НАША ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД БОГОМ

"Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх" (1 Солунян 5: 15).
Цей вірш є частиною поради апостола Павла церкві в Солуні в зв’язку з його посланням на тему другого приходу нашого Господа. Він нагадує їм, як обережно і вірно повинні жити ті, які мають таку надію слави, таку надію бути зібраними до Христа в Його з’явленні і царстві. Він застерігає їх, щоб вони "напоумляли непорядних", щоб вони "потішали малодушних" [нерішучих], щоб вони "підтримували слабих" [тих, котрі не є міцні в вірі, порівняно нерозвинутих]. Далі, в словах нашого вірша, він переконує їх, щоб "ніхто нікому не віддавав злом за зло".
Ми не вважаємо, що апостол мав на увазі, що в церкві нікому не буде дозволено віддавати злом за зло. Ніхто не мав ні сили, ні повноваження прослідкувати, щоб хтось інший не чинив зла. Тими, хто має таку силу або владу, є Сам Бог і Його великий представник, Христос Ісус. Дійсно, якщо ми візьмемося глядіти, щоб ніхто не віддавав злом за зло, то ми будемо втручатися в справи кожної людини, ми розвинемо звичку злого підозріння і не матимемо часу на наші власні справи. Апостол має на увазі: нехай кожен глядить, щоб він не віддавав злом за зло. Цей принцип повинен керувати кожним. Кожний повинен пильнувати себе самого.
Виглядає, що думка полягає в тому, що ми повинні бути критичними до наших власних мотивів, принципів, які керують нашою власною поведінкою. Ми повинні міркувати: "Я збираюся зробити так і так. Чи це буде правильно?" Ми повинні аналізувати свої дії заздалегідь. Ми не повинні йти помилковим шляхом і не бути здатними тримати себе в руках, а потім, коли справа зроблена, казати: "Добре, я маю намір це виправити". Звичайно, ми повинні виправити, якщо ми вчинили зло. Але ми повинні набути звичку так контролювати свій розум, щоб він не давав нам робити те, чого ми не повинні робити.
Хоча в тілі ми, звичайно, ніколи не досягнемо досконалості в ділах і словах, однак ми повинні ревно старатися робити все можливе, щоб досягти цього. Ми не зробимо всього можливого, якщо дуже наполегливо не постановимо собі цього і не вирішимо, що з Господньою допомогою ми осягнемо такий повний контроль над нашим тілом, який тільки можливий. Якщо ми вирішимо, що переможемо, то можемо багато звершити.

ВСІ СВЯТІ Є СИЛЬНИМИ ХАРАКТЕРАМИ

Спаситель так любив поступати правильно, що в ім’я праведності поклав Своє життя. Отже, так повинно бути з усіма, хто стає під Його знамено, борючись доброю боротьбою. Але існує природна схильність до відплати, особливо в тих осіб, котрі мають вдачу переможців – в особливого класу, який тепер пошукує Бог. Вони є тими, хто має якості переможця. Вони є сильними індивідуальностями; вони мають волю. Вони не є лінивими; вони не є безтурботними. Ті, до котрих правда промовляє, є сильними характерами. А люди, які від народження мають сильний характер, схильні виконувати закон Мойсея – "око за око, зуб за зуб" – стосовно тих, хто чинить зло.
Але це є спосіб дій грішного світу, тому Господня вказівка для церкви є протилежною. До цього часу Бог не примушував світ слухатись праведності, Він робитиме це в Тисячолітньому віці. Особливий народ, який іде слідами Ісуса від світу до посвячення Богу, урочисто обіцяє чинити Божу волю, підтримувати справедливість. Будучи міцними характерами, вони бажають виправляти те, що є погане. Це природний імпульс і добрий імпульс. Але ми повинні пам’ятати, що для нас зараз не є час судити і навчати світ. Святе Письмо говорить: "Не судіть передчасно нічого". Тому ми повинні чекати на Божий час. Якщо справа є законною, і ми особисто були покривджені внаслідок судового процесу, то ми повинні погодитися з цим у властивому дусі, навіть якщо рішення суду буде несправедливим. Чекаймо на Господній час і спосіб впорядкування речей.

ХРИСТИЯНИН НЕ Є ЗВИЧАЙНИМ ПОЛІЦЕЙСЬКИМ

Якщо вам нанесли подвійну шкоду, то у вас буде подвійна причина для того, щоб бажати виправити це. З’явиться прагнення так поступити, але не повинно бути чогось схожого до відплати. Ми не повинні платити злом за зло. Ми відповідальні за те, щоб нікому не чинити зла. Дехто зрозумів, що вислів "Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло" означає, що християнин повинен бути як звичайний поліцейський, який має наглядати, щоб його брати, його ближні і всі інші нікому не шкодили. Це хибна думка. Однак очевидно, що у випадку голови сім’ї існує виняток. Як голова дому, він буде відповідальний перед цивільним правом, як також перед божественним законом, за поведінку своїх домочадців.
Дехто припускає, що ця вказівка апостола означає: нехай старші кожного зібрання стежать, щоб члени зібрання не поступали погано. Це також не є правильною думкою. Цей вірш не дає старшому якогось більшого права, ніж будь-кому іншому, стежити, щоб ніхто не віддавав злом за зло. Цей уривок, здається, означає: нехай кожен з вас глядить, щоб він сам не віддавав злом за зло.
Можуть бути якісь способи, за допомогою яких для одного члена сім’ї було б властиво надати допомогу іншому члену, котрий був скривджений. Наприклад, якщо один побачив, що другий несправедливо поступає з третім, то він може вмовляти його. Він може сказати: "Брате (або сестро), чи ти так і так думаєш про цю справу?" І так само в церкві. Але старшим більш особливо доручено наглядати за інтересами церкви. Якщо вони побачили, що в церкві хтось не живе згідно з біблійним критерієм, то цілком правильним буде подати цій особі пропозицію щодо цієї справи. Але ми не повинні втручатися в справи інших людей.
Ми повинні будувати один одного, тому що таким чином наречена готує себе. До цих справ треба підходити тільки з молитвою і якомога мудрішим шляхом, інакше ми зробимо більше шкоди, ніж добра. Пам’ятаймо, що ми посвятилися для праведності, для того, щоб наслідувати те, що є добре. Пам’ятаймо також, що ми не повинні віддавати злом за зло не тільки в церкві, але й між усіма людьми, адже ми віддали наше життя, щоб іти за тим, що є добре, при будь-яких умовах і обставинах.
Згідно з критерієм Божого Слова, учні Христа повинні бути найбільш виховані, найбільш ввічливі, найбільш шляхетні, найбільш великодушні, найбільш доброзичливі і тактовні з усіх людей. І все це не повинно бути лише зовнішньою видимістю чеснот (що так поширено в світі), але повинно бути доброзичливістю, великодушністю, які випливають з серця, з посідання Господнього Духа, духа справедливості, милосердя і любові. Таким чином вони повинні дозволяти своєму світлу світити в своєму житті.

ВІДМІННІ ВКАЗІВКИ ПРОТЯГОМ ЮДЕЙСЬКОГО ВІКУ

Під юдейським законом в деяких відношеннях було інакше. Кожен юдей був месником Бога, щоб віддавати справедливу кару за будь-який злочин. Той, хто грішить, повинен страждати – такий був принцип. І це правильний принцип. Очевидно, що впродовж періоду епохи закону було необхідно, щоб ці лекції про справедливу відплату за гріх глибоко вкарбувались в народі Ізраїлю. Отже, протягом цього часу було наказано, що коли людина проллє кров, то повинна бути пролита і кров цієї людини (2 М. 21: 12; 3 М. 24: 13-20; 4 М. 35: 9-33). Якщо вони бачили, що їхній ближній поступає неправильно, вони повинні були допомогти виправити це зло. Цей принцип справедливості повинен був цілковито вкоренитися в них, тому що це є принцип Божого характеру. Це правило залишалося в силі від днів Ноя (1 М. 9: 6). І добре також, що в теперішньому часі світ, наскільки він здатний, проводить закони справедливості в життя.
Коли Христове царство буде встановлене, Христос знатиме, як робити всі належні скидки для тих, хто є слабкий. Але з Святого Письма ми навчені, що Господній народ в теперішньому часі не повинен судити серця чи бути месником справедливості. І ми не повинні намагатися добиватися справедливості для себе, а повинні засвоювати і впроваджувати в життя принципи доброти, милосердя і любові. Церква повинна жити на іншому рівні, на вищому рівні, ніж всі інші, не віддаючи злом за зло, а, навпаки, віддаючи добром за зло.
Ми повинні мати на увазі, що ми самі є недосконалі. Ми, як учні Христа, повинні засвоїти велику лекцію співчуття. В майбутньому, коли будемо підняті до становища сили, ми повинні показувати милосердя скрізь, де виявиться, що обставини потребують милосердя. А таких обставин буде багато, тому що всі будуть недосконалі і слабкі, перш ніж зможуть підніматися вгору зі свого впалого стану. Отже, щоб бути гідними цього відповідального і почесного становища суддів світу, ми мусимо тепер розвивати чесноти любові, милосердя, співчуття. Ми мусимо вчитися бути дуже співчутливими до братів і світу людства, але мусимо бути обережні щодо себе. Пам’ятаючи про нашу особисту відповідальність перед Господом, ми повинні розсуджувати свою власну поведінку і слідкувати, щоб завжди "дбати про добро" для братів і для всіх людей.