ПРАБАБА ЦАРЯ ДАВИДА
РУТ 1
ЧУДОВА ІСТОРІЯ – ЩОДЕННЕ ЖИТТЯ ІЗРАЇЛЮ – ПРИХОВАНЕ ВІД ОЧЕЙ – БОЖИЙ НАРОД В МАНДРАХ – ПОВЕРНЕННЯ НООМІ – НАВЕРНЕННЯ РУТ – ЧОГО ЦЕ КОШТУВАЛО ЇЇ? – ЩО ВОНА ЗДОБУЛА?

“Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог” (Рут 1).
Кажуть, що коли Бенджамін Франклін був американським послом у Парижі, він провів один вечір у товаристві місцевих літераторів, під час якого його попросили запропонувати щось для читання. Витягши з кишені рукопис, приготований на такий випадок, він сказав: “Читаючи одну древню книгу, я натрапив на дуже гарний літературний уривок, який, вірю, виявиться для вас настільки ж цікавим, як для мене. Я зробив копію з нього, і якщо ви дозволите, прочитаю її”. Це була історія з нашої лекції, і навіть ціла оповідь Книги Рут. Аудиторія була в захваті і вимагала, щоб сказати, де в древній історії можна знайти таке гарне та ідеалістичне оповідання. На їхнє повне здивування він сказав, що скопіював його з Біблії. На той час Франція, особливо її офіційні та літературні кола, була агностичною і навіть атеїстичною.
Історія з Книги Рут дає нам можливість коротко глянути на життя ізраїльтян, показуючи, що в народі панував глибокий дух релігії, захований за усілякими війнами, полонами і т.п., які, зрозуміло, справляють найбільше враження на нас, коли ми вивчаємо історію народу. Початок її був у Віфлеємі, “місті Давида”, де через багато століть народився Ісус, “Син Давида і Господь Давида”. Релігійні настрої сім’ї показані в її іменах. Елімелех, ім’я чоловіка, означає “Мій Бог – Цар”. Ім’я його дружини – Ноомі, яке, як кажуть, означає “Приємність Єгови”. Вони мали двох молодих синів на ім’я Махлон (“Хворобливий”) і Кілйон (“Нудьгуватий”).
Знесилена нападами ворогів та частими втратами плодів своєї праці, і, врешті, сильною засухою, яка майже привела до голоду, сім’я залишила дім, перейшла Йордан і опинилася у Моавській землі, де прожила десять років. Там двоє синів одружились. Згодом обоє померли, залишивши вдів. За якийсь час помер і Елімелех. Очевидно, що залишення Обіцяної Землі, Землі Угоди, щоб жити між ідолопоклонниками, які жодним чином не були в стосунках угоди з Богом, навряд чи мало корисний вплив на сім’ю, бо коли Ноомі вирішила повернутися до рідної землі, в неї не було з собою майже нічого.
Варто навчитися лекції, що нічого доброго не буде з того, що ми пожертвуємо наші релігійні інтереси заради земних. Для всіх християн девізом має бути “Бог перший”. Навряд чи можна сказати, що вони вирушили до Моаву, щоб проводити місіонерську працю, бо хоча моавітяни були потомками Лота, були споріднені з ізраїльтянами і певною мірою розмовляли тією ж мовою, однак Божа Угода була лише з потомками Авраама, а інші були відлучені від ізраїльської громади, чужі, приходьки, як і всі погани. Тож навряд чи варто було намагатися навертати моавітян, бо Бог не покликав моавітян, а тільки ізраїльтян, як читаємо: “Тільки вас Я пізнав зо всіх родів землі” (Ам. 3: 2).
Як би там не було, багато християн допустилося тієї ж помилки, що й ця сім’я, і, як християни, вони більш відповідальні, бо християнин має вищі стосунки з Богом і повинен мати ясніше знання про Його волю і більше “духа здорового розуму”. Було нерозумно брати двох хлопців в язичницьку землю, де вони напевно зіпсувалися б. Натомість, треба було вжити усякий розсудливий вплив, щоб зберегти їхню відданість Єгові.
Все це Ноомі, мабуть, розуміла, про що свідчать її слова: “Мені бо далеко гірше жити як вам; бо Господня рука проти мене” (Кул.). Але знову ми бачимо, що рука Господа проти неї насправді була на її користь, мала відповідний вплив і привела її назад в Обіцяну Землю.

ДВА ЧУДОВИХ ХАРАКТЕРИ

Ноомі (“Приємність Єгови”), напевно, мала гарний характер. Це виникає з глибоких почуттів, які виявляли до неї її невістки. Обидві вирішили приєднатися до Ноомі і піти з нею на її батьківщину, залишивши свої доми. І вони пішли. Та Ноомі нагадала їм, що вони будуть чужими в незнайомій землі і будуть тужити за домом, як вона тужить, і лагідно попросила їх подумати і повернутися додому, до рідні, до своїх звичаїв та обрядів і знову вийти заміж.
Одна з них погодилась і на прощання поцілувала її, тоді як друга, Рут, звернулася до неї з палкими словами, які назавжди стали класикою літератури: “Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою”. Коли ми кажемо, що Рут навернулася, то, звичайно, не вважаємо, що вона стала християнкою або спадкоємицею християнських обітниць, бо нічого такого не було, доки Ісус Своєю смертю не відкрив “нової і живої дороги” за завісу. Вона була навернена до юдаїзму, і це стало новим свідоцтвом про вірне життя Ноомі (вірші 16, 17).

ЦІННІСТЬ РІШУЧОЇ ПОСТАНОВИ

Варто зауважити таку річ, як рішучість, з якою Рут прийняла для себе постанову. Це не була пропозиція придивитися якийсь час, як їй буде житися в Юдеї. Це була постанова до смерті. У цьому відношенні всі справді навернені схожі між собою. Християнин, наприклад, не може стати справжнім християнином, доки не вчинить такого однозначного, рішучого посвячення, щоб залишити світ, його справи, його принади, його надії та сподівання і віддати себе та бути вжитим до смерті в службі Господу. Цінність рішучої постанови в житті важко переоцінити. Скільки тисяч життів загублено через відсутність постанови. Рішучість перед Богом є єдиною умовою, на якій ми можемо сподіватися “вчинити міцним своє покликання та вибрання”.
Вірні Божій обітниці, даній юдейському народу, Ноомі та Рут отримали благословення, повернувшись до Господа, до Його народу, до Його Землі Угоди та Обітниці. Ми повинні пам’ятати, що всі обітниці для тілесного Ізраїлю були земними, тоді як всі обітниці для Духовного Ізраїлю є небесними.
Шляхетність та мудрість характеру Ноомі очевидні з поведінки, якої вона та Рут дотримувались після повернення до Віфлеєма, не маючи по суті ні гроша, ані можливості відновити справи свого чоловіка та синів у їхній частці в землі. Вона не просила милостині і не казала просити Рут. Не було ані чути удаваного плачу, ані не видно нещирої скромності. Рут пішла, як і інші вбогі жінки, збирати колоски після женців. Під Законом це було частиною Божої турботи про вбогих, і ніхто не мав права обжинати краї поля, а повинен був залишити їх для вбогих. Ноомі порадила Рут піти збирати колоски на полі свого заможного родича на ім’я Боаз.

ПРАБАБА ЦАРЯ ДАВИДА

Як і припускала Ноомі, заможний Боаз зауважив скромну молоду жінку, яка щодня збирала колосся на його полях. Він дізнався, що вона його родичка через заміжжя. Дотримуючись правил юдейського Закону він взяв Рут за дружину. Їхній син звався Овед, а його син – Єссей. Давид був наймолодшим з Єссеєвих синів. Ось так Рут, поганинка, увійшла в царську родину як прародичка найбільшого Сина і Господа царя Давида – Ісуса.
Біблія – надзвичайно чесна Книга. Вона не приховує факту, що Рахав, блудниця з Єрихона, увійшла до юдейського народу через заміжжя і стала прародичкою царя Давида, Соломона та Ісуса. Вона не приховує факту, що Рут з народження була чужою, з поган і свого часу трималася ідолопоклонства. Жодна інша книга не є такою чесною. Так само Новий Завіт з дивовижною щирістю розповідає подробиці про те, як учні зрадили свого Учителя; як всі покинули Його і повтікали; як шляхетний св. Петро відрікся Учителя клятьбою; як люди зауважили, що св. Петро та св. Іван, коли вони проповідували у храмі, були людьми неграмотними та невченими.
Так само вади і гріхи царя Давида та інших з царського роду не були приховані чи закриті. Всі вони стали явними та отримали докір. Також сказано про покарання за них і про розкаяння злочинців. Ми вважаємо за потрібне довіряти таким щирим авторам, так само як довіряли б таким авторам при написанні історії сьогодні. Справді, нам не відома жодна сучасна історія, яка б своєю щирістю могла зрівнятися з розповідями Біблії.

ЯК СТАТИ ХРИСТИЯНИНОМ?

У цих дослідженнях ми зовсім не звертаємося з палкими закликами, а радше словами Ісуса радимо, щоб кожен, вирішуючи для себе, чи йому приєднатись до Господа і стати послідовником Христа, спочатку спокійно “сів й видатки вирахував”, як радив Учитель. Однак ми рішуче наполягаємо на важливості рішення, твердого рішення, як істотної речі, щоб мати мир у розумі, щоб досягти властивого християнського розвитку, щоб здобути спадщину з святими на умовах Євангельського віку (Кол. 1: 12).
Хто вирішує віддати своє серце Богу, повинен знати, що “під небом нема іншого Ймення, даного людям”, окрім імені Ісус, щоб повернутися до Божої милості і отримати право увійти в Дім Синів. Вираз “в Його імені” означає “в усьому, за допомогою усього і через все, що Його ім’я означає”, мати віру в Бога, бути слухняним Його вимогам і т.д. Коли рішення прийняте, це означає: “Бог твій – мій Бог”. Прийняття рішення означає приєднання до Дому Синів через Христа. Зверніть увагу, що ми не радимо приєднуватися до того чи іншого віровизнання, ані цього не радить Біблія. Щоб стати членом Дому Синів, вона радить кожному приєднатися до Господа – до Христа – і через Нього до Отця, щоб стати спадкоємцем Божим і співспадкоємцем з Ісусом Христом. Хто це зробить, того ім’я буде записане не до земного списку членства, а до “Книги Життя Агнця” – буде “записане в небі”.
Наступним кроком мають бути слова: “Народ твій буде мій народ”. Усі з Божого народу, де б вони не знаходилися, є братами однієї сім’ї – чи серед римо-католиків, чи серед баптистів, чи серед методистів, пресвітеріан, лютеран, прихильників англіканської церкви, чи навіть поза всіма віровизнаннями. Божий народ є один, бо всі одним Духом охрищені в одне духовне Тіло, Головою якого є Христос, Дух Якого повинен наповнювати всіх Його членів (1 Кор. 12: 13).
Ми повинні не тільки шукати Божий народ, але й признаватися до нього і мати з ним спільність – з білими і чорними, багатими і бідними, вченими і неграмотними – бо “всі ви один у Христі Ісусі” і “один вам Наставник, Христос”. Властивою поведінкою для всіх, які увійшли в Христа, є намагання розпитувати про “старі стежки” і шукати їх – йти слідами Ісуса та апостолів, пізнавати їхні вчення, дивитись на їхні вчинки і не потрапляти під вплив сучасних течій, філософій і так званих наук або ж віровчень та теорій Середньовіччя. “І всі будуть від Бога навчені” – ось обітниця, яка належить всьому Дому Віри, а Боже Слово є “харчем у пору” і дане, щоб зміцнити, збудувати і приготувати до участі в Царстві.

R5613 (1915 р.)