Теперішній обов’язок та привілей святих

“Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму, й об'яви ти народові Моєму про їхній переступ, а домові Якова їхні гріхи! Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливості, жадають наближення Бога” (Ісаї 58: 1-2).

Ми розуміємо, що Господь через пророка Ісаю описує стан номінального народу Бога. Ці слова, мабуть, мали своє застосування за днів пророка, але ми думаємо, що вони мають особливе застосування в наші дні. Якщо сприймати їх як загальний вислів, можливий для застосування в любому часі, то він, мабуть, стосується декого, хто справді належить до Господнього народу, а також до Дому Якова в загальному. Пророк говорить про деякі порушення з боку Божого народу, про помилки та гріхи Дому Якова (природного Ізраїлю), і перш за все про явні порушення.
Застосовуючи їх до сьогодення, ми розуміємо, що Господнім народом є ті, котрі перебувають в стосунках угоди з Богом. Вони – Його справжній народ, і жоден інший. Тих, котрі є в угоді з Богом, є відносно мала кількість. Переважна більшість тих, котрі визнають Бога, чинить численні порушення божественної волі та закону. Багато-хто з них цілком несвідомо йде за сліпими вождями сліпих, тримаючись віровчень найтемнішого минулого. Вираз “Дім Якова” є, однак, відмінним виразом, що стосується виключно юдеїв – народу, який віддавна є в угоді з Богом.
Господній народ сьогодення – ті, хто перебуває в світлі правди, що сяє сьогодні з Його Слова, – повинен, коли трапиться слушна нагода, вказати християнству наших днів і перш за все тим, котрі твердять, що вони є Божим народом, їхні помилки, вказати, в чому вони відійшли від Божого Слова, де їхній шлях не є в згоді з Золотим Правилом і т.д. Окрім того, якщо в них є сприятлива нагода, вони можуть вказати юдеям на те, чому юдеї знаходяться сьогодні в стані відкинення. Проте не було б правильним ходити скрізь і ганьбити їх, чи когось іншого.
Така поведінка приносить дуже мало користі. Сама правда має бути мечем. Вона – гострий обосічний меч, Боже Слово, і праця, яку кожен з нас може виконувати поруч з Божим Словом, є працею в’язання, бо “Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків”. Ми повинні “кричати на все горло, не стримуватися”, вказуючи при слушній нагоді на те, про що має сказати Святе Письмо. Це зовсім не означає ображати людей. Божі посланники не мають повноважень ображати будь-кого. Але ми можемо лагідними словами звернути увагу на нинішні умови, на небезпеку, яка сьогодні чигає на світ, і на властиве становище, яке повинні зайняти ті, хто йде за Господом.

Вигляд благочестя без його сили

Слова вірша, який ми розглядаємо, співпадають зі словами пророка Ісаї (29: 13), процитованими нашим Господом. Пророк говорить: “Народ цей устами своїми наближується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене”; “однак, – як перефразував Учитель (Мт. 15: 9), – даремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей”.
Переклад другого вірша не є таким виразним, яким міг би бути. Зміст його такий: Зовні вони щоденно Мене шукають, зовні вони ніби раді знати Мої дороги. Вони будують церкви з яскравими та стрімкими шпилями, та ще й за великі гроші. Багато церков має дивовижні образи святих або величезні картини, які зовні справляють гарне враження. В них є багато оздоблені, мелодійні дзвони, які видзвонюють приємні мелодії на зразок “Ближче до Тебе все...”, “О скала віків, в тобі...”. Вони мають добре вишколені хори для псалмоспівів. В них є високоосвічені служителі та обдаровані оратори, які виголошують захоплюючі промови. Зовні може здатися, що їм ведеться добре. Вони призначають щорічний День Вдячності і збирають великі пожертвування для вбогих; вони платять високу платню своїм проповідникам і громадять кошти для місій. Зовсім схоже відбувалося за днів нашого Господа, під час Його першого приходу, коли Він казав: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!” (Мт. 23: 15).
Існує великий запал до людських традицій, до пропагування людських теорій, до приваблювання світу різноманітними та численними вигадками, щоб лише здобути його вплив та грошову підтримку. Наприклад, День Вдячності встановлено ще при започаткуванні Нової Англії. Вже давно стало звичаєм в Сполучених Штатах призначати останній четвер листопада днем вдячності Богу за врожай року. Першим це запровадив губернатор штату Массачусетс; за його прикладом пішов губернатор іншого штату, потім – ще іншого; після цього приклад підхопив президент Сполучених Штатів. Врешті звичаєм президента стало першим призначати щорічне свято, після чого виходить розпорядження від губернатора кожного Штату визнати цей день законним вихідним, коли банки та місця торгів закривають, щоб люди могли зібратися безперешкодно і вшанувати Бога та подякувати Йому за благословення року. Цей звичай продовжує існувати. Якщо про це розповісти людям інших народів, то може здатися, що народ Сполучених Штатів складається з самих лише святих. Ці народи можуть сказати: Бачте, недостатньо, щоб найвищий губернатор Сполучених Штатів призначив цей день, потрібно, щоб кожен штат зробив це окремо.
Треба сказати, що коли б навіть президент Сполучених Штатів був невіруючим, то можна сподіватися, що він піде за звичаєм і дасть відповідне розпорядження. Або ж коли б губернатор якого-небудь штату був католиком, чи протестантом, чи атеїстом, то ймовірно, що він зробив би схожим чином. Це стало звичаєм, так само як стрілки рухаються циферблатом. Але дуже мало людей вважає цей день чимось більшим, ніж просто приємним вихідним, коли вони можуть з’їсти смачний обід і приємно провести час. Дуже мало уваги (фактично жодної) приділяється більшістю справжній його суті – вдячності Богу.
Так само є з іншими звичаями інших народів світу. Коли б ми жили в мусульманській країні, ми б бачили, як о дванадцятій годині кожен мусульманин – незалежно, чим він займався, – негайно зупиняється на хвилину, щоб помолитися Аллаху. Хтось, хто цього не знає, той може подумати, що мусульмани – найсвятіші люди, чесні та порядні у всіх своїх справах. Але краще дивитись на все це відкритими очима. Все, що ми бачимо довкола себе сьогодні, є здебільшого машинальним, є зовнішністю – формою благочестя без його сили.
В нашому вірші пророк говорить, що справжні Божі діти повинні повищити свій голос і голосно сказати тим, хто вважає себе Божим народом, його провини. З цього виникає, що існує нагальна потреба публічного звернення уваги на факт, що в ім’я релігії робиться багато лицемірства. Якщо ми глянемо на англійців, росіян, чи німців, то побачимо, що в них є строгі релігійні приписи. Вони звикли бути ще більш категоричними – настільки категоричними, що навіть не дозволяють мешкати між собою тим, котрі говорять їм правду на часі, і погрожують їхньому життю. Однак скільки людей цих країн справді служить Богу і виконує вказівки Його Слова, дані дітям Господа? Котрий з цих урядів в своїх стосунках з іншими народами дотримувався, чи дотримується Золотого Правила, якого навчав Спаситель? Що про це говорить історія – минула і сучасна?
Чи ж не потрібно, чи ж не слушно казати про це голосно на вулиці, адже люди вже не є неуками. Все, про що ми говоримо, критично обговорюється в пресі і деінде. Що стосується релігійної нетерпимості, то майже всі віровизнання внесли свою лепту в переслідування інших. Проте сьогодні навряд чи є більше терпимості, аніж колись, хоча відкриті переслідування зустрічаються рідко. Якщо ми правильно дивимось на справи, то бачимо, що лише десята частина всіх служителів має ту чи іншу віру в Біблію як Боже Слово. Якщо так, то вони просто ведуть життя на високому моральному рівні, хоча і в цьому випадку ми не знаємо, чи сказане є правдою про служителів більше, ніж про світ в загальному. Але існує багато релігійного формалізму. Сотні тисяч служителів як і раніше беруть вірші з Біблії, але погоджуються лише з тими рисами божественного об’явлення, які, на їхню думку, погоджуються з Вищою Критикою та загальнопоширеним знанням. То ж, мабуть, Господь через пророка мав на увазі саме ці умови.
Ми не вважаємо, що слід піднімати голос якимось нерозумним чином, ані йти до церков і там вигукувати. Ті, що є в церквах, мають законне право там збиратися і бути чесними або лицемірними – як їм до вподоби. Також не було б пристойно йти вулицею і голосно вигукувати. Є більш властивий та ефективний спосіб бити на сполох...

Праця царства з цього боку завіси

Ми не здивовані такими обставинами, бо вони вже давно були провіщені в Божому Слові. Ми отримали запевнення, що свого часу ми станемо свідками виконання пророцтв в цьому напрямку. Куди б ми не глянули, скрізь ми є свідками розпаду суспільного порядку – чи ми дивимось на умови з суспільної, релігійної, чи фінансової точки зору. Дозвіл царствам цього світу мати владу закінчився. Пророк Даниїл провістив, що “за днів цих царів”, перед їхнім повним поваленням, Бог небес встановить царство, яке повинно вдарити і розторощити на шматки всі царства людей, звірячі царства зі сну Даниїла. В той час, коли ті царства мали бути дані “народові святих Всевишнього”, вони мали бути “потовчені, як посуд гончарський”. Це вказує, що в певному значенні слова Господь візьме над ними владу ще перш, ніж вони будуть повністю повалені; що деякі з цих царств, представлених в язичницькій статуї, будуть існувати в тому часі.
Отже, який час мається на увазі під виразом “за днів цих царів”, тобто коли царство Бога мало бути встановлене в силі? Згідно з нашим розумінням, першим кроком у встановленні цього царства було збудження сплячих святих Євангельського віку, яке, віримо, відбулося весною 1878 року. Тоді почалося прославлення Церкви. Праця встановлення царства, на нашу думку, відбувається від тієї дати, і зараз не вистачає лише останніх членів класу царства. Коли вони займуть свої місця, як члени церкви в славі, тоді царство буде повністю встановлене.
Це не означає, що частина праці царства не могла початися, доки деякі члени Христа ще є в тілі. Справді, деякі вірші Писання, здається, натякають на працю царства, виконувану з цього боку завіси, тоді як праця ще більшої величі та повноважень відбувається з іншого боку завіси. Читаємо: “Хай радіють у славі святі, хай співають на ложах своїх”. Це, мабуть, означає – як ми вже згадували попередньо, – що є особлива праця для виконання, коли святі ще мають ложа, коли вони є в стані спокою – не “хитаються й захоплюються від усякого вітру науки”, але повністю відпочивають у великому Божому плані. Святе Письмо йде далі, кажучи, що вони мають обосічний меч в руці, тобто Боже Слово. Вони використовують його як меч Духа. Це вже не буде правдою про них з іншого боку завіси. Там їм вже не доведеться використовувати меч. Святе Письмо також говорить, що голосна хвала для Бога на їхніх устах. Це також, мабуть, стосується тих, котрі є з цього боку завіси. Заключний вираз: “щоб... чинити суд написаний”, мабуть, означає, що святим слід дещо зробити з цього боку завіси в зв’язку з виконанням суду над народами. Що саме це означає, ми ще не збагнули цілковито. Але, бачимо, ніщо не суперечить думці, що Господнє царство, можна вважати, вже почало свою діяльність, і що теперішнє ударення народів є під контролем царства. Факт, що деякі члени класу царства ще є в тілі, зовсім не суперечить цій думці. Ми бачимо сьогодні розбивання царств цього світу на шматки і сподіваємося бачити продовження цього процесу, аж доки вони не будуть повністю розчавлені на порох. Вони стануть як полова влітку на току, і вітер розвіє їх геть. Тоді вже їх не вдасться знайти (Дан. 2: 35).

Царство Бога встановлене

Оскільки деякі важливі речі ще мають виконатися, ми бачимо, що Бог дозволяє те, що іншим може здатися чисто людським біснуванням. Для мудрої цілі Він дозволяє панування беззаконня – стан, який викликає загальну відразу. На нашу думку, ми повинні щодня шукати подальших доказів, що Часи Поган закінчилися і що Боже царство почало свою діяльність. Ми сподіваємось бачити численні докази впливу царства, хоча світ не розпізнає його, аж воно виявиться в огні анархії, котра і далі належить до майбутнього. Нинішнім етапом є війна народів. Наступним кроком буде соціалізм – намагання запровадити соціалізм серед людей. Тоді третім кроком буде анархія, яка прийде поступово. Коли запанує цей символічний вогонь, тоді світ збагне речі, про які ми намагаємось сказати йому сьогодні, а саме, що Боже царство бере контроль і що ці різні прояви є доказами, що наш Господь бере Свою велику владу. Але багато-хто не почне бачити все це, аж воно виявиться в полум’яному вогні. Коли ми намагаємось розповісти людям сьогодні, вони цього не приймають, але цілком переконаються, коли побачать руйнівний вогонь анархії.
Протягом періоду між знищенням царства Ізраїлю і встановленням царства небес нагода була дана цим язичницьким царствам, щоб побачити, що вони можуть зробити для встановлення справедливої влади на землі. Сьогодні настав час для Божого царства змістити їх. Однак вони добровільно не відмовляться від своїх корон та скипетрів, бо вони проти цього. Тому для їхнього знищення потрібно вжити силу. Їхні 2520 років правління залишилися в минулому, і вони зобов’язані погодитися на повне знищення. Ми сподіваємось, що праця їхнього трощення буде поступово продовжуватися до свого повного завершення. Святе Письмо говорить, що “вирок закінчений та скорочений учинить Господь на землі” (Рим. 9: 28).
При сурмленні сьомої сурми Месія мав взяти Собі Свою велику владу та царювання. Ця сурма сурмить сьогодні! “А погани розлютилися, та гнів Твій прийшов” (Об. 11: 18). Народи сьогодні справді лютують! Вони поводяться так, немовби їх позбавлено здорового глузду. Ми виразно бачимо, як скрізь запанував дух самолюбства. Але досі їх стримували деякі перепони або страх. Та нарешті, коли прийшов на це Господній “властивий час”, вони поламали свої обмеження. В цьому особливому часі Господь особливим чином займається справами народів. Дозвіл на цю війну прийшов саме в кінці Часів Поган, у відповідний час, коли вони мають бути розторощені на шматки залізною палицею залізного правління (Пс. 2: 6-12). На нашу думку, ми ще будемо бачити більше цього залізного правління і нищівного впливу – не лише на народи, але й на суспільство в цілому. Тепер, в цьому великому дні Господа, все, що можна потрясти, має бути потрясене на шматки і викинуте, щоб не залишилося нічого несправедливого і невартісного. Сам Бог трясе усім цим.

Фінансові потрясіння

Зі свого боку ми сподіваємося великих потрясінь в фінансових справах. Ніколи досі не було війни, яка б так потрясла світом. У великій мірі це залежить від існуючих грошових відносин. Сьогодні є лише одна річ – золото. Срібло демонетизовано ще сорок років тому. Наслідки цього ми відчуваємо зараз. На даний час відношення до акцій, боргових зобов’язань та інших гарантійних документів будуються на основі довіри. Та коли довіра почне губитися, всі ці гарантійні папери втратять вартість. При такому недостатку довіри між людьми ми можемо виразно побачити появу умов (в фінансових колах) для значного неспокою – “коли люди будуть мертвіти від страху” (Лук. 21: 25, 26)... Серед людей, які сьогодні займаються бізнесом, найбільше заклопотані багатії. Вони мають акції, цінні папери, але не мають золота, грошей. Якщо ви в банку вимагаєте золота замість чогось іншого, вам можуть його дати, але з великим небажанням. Банкноти вартують стільки ж, скільки золото, тому що Казначейство зобов’язане за законом мати золото в наявності для обміну банкнот при їх пред’явленні...

Час суду назрів

Ми віримо, що Часи Поган щодо часу закінчилися саме так, як це показано в Другому томі “Викладів Святого Письма”. Рука справедливості виконує нині працю трощення – доки народи не будуть потовчені мов “посуд гончарський”. Весь катаклізм горя може прийти на світ протягом наступних десяти місяців або ж може бути відкладений на довший час. Ми віримо, що час встановлення царства – осінь 1914 року. В той час, коли для Господа було властиво взяти Свою велику владу і царювання, народи вже були розлюченими. Вони перебували в стані війни вже понад місяць, бо були повні люті.
Властивим часом на “гнів” був саме той час. Ми сподіваємось бачити ще більше проявів цього гніву. Народи перебували саме в такому нелюбовному дусі один до одного вже кілька років, та, очевидно, їх щось силоміць стримувало. Ми віримо, що тоді Божий час ще не прийшов. Ми питали, і багато людей питало, як їхній гнів можна далі стримувати. Про це багато писали в газетах. Коли почалася Балканська війна, її причиною була розгніваність народів, і саме вона наблизила війну. Австрія намагалася пришвидшити тодішнє горе, та німецький кайзер вагався. Сьогодні руку, яка стримувала, забрано. Час назрів.

“Якими мусите бути в святому житті та в побожності ви”

З огляду на те, що ми так ясно бачимо ці речі і розуміємо, що вони означають для церкви, як тверезо, уважно і вірно ми повинні жити! Ніколи слова апостола Павла – “пильнуймо та будьмо тверезі” – не були більш актуальні, ніж тепер. Важливі події, що запроваджують нову диспенсацію, супроводжуються особливими випробуваннями та труднощами не лише для світу, але й для церкви. Апостол каже: “А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій”. Бо “немов сітка... він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі”. Всі, окрім братів, будуть здивовані, розчаровані, зажурені, неготові і так чи інакше захоплені зненацька. Але брати, які харчувалися за Господнім столом і є сильні в Його могутності, не будуть захоплені зненацька. Апостол нагадує, що оскільки брати є “синами світла”, “синами дня”, вони не будуть поводитися мов сини темряви, “сини ночі”.
В новому дні, який власне світає, ми матимемо “царювання праведності”. Ми належимо до цієї нової диспенсації. Живучи в тілі, ми не є від плоті; живучи в світі, ми не є від світу. Наш розум роз’яснило світло нового дня. Ми не є зацікавлені речами цього світу, але речами від Господа, тому завдяки нашій особливій спорідненості з Господом ми, як Його вибрані, не є залишені в темряві світу.
Ми повинні бути тверезі більше, ніж інші. Коли апостол заохочує: “будьмо тверезі”, – він не має на думці спиртні напої, бо ті, хто має Господнього Духа, Господній розум – правду, – не можуть ними захоплюватись. Ми також не повинні сприймати його слова так, мов би ми повинні завжди ходити з опущеною головою, бо діти світла, порівняно зі всіма іншими, повинні бути щасливими, привітними. Ми повинні бути тверезомислячими, вдумливими, а не легковажними та безтурботними, повинні уважно пильнувати наші думки, наші слова, наші вчинки, щоби у всьому приносити честь нашому Царю, ім’я Котрого ми носимо. Наші очі відкриті на те, що є гріхом, і на те, як царювання гріха має незабаром закінчитися. Ми розуміємо Божі задуми і, ввійшовши в угоду з Богом, безперечно, повинні бути тверезі, пильні, усвідомлюючи велику битву, яка сьогодні ведеться між Світлом і Темрявою, між Правдою та Неправдою, усвідомлюючи, що вірність в цьому “злому дні” буде вимагати усієї тверезості розуму, усієї нашої стійкості. Ми постійно будемо потребувати мудрості згори. “А якщо кому з вас не стачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана” (Як. 1: 5). Лише ті, котрі найкращим чином вживають свої здібності, силу та таланти, дані їм, мають право просити додаткової мудрості і є в змозі вживати її більше.

“Чаша” відступної “жінки”

Святе Письмо говорить про різні види сп’яніння. Ми можемо бути напоєні духом світу. Однак справжнім дітям Небесного Отця є неможливо бути так напоєними. Ми маємо нове вино, яке дає Господь, і ми повинні бути цілковито ним задоволені і не шукати того, від чого п’яніє світ. Існує духовне сп’яніння, дух неправди. Весь світ напоєний цим духом. Все християнство напилося вина з золотої чаші, згаданої в Об’явленні, яке відступна жінка дала всім пити. Ця чаша наповнена фальшивими доктринами. Ці фальшиві доктрини вона приготувала сама. Дякувати Богу, що сп’яніння ними минає, і ми здатні бачити більш виразно, ніж досі. Але, бачимо, багато і далі є п’яними.
Найбільш дурманячим зіллям є вчення про вічні муки. Воно дає людям враження, що після того, як вони почули про Христа, зовні відвернулися від гріха і визнають Його Ім’я, вони більше нічого не потребують, і що тепер вони повинні йти і переконувати інших навернутися в житті від гріха. Вони справді думають, що більш нічого не треба робити, не бачачи, що існує важлива праця благодаті, яку слід провести в своєму серці, що вони повинні зростати в знанні Бога, в послуху Його волі, і що Його волею є “їхнє освячення”. Внаслідок цього багато з них є лише немовлятами в Христі, а ще більше навіть не є виправданими до життя, бо вони ніколи не вчинили з себе повного посвячення.
Багато визнавців християнства є надзвичайно толерантними, мають добрі наміри, однак вони є цілковито спантеличені цим вином фальшивої доктрини. Вони радо дають гроші на церковні нужди і зайняті тою чи іншою благодійною діяльністю. Їм не приходить в голову ще більше дізнаватись про Бога і про те, як служити Йому. Наскільки їм слід звільнитися від впливу поневолення, який зв’язує їм руки та ноги! Якими радісними, якими вдячними є ми, що кайдани рабства скоро будуть зламані і полонені вийдуть на волю! Однак діти світла весь час є достатньо обережні. Вони не піддаються обману, фальшивим вченням. Ми радіємо, що ранок незабаром заясніє – прийде час, коли всі пробудяться і побачать світло, що полине до них від Сонця Праведності, яке встане разом зі зціленням в своїх проміннях.
Збудившись, ми повинні бути дуже діяльними та енергійними в служінні Богу, бо ми маємо в сто разів більше нагод, ніж ті, котрі жили в інші дні – завдяки телеграфу, телефону, пошті, газетам, швидкому та зручному залізничному транспорту, друкованим виданням і т.д. Це час перш за все для Господніх дітей, для “синів дня”, і їм слід бути тверезими, пильними, діяльними. А при наявності таких великих можливостей, хто не має бути тверезим та дбайливим?
Ми повинні пильнувати. Що ми маємо пильнувати? Перш за все ми повинні пильнувати себе, тримати себе подалі від пасток теперішнього часу, які є більш підступні, хитрі, ніж будь-коли досі, щоб наш мир з Богом не потрапив в небезпеку і ми не втратили нашого світла. Противник також пильнує, тому потрібно, щоб Господній народ був особливим чином насторозі і був обережним. В минулому Господній народ мав мало нагод пильнувати виконання Святого Письма, бо до цих подій ще було далеко. Але сьогодні настав час для нас бути особливо пильними в цьому напрямку. Часи Поган закінчились і народи тепер дробляться.
Існують певні вказівки, що сьогодні Господь має велику працю для всього Свого народу, для Своїх пильнуючих святих. Якщо ми не будемо на осторозі, то можемо задрімати. В часах нашого Господа учням трапилося заснути і вернутися до заняття рибальством, замість виконувати Господнє діло, яке Він визначив. Ми всі повинні бути бадьорими і пильнувати, щоб бачити наш обов’язок в цю годину і потім бути дбайливими в цій праці.

Ніколи досі не було таких нагод служіння

Деякі Господні діти, здається, захопилися ідеєю, що “двері закриті” і що вже немає жодної нагоди для служіння. Тому вони стали лінивими в Господній праці. Ми не повинні губити час на мрії про те, що двері є зачинені! Є люди, котрі шукають правду – люди, які сидять в темряві. Ще ніколи не було такого часу, як сьогодні. Ще ніколи не було стількох людей, готових слухати добру новину. Протягом усіх сорока років жнив не було таких нагод представляти правду, які з’явилися тепер. Велика війна і лиховісні знаки часу будять людей, і багато-хто починає проявляти інтерес. Отже Господній народ повинен бути дуже уважним, роблячи все можливе в тому, на що натраплять його руки.
Люди, зайняті бізнесом, є вельми стурбовані. В даний час є тисячі підприємців, яким не спиться навіть вночі. “Люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ” (Лук. 21: 26). Вони не знають, що робити. Їм здавалося, що вони безпечні, бо в них були величезні банківські рахунки, акції, облігації. Зараз вони кажуть, що не знають, що все це вартує. “Ми також застраховані, – кажуть вони, – але ми не знаємо, чи страхові компанії зможуть нам це виплатити”. Їхні акції та цінні папери неможливо продати. Тому власники перебувають в заклопотанні. Гарантій з боку Божих обітниць в них немає, тому вони не знають, на кого покладатись. Однак Господній народ має повне запевнення Його Слова: “Тим, хто любить Бога [любить понад усе],.. усе допомагає на добре”.
Тому усі ми, очі котрих намащені “мастю” теперішньої правди, котрі є віддані Господу, повинні піднімати наші голоси і вказувати шлях тим, котрі є спантеличені, стурбовані і не знають яким шляхом іти і де шукати потіхи, – котрі прагнуть чогось більш істотного, щоб знайти опору, коли все довкола здається вислизає з-під ніг. Їхні релігійні вчителі не змогли впоратися зі своїми повноваженнями, тому їх полишено блукати навмання в темряві. Декому з них можуть допомогти наші зусилля, щоб вести їх на “зелені пасовища” і до “тихої води” в стаді справжнього Пастиря, перш ніж темна ніч цілковито запанує над світом.