ГЛУЗЛИВИЙ ДОПИТ ІСУСА

МАТВІЯ 26: 57-68

“Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст” (Ісаї 53: 7).
СПРАВЕДЛИВІСТЬ – прикмета розуму, якій кожна розумна істота, цивілізована або язичник, закономірно і небезпідставно віддає належне. Тому кожний народ старається мати у своєму чинному законодавстві справедливі закони, і треба визнати, що багато законів у світі, в тому числі закони Лікурга та цезарів, були доволі мудрими та справедливими.
Однак юдейський Закон, переданий Мойсею самим Богом на горі Сінай, заслужено займає провідне місце. Також закони всіх народів, які тією чи іншою мірою твердять, що вони визнають християнство, відповідно намагаються представляти принципи справедливості на найвищому рівні. Тим не менше, коли доходить до того, щоб інтерпретувати ці закони і застосовувати їх у конкретних випадках, бачимо, що скрізь існує тенденція знаходити привід для виправдання і відходити від принципів справедливості через твердження, що обставини та умови кожного разу вимагають порушення закону та справедливих принципів.
Розповідь про те, як Ісуса несправедливо визнано у юдейському суді винним і як зламано юдейський Закон, не повинна нас дивувати і схиляти до думки, що в інших судах в переважній більшості випадків відбувається по-іншому.

НЕЗАКОННИЙ АРЕШТ

Арешт Ісуса не був проведений ані за наказом Пилата, ані за наказом Ірода чи їхніх воєначальників. Ісуса заарештував первосвященик та його оточення, вирішивши на власний розсуд, що життя та служіння Ісуса шкодить їхнім планам та намірам, а також усьому, що, на їхню думку, є найкращим для юдаїзму. Убивство Ісуса обдумали заздалегідь. Але вбивці намагалися знайти виправдання для своєї поведінки, як це роблять всі вбивці, а так як вони були політиками, то прагнули зберегти зовнішню форму, яка б нагадувала справедливість, звертаючись до інших, чиє сумління було більш вразливим.
У розпорядженні священиків була значна кількість людей, які служили охоронцями Храму та його прилеглих будівель. Вони були слугами первосвященика. Озброєні палицями, мечами та ліхтарями, вони пішли услід за Юдою, який вже знав, що цієї особливої ночі Ісус не збирався, як звичайно, йти до Віфанії, а вирішив провести час із учнями у Гефсиманському оливковому саду.
Вони привели Ісуса прямо до дому Анни, похилого віку первосвященика, зять якого, Кайяфа, займав це становище замість нього. Анна спробував допитати Ісуса, але майже нічого не добився, тому відправив Його назад до Кайяфи, дім якого був поряд, на одному подвір’ї. Коли зібрався Синедріон, була приблизно третя година ранку.
Змова заподіяти Ісусові смерть була ретельно продумана. Години, відколи Юда залишив Ісуса та інших апостолів на пасхальній вечері, і до часу допиту, використали, щоб скликати членів Синедріону, що були у своїх домах, розкиданих по всьому місту. Обставини визнано вкрай серйозними, які виправдовували весь цей задум убити Того, Хто промовляв так, як “ще ніколи так не промовляв” ніхто, – убити за те, що Він навчав народ, що Його навчання послаблювало владу книжників та фарисеїв, а також традиції старших (Ів. 7: 46; Мт. 26: 55).
Теоретичною основою помилкових релігійних вчень є переконання, що неуцтво та забобони обов’язкові для збереження священицької влади. Ось так Неправда завжди ненавиділа Правду, а Темрява ненавиділа Світло. Засудження Ісуса було лише іншою формою тріумфу Темряви над Світлом. Але це виглядало тріумфом тільки на перший погляд, бо так виконувався Божий План, готувалося велике Примирення за гріх, в результаті якого прийде остаточне повалення гріха, сатани та смерті, а також запровадження навіки праведності та правди в усьому світі.

НЕЗАКОННИЙ ДОПИТ

Синедріон складався зі сімдесяти найвпливовіших юдеїв і був церковним судом, голос якого мав великий вплив на римського управителя, в руках якого на той час знаходилася влада життя та смерті. Кайяфа не тільки займав посаду первосвященика, але й діяв у цьому особливому випадку як офіційний обвинувач. Збираючи Синедріон, він не забув знайти свідків, які, як сказано, були підкуплені, тобто отримали хабар, щоб давати свідчення. Звичайно, ніхто навіть не намагався привести в Синедріон когось із тих, кого Ісус звільнив від влади злих духів, або кому Він відкрив невидющі очі чи глухі вуха, або кого збудив зі сну смерті. Первосвященик знав, наприклад, про подробиці події з Лазарем, але не бажав жодного такого свідоцтва. Всі були готові до вбивства, яке мало відбутися у формі суддівського розгляду.
Кайяфа покликав свідків, але побачив, що їхні свідчення суперечать собі, а за юдейським Законом щонайменше два свідки повинні були погоджуватися між собою, перш ніж можна було розглядати справу. Врешті двоє частково дійшли згоди: вони чули, як Ісус казав щось про Храм, що Він може його зруйнувати і відбудувати за три дні. Вони, очевидно, не зрозуміли Ісуса. Проте їхні свідоцтва були надто слабкими, щоб стати основою для обвинувачення.
Врешті сам Кайяфа вдався до того, щоб змусити Ісуса сказати щось, що він міг би визнати богохульством. На різні запитання Ісус не відповідав нічого, аж врешті Кайяфа вигукнув: “Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти?” Ісус не міг змовчати і не відповісти на запитання. Змовчати – означало зректися цієї великої правди і не дати належного свідоцтва перед Синедріоном. І Він відкрито визнав, що Кайяфа сказав правду. Кайяфа підхопився, сподіваючись скористатися з нагоди визнати ці слова богохульством, та Ісус продовжив: “Відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!” Зобразивши на своєму обличчі великий жах, Кайяфа демонстративно розірвав свою одежу священика, даючи зрозуміти Синедріону, що він, представник Бога між ними, почув щось справді жахливе. Повернувшись до Синедріону, він запитав: “Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу!” Який ваш присуд? У відповідь пролунало: “Повинен умерти!” Мабуть, тільки двоє утрималися від голосу – Никодим та Йосип з Ариматеї, які мали велику пошану до Ісуса. Та яку владу чи вплив вони могли мати? Найбільше, чого вони могли домогтися, це визнати, що все це розслідування з боку Синедріону незаконне і що Закон забороняє розглядати справу в суді уночі, щоб засудити когось на смерть. Тож Ісуса взяли під варту і вивели до прилеглої судової зали, доки Синедріон дочекається світанку, щоб офіційно зайнятися справою. Тим часом над Ісусом, якого первосвященик звинувачував у богохульстві та злочині, служба палацу первосвященика почала усіляко знущатися, бо не відаючи нічого по суті, вона вирішила, що все зроблене первосвящеником є неодмінно правильним.

ПІДКОРЕННЯ БОЖІЙ ВОЛІ

Вірш “Ви Праведного засудили й убили, Він вам не противився” і заголовний текст нашої лекції перебувають у повній згоді і стосуються Ісуса під час Його допитів. Ісус не відкривав Своїх уст у тому значенні, що не намагався захистити Своє життя. Знаючи, що жодна річ не станеться з Ним без волі Отця, Він радо дозволив усій справі іти своєю чергою, не намагаючись перечити наслідкам. Хто сумніватиметься, що Його блискучий розум, Його язик, який промовляв так, як “ще ніколи так не промовляв” ніхто, міг швидко висунути аргумент на Свій захист, перед яким Кайяфа та весь Синедріон тремтіли б, не наважуючись Його звинуватити! Але Він говорив тільки те, що потрібно було для представлення Правди, яку Його вороги назвали богохульством.
Святе Письмо дає зрозуміти, що послідовники Ісуса не повинні сподіватися повної справедливості у світі, ані того, що їх правильно зрозуміють. Вони також повинні пам’ятати, що чаша їхніх труднощів, як і чаша їхнього Учителя, перебуває під доглядом Небесної Мудрості, і якщо вони слухняні Божественній постанові, то побачать, що їхні труднощі остаточно будуть для їхнього найвищого добра. “І знаємо, що тим, хто любить Бога,.. усе допомагає на добре”.

R5560 (1914 р.)