мали б признавати, що складання жертв менш приємне Господу, ніж послух Його Слову. Ніхто не може принести прийнятної жертви Богу, якщо в нього немає слухняності в серці і якщо жертва не представляє цю слухняність.
Так само з Божим народом сьогодні. Ми не повинні жертвувати несправедливо нажите багатство і не повинні продовжувати набувати його прямо чи посередньо невластивим шляхом, щоб потім пожертвувати прийнятним чином. Наша жертва має бути від серця. Перш за все має бути воля. Той, хто віддає Господу свою волю, своє серце, віддає все. Той, хто не віддає волю, хто не приходить до Господа зі слухняним серцем, не може скласти жодної жертви, яка була би Ним прийнята. “Послух ліпший від жертви” – ось урок, який повинні глибоко закарбувати у своєму серці всі освячені в Ісусі Христі.
Також обов’язково мати дух слухняності. Хто має цей дух, той не тільки коритиметься Божественній волі, але й намагатиметься знати її щораз більше, щоб слухатися. Про цей клас Святе Письмо каже: “Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав”. А ось слова нашого Відкупителя: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці”.
Цар Саул пильно стежив, щоб протистояти чаклунству та ідолопоклонству на всіх землях Ізраїлю, і, поводячись так, робив добру річ на основі Божественно плану, Божественної волі. Але пророк звертає увагу на факт, що його запал у таких справах не може компенсуватися свідомим, відвертим нехтуванням Божественною вказівкою. Господні накази, які стосуються гріха та кожної поганої речі, треба виконувати до останньої букви, не дивлячись на те, яке високе та шановане становище займає гріх, і яким би вартісним, цінним, бажаним або приємним він не був для нашої деградованої природи. Навіть коли б він був таким дорогим для нас, як права рука або праве око, для Господніх послідовників немає іншого шляху, окрім слухняності, до того ж до самої смерті.
Навіть цілковито відкинений, цар Саул був позбавлений престолу лише у відповідному часі. Пророк Самуїл приєднався до царя під час публічного жертвоприношення на знак перемоги над амаликитянами. При цьому він убив власними руками Агага. Потім Самуїл вирушив у дорогу до свого дому. Після цього він вже не бачив царя Саула, однак Святе Письмо говорить, що “Самуїл сумував за Саулом”, тим самим ще раз показуючи нам красу та міць характеру пророка. Він завжди був готовий виконати наказ Господа в будь-якій і в кожній справі, але не був позбавлений почуття жалю до тих, які збилися зі стежки. Це не було почуття, яке би дозволяло їм стати приятелями пророка, штовхаючи до участі в їхніх злих вчинках, але почуття, яке радо сприяло їм завжди поводитися праведно.

R5647 (1915 р.)