ПАСХАЛЬНА КРОВ ПОКРОПЛЕННЯ

«І побачить ту кров… і обмине Господь ті двері, і не дасть згубникові ввійти до ваших домів, щоб ударити» (2 М. 12: 23).

Пора Пасхи (так, як її святкують євреї) наближається – цього року* вона починається 30 березня (15 день Нісана фактично починається о 6 ввечері в понеділок, 29 березня). Але інтерес християн особливо зосереджений на забитті ягняти, яке передувало цьому Святу Пасхи. Пасхальне ягня було вбите 14 дня місяця Нісан, і ця дата цього року починається о 6 год. ввечері в неділю 28 березня*. Отже Пам’ятка смерті позаобразного Пасхального Ягняти, нашого Господа Ісуса, яка святкується в ту ж дату, буде проводитися нами ввечері в неділю 28 березня*. Як нам шкода, що хоча мільйони християн і євреїв будуть якимись формальними церемоніями і поверхневим чином святкувати цю велику історичну подію, однак мало-хто з тої чи іншої релігії усвідомлює справжнє значення цього святкування!

Встановлена Пасха
Якби розум всіх цих людей міг повністю пробудитися до її істинного значення, почалось би таке релігійне відродження, якого світ ще ніколи не знав. Та, на жаль, як говорить апостол, бог цього світу засліпив розум багатьох; і навіть тих небагатьох, чиї очі розуміння частково відкриті, апостол Петро описує як сліпих і нездатних бачити далеко, або стримуваних і нездатних бачити глибокі Божі речі стосовно цих церемоній, які святкуються світом вже понад 3500 років. І, до речі, навіть «вищі критики» і агностики на загал мусять визнати, що подія, так виразно позначена, так широко святкована стільки років, мусить бути основана на факті. Мусила відбутися точно така подія в Єгипті; первородні Єгипту мусили загинути у десятій карі, а первородні Ізраїлю мусили бути збережені від неї – всі, хто дотримувався наказу залишатися під кров’ю, – інакше таке широке святкування цієї події не мало би пояснення.

Немає потреби нагадувати вам про подробиці, пов’язані з цим встановленням, хіба скажемо, що єгиптяни тримали ізраїльтян в свого роду кріпацтві, і коли в Господньому провидінні настав час для їхнього визволення, господарі самолюбно намагалися зберегти їхнє ярмо і відмовилися відпустити їх до землі Ханаан. Раз за разом Господь посилав протягом року дев’ять різних кар на народ Єгипту, визволяючи їх щоразу, коли їхній цар благав милості та давав обіцянки, які потім ламав. Нарешті, Господній слуга Мойсей оголосив про велике, кінцеве лихо: що первородні в кожній єгипетській сім’ї помруть за одну ніч, і що в домі простих селян, як і в домі царя, буде великий плач, внаслідок чого вони нарешті охоче поступляться і дозволять ізраїльтянам піти – навіть будуть спонукувати їх піти, і то в поспіху – щоб Господь, зрештою, не навів смерть на весь народ, якщо їхній цар залишав би запеклим своє серце і відкидав Божественний наказ.

Перші три кари поширювалися на всіх у Єгипті, включаючи ту місцевість, де мешкали ізраїльтяни. Наступні шість покарань торкнулися лише місцевості, заселеної єгиптянами. Було сказано, що остання, десята кара, буде спільною для всієї єгипетської землі, включаючи частину, виділену ізраїльтянам, хіба що останні покажуть віру та послух, подбавши про жертовне ягня, чия кров мала бути покроплена на одвірки та перекладину їхніх дверей, а м'ясо котрого треба було їсти в ту ж ніч із гіркими травами та прісним хлібом – їсти стоячи, з палицею в руці, підперезані, напоготові до подорожі – з повною надією, що Господь вдарить первородних Єгипту смертю і змусить їх дозволити ізраїльтянам іти, а також з повною вірою, що вони зазнали б цього лиха, якби не кров на їхніх одвірках та перекладині.

Позаобразне Пасхальне Ягня
Ізраїльтянам було звелено святкувати цю Пасху як першу рису Юдейського Закону та як одну зі своїх найбільших народних пам’яток. Правду кажучи, ми бачимо, що Пасха певною мірою святкується юдеями у всіх частинах світу – навіть тими, які твердять, що вони агностики і атеїсти. Вони й надалі мають часткову пошану до неї як до древнього звичаю. Та хіба це не дивно, що з таким ясним розумом, яким багато з них наділені, наші юдейські друзі ніколи не вважали за доцільне поцікавитися значенням цього святкування? Чому ягня було вбите та спожите? Чому його кров’ю були покроплені одвірки та перекладина? Бо так звелів Бог, звичайно. Але яка причина, мотив, ціль чи урок ховалися за Божественним наказом? Воістину розумний Бог дає розумні накази, і у властивий час забажає, щоб Його вірний народ зрозумів значення кожної вимоги. Чому євреї байдужі до цієї теми? Чому упередження стримує їхній розум?

Хоч християнство має відповідь на це запитання, нам прикро, що більшість християн через байдужість нездатні дати пояснення чи підґрунтя для будь-якої надії з приводу цієї справи. Якщо юдей може усвідомлювати, що його саббатний день є образом чи провісником наступаючої Епохи відпочинку, благословення та звільнення від труду, смутку та смерті, чому він нездатний бачити, що так і всі аспекти встановлення Мойсеєвого Закону були передбачені Господом як провісники різноманітних благословень, які мають бути даровані у відповідний час? Чому цього не можуть зрозуміти всі, що Пасхальне ягня зображувало, представляло, Божого Агнця, що його смерть представляла смерть Ісуса, Месії, що покроплення його кров’ю символізує, представляє, приписання заслуги смерті Ісуса всьому Дому Віри – класу, який зазнав переходу?

Блаженні ті, чиї очі віри бачать, що Ісус справді був «Агнцем Божим, що на Себе гріх світу бере» – що анулювання гріха світу досягнуте шляхом виплати Адамового покарання; що коли весь світ утратив ласку Бога і потрапив під Божественний вирок смерті з його наслідками смутку та болю, було необхідно (перш ніж цей вирок чи прокляття міг бути знятий), щоб було зроблено задоволення Справедливості і щоб, як говорить Апостол, Христос помер за наші гріхи – Праведний за неправедних, аби повернути нас до Бога. Так Він відкрив «нову й живу дорогу» – дорогу до вічного життя.

«Якийсь первопочин»
Ті, що знайомі з Біблією, зауважили, що в ній Церква Христова названа «Церквою первороджених», а також «якимсь первопочином творів Його [Бога]» (Євр. 12: 23; Як. 1: 18; Об. 14: 4). Це говорить про те, що в Божій сім’ї згодом будуть інші, пізніше народжені – післяплоди. Здається, християни не зауважили цих віршів, коли йдеться про їхнє застосування, і в основному вірять, що взагалі спасенними будуть лише ті, хто є первоплодами – що ніяких післяплодів не буде. Але гляньмо на цей образ Пасхи: зауважмо, що Бог мав на меті спасти всіх ізраїльтян, і що як народ вони представляли все людство, яке колись прийде до згоди з Богом і отримає вічне життя в Обіцяній Землі.

Зауважмо, що було два переходи. Був один великий, коли весь народ Божественною силою був дивовижно звільнений Господом і ведений піщаною косою через канал Червоного Моря, спеціально приготованою для них через посилення вітрів та приливів. Ця картина, чи образ, показує остаточне звільнення від сили гріха і сатани кожного створіння, яке врешті прийде до згоди з Господом і бажатиме поклонятися Йому – ні один ізраїльтянин не залишився позаду.

Але той перехід через Червоне Море не є тим, що ми особливо обговорюємо в цьому випадку – не є тим, чий образ ми незабаром будемо святкувати. Ні, подія, яку ми святкуємо, – це позаобраз переходу, чи збереження, первородних Ізраїлю. Лише первородні були в небезпеці, хоча звільнення всіх і залежало від спасіння первородних. Враховуючи це разом зі всіма віршами Писання, ми бачимо, що тільки первоплоди творінь Бога, Церква первороджених, є збережені в теперішній час – вони оминаються – ті, котрі є під кров’ю. Ми бачимо, що решта людей, які можуть захотіти приєднатися і піти за великим позаобразним Мойсеєм, коли Він нарешті поведе народ із рабства гріха та смерті, не є тепер у небезпеці – лише Первородні, чиї імена записані в Небі.

«Церква Первороджених»
Первородні – «Церква Первороджених» – це ті з людей, в кого раніше від усіх решту очі розуміння стали відкритими для усвідомлення їхнього стану рабства і потреби у визволенні, а також Божого бажання виконати для них Свої добрі обітниці. Крім того, це ті, що відгукнулися на Божу благодать, посвятилися Йому та Його службі, а у відповідь були зачаті Святим Духом. Для цих первородних це справа життя і смерті, залишаються вони чи ні в Домі Віри – під кров’ю покроплення. Для них вийти з цього стану означало би знехтування Божественним милосердям. Це означало би, що вони поступили всупереч Божественній доброті і що, отримавши свою частку милості Божої (як це представлено в крові Агнця), вони не оцінили її. Про таких Писання говорить: «Вже не знаходиться жертви» за їхні гріхи. Їх треба вважати Божими противниками, чия доля була символічно показана у знищенні первородних Єгипту.

Ми не хочемо цим сказати, що первородні Єгипту, котрі померли в ту ніч, чи хтось з первородних ізраїльтян, які могли вийти зі свого дому всупереч наказу і померти за це, пішли на Другу Смерть. Навпаки, ми розуміємо, що всі ці справи були образами, зображуннями, ілюстраціями, провісниками речей на вищому рівні, і що дійсність належить Церкві Христа протягом Євангельського Віку від П’ятидесятниці. Якщо ми свідомо грішитимемо після того, як отримали знання Правди, як скуштували доброго Божого Слова, як стали учасниками Святого Духа і, таким чином, членами Церкви первороджених – якщо ми тоді відпадемо, то буде неможливим відновити нас знову до покаяння. Бог вже не матиме для нас нічого додаткового; наше знехтування Його милістю означатиме, що ми помремо Другою Смертю (2 Петр. 2: 12; Юд. 12).

З цієї точки зору Церква Первороджених, через зачаття Святого Духа і більше знання та привілеї, які вони мають у всіх відношеннях, несуть більшу відповідальність, ніж світ, бо вони поки що єдині, хто є у небезпеці Другої Смерті. Такий ось урок цього образу, і стосується він тільки християн.

Незабаром ніч промине, настане славний ранок визволення, і Христос, позаобразний Мойсей, Голова і Тіло, поведуть, визволять увесь Ізраїль: весь Божий народ – всіх, хто (коли вони дізнаються) з радістю шануватиме, прославлятиме і коритиметься Божій волі. Той День Визволення триватиме цілий Тисячолітній Вік, при закінченні якого всяке зло і всі зловмисники, символічно зображені єгипетським воїнством, будуть повністю знищені у Другій Смерті.

«Коли тільки будете пити»
Апостол ясно і конкретно ототожнює Пасхальне ягня з нашим Господом Ісусом, говорячи: «Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо» (1 Кор. 5: 7, 8). Він сповіщає нас, що усі ми потребуємо «покроплення крові» не на наших домах, а на наших серцях (Євр. 12: 24; 1 Петр. 1: 2). Також нам треба їсти прісний (неферментований, чистий) хліб Правди, якщо хочемо бути сильними і готовими до визволення Вранці Нової Епохи. Ще ми повинні їсти Агнця, мусимо присвоювати собі Христа, Його заслугу, цінність, що була в Ньому. Таким чином ми одягаємося в Христа: не лише вірою, але щораз більше, в міру наших сил, ми одягаємося в Його характер і перемінюємося день у день в Його славний образ у наших серцях.

Ми повинні живитися Ним, як юдеї живилися буквальним ягням. Замість гірких трав, що сприяли і збуджували їхній апетит, у нас є гіркі переживання та випробування, які Господь передбачує для нас і які допомагають відвернути нашу увагу від земних речей та збільшують наш апетит до споживання Агнця і прісного Хліба Правди. Крім того нам слід пам’ятати, що тут ми не маємо постійного місця, бо як пілігрими, чужинці, подорожні з палицею в руці, підперезані до подорожі, ми на шляху до Небесного Ханаану і всіх славних речей, які Бог приготував для Церкви Первороджених, з’єднаних зі своїм Відкупителем як царі та священики Божі.

Наш Господь Ісус також повністю уподібнював Себе до Пасхального ягняти. Тої ж ночі, коли Його було зраджено, незадовго до Його розп’яття, Він зібрав Своїх учнів у горниці, говорячи: «Я дуже бажав спожити цю Пасху із вами, перш ніж муки прийму». Як юдеї вони були зобов’язані святкувати цю Пасхальну вечерю тої ночі – врятування образних первородних від образного «князя цього світу». Та як тільки вимоги образу були виконані, наш Господь встановив нову Пам’ятку на старій основі, говорячи: «Це робіть, коли тільки будете пити [святкувати Пам’ятку Пасхальної пори – щороку], на спомин про Мене» (1 Кор. 11: 24, 25). Ваші юдейські ближні, чиї очі розуміння ще не відкрились, не зрозуміють цієї справи в її правдивому позаобразному значенні, але ви – які визнаєте Мене як Божого Агнця, Котрий у Божому плані був заколений від закладин світу, які визнаєте, що Я ось-ось віддам Своє життя як Викупну ціну за світ – відзначатимете цю Пасхальну пору з тим особливим і священним значенням, яке інші не можуть збагнути. Віднині ви вже не будете святкувати образу, але пригадуватимете Позаобраз, бо Я незабаром помру як Божий Агнець, щоб дати кров покроплення за Церкву Первороджених і справжній харч для цілого Дому Віри.

«Це тіло Моє, що за вас ламається»
Те, що послідовники Господа вже не мають збиратися, як це раніше робили юдеї, щоб їсти буквальне ягня Пасхальної вечері як згадку про визволення в Єгипті, наш Господь показує через вибрання нових символів: «опрісноків» і «плоду виноградного» – щоб представляти Його як Агнця. З того часу Його послідовники (згідно з Його велінням) святкували кожного року Його смерть як свого Пасхального Агнця, доки не поснули у смерті Апостоли і велике відступництво не спантеличило віру номінального Християнства, породжуючи нову епоху, відому як Середньовіччя. Навіть протягом Темних віків вчення, що Христос був позаобразним Пасхальним Агнцем, продовжувало існувати, хоча святкування Його смерті у Пасхальній Вечері, яку Ісус встановив, було занехаяне. Його витіснило те найжахливіше богохульство, яке звело і спантеличило стільки мільйонів християн – літургія, запроваджена Римо-Католицизмом. У Писанні це названо «гидотою спустошення» з причини страшного впливу, який воно мало на віру і життя Господнього народу. Хоча протестанти в основному відкинули літургію як таку, що абсолютно суперечить вченням Христа і Апостолів, однак на поведінку протестантів та жахлива неправда все-таки мала свій вплив, і вони лише частково ухилилися від неї.

Літургія – це не Господня вечеря
Багато протестантів наївно запитають: – А хіба літургія не є просто Господньою вечерею під іншою назвою? О, ні! Це зовсім інше! Господня Вечеря відзначає смерть Христа, довершену на Голгофі. Літургія представляє нову жертву за гріхи, що робиться кожного разу, коли проводиться літургія. Наші римо-католицькі друзі вірять, що коли священик благословляє опріснок, то він стається справжнім тілом Христа в його руках тільки з тою ціллю, щоб пожертвувати Його знову. Врочиста літургія – це конкретна жертва Христа за конкретний гріх конкретної особи. Мала літургія – це жертва Христа за загальні гріхи зібраних. Римо-католики стверджують, що вірять у заслугу Христової жертви на Голгофі – що вона покрила первородний гріх, загальні гріхи, що були в минулому, але вони твердять також, що щоденні гріхи, переступи, пороки кожної особи вимагають час від часу очищення новими жертвами Христа. Таким чином, з їхньої точки зору (як це представлено в літургії та як практикується римо-католиками, греко-католиками та членами єпископальної церкви), Христос жертвується заново по всьому світі кожен день. У Писанні це названо «гидотою» в Божих очах, тому що зневажає, нехтує викладений у Біблії факт, що Христос більше не вмирає, «бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується» (Рим. 6: 9; Євр. 10: 14).

Цілком зрозуміло, що повторювані жертви, представлені в літургії, відкидають чи применшують цінність великої жертви на Голгофі, представленої в Пасці та в Пам’ятковій Вечері. То чи ж можна сподіватися, щоб ті, хто спеціально вдається до літургії для анулювання своїх гріхів, знову глянули на позаобразну Пасху з такою глибокою зацікавленістю і з таким високим оціненням, як це слід було б робити? Тому святкування Великодньої П’ятниці продовжувало відбуватися далі, а от святкування Пам’яткової Вечері, що передувала їй, було давно закинуте.

Щодо протестантів, які відкинули догму літургії як абсолютно небіблійну, то вони залишили її та повернулися до святкування Господньої Вечері. Однак, призвичаєні до частих літургій, вони вважали просто питанням доцільності те, як часто слід святкувати Господню Вечерю. Тож ми бачимо, що деякі святкують її кожних чотири місяці, деякі – кожних три місяці, деякі – кожен місяць, а деякі – щонеділі. Ця невизначеність і неспроможність знайти загальну узгоджену підставу пояснюється двома речами: (1) християни на загал не звернули уваги на той факт, що смерть нашого Господа була як смерть позаобразного Пасхального Агнця, і що її святкуванням є позаобразна Пасхальна Вечеря; (2) вони неправильно зрозуміли слова нашого Господа «кожного разу, як будете їсти» в значенні: робіть це так часто, як вам заманеться, тоді як ці слова в дійсності означають: кожного разу, як ви, Мої учні (з яких всі є юдеями і призвичаєні святкувати Пасху) святкуєте цю подію, робіть це на спомин про Мене – не на спомин буквального ягняти і буквального звільнення від образного Єгипту та його ярма через перехід образних первородних.

Ті, що святкують Господню Вечерю щотижня, вважають, що вони мають Біблійний прецедент для цього, бо там ми читаємо, що рання Церква збиралася в перший день тижня і в той час вони «ламали хліб». Однак це велика помилка плутати таке ламання хліба з Пам’ятковою Вечерею, бо воно було просто звичним споживанням їжі. В розповіді немає абсолютно нічого, що вказувало б на інше. Там не згадується вино, плід виноградини, і про хліб не сказано, що він представляв зламане тіло нашого Господа. Це був радісний дружній звичай в ранній Церкві святкувати воскресіння нашого Господа в перший день тижня, і цей спільний дружній звичай допомагав підтримувати узи братерства і спільності. В багатьох місцях Господній народ далі слідує цьому звичаю. Збір у Брукліні має таке ламання хліба кожної неділі між обідніми та вечірніми служіннями для зручності тих, хто живе далеко, а особливо як бажана можливість продовжити спільність між Господнім народом.

Дата Пам’яткової Вечері
Як нам усім відомо, юдеї більше використовували місяць для підрахунку свого часу ніж ми. Кожний новий місяць представляв початок наступного місяця. Новий місяць, що з’являвся найближче весняного рівнодення, вважався початком церковного року, першим днем місяця Нісан. П’ятнадцятого дня того місяця починалося Свято Пасхи юдеїв, що тривало тиждень. Те семиденне свято представляло радість, мир, благословення, яке випливало для первородних Ізраїлю з їхнього переходу, і представляло повну радість, мир та благословення, які зазнає кожний правдивий християнин через усвідомлення переходу його гріхів через заслугу Христової викупної жертви. Отже всі правдиві християни у своїх серцях мають святкування цього Свята Пасхи постійно – повнота цього є представлена у семи днях, оскільки сім є символом повноти. Не дивлячись на цю справу з такої точки зору, юдей менше думав про забиття Пасхального ягняти та споживання тої вечері, ніж про тиждень, що слідував після неї. Але наш Господь наголошував на важливості забиття Пасхального ягняти, коли Він оголосив Себе його Позаобразом і коли Він запросив нас святкувати Його смерть у річницю цього, доки (при Його Другому Приході) наш вхід у Царство не означатиме повного виконання всіх наших благословень.

Без сумніву для багатьох християн було би великим благословенням те, якби вони могли побачити цей предмет у його правдивому світлі, могли надавати більшого значення цінності смерті Христа і сердечніше приєднатися до її святкування – у її річницю, а не в різноманітний інший час та пору, неточний та без особливого значення. Однак по всьому цивілізованому світі утворилися невеликі групи Господнього народу, які звертають увагу на цей предмет, і які із радістю святкують смерть Господа відповідно до Його прохання: «Кожного разу, як будете робити це» – щороку – «робіть це на спомин про Мене». Ми віримо, що таке святкування приносить особливе благословення як для серця, так і для розуму. Чим більше ми наближаємося до Божественних вимог, тим більшою є міра нашого благословення, тим більше ми наближені до нашого Господа і Голови, а також один до одного як члени Його Тіла.

Дата святкування цього року* припадає на 28 березня після 18 год., тому що тої години починається 14 день місяця Нісан згідно з юдейським підрахунком. Ми заохочуємо весь Господній народ повсюди збиратися, як їм найзручніше, у невеликі групи або родини, щоб чинити це на спомин великої жертви нашого Господа. Той факт, що це є річницею Його смерті, робить цю справу урочистішою.

«Чи не я то, о Господи?»
Ми пригадуємо обставини першої Пам’ятки: благословення хліба і чаші, плоду виноградного, настанову нашого Господа, що вони представляють Його зламане тіло і пролиту кров, і що ті, котрі є Його послідовниками, повинні споживати – не лише живитися Ним, але й бути зламаними з Ним, не лише приймати заслугу Його крові, Його жертви, але й складати своє життя в Його службі, у співпраці з Ним всіма можливими способами. Наскільки цінні ці думки для тих, хто має злагоду з Господом!

Вслід за цими думками вони можуть подумати про поведінку Юди, котрий, не дивлячись на високий привілей, полюбив презренний метал настільки, що був готовий продати свого Господа і мав достатньо сміливості вигукнути: «Чи не я то?» – коли його зрада стосовно Господа була виявлена. Сама думка, що хтось, хто мав спільність із Господом, міг таким чином зректися Його і продати ворогам, викликає властиву відразу до такої поведінки і справді повинна наповнити нас обережністю, якщо не страхом, щоб жодним чином ми заради слави чи багатства чи чогось іншого не продали Правди або когось з її слуг, членів Тіла Христа.

Тож хай наш розум іде за Відкупителем до Гетсиманського садка і бачить, як із голосінням і слізьми Він молився до Того, Хто міг спасти Його від смерті, – це виражало смертельний страх Господа, щоб у якійсь деталі не помилитися у виконанні Плану Отця і тому бути недостойним воскресіння. Ми зауважуємо, як наш Господь був потішений Отцем через ангельського посланця із запевненням, що Він вірно дотримав Свій обіт посвячення і що Він обов’язково матиме воскресіння, як і було провіщено. Ми бачимо, яким спокійним Він був після цього, коли перед первосвящеником і Пилатом, перед Іродом і Пилатом знову, «як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст» на Свій захист. Ми бачимо Його вірним, відважним до самого кінця, і в нас є Його запевнення, що Він міг попросити в Отця більше ніж дванадцять легіонів ангелів для Свого захисту. Але замість того, щоб просити про допомогу для уникнення Своєї жертви, Він просив допомоги, щоб вистояти в ній вірно. Що за урок для всіх Його послідовників!

Нагода для самоаналізу
З іншого боку, ми пам’ятаємо, що навіть серед Його вірних учнів найвідважніші покинули Господа і втекли, і що один з них у сум’ятті навіть зрікся свого Вчителя! Що це за нагода для вивчення наших сердець стосовно рівня нашої віри, відваги та готовності страждати з Тим, Хто нас відкупив! Що за можливість надається нам скріпити наш розум постановами, що по Його благодаті ми не зречемося нашого Господа за жодних обставин чи умов – що ми визнаватимемо Його не лише своїми вустами, але й своєю поведінкою.

Далі нас вражає думка, що саме Господній визнаний народ, юдеї, розіп’яли Князя Життя! Мало того, це здебільшого були лідери їхньої релігійної думки, первосвященики, книжники, фарисеї та знавці Закону, а не простий люд. Ми прислухаємося до слів Господа: «Не дивуйтеся, що світ вас ненавидить; Мене він зненавидів перше, як вас». І ми бачимо, що Він мав на увазі також релігійний світ у нашому випадку.

Пийте з тої ж Чаші
Отже, урок для нас полягає в тому, щоб не дивуватися, якщо опозиція до Правди і переслідування носіїв світла, що ходять слідами Ісуса, походитиме від найбільш видатних представників християнства. Але це і не повинно викликати в нас ненависті до наших опонентів, ані до тих, хто переслідував нашого Господа до смерті. Нам краще згадати слова Апостола Петра: «Знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники». О так, незнання, сліпота серця та розуму стоїть за всіма стражданнями Христа – Голови і Тіла. І Отець дозволяє, щоб так було зараз, доки члени Тіла не доповнять недостачу терпінь Христових. Із довершенням членства Тіла Христа, вибраних, і довершенням їхнього випробування щодо вірності до смерті, наступить завершення цього Євангельського Віку – зміна Церкви у воскресінні, щоб бути з її Господом і бути подібною до Нього. І як говорив наш Господь, тоді ті, хто тепер споживає Його зламане тіло і є ламаний з Ним у службі Правді, ті, хто сьогодні мають участь у Його чаші страждання і самозречення, будуть згодом пити з Ним нове вино радості в Царстві – поза завісою (Мт. 26: 29).

«Тому святкуймо»
Із тим славним Ранком Нової Епохи почнеться велика праця визволення світу від пут гріха та смерті – велика праця піднесення. Апостол Петро називає ту велику Епоху «Часом Відновлення всього, про що провіщав Бог відвіку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3: 19-21). У розумі тих, хто приймає участь у цій Пам’ятці, повинна панувати думка, виражена словами Апостола: «А коли терпимо, то будемо разом також царювати»; «коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним»; «страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас» (Рим. 8: 17, 18; Рим. 6: 8; 2 Тим. 2: 11, 12).

Із цими думками про перехід гріхів Первородних через заслугу дорогоцінної крові ми можемо справді святкувати Пасху із радістю, незважаючи  на випробування і труднощі. Роблячи так і продовжуючи бути вірними послідовниками Ісуса, ми дуже скоро матимемо великий привілей вивести Господні війська – усіх, хто в кінцевому результаті слухатиме, знатиме і коритиметься великому Царю, – із панування гріха та смерті, із Єгипту в Ханаан. Так, дорогі брати, говорячи словами Апостола: «Наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений».

Чаша радості у Царстві
Коли Господь встановлював Пам’ятку Своєї Смерті, Він у розмові з апостолами сказав: «Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця» (Мт. 26: 29). Наш Господь розрізняв тут два великих Дня: День страждання і День слави. Цей Євангельський Вік є Днем страждання, Тисячолітній Вік буде Днем слави, і про нього особливо говориться як про «День Христа».

Плід виноградини, буквальна чаша, представляє дві думки. Чаша вина виникає коштом життя винограду. Виноград втрачає свою власну індивідуальність. Сік витискається і таким чином плід виноградини стає готовим для вжитку. Однак чаша вина – сік винограду – представляє не тільки роз-чавлення винограду, але й збадьорення, яке наступає в результаті. Так і в нашому питті цієї буквальної чаші. Для нас вона символізує страждання і смерть нашого Спасителя і нашу власну участь з Ним у цих стражданнях. Але вино також представляє радість, веселість, і так про нього говориться в Писанні. Отже у значенні, в якому Господь вживав ці слова «плід виноградини» у вище цитованому тексті, він представляв радості Царства.

Отець позначив для нашого Господа Ісуса в Його земному житті певний визначений шлях. Цей шлях становив Його Чашу страждання і смерті. Але Отець обіцяв Йому, що після того, як Він вип’є цю Чашу вірно, Йому буде дана інша Чаша, інший досвід – слава, честь та безсмертя. І тоді Спаситель був уповноважений Отцем запропонувати це ж саме тим, хто захоче стати Його послідовниками – що коли вони страждатимуть з Ним, питимуть Його Чашу смерті з Ним, тоді вони матимуть з Ним участь у Його майбутній Чаші Радості.

Хресний шлях
«Хто душу свою зберігає, той погубить її». Ми всі повинні перейти через випробування, представлені в чавилі. Ми повинні класти своє життя у Божественній службі. Ми повинні підкорюватися роздавлюючим обставинам, щоб руйнуватися як людські істоти і ставати новими створіннями. «А коли терпимо [із Ним], то будемо разом також царювати» – не інакше. Тож ми з радістю приймаємо запрошення пити Його Чашу. І доки Чаша не буде випита до кінця, ми не отримаємо іншої Чаші – Чаші радощі Царства. Хоч наш Господь мав велике благословення від послуху, який Він виявляв Отцю, однак Він зазнавав труднощів до самого кінця, коли вигукнув: «Звершилось!» Так є і з Церквою. Ми мусимо пити все з Чаші. Ми мусимо витримати всі випробування. Нічого з Чаші не має залишитися.

Всі страждання Христа будуть довершені, коли Тіло Христа завершить свій шлях. Нова Чаша Радості була дана нашому Господу, коли Він був прийнятий у славу. Тоді всі ангели Божі прославляли Його. Незабаром наша Чаша Радості буде дана нам. Без сумніву, це був радісний час, коли сплячі святі були пробуджені, увійшли у свою нагороду та отримали Чашу Благословення! (Див. Дослідження Писання, Том III, стор. 233-240; Том IV, стор. 622). І один за одним ті, котрі живі та залишилися при Приході Господа, переходять Додому. Безумовно, ми усі незабаром розділимо з ними цю радість, якщо будемо вірні. Ми віримо, що повнота радості не буде досягнута, доки всі члени Христа не будуть з Ним поза завісою. Тоді ми розділимо з Ним Трон і матимемо участь у Його славі. Тоді з нашим улюбленим Господом ми питимемо нове вино в Царстві, бо ця обітниця є для всіх Його вірних святих.

Не може кров тварин
На вівтарях усіх
Когось звільнити від провин
Або омити гріх.
Але Агнець з небес
Усі гріхи забрав.
Дав кращу жертву за рід весь
І кров ціннішу дав.

Який Він ніс тягар,
Презирство, глум і сміх,
Життя поклавши на вівтар,
Щоб відкупити всіх.