ПОБИТИЙ БОГОМ, ПРИНИЖЕНИЙ

МАРКА 15: 22-37

“Та Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив” (Ісаї 53: 4, Хом.).
НЕМАЄ підстави сумніватися у фактах, пов’язаних з розп’яттям Ісуса. Єдина причина розбіжності полягає у питанні щодо божественного дозволу на це і причини розп’яття. Пророк Ісая дає нам божественне пояснення.

СКОРБОТНИЙ ШЛЯХ!

Спаситель був дуже ослаблений трьохрічним служінням, під час якого Він щедро віддавав Свою життєву силу людям, зцілюючи їхні недуги. Крім того, від часу, коли Він послав учнів приготувати Пасху, Він постійно був у напрузі, без сну. Цей проміжок часу включав випробування, пов’язані з Пасхою і встановленням Пам’яткової Вечері, подорож до Гефсиманії, години агонії і виснаження, наступні події, допит, який провели первосвященики у Синедріоні, допит в Ірода і Пилата, бичування і т.д. Все це несло з собою постійну напругу. А тепер, коли Він був засуджений на розп’яття тими, за кого пожертвував Своїм небесним домом і славою, Його ще й змусили нести власний хрест. І Він ніс, аж доки остаточно не знемігся та не ослаб під тягарем хреста, тоді перехожого селянина присилували допомогти Йому. Чи той ніс весь хрест, чи йшов позаду Ісуса і ніс тільки частину тягаря, не є чітко подане у первісному тексті.
Де були Петро, Іван, Яків, Хома та інші апостоли, що вони не зголосилися допомогти Ісусу? Без сумніву, їх стримував страх. Але яке благословення вони упустили! За переказами, кірінейський селянин, якого примусили нести хрест, опісля став одним із послідовників Назарянина, бо правда слів Спасителя потрапила до його серця під час скорботних подій тієї години.
Довкола тіснились плачучи жінки, і ми дивуємось, що жодна з них не простягла Йому руку помочі. Обернувшись до них, Ісус сказав: “Не ридайте за Мною, – за собою ридайте й за дітьми своїми”. Деякі дослідники Біблії припускають, ці слова Учителя, що вони проситимуть, щоб гори та узгір’я покрили і захистили їх, частково відносяться до великого горя, яке прийшло на юдейський народ через тридцять сім років під час знищення Єрусалима. Існує припущення, що знищення Єрусалима і горе того часу було образом, який провіщав більше лихо, яке трапиться в кінцевому часі цього віку.
Безперечно, ті самі вирази про гори та узгір’я є вжиті в стосунку до кінця Євангельського віку. Коли у Своєму другому приході Христос відкриється у полум’яному вогні суду, цей вогонь поглине теперішній порядок речей і приготує шлях для нового Царя. Ми навіть не припускаємо, що хто-небудь буде молитися, щоб гори впали на нього, бо покінчити з власним життям можна значно легшим способом. Думка, радше, полягає у тому, що багато хто буде шукати, просити і молитися про сховок, про захист від лютих лих. Скелями суспільства є його громадські організації, кожна з яких намагається захистити своїх членів.
“Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?” – сказав Ісус. Тут Він, здається, уподібнює юдейський народ до фігового дерева, яке швидко зсохло від Його прокляття, присуду. Дійсно, за п’ять днів до розп’яття, Ісус, в’їжджаючи на осляті в Єрусалим і плачучи над ним, сказав: “Ось ваш дім залишається порожній для вас”. І ото, за короткий час, коли фігове дерево ще було зелене, його керівники дійшли до такого відчайдушного стану, що були готові переступити всі закони і знехтувати будь-яким сумлінням, щоб розіп’яти Ісуса .
Якщо зло так швидко привело до такого жахливого порушення справедливості, то чого можна було очікувати пізніше, коли юдейське фігове дерево повністю зсохло, і всі соки (духовність) вийшли з нього? Подібно, в кінці цього віку можемо сподіватися, що Церква, Тіло Христа, святі, насильно постраждають, що сіль землі буде забрана і невдовзі після цього настане загальне зіпсуття – анархія.

СИН ЛЮДСЬКИЙ ПІДНЕСЕНИЙ

Ісус звістив наперед про Своє розп’яття, говорячи, що “як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський” – мусить бути розп’ятий. Таким чином, мідяний змій був використаний як образ Ісуса. Насправді Ісус був святий, невинний, безгрішний, але Він зайняв місце грішника, тобто з Ним поводилися, як з грішником. Найсуворішою карою за законом було розп’яття – “проклятий усякий, хто висить на дереві”. Отже, апостол говорить, що Ісус був вчинений прокляттям за нас (Гал. 3: 13). Хоча Він не знав жодного гріха, Він зайняв місце грішника. Ісус помер за наші гріхи, за Писанням.
Слова нашого вірша: “Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони”, – не потрібно брати до уваги, бо вони не знаходяться у найстарших грецьких манускриптах. До того ж, Ісус мусів знати, що гріх юдеїв принесе кару. Він провістив у притчі, що Бог покарає їх і спалить їхнє місто (Лк. 20: 14-16). У контексті вираз “плачте за собою” мав на увазі покарання юдеїв за їхні гріхи і те, що гріх не буде їм цілковито прощений. Фактично, ми знаємо, що юдеї були відтяті від божественної милості на вісімнадцять століть. Цілком властиво вважати, що Ісус був у повній згоді з божественним улаштуванням Отця і не просив нічого, що суперечило би божественній волі.
Св. Павло також згадує це, говорячи про горе, яке прийшло на юдеїв, коли вони відкинули Ісуса: “Настиг же їх на кінець гнів, щоб виконалося все написане” (1 Сол. 2: 14-16 (Кул.); Лк. 21: 22).
З іншого боку, можемо бути певні, що Ісус, Який віддавав Своє життя за юдеїв, не мав би бажати, щоб вони залишилися без покарання, яке їм належалося за великий гріх знищення Того, Кого Єгова спеціально послав до них як Свого представника, Свого Сина. Без сумніву, справедливою карою за такий добровільний гріх було би цілковите знищення. Але апостол підкреслює, що кров Ісуса “краще промовляє, як Авелева” – не про справедливість (Євр. 12: 24). Його кров промовляє про прощення гріхів не лише для решти світу, але й для юдеїв. Вона говорить про повну нагоду примирення з Богом протягом Месіанського царства.
Св. Петро підтверджує думку, що юдеї не були повністю відповідальні за своє прокляття з причини (щонайменше) часткового незнання. Опісля, звертаючись до деяких з них, він сказав: “Знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і начальники ваші”; бо якщо б вони знали, то не розіп’яли би “Начальника Життя” (Дії 3: 15-17). Пророк Захарія показує нам, що у властивому в Бога часі очі розуміння цілого світу розплющаться. Всі дивитимуться на речі по-іншому; при цьому юдеї є згадані особливо – ті, що Його “прокололи”. Тоді Господь зіллє на них дух милості і молитви, і вони будуть дивитися на Того, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити (Зах. 12: 10), усвідомлюючи, як вони жахливо повелись зі своїм найкращим Приятелем, своїм Відкупителем.

ПОДІЛИЛИ ОДЕЖУ ЙОГО

Про кам’яне серце римських воїнів свідчить факт, що в той час, коли Ісус вмирав, вони кидали жереб про Його тканий хітон, ділячи між собою Його верхню одіж. Ми маємо Божу обітницю, що в результаті Тисячолітнього царства з усякого тіла буде взяте кам’яне серце і замість нього буде дане м’яке. О, як все людство потребує повної реституції до образу і подоби Бога, представлених на початку в Адамі, а пізніше в Людині Ісусі!
Стан світу додатково показаний у двох розбійниках, страчених у той час по обидва боки від Ісуса. Він, як свідчив напис на Його хресті, був названий Царем юдеїв. Один з цих товаришів по нещастю лихословив Ісуса як ошуканця, підштовхуючи Його до того, щоб показати яку-небудь силу, яку Він мав, щоб спасти Себе і їх. Як мало він розумів, що коли б Ісус спас Себе, то не зміг би стати Спасителем світу!
Інший злочинець поставився до Ісуса по-дружньому, признаючи, що Він не вчинив нічого поганого і був звинувачений несправедливо. Потім, обернувшись до Ісуса, він висловив віру в Нього, прохаючи нагороди за свої доброзичливі слова і кажучи: “Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє”. Нещасний злочинець знав, що Ісус називав Себе Царем. Він стояв поблизу, коли Ісусу ставили запитання: “Так Ти Цар?”, і чув відповідь: “Моє Царство не із світу цього”. Розбійник усвідомив, що Ісус гідний бути Царем, настільки шляхетний характер і вигляд був у Нього. А що, коли Він дійсно є Тим, Ким Себе називає? Що, коли остаточно, у великому майбутті, цей Чоловік справді виявиться Месією? Злочинець хотів, принаймні, сказати правду, слово на Його захист і попросити хоча б згадати його, якщо цей Чоловік колись здобуде Свою царську владу.
У минулому ми, здається, всі неправильно розуміли відповідь Ісуса. Ми думали, що Він обіцяв розбійнику, що той буде з Ним у царстві того ж дня. Однак ми знаємо, що, згідно з іншими віршами Святого Письма, Ісус того дня був не в царстві, а в новому гробі Йосипа; що Він встав з мертвих, з шеолу, з гадес, з гробу аж третього дня; і що навіть потім, після Свого воскресіння, Він сказав до Марії: “Я ще не зійшов до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого”. Тому, очевидно, Ісус не міг сказати, що Він та розбійник будуть разом в раю того самого дня.
Правдивого пояснення не треба шукати далеко. Рай, втрачений через гріхопадіння шість тисяч років тому, незабаром має бути відновлений Месією у Його славному царстві. Саме тоді розбійник просив спогадати про нього – “коли прийдеш у Царство Своє”. Відтоді розбійник спить сном смерті, чекаючи на час, коли прийде Царство Месії. Відповідь Ісуса повністю погоджувалась з цим: Амінь, нехай так буде. “По-правді кажу тобі сьогодні [в цей день, коли, здається, що в Мене немає приятеля, коли ніщо, здається, не є більш неправдоподібним, ніж те, що Я колись буду мати царство, Я говорю тобі сьогодні], ти будеш зо Мною в раю”.
Ісусове царство незабаром почне працю перетворення світу на рай. І у воскресінні усіх тих, які сплять сном смерті, Учитель згадає розбійника. Не сумніваємось, що в раю він матиме велике благословення за слова потіхи, сказані на хресті, і особливо за те, що ці слова свідчили про його м’яке та сокрушенне серце, яке належатиме кожному, хто першим буде благословенним у царстві.
Ісус доручив Свою матір учневі Івану, це може свідчити, що її чоловік, Йосип, вже не жив. Це також показує нам турботливу увагу Учителя в годину Його найбільшого страждання до потреб тих, кого Він любив.
Передсмертний крик: “Боже Мій, Боже Мій, – нащо Мене Ти покинув?” – є доказом, що Учитель не претендував не те, щоб бути небесним Отцем, а був Божим Сином. Він також показує нам, яким чином Учитель переніс найвищу міру покарання грішника. Покаранням за гріх була не тільки смерть, але й відокремлення від спільності з Богом. Ісус, займаючи місце грішника, мусив, принаймні, на мить повністю відчути відчуження грішника.
Вигук Учителя: “Звершилось!” – нагадує нам Його слова, сказані перед тим: “Я ж маю христитися хрищенням [у смерть], – і як Я мучуся [як Мені важко], поки те сповниться”, – поки воно закінчиться.
Слова: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа”, – нагадують нам, що Ісус віддавав Своє життя; що дух життя, який Він мав, був той самий, який був перенесений з попереднього стану. Він не втратив Свого права до життя, як втратив Адам. Тому Він все ще міг говорити про нього, як про Свій власний дух, про Своє власне право до життя – тільки віддане на деякий час, покладене на основі божественної обітниці, що воно має бути дане Йому знову у воскресінні.

R5577 (1914 р.)