МІЦНА БАШТА ХРИСТИЯНИНА

"Господь – мені помічник, і не злякаюсь: що зробить людина мені?" (Євреїв 13: 6).

Становище християнина в світі є особливим. Ніхто інший не може дозволити собі бути таким відважним і незалежним, як він. Однак справжня Божа дитина не є самодостатньою, ані незалежною від якої -не будь зовнішньої допомоги. Господнє Слово закликає християнина не бути хвалькуватим, а мати покірний розум, усвідомлювати своє власне безсилля і те, що він потребує Бога. Дійсно, якщо він не має покірного розуму, то не може бути приємним Господу. Але в той же час він повинен бути повний відваги і довір'я. Ніяка сила у всесвіті не є здатна здолати нашого Бога; і Він проголосив, що Він є опорою і щитом Своїх дітей. Він є міцною баштою тих, котрі покладаються на Нього.

Якщо ми перебуваємо в Христі, і Його Слово перебуває в нас, то Він буде нашим спасителем в шести нещастях, і в сьомому Він не покине нас – тому що ми покликані Богом, тому що ми відгукнулися на цей поклик, тому що ми намагаємося славити Його в наших тілах. Отже ми не повинні боятися того, що? може зробити нам яка-небудь людина. Апостол Павло, котрий закликає нас відважно і довірливо покладатися на Бога, був шляхетним прикладом мужньої віри. Він говорить нам, чому ми маємо таку багату основу для впевненості в вірі і відсутності страху перед людиною. Він говорить: "Будьте життям [ поведінкою, способом життя] не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: "Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе". Тому то ми сміливо говоримо: "Господь – мені помічник, і я не злякаюсь: що зробить людина мені?".

ПРАВДИВА ВІРА НЕ Є САМОВПЕВНЕНІСТЮ

Ми не повинні говорити: "Господь є мій помічник, і тому Він не дозволить, щоб згорів мій будинок, або щоб в нього вдерлися грабіжники і покрали моє майно. Я не замикатиму на ніч дверей, бо Господь пильнує мене і моє". Це не було б духом здорового розуму. Це не було б правдивою вірою, а самовпевненістю. Ми повинні прийняти всі розумні заходи, щоб запобігти втратам такого роду. Господь чекає від нас, що ми зробимо все, що в наших силах, для нашої власної безпеки, і не будемо сподіватися, що Він робитиме непотрібні чудеса, щоб захистити нас від нашої власної недбалості і недієздатності. В таких обставинах Він міг би дозволити нам заплутатись в труднощах і втратах, і таким чином навчити нас необхідних лекцій. Ми є управителями всього того, що Господь довірив нам, і Він сподівається, що ми виявлятимемо турботу в стосунку до всього, що властиво є під нашою опікою, але належить Йому. Ми повинні мати під руками відра і воду, щоб бути готовими на випадок пожежі. Ми повинні мати відповідні засуви на наших дверях та вікнах. Коли наш власний обов'язок є виконаний, ми повинні цілковито полишити себе в Господніх руках, знаючи, що з нами все буде добре.

Якщо Господь дозволить, щоб на нас прийшло щось, що виглядає нещастям, ми можемо не хвилюватися, впевнені, що це принесе нам добро, якщо ми властиво розвиваємося через досвіди. Зробивши те, що залежить від нас, ми повинні покласти всі наслідки на Нього, не сумніваючись, що Він буде турбуватися про нас Своїм власним найкращим способом. Господь надаватиме нам усяку допомогу в дочасному, наскільки це, як Він говорить, буде для наших найвищих інтересів як нових створінь, якщо ми не віддаляємося від Його опіки і не намагаємось самі керувати нашими інтересами. Навіть у випадку такої помилки, якщо ми побачили, в чому ми були свавільними і прихилилися до нашого власного розуміння, і якщо ми відновлюємо повну відданість Господу, труднощі, в які ми потрапили, можуть виявитися справжнім благословенням, відкриваючи наші очі на нашу погану поведінку, показуючи нам нашу власну нездатність керувати собою і повністю приводячи нас назад до Бога.

"ЛУКАВИЙ ЙОГО НЕ ТОРКАЄТЬСЯ"

Наші найвищі інтереси, наші справжні інтереси, є справою постійної турботи нашого Отця. Якщо ми тримаємося дуже близько до Господа, то ми захищені від сили упавших ангелів, котрі, якщо б мали дозвіл, спричинили б наше зведення і знищення. Вони не можуть дійсно нашкодити нам, якщо ми пильнуємо і бережемо наші шати білими. Лише недостача вірності до якоїсь міри піддала б нас їхній владі – наскільки це торкається наших інтересів як нових створінь. Вони не можуть ні якимось чином пошкодити наші тіла, ні спричинити якесь насилля над нами, хіба що Господь дозволяє це для нашого найвищого добра – можливо, для нашого визволення і вивищення, як у випадку з нашим Учителем.

То ж бережімо себе, щоб "лукавий нас не торкався". Ми підлягаємо різним нападкам через введених в оману слуг сил темряви. Це можуть бути більше чи менше законні нападки на наше добре ім'я, нашу репутацію, наші тіла, або щось інше. Ми до певної міри є піддані людині через "існуючі влади". Однак наші найзапекліші вороги є безсилі торкнутися нас, хіба що їм дозволить Господь. І великий противник не може торкнутися нас, якщо ми залишаємося вірними нашій угоді – вірними обітниці, яку ми склали Господу. Противник ніколи не може торкнутися нас насправді особисто як нових створінь, хіба що через нашу власну невірність.

МИ БУДЕМО ВКЛОНЯТИСЯ ЛИШЕ НАШОМУ БОГУ

Це може бути волею Бога дозволити нам страждати, так як Він дозволив, щоб Іван Христитель був ув'язнений і вкінці страчений, так як Він дозволив, щоб Ісус був арештований і розп'ятий, і Він дозволив, щоб з багатьма Його святими в минулому погано поводились або повбивали їх. Але ми не повинні боятися того, що людина могла б зробити нам, знаючи, що наш Бог, Якому ми належимо і Якому служимо, постійно буде з нами і спричинить, щоб все сприяло Його славним намірам для нас і в нас.

Звичайно, ми були б раді подобатися людям, якщо б це було можливо. Але за любих обставин, коли виникає питання подобатися Богу чи подобатися людям, ми казатимемо так, як сказали троє молодих євреїв вавилонському царю: "Наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас... А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися". Ми не будемо робити нічого, що суперечить божественній волі, заповідям Єгови. Ми будемо вклонятися лише нашому Богу!"

Коли юдейський синедріон (Дії 4: 13 -20) наказав апостолам Петру та Івану не говорити більше в імені Ісуса, їхньою відповіддю було: "Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули". Коли Понтій Пилат, римський управитель Юдеї, сказав нашому Господу в ніч Його арешту і випробування: "Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп'ясти Тебе, і маю владу Тебе відпустити?", – Ісус відповів: "Наді Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було". Так є і зі всіма тими, хто йде в сліди Учителя. Божа ласка буде достатньою. Людина безсила пошкодити й волосину на наших головах, хіба що це дозволить наш Отець в небесах для Його слави і нашого найвищого блага.

ВІДВАГА, ПОРОДЖЕНА ВІРОЮ

Світ часто дивується незворушністю скромних Господніх малих в обставинах, які примушують здригнутися найміцніші серця. Однак, щоб у житті йти шляхом, який прославлятиме Бога і вихвалятиме Його милість, щоб бути здатними мудро і відважно зустріти проби і труднощі, коли вони приходять на нас як християн, представників Царя небес, і щоб зустріти їх в дусі радості, вважаючи всі наші нещастя радістю, необхідно, щоб наші серця були співзвучні з Господом, щоб ми не мали жодної волі, крім Його, і щоб людський страх, який заводить в пастку, був переможений. Ми не можемо довершити цього своїми власними силами, а лише силою Бога. Ми навчені боятися Єгови і не боятися безсилого смертного. Праведний є відважний, як лев, лагідний, як голубка, покірний, як ягня. Це особливе поєднання відваги, лагідності і покірності повинно характеризувати кожного християнина.