ВОРОГИ ДУХОВНОГО ІЗРАЇЛЮ

“Тільки будь дуже сильний та відважний” (Книга Ісуса Навина 1: 7).
ЦІ слова Єгови до Ісуса Навина, після того як він зайняв місце Мойсея як вождь Ізраїлю, були сказані з нагоди вступу синів Ізраїлю в нове життя, коли вони як народ Бога перейшли Йордан. Їх чекали битви (тепер навіть більше, ніж раніше), і вони, можливо, навіть не здогадувалися, скільки їм потрібно сил – відваги. Основою для сил та відваги була Божа обітниця. Бог звістив Аврааму, що Він уведе його насіння в Ханаанську землю і дасть її у спадок. Ті, які повірили в цю обітницю, потребували багато сил та відваги.
Бог послав Свого слугу, Мойсея, визволити їх з Єгипту і привести як Його народ у землю, про яку Він клявся їхнім батькам, що вона стане їхньою. Потрібно було багато відваги, щоб вийти із Єгипетської землі, і Бог проявив до них Свою милість в пустині, даючи благословення, якщо вони були вірні та слухняні, і покарання, якщо вони провинилися, були неслухняні і піднімали бунт. Тепер вони починали розуміти обітниці, виконання яких сподівалися. “Будь дуже сильний та відважний”, – застерігав їх Єгова через Ісуса Навина. Вони увійшли в Обіцяну Землю, і тепер їм треба було вести добру боротьбу проти своїх ворогів. Бог не обіцяв їм мирного входження у володіння; вони повинні були воювати і здолати своїх ворогів.
Ізраїль був образним народом, і його боротьба теж була образною. Було би жахливо, якби їм спало на думку, що всі люди, яких вони мали наказ знищити, потрапили би до пекла вічних мук! Якби ізраїльтянам було сказано бути сильними і сміливими в тому, щоб відправити своїх ворогів до такого пекла, це була би жахлива думка! Та коли ми розуміємо, що покаранням за гріх є смерть, а не вічні муки, і що “пекло” – це стан смерті, ми бачимо справу в іншому світлі. Чи люди вмирають від меча, чи від моровиці, чи від сухот, чи від нещасного випадку, це лише виконання Божественного вироку на всьому людстві, яке триватиме доти, аж припиниться в Божому часі та Божим шляхом. Це вносить інший аспект в усю справу.

НАДІЯ ДЛЯ АМАЛИКИТЯН, ХІТТЕЯН І Т. П.

Зло, чинене амаликитянами, хіттеянами, амореями, перізеянами, євусеянами і т. п., досягло межі. Вони мали можливості, мали трохи світла, проте грішний шлях, якого вони трималися, тепер наближався до кінця. Вони, як і всі інші, які зійшли до гробу в незнанні та грішному волевиявленні, отримають (коли Месія візьме Своє Царство) нагоди воскресіння та кращі, більш сприятливі обставини. І як у минулому вони мали досвід гріха, так у майбутньому вони матимуть досвід добра і можливість вибрати між правдою і неправдою, добром і злом. Сподіваємось, що деякі люди матимуть користь зі свого досвіду в минулому і виберуть добро, коли побачать різницю і позбудуться осліплюючих впливів.

ОБРАЗНИЙ ХАРАКТЕР ВОРОГІВ ІЗРАЇЛЮ

Сини Ізраїлю представляли Духовний Ізраїль. Вороги, яких вони знищили, представляли ворогів Церкви. Якщо мова йде про Церкву, то ми перейшли від стану гріха і деградації до єдності з Богом. Для одних це міг бути дуже довгий шлях, а для інших – трохи коротший завдяки більшій вірі та слухняності. Досягши особливого благословення, коли повністю посвятилися Богу, ми увійшли у відпочинок. “Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували”, – каже апостол Павло. І цей відпочинок, в який входимо, мабуть, представлений “Обіцяною Землею” Ханаану.
Та коли ми входимо в цей відпочинок Віри, то натрапляємо на могутніх ворогів, яких треба завоювати. Ці вороги укріпилися в нашому тілі. У випадку образних народів, які були ворогами Ізраїлю, ізраїльтянам було важко витіснити і знищити тих, які так міцно укріпилися. Набагато легше було нищити інших. Наскільки нам відомо, ізраїльтяни довгі-довгі роки – мабуть століттями – завойовували землю та своїх ворогів. Лише за часів царя Давида ворогів вдалося підкорити цілковито. Так само є з ворогами в нашій плоті: ми повинні вести добру боротьбу проти них. Не можна робити жодних поступок плоті; всі вороги мають бути знищені – розбиті на смерть.
Наслідком цієї боротьби є смерть: чи то смерть Нового Створіння, чи смерть старого створіння. Якщо Нове Створіння не зможе перемогти, воно буде знищене – помре Другою Смертю. Єгова, вживаючи слова нашого вірша, звертається більше до нас – духовних ізраїльтян – аніж до Ісуса Навина та буквальних ізраїльтян, тобто ми можемо знайти ще глибше застосування Його слів, ніж це міг зробити тілесний Ізраїль. Та ми не можемо перемогти в цій боротьбі самі. Апостол Павло признався: “Коли бо я слабий, тоді я сильний”, – маючи на увазі, що коли я розумію власні слабості і не можу успішно справитися з плоттю та її слабостями, тоді я сильний у Господі. Я би не міг вести добрий бій сам. Він розумів виконання Господньої обітниці: “Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в [твоїй] немочі”.
Справді, таким є досвід усіх Божих “малих”. Усвідомлення цього змушує нас звертатися до надзвичайно великих та дорогоцінних обітниць Господа, щоб зміцнити серце і поновити зусилля, щоб ми могли бути сильними та мужніми і остаточно завдяки Божій благодаті могли вийти переможцями, і навіть більше ніж переможцями, через Того, Хто полюбив нас і купив Своєю дорогоцінною кров’ю.

СПРАВЖНЯ ВІДВАГА І ДУХ УДАВАНОЇ ХОРОБРОСТІ

Будьмо відважними! Є різні види відваги: один породжений егоїзмом та самовпевненістю, інший виникає з духа недбалості, яка неспроможна належно оцінити труднощі на шляху. Але справжня відвага, яку Господнє Слово радить Його народу і якою всі духовні ізраїльтяни повинні намагатися володіти, це відвага, яка (уважно вивчаючи та розуміючи випробування і труднощі перед собою, усвідомлюючи власну неспроможність) звертається до Господа з вірою за потрібною підтримкою, довіряючи Його дорогоцінним обітницям. Це дозволяє бути сильним і відважним перед лицем труднощів, небезпек та перешкод, які приголомшують тих, хто покладається тільки на власні сили.
Тому “будьмо дуже сильні та відважні”: сильні в Господі та в силі Його могутності! Більший бо Той, хто на нашому боці, ніж усі, хто проти нас! Одягнімо всю Божу зброю, щоб ми встояли в цьому злому дні.

R5509 (1914 р.)